Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 285/1665/26 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Дезертирство.
Надіслано судом: 30.06.2026. Зареєстровано: 01.07.2026. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2026.

Номер судового провадження: 1-кп/0285/508/26
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62024050010006396

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Єдиний унікальний номер № 285/1665/26
		Провадження № 1-кп/0285/508/26
		30 червня 2026 року м. Звягель
		Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
		головуючого судді    ОСОБА_1 ,
		за участі секретаря    ОСОБА_2 ,
		прокурора     ОСОБА_3 ,
		обвинуваченого    ОСОБА_4 ,
		захисника      ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду 
		кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2024 за №62024050010006396,
		по обвинуваченню  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Новоград-Волинський Житомирської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України
		ВСТАНОВИВ:
		Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
		Разом з цим, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
		Так, 15 лютого 2024 року солдат ОСОБА_4 вибув з пункту тимчасової дислокації у щорічну відпустку, з дозволу командування, залишив місце несення військової служби - територію місця тимчасової дислокації підрозділу В/Ч НОМЕР_1 в населеному пункті АДРЕСА_3 , та зобов`язаний був прибути після завершення щорічної відпустки 27 лютого 2024 року до 08 години 00 хвилин до території місця тимчасової дислокації підрозділу В/Ч НОМЕР_1 в населеному пункті АДРЕСА_3 .
		У невстановлений час, але не пізніше 27 лютого 2024 року, солдат ОСОБА_4 усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вирішив ухилитись від проходження військової служби та не з`являтись на службу з щорічної відпустки.
		Реалізовуючи свій умисел, солдат ОСОБА_4 , під час дії воєнного стану, діючи умисно, маючи на меті ухилитись від військової служби, в порушення статутних вимог, 27 лютого 2024 року не з`явився з щорічної відпустки на службу, а саме до території місця тимчасової дислокації підрозділу В/Ч НОМЕР_1 в населеному пункті АДРЕСА_3 , таким чином ухилився від військової служби.
		З 27 лютого 2024 року солдат ОСОБА_6 обов`язки військової служби не виконував, до місця служби безпідставно не прибував, проводячи час на власний розсуд. При цьому, солдат ОСОБА_4 не вживав заходів для з`явлення у військову частину, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього. Та 11.12.2025 року був виявлений за місцем проживання працівниками Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області.
		В судовому засіданні обвинувачений обставини викладені в обвинувальному акті не оспорював, повністю їх підтвердив, зазначив, що, дійсно, у вказаний в обвинувальному акті період часу проводив час на власний розсуд, заходів до повернення у військову частину не вчиняв, та перебував поза межами служби з 27.02.2024 за місцем свого проживання. Відповідно до довідки ВЛК він не є придатним до служби у ДШВ та обмежено придатний до військової служби. В скоєному щиро кається. Просив суд суворо його не карати.
		Показання ОСОБА_4 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
		Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
		При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Положення ч. 3 ст. 349 КПК України роз`яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження. Заперечень не заявлено.
		Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
		Отже, за згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст його обставин, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого.
		Щодо кримінально-правової кваліфікації дій, то суд виходить з такого.
		Незважаючи на не оспорювання обвинуваченим своєї винуватості, обов`язок відносно правильної кримінально-правової кваліфікації його дій покладається на суд. 
		Об`єктом злочину, передбаченого ст. 408 КК України, є порядок проходження військової служби.
		З об`єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез`явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з`явився в частину (до місця служби) в установлений строк.
		Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.
		Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб`єктивною стороною. Обов`язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
		Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини/не з`явлення на службу, або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини або не з`явлення на службу приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини чи нез`явлення на службу може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
		Кваліфікуючими ознаками дезертирства, у тому числі, є вчинення його в умовах воєнного стану.
		З пояснень самого обвинуваченого, встановлено, що він достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені діючим законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин, а саме дезертирство, яке по своїй суті є переховуванням від правоохоронних та інших державних органів, а також органів військового управління, з метою ухилення від проходження військової служби.
		Про мету ухилення ОСОБА_4 від проходження військової служби свідчить те, що він з 27 лютого 2024 року обов`язки військової служби не виконував, до місця служби безпідставно не прибував, проводячи час на власний розсуд, допоки його не було 11.12.2025 року виявлено за місцем проживання працівниками Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області. При цьому, безумовно маючи таку можливість, обвинувачений протягом цього часу не намагався зв`язатись із командуванням військової частини, повідомити про своє місце перебування чи зазначити про намір повернутись до військової служби через певний час.
		Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч.4 ст.408 КК України, як дезертирство, тобто у нез`явленні на службу з відпустки з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
		При обранні виду та міри покарання суд, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним вчиненому і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення нових злочинів.
		У судових дебатах прокурор просив призначити покарання ОСОБА_4 за ч.4 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років.
		Обвинувачений та його захисник просили призначити мінімальне покарання, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України, враховуючи пом`якшуючі обставини та відсутність обтяжуючих обставин. 
		Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 виду та міри покарання, приймає до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, конкретні обставини кримінального провадження, його ставлення до вчиненого (щиро розкаявся, вину визнав у повному обсязі), особу обвинуваченого.
		Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
		Згідно зі ст. 66 КК України суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання, щире каяття обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненому.
		Тож вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 408 КК України, суд виходить з наступного:
		- санкція частини 4 статті 408 КК України передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п`яти до дванадцяти років;
		- суд враховує конкретні обставини (що вказані у формулюванні обвинувачення), за яких ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке за ступенем тяжкості, в силу положень частини 5 статті 12 КК України, є тяжким злочином та кваліфікуються за частиною 4 статті 408 КК України;
		- за місцем служби, ОСОБА_4 характеризується посередньо.
		Таким чином, з урахуванням викладених судом обставин, які він застосовує у їх сукупності, суд вважає, що ОСОБА_4 слід призначити найменш суворий вид покарання, що передбачений частиною 4 статті 408 КК України, тобто позбавлення волі, і на найменший строк: 5 років. Позаяк саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Підстав для застосування ст. ст. 69,75 КК України суд не вбачає, оскільки у зв`язку з набранням 27 січня 2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-IX, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування статей 69 і 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 408 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
		Строк відбування покарання у вигляді позбавлення волі слід рахувати з моменту фактичного його затримання в порядку виконання цього вироку суду.
		Арешт на майно не накладався.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
		Речові докази та судові витрати відсутні.
		Керуючись ст.ст. 12, 66, 67, 408 КК України, 370, 371, 374 КПК України, суд, -
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_4  визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України і обрати йому покарання за цим законом 5 (п`ять) років позбавлення волі.
		Запобіжний захід відносно  ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не застосовувати. 
		Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати із дня його фактичного затримання.
		Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги на нього через Звягельський міськрайонний суд до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
		Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч.3 ст.349 КПК України.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		Головуючий суддя     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...