Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/7217/26 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про; зміну запобіжного заходу.
Надіслано судом: 03.07.2026. Зареєстровано: 04.07.2026. Забезпечено надання загального доступу: 07.07.2026.
Дата набрання законної сили: 30.06.2026
Номер судового провадження: 11-сс/991/406/26

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 991/7217/26
		провадження №11-сс/991/406/26
		 
		ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
		АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 червня 2026 року м.Київ
		 
		Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
		головуючого - судді ОСОБА_1 ,
		суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		підозрюваного ОСОБА_5 ,
		захисників підозрюваного ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
		прокурора ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 червня 2026 року про зміну підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у кримінальному провадженні №52025000000000658 від 19 листопада 2025 року,
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
		Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 червня 2026 року частково задоволено клопотання старшого детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) ОСОБА_9 , погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_8 , та змінено застосований до підозрюваного ОСОБА_5 ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 квітня 2026 року запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 02 серпня 2026 року включно, із визначенням застави у розмірі 1 800 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 5 990 400 грн., та покладенням на нього відповідних процесуальних обов`язків. Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 , поданого в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 , про зміну запобіжного заходу шляхом зменшення розміру застави та скасування додаткового обов`язку.
		При ухваленні судового рішення слідчий суддя виходив з доведеності стороною обвинувачення наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК, існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, а саме: переховування від органів досудового розслідування та суду, знищення, приховання або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на свідків та іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні, а також ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Підставою для зміни запобіжного заходу слідчий суддя визнав невиконання підозрюваним обов`язку щодо внесення застави у повному розмірі 5 990 400 грн., визначеному ухвалою слідчого судді від 08 квітня 2026 року, що, на переконання слідчого судді, свідчить про недостатність застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді застави для забезпечення його належної процесуальної поведінки.
		 
		Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
		Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник підозрюваного ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 червня 2026 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання старшого детектива НАБУ ОСОБА_9 , погодженого прокурором САП ОСОБА_8 , про зміну запобіжного заходу, застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби або заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 грн.
		В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначав, що оскаржуваною ухвалою слідчий суддя фактично не змінив раніше застосований запобіжний захід, а повторно застосував до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, хоча попередніми ухвалами слідчих суддів від 08 квітня 2026 року та 27 квітня 2026 року у задоволенні клопотань сторони обвинувачення про застосування такого запобіжного заходу вже відмовлено. На думку захисника, сторона обвинувачення використала механізм ст.200 КПК не як реакцію на нову процесуальну поведінку підозрюваного, а як спосіб фактичного перегляду раніше ухвалених судових рішень.
		Захисник вказував, що клопотання сторони обвинувачення не містило нових обставин у розумінні ч.2 ст.200 КПК, які б обґрунтовували зміну застави саме на тримання під вартою. Єдиною фактичною підставою для такого рішення стало невнесення ОСОБА_5 повної суми застави у розмірі 5 990 400 грн., однак саме по собі невнесення застави, особливо з огляду на її непомірність і підтверджену фінансову неспроможність підозрюваного, не могло автоматично зумовлювати застосування найсуворішого запобіжного заходу.
		Сторона захисту наголошувала, що ОСОБА_5 вчинив реальну спробу виконати ухвалу слідчого судді від 08 квітня 2026 року та 10 квітня 2026 року вніс на депозитний рахунок Вищого антикорупційного суду наявні у нього кошти в розмірі 532 480 грн., однак 14 квітня 2026 року ці кошти були повернуті у зв`язку із забракуванням платежу. На переконання захисника, наведене не свідчило про недобросовісну процесуальну поведінку підозрюваного чи введення суду в оману, а навпаки підтверджувало відсутність у нього можливості внести заставу у повному розмірі.
		Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що слідчий суддя не навів належного обґрунтування існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, та їх збільшення після постановлення ухвали слідчого судді від 08 квітня 2026 року. Захисник вважав висновки слідчого судді щодо ризику переховування, незаконного впливу на свідків та іншого підозрюваного, знищення чи спотворення речей і документів, а також перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином абстрактними, такими, що ґрунтувалися на припущеннях і не були підтверджені конкретними фактичними даними.
		Захисник також посилався на належну процесуальну поведінку ОСОБА_5 після повідомлення йому про підозру та застосування запобіжного заходу. Зазначав, що підозрюваний прибував за викликами, не переховувався, не порушував покладених на нього обов`язків, здав паспорт для виїзду за кордон, не здійснював спроб незаконного впливу на інших учасників кримінального провадження та повідомляв сторону обвинувачення і суд про неможливість внесення застави у визначеному розмірі.
		Окремо захисник стверджував про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_5 підозри за ч.3 ст.369 КК. На його думку, матеріали клопотання не підтверджували наявності домовленості між ОСОБА_5 і ОСОБА_10 щодо передачі неправомірної вигоди, факту висловлення службовою особою протиправної вимоги, а також зв`язку операцій через обмін валют «X-CHANGE» саме з передачею неправомірної вигоди. Захисник вважав, що наведені стороною обвинувачення обставини не досягали навіть стандарту обґрунтованої підозри.
		Також сторона захисту зазначала, що слідчий суддя не перевірив реальної можливості застосування більш м`яких запобіжних заходів, зокрема домашнього арешту в нічний час доби або застави у помірному розмірі із покладенням відповідних процесуальних обов`язків. На думку захисника, такі обов`язки як заборона відлучатися за межі Полтавської області без дозволу, заборона спілкування з визначеними особами, обов`язок здати паспорт для виїзду за кордон, носіння електронного засобу контролю та прибуття за викликом є достатніми для запобігання ризикам без ізоляції підозрюваного від суспільства.
		Крім того, захисник вважав визначену слідчим суддею заставу у розмірі 5 990 400 грн. завідомо непомірною для ОСОБА_5 та такою, що фактично перетворювала альтернативу триманню під вартою на ілюзорну. Вказував, що сукупний дохід підозрюваного за 2025 рік був значно меншим за визначений розмір застави, на майно підозрюваного та пов`язаних з ним юридичних осіб накладено арешт, а сторона обвинувачення не надала нових доказів на підтвердження реальної фінансової спроможності ОСОБА_5 внести заставу у визначеному розмірі.
		З огляду на наведене захисник вважав, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та невмотивованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому підлягала скасуванню.
		У доповненнях до апеляційної скарги захисник додатково зазначав, що після отримання повного тексту оскаржуваної ухвали сторона захисту дійшла висновку про її формальну вмотивованість, оскільки слідчий суддя, на думку захисника, не надав належної відповіді на ключові доводи сторони захисту щодо відсутності нових обставин, непомірності застави, причин її невнесення та можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу.
		Захисник наголошував, що клопотання сторони обвинувачення мало оцінюватися саме крізь призму вимог ст.200 КПК, оскільки для зміни запобіжного заходу необхідним є встановлення нових обставин, які виникли після постановлення попередньої ухвали або існували раніше, але не були відомі стороні обвинувачення. На переконання захисника, формальний факт невнесення повної суми застави у розмірі 5 990 400 грн. не міг сам по собі визнаватися такою новою обставиною без з`ясування причин невнесення застави, реального майнового стану підозрюваного, наявності або відсутності нових доказів його фінансової спроможності, а також зміни інтенсивності ризиків, передбачених ст.177 КПК.
		Окремо сторона захисту посилалася на те, що ОСОБА_5 не ухилявся від органу досудового розслідування чи суду, не порушував покладених на нього процесуальних обов`язків, не здійснював впливу на свідків або інших учасників кримінального провадження, не вчиняв дій, які б свідчили про збільшення ризиків, а навпаки вніс максимально можливу для себе частину застави у розмірі 532 480 грн. На думку захисника, такі обставини свідчили не про недобросовісну процесуальну поведінку підозрюваного, а про завідомо непомірний для нього розмір застави.
		Захисник також зазначав, що сторона обвинувачення не надала нових, більш вагомих доказів того, що після постановлення ухвали слідчого судді від 08 квітня 2026 року у ОСОБА_5 з`явилася реальна фінансова можливість внести заставу у розмірі 5 990 400 грн. Так само, на думку сторони захисту, матеріали клопотання не містили доказів наявності у підозрюваного прихованих активів, неофіційних доходів, майнових переоформлень з метою уникнення арешту, корпоративних прав або інших активів, які б реально підтверджували можливість внесення застави у визначеному розмірі.
		У доповненнях до апеляційної скарги захисник посилався на практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності індивідуальної оцінки розміру застави, її реальної доступності для особи та недопустимості перетворення застави на приховану форму тримання під вартою. Також сторона захисту посилалася на окремі судові рішення Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, у яких, на її думку, сформульовано підхід, за яким тривале невнесення застави не може механічно тлумачитися проти підозрюваного, а за відсутності нових доказів реальної фінансової спроможності особи може свідчити саме про непомірність раніше визначеного розміру застави.
		З урахуванням наведеного захисник вважав, що слідчий суддя фактично ототожнив невнесення повної суми застави з підставою для застосування до ОСОБА_5 найсуворішого запобіжного заходу, не перевірив належним чином причин такого невнесення, не встановив збільшення ризиків та не обґрунтував неможливість забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного шляхом застосування домашнього арешту в нічний час доби або застави у меншому, реальному для внесення розмірі.
		 
		Позиції учасників судового провадження.
		Підозрюваний ОСОБА_5 та його захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та просили задовольнити її у повному обсязі з зазначених у ній підстав.
		Прокурор у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту заперечував, посилаючись на необґрунтованість наведених у ній доводів, та просив залишити оскаржувану ухвалу слідчого судді без змін.
		 
		Мотиви суду.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення підозрюваного, його захисників та прокурора, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги і доповнень до неї, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
		Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено засади верховенства права, законності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, змагальності сторін і свободи в поданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч.1 ст.131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
		Відповідно до ч.1 ст.177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинити дії, передбачені цією нормою.
		Підставою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч.2 ст.177 КПК, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також існування ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
		Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд відповідно до ч.1 ст.194 КПК зобов`язаний встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри, існування хоча б одного із ризиків, передбачених ст.177 КПК, та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання таким ризикам.
		Разом з цим у цьому провадженні апеляційний перегляд стосується ухвали слідчого судді, постановленої за результатами розгляду клопотання сторони обвинувачення про зміну раніше застосованого до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		Відповідно до ч.1 ст.200 КПК прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, у тому числі про скасування, зміну або покладення додаткових обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК, чи про зміну способу їх виконання.
		За змістом ч.2 ст.200 КПК у клопотанні про зміну запобіжного заходу обов`язково зазначаються обставини, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, або обставини, які існували під час прийняття попереднього рішення, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати.
		З урахуванням наведених положень кримінального процесуального закону колегія суддів перевіряє доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо відсутності підстав для зміни застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді застави на тримання під вартою, необґрунтованості повідомленої йому підозри, недоведеності ризиків, відсутності нових обставин у розумінні ст.200 КПК, непомірності визначеного розміру застави та можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу.
		Перевіряючи доводи сторони захисту про відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд виходить з такого.
		При вирішенні питання щодо встановлення наявності обґрунтованої підозри предметом перевірки слідчого судді є не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення їй про підозру та характер запобіжного заходу, питання про зміну якого вирішувалося слідчим суддею.
		Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (ч.5 ст.9 КПК), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom) від 30 серпня 1990 року, §32; рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04, §175).
		Разом з цим стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що сторона обвинувачення на цьому етапі кримінального провадження має оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
		Відтак, на цій стадії слідчий суддя, суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у вчиненні кримінального правопорушення, а зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності наданих матеріалів визначити, чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для вирішення питання про застосування або зміну щодо неї запобіжного заходу. Такий підхід узгоджується також із правовою позицією ЄСПЛ, викладеною у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v. The United Kingdom) від 28 жовтня 1994 року, відповідно до якої факти, що є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи висунення обвинувачення, черга якого настає на наступній стадії кримінального процесу.
		Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо необґрунтованості повідомленої ОСОБА_5 підозри, колегія суддів встановила таке.
		Детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №52025000000000658 від 19 листопада 2025 року, у межах якого ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК.
		Зі змісту повідомлення про підозру та матеріалів, наданих слідчому судді, слідує, що ОСОБА_5 підозрюється у наданні службовій особі, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення нею в інтересах того, хто надає таку вигоду, дій з використанням наданого їй службового становища.
		За версією сторони обвинувачення, інкриміновані події пов`язані з діяльністю Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, укладенням та виконанням відповідних договорів, можливим одержанням ОСОБА_5 неправомірних переваг у межах відповідних правовідносин, а також передачею неправомірної вигоди із використанням обмінного сервісу «X-CHANGE».
		Повідомлення про підозру містить, зокрема, зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення та стислий виклад фактичних обставин, у вчиненні яких підозрюється особа. Зі змісту повідомлення про підозру слідує, що в ньому логічно та послідовно викладено фактичні обставини можливого вчинення кримінального правопорушення.
		На думку колегії суддів, висновок слідчого судді про обґрунтованість підозри щодо ОСОБА_5 підтверджується наданими слідчому судді та дослідженими матеріалами провадження, в яких наявна сукупність даних, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_5 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення.
		Зокрема, такі відомості підтверджуються сукупністю зібраних у ході досудового розслідування матеріалів, у тому числі документами щодо діяльності Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, матеріалами щодо укладення та виконання відповідних договорів, відомостями з інформаційних систем, протоколами за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів, протоколами обшуків, оглядів, вилучення та дослідження речей і документів, а також матеріалами щодо використання обмінного сервісу «X-CHANGE» і руху коштів за відповідним кодом.
		При перегляді оскаржуваного судового рішення з метою перевірки висновків слідчого судді щодо наявності обґрунтованої підозри у цьому провадженні суд не оцінює докази з точки зору їх достатності для встановлення винуватості ОСОБА_5 , не вирішує питання про остаточну кваліфікацію його дій та не надає переваги одній із версій сторін щодо фактичного змісту відповідних правовідносин, характеру контактів між особами, призначення грошових операцій або доказового значення окремих матеріалів досудового розслідування.
		Колегія суддів вважає, що надані слідчому судді стороною обвинувачення матеріали на обґрунтування підозри є достатніми для висновку щодо можливої причетності ОСОБА_5 до подій інкримінованого кримінального правопорушення.
		Отже, доводи сторони захисту про відсутність у матеріалах провадження достатніх даних на підтвердження обґрунтованості підозри на цьому етапі кримінального провадження є передчасними та не спростовують висновку слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри щодо можливого вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення за викладених у повідомленні про підозру обставин.
		Водночас колегія суддів не вважає переконливими доводи сторони захисту про те, що матеріали клопотання не підтверджують наявності домовленості між ОСОБА_5 і ОСОБА_10 щодо передачі неправомірної вигоди.
		Зі змісту повідомлення про підозру слідує, що сторона обвинувачення обґрунтовує підозру не лише наявністю або відсутністю прямого особистого спілкування між ОСОБА_5 і ОСОБА_10 , а сукупністю відомостей щодо обставин укладення та виконання відповідних договорів, змісту зафіксованих розмов, руху коштів, використання обмінного сервісу «X-CHANGE» та інших даних, які, на думку сторони обвинувачення, у взаємозв`язку підтверджують вірогідну причетність підозрюваного до інкримінованих подій.
		За таких обставин відсутність у матеріалах провадження окремого прямого доказу особистого спілкування ОСОБА_5 з ОСОБА_10 сама по собі не виключає можливості перевірки органом досудового розслідування версії про передачу неправомірної вигоди за обставин, викладених у повідомленні про підозру.
		Доводи сторони захисту про відсутність доказів висловлення службовою особою протиправної вимоги також не спростовують висновку слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри. Такі доводи стосуються правової оцінки змісту взаємовідносин між особами, характеру зафіксованих розмов, мотивів і призначення відповідних дій, а також остаточного встановлення елементів складу інкримінованого кримінального правопорушення, що виходить за межі завдань судового контролю під час розгляду питання про зміну запобіжного заходу.
		Посилання сторони захисту на те, що операції через обмінний сервіс «X-CHANGE» не доводять передачу неправомірної вигоди, також не є достатньою підставою для висновку про очевидну необґрунтованість підозри. Остаточна перевірка призначення відповідних операцій, їх зв`язку з діями конкретних осіб, джерел походження коштів, способу їх передачі та доказового значення таких відомостей потребує оцінки сукупності доказів, у тому числі документів, показань, матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, результатів обшуків та оглядів, що може бути предметом подальшої перевірки під час досудового розслідування та, у разі направлення обвинувального акта до суду, під час судового розгляду.
		Так само доводи сторони захисту про те, що наведені стороною обвинувачення обставини можуть мати інше пояснення, не спростовують обґрунтованість підозри на цьому етапі кримінального провадження. Зазначені доводи фактично стосуються альтернативного бачення стороною захисту змісту зафіксованих розмов, характеру взаємовідносин між особами, призначення грошових операцій та доказового значення окремих матеріалів досудового розслідування, що потребує подальшої перевірки та оцінки в сукупності з іншими доказами.
		Колегія суддів також враховує, що питання допустимості, достовірності та достатності кожного окремого доказу для встановлення винуватості особи не вирішується під час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді про зміну запобіжного заходу. На цій стадії суд перевіряє лише чи надані стороною обвинувачення матеріали у своїй сукупності дають достатні підстави вважати причетність особи до інкримінованих подій вірогідною.
		У цьому кримінальному провадженні такі матеріали, з урахуванням змісту повідомлення про підозру, документів щодо діяльності Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, матеріалів щодо укладення та виконання відповідних договорів, протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів, протоколів обшуків і оглядів, а також відомостей щодо використання обмінного сервісу «X-CHANGE» і руху коштів, у своїй сукупності є достатніми для висновку про наявність обґрунтованої підозри.
		За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність домовленості між ОСОБА_5 і ОСОБА_10 , відсутність доказів висловлення службовою особою протиправної вимоги, непідтвердженість зв`язку операцій через «X-CHANGE» із передачею неправомірної вигоди та недосягнення стороною обвинувачення стандарту обґрунтованої підозри не спростовують висновку слідчого судді, а здебільшого зводяться до власної оцінки стороною захисту матеріалів кримінального провадження та передчасного вирішення питань, які підлягають перевірці під час подальшого досудового розслідування або судового розгляду по суті.
		Отже, слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, не вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_5 та остаточну кваліфікацію його дій, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у цьому кримінальному провадженні доказів, які на час розгляду клопотання об`єктивно пов`язують підозрюваного з інкримінованим йому кримінальним правопорушенням та підтверджують існування фактів і інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_5 міг вчинити кримінальне правопорушення за викладених у повідомленні про підозру обставин.
		З огляду на викладене, доводи сторони захисту про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_5 підозри суд вважає такими, що не спростовують відповідних висновків слідчого судді.
		Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, колегія суддів враховує таке.
		Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення.
		Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості того, що особа вдасться до дій, які перешкоджатимуть досудовому розслідуванню чи судовому розгляду або створюватимуть загрозу належному здійсненню кримінального провадження. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково вчинятиме відповідні дії, однак вимагає наявності достатніх підстав вважати, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
		Зазначений стандарт суд використовує для перевірки висновків слідчого судді щодо існування ризиків, передбачених п.1, 2, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК, на які посилалась сторона обвинувачення у клопотанні про зміну запобіжного заходу.
		Щодо ризику переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду колегія суддів зазначає таке.
		ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
		Отже, очікування можливого суворого покарання, у разі визнання особи винуватою, може бути враховано при оцінці ризику переховування від органів досудового розслідування та суду. При цьому тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення сама по собі не є достатньою підставою для висновку про існування такого ризику, однак у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження та даними про особу підозрюваного може підвищувати ймовірність його реалізації.
		Суд враховує, що після повідомлення про підозру процесуальна ситуація для ОСОБА_5 істотно змінилася, оскільки він набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні щодо тяжкого корупційного кримінального правопорушення, яке, за версією сторони обвинувачення, пов`язане з наданням неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище.
		Колегія суддів бере до уваги встановлені слідчим суддею обставини щодо наявності у підозрюваного паспорта громадянина України для виїзду за кордон, неодноразових виїздів за межі України до повідомлення про підозру, майнового стану, наявності зв`язків та можливості організації своєї діяльності без постійного перебування за місцем проживання. Такі обставини у сукупності з тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення обґрунтовано були враховані слідчим суддею при оцінці ризику переховування.
		Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, соціальні зв`язки, не переховувався, прибував за викликами, здав паспорт для виїзду за кордон та не допускав порушень процесуальних обов`язків, суд бере до уваги, такі обставини характеризують підозрюваного та мають значення для оцінки інтенсивності ризику, однак не усувають його повністю.
		Сам факт належної процесуальної поведінки підозрюваного після застосування до нього запобіжного заходу не свідчить про відсутність ризику переховування, оскільки така поведінка значною мірою забезпечена дією застосованого до нього запобіжного заходу та покладених процесуальних обов`язків. Водночас ці обставини не можуть ігноруватися судом при визначенні того, який запобіжний захід є необхідним і пропорційним.
		З огляду на характер та тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, можливість призначення покарання у виді позбавлення волі, дані про особу підозрюваного, його майновий стан, попередні виїзди за кордон та інші встановлені слідчим суддею обставини, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про існування ризику переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду.
		Щодо ризику незаконного впливу на свідків та іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні колегія суддів зазначає таке.
		Оцінюючи наявність зазначеного ризику, слідчий суддя обґрунтовано виходив із передбаченої КПК процедури отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до якої спочатку на стадії досудового розслідування такі показання отримуються шляхом допиту слідчим або прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
		Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримані у порядку, передбаченому ст.225 КПК. Відповідно до ч.4 ст.95 КПК суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
		Саме тому ризик незаконного впливу на свідків зберігає своє значення не лише на початковому етапі досудового розслідування, а й до моменту безпосереднього отримання судом показань від відповідних осіб та їх дослідження судом.
		У цьому кримінальному провадженні встановлюються обставини, пов`язані з можливим наданням неправомірної вигоди службовій особі, укладенням та виконанням договорів, взаємодією осіб, які могли бути залучені до відповідних процесів, а також використанням обмінного сервісу для здійснення грошових операцій.
		З огляду на характер повідомленої підозри, коло осіб, з якими стороні обвинувачення необхідно встановити обставини взаємодії підозрюваного, можливий зв`язок ОСОБА_5 з іншим підозрюваним та свідками, а також значення їх показань для встановлення обставин кримінального провадження, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризику незаконного впливу на свідків та іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.
		Доводи захисту про відсутність конкретних фактів незаконного впливу з боку ОСОБА_5 на свідків або іншого підозрюваного не спростовують існування цього ризику повністю. Для його встановлення не вимагається доведення вже вчинених спроб впливу, якщо обставини кримінального провадження, характер взаємовідносин між особами та значення їх майбутніх показань дають достатні підстави вважати, що така можливість є реальною.
		Водночас суд враховує, що сторона обвинувачення не навела даних про фактичні спроби ОСОБА_5 незаконно впливати на свідків або іншого підозрюваного після застосування до нього запобіжного заходу. Така обставина має значення для оцінки інтенсивності цього ризику, однак не усуває його з огляду на характер підозри, коло осіб, з якими підозрюваному заборонено спілкуватися, та стадію кримінального провадження.
		За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про існування ризику незаконного впливу на свідків та іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.
		Щодо ризику знищення, приховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, суд враховує таке.
		Як вбачається з матеріалів провадження, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , за версією сторони обвинувачення, пов`язане з господарською діяльністю, укладенням та виконанням договорів, рухом коштів, використанням обмінного сервісу, а також комунікацією між кількома особами.
		Для встановлення обставин кримінального провадження істотне значення можуть мати документи, електронне листування, відомості щодо грошових операцій, мобільні телефони, інші електронні носії інформації, а також дані про фактичні взаємовідносини між особами, які не обов`язково перебувають виключно у володінні органу досудового розслідування.
		Слідчий суддя обґрунтовано врахував, що не всі обставини кримінального провадження на час розгляду клопотання були встановлені, а орган досудового розслідування продовжував здійснювати слідчі та процесуальні дії, спрямовані на відшукання й перевірку доказів, у тому числі щодо руху коштів, засобів комунікації та інших предметів і документів, які можуть мати значення для кримінального провадження.
		Суд також бере до уваги встановлені слідчим суддею обставини щодо використання підозрюваним засобів комунікації, можливості видалення або приховування інформації з електронних пристроїв і месенджерів, а також необхідності подальшого встановлення місцезнаходження окремих предметів, документів і грошових коштів, які можуть мати значення для кримінального провадження.
		Доводи сторони захисту про те, що органом досудового розслідування вже вилучено частину речей і документів, не спростовують існування цього ризику повністю. Отримання стороною обвинувачення окремих доказів не виключає можливості існування інших речей, документів або електронних даних, які ще не відшукані, не досліджені або можуть бути змінені чи приховані.
		Разом з цим колегія суддів виходить із того, що цей ризик має оцінюватися не абстрактно, а з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, характеру підозри, обсягу вже отриманих доказів, стадії досудового розслідування та фактичних можливостей підозрюваного впливати на збереження відповідних речей і документів.
		З огляду на наведене суд погоджується з висновком слідчого судді про існування ризику знищення, приховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
		Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином колегія суддів зазначає таке.
		Слідчий суддя пов`язав існування зазначеного ризику, зокрема, з обставинами невнесення ОСОБА_5 застави у повному розмірі, посиланням сторони захисту на внесення частини застави у розмірі 532 480 грн. та подальшим встановленням того, що такі кошти фактично не надійшли на депозитний рахунок Вищого антикорупційного суду у зв`язку із забракуванням платежу та їх поверненням на рахунок платника.
		Колегія суддів погоджується, що наведені обставини мали значення для оцінки процесуальної поведінки підозрюваного, дієвості раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді застави та необхідності подальшого забезпечення належного виконання ним процесуальних обов`язків.
		Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт повернення частково внесених коштів у зв`язку із забракуванням платежу не може автоматично свідчити про умисне введення суду чи сторони обвинувачення в оману. Для такого висновку необхідною була б наявність достатніх фактичних даних щодо усвідомленого приховування підозрюваним або стороною захисту відповідних обставин чи використання їх з метою перешкоджання кримінальному провадженню.
		Разом з цим обставини щодо фактичного ненадходження коштів на депозитний рахунок Вищого антикорупційного суду, попри посилання сторони захисту на внесення частини застави, а також подальше невнесення повної суми застави у розмірі, визначеному ухвалою слідчого судді від 08 квітня 2026 року, обґрунтовано були враховані слідчим суддею як такі, що мають значення для оцінки виконання підозрюваним процесуального обов`язку та реальної дієвості запобіжного заходу у вигляді застави.
		Тому доводи захисту про те, що наведені обставини взагалі не могли враховуватися при оцінці ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, є непереконливими. Водночас суд враховує ці обставини не як самостійну і безумовну підставу для висновку про недобросовісну поведінку підозрюваного, а в сукупності з іншими даними, які характеризують необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_5 у цьому кримінальному провадженні.
		За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про існування ризиків, передбачених п.1, 2, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК, а доводи апеляційної скарги про їх абстрактність та недоведеність не спростовують правильності висновків оскаржуваної ухвали в цій частині.
		Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності нових обставин у розумінні ст.200 КПК та фактичного перегляду раніше ухвалених судових рішень, суд виходить з такого.
		За змістом ч.1 ст.200 КПК прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу. У такому клопотанні, відповідно до ч.2 ст.200 КПК, мають бути зазначені обставини, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, або обставини, які існували під час прийняття попереднього рішення, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати.
		Отже, розгляд клопотання про зміну запобіжного заходу не є повторним розглядом питання про первісне застосування запобіжного заходу і не передбачає ревізії попереднього судового рішення лише з мотивів незгоди сторони з його висновками. Предметом оцінки слідчого судді у межах такого розгляду є наявність нових або раніше невідомих обставин, які можуть впливати на висновок про достатність раніше застосованого запобіжного заходу, інтенсивність ризиків, належність процесуальної поведінки підозрюваного та необхідність зміни заходу на більш м`який або більш суворий.
		З матеріалів провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 квітня 2026 року до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 5 990 400 грн. із покладенням на нього відповідних процесуальних обов`язків. Вказана ухвала залишена без змін ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 квітня 2026 року.
		Надалі сторона захисту зверталася з клопотанням про зміну запобіжного заходу шляхом зменшення розміру застави, у задоволенні якого ухвалою слідчого судді від 14 квітня 2026 року відмовлено. Крім того, ухвалою слідчого судді від 27 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		Колегія суддів бере до уваги доводи захисту про те, що до постановлення оскаржуваної ухвали вже існували судові рішення, пов`язані із застосованим до ОСОБА_5 запобіжним заходом, розміром застави, фактом її часткового внесення та ініціюванням стороною обвинувачення питання про тримання під вартою. Разом з цим саме існування таких попередніх рішень не виключало права сторони обвинувачення звернутися з клопотанням про зміну запобіжного заходу за наявності обставин, які виникли після постановлення попереднього рішення або набули нового процесуального значення у зв`язку з подальшою поведінкою підозрюваного та фактичним невиконанням ухвали про застосування застави.
		При цьому ухвала слідчого судді від 27 квітня 2026 року не перешкоджала подальшому зверненню сторони обвинувачення з належним клопотанням про зміну запобіжного заходу в порядку ст.200 КПК. Як вбачається зі змісту зазначеної ухвали, предметом розгляду тоді було клопотання про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за наявності чинної ухвали про застосування до нього застави, а слідчий суддя дійшов висновку про недотримання стороною обвинувачення належного порядку звернення та форми клопотання. Саме з цих підстав слідчий суддя прямо зазначив, що не вдається в оцінку обґрунтованості підозри та наявності відповідних ризиків. Отже, ухвала від 27 квітня 2026 року не вирішувала по суті питання про зміну застави на тримання під вартою за результатами оцінки обставин, передбачених ст.200 КПК, і сама по собі не позбавляла сторону обвинувачення можливості звернутися з таким клопотанням у належній процесуальній формі.
		Разом з цим колегія суддів погоджується з тим, що невнесення застави саме по собі не може автоматично зумовлювати застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Такий підхід суперечив би суті застави як альтернативного запобіжного заходу та міг би призводити до фактичного перетворення фінансової неспроможності особи на самостійну підставу для її ізоляції від суспільства.
		Тому при вирішенні питання про зміну застави на тримання під вартою слідчий суддя мав перевірити не лише факт невнесення застави у визначеному розмірі, але й причини такого невнесення, майновий стан підозрюваного, його процесуальну поведінку після застосування запобіжного заходу, наявність та інтенсивність ризиків, передбачених ст.177 КПК, а також можливість забезпечення належної процесуальної поведінки особи шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу або застави в іншому розмірі.
		З оскаржуваної ухвали вбачається, що слідчий суддя не обмежився формальним посиланням на сам факт невнесення застави у розмірі 5 990 400 грн., а надав оцінку обставинам застосування до ОСОБА_5 попереднього запобіжного заходу, факту часткового внесення 532 480 грн., подальшому поверненню цих коштів у зв`язку із забракуванням платежу, ненадходженню коштів на депозитний рахунок Вищого антикорупційного суду, відсутності нових спроб внесення застави у повному або іншому істотному розмірі, а також встановленим ризикам кримінального провадження.
		Суд враховує, що відповідно до ч.6 ст.182 КПК підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, не пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов`язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду. Водночас застава може бути внесена і пізніше, якщо на момент її внесення запобіжний захід не було змінено.
		У цьому кримінальному провадженні після постановлення ухвали слідчого судді від 08 квітня 2026 року повна сума застави у розмірі 5 990 400 грн. внесена не була. Часткове внесення коштів у розмірі 532 480 грн. не забезпечило виконання ухвали про застосування застави, оскільки ці кошти фактично не надійшли на депозитний рахунок Вищого антикорупційного суду та були повернуті платнику у зв`язку із забракуванням платежу, що не оспорюється учасниками провадження.
		При цьому суд бере до уваги доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_5 намагався внести доступну для нього частину застави, а повернення коштів не свідчило про недобросовісну процесуальну поведінку підозрюваного. Однак наведене не змінює того, що ухвала слідчого судді від 08 квітня 2026 року в частині внесення застави у визначеному розмірі фактично залишилася невиконаною, а раніше застосований запобіжний захід не набув повної процесуальної дієвості як фінансова гарантія належної поведінки підозрюваного.
		Колегія суддів також враховує, що після повернення частково внесених коштів сторона захисту не надала даних про вчинення підозрюваним нових реальних дій, спрямованих на внесення застави у повному розмірі або в іншому істотному розмірі, який міг би свідчити про подальше виконання ухвали слідчого судді. Саме тому доводи про одноразову спробу внесення 532 480 грн. не спростовують висновку слідчого судді про фактичне невиконання підозрюваним обов`язку щодо внесення застави у визначеному розмірі.
		За таких обставин невнесення ОСОБА_5 застави у повному розмірі 5 990 400 грн., визначеному ухвалою слідчого судді від 08 квітня 2026 року, у сукупності з існуванням встановлених ризиків, продовженням досудового розслідування та необхідністю забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного обґрунтовано враховано слідчим суддею як нову обставину, що свідчила про недостатність раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді застави.
		Посилання сторони захисту на те, що попередні судові рішення свідчили про наперед сформовану позицію слідчого судді або про неможливість подальшої зміни запобіжного заходу, колегія суддів не вважає переконливими. Попередні ухвали були постановлені за результатами розгляду інших процесуальних питань, у межах іншого предмета судового контролю та на підставі тих обставин, які існували на момент їх постановлення. Більше того, ухвалою від 27 квітня 2026 року слідчий суддя не здійснював оцінки обґрунтованості підозри та ризиків по суті, а відмовив у задоволенні клопотання з огляду на недотримання стороною обвинувачення належного процесуального порядку звернення. Натомість правильність оскаржуваної ухвали перевіряється з огляду на її власні мотиви, матеріали клопотання про зміну запобіжного заходу, фактичний стан виконання ухвали про заставу на час розгляду такого клопотання та доводи апеляційної скарги.
		Отже, доводи сторони захисту про те, що клопотання сторони обвинувачення не містило нових обставин у розумінні ст.200 КПК, а оскаржувана ухвала фактично є повторним переглядом раніше ухвалених судових рішень, не спростовують висновку слідчого судді про наявність підстав для зміни запобіжного заходу.
		Оцінюючи доводи сторони захисту щодо можливості застосування до ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту в нічний час доби або застави у меншому розмірі, колегія суддів виходить з такого.
		Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК.
		Отже, саме по собі встановлення обґрунтованої підозри та ризиків кримінального провадження не є достатнім для застосування тримання під вартою. Суд має перевірити чи можуть відповідні ризики бути нівельовані шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, зокрема застави у меншому розмірі, домашнього арешту або покладення на підозрюваного процесуальних обов`язків.
		Колегія суддів бере до уваги доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_5 прибував за викликами, не переховувався, здав паспорт для виїзду за кордон, не допускав встановлених порушень покладених на нього процесуальних обов`язків, а також вчинив спробу часткового внесення застави. Ці обставини характеризують підозрюваного та підлягали врахуванню при оцінці пропорційності запобіжного заходу.
		Разом з цим такі обставини не усувають встановлених ризиків повністю і не спростовують висновку слідчого судді про те, що раніше застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді застави не забезпечив досягнення мети, для якої його було застосовано. Застава у визначеному ухвалою слідчого судді від 08 квітня 2026 року розмірі фактично внесена не була, а тому не створила для підозрюваного тієї фінансової гарантії та стримуючого фактора, які мали забезпечувати виконання ним процесуальних обов`язків і запобігання ризикам кримінального провадження.
		Домашній арешт у нічний час доби, на застосуванні якого наполягала сторона захисту, за обставин цього кримінального провадження не міг би належним чином запобігти встановленим ризикам. Такий запобіжний захід не забезпечував би достатнього контролю за можливими контактами підозрюваного з іншими особами, не усував би ризику незаконного впливу на свідків та іншого підозрюваного, ризику знищення, приховування або спотворення речей чи документів, а також не створював би належного стримуючого фактора з огляду на характер інкримінованого кримінального правопорушення та фактичне невиконання раніше визначеної застави.
		Так само сама лише можливість покладення на ОСОБА_5 процесуальних обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК, не спростовує необхідності застосування більш суворого запобіжного заходу, оскільки такі обов`язки вже були покладені на підозрюваного при застосуванні застави, однак фінансова гарантія, яка мала забезпечувати їх належне виконання, фактично не була реалізована через невнесення застави у визначеному розмірі.
		За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що більш м`які запобіжні заходи, у тому числі домашній арешт у нічний час доби або застава у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, не були достатніми для запобігання встановленим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_5 .
		Щодо доводів сторони захисту про непомірність визначеного слідчим суддею розміру застави колегія суддів зазначає таке.
		Відповідно до ч.4 ст.182 КПК розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 КПК. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
		За змістом ч.5 ст.182 КПК щодо особи, яка підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, яка підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує відповідні межі.
		Колегія суддів враховує, що ухвалою слідчого судді від 08 квітня 2026 року до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 5 990 400 грн., а ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 квітня 2026 року зазначене рішення залишено без змін. Отже, розмір застави вже був предметом апеляційної перевірки та був визнаний таким, що відповідає обставинам кримінального провадження на момент застосування запобіжного заходу.
		Разом з цим при вирішенні питання про зміну запобіжного заходу слідчий суддя мав повторно оцінити чи залишається визначений розмір застави пропорційним, чи не є він завідомо непомірним для підозрюваного та чи здатний він виконувати гарантійну функцію у разі внесення.
		Суд бере до уваги доводи захисту про те, що сукупний дохід ОСОБА_5 за 2025 рік є меншим за визначений розмір застави, а на майно підозрюваного та пов`язаних із ним юридичних осіб накладено арешт. Такі обставини мають значення для оцінки майнового стану підозрюваного та не можуть бути проігноровані при визначенні розміру застави.
		Водночас розмір застави не визначається виключно розміром офіційного річного доходу підозрюваного. Відповідно до ч.4 ст.182 КПК при його визначенні враховуються також обставини кримінального правопорушення, встановлені ризики, дані про особу, майновий і сімейний стан, а також необхідність забезпечення виконання покладених процесуальних обов`язків. Крім того, застава може бути внесена не лише самим підозрюваним, але й іншою фізичною або юридичною особою.
		У цьому кримінальному провадженні слідчий суддя обґрунтовано врахував характер інкримінованого ОСОБА_5 тяжкого корупційного кримінального правопорушення, встановлені ризики, дані про майновий стан підозрюваного, його доходи, наявність майна, зв`язки з суб`єктами господарювання, а також розмір грошових коштів, які, за версією сторони обвинувачення, пов`язані з обставинами інкримінованого кримінального правопорушення.
		Колегія суддів не погоджується з доводами захисту про те, що часткове внесення ОСОБА_5 532 480 грн. саме по собі доводить завідомо непомірний характер застави у розмірі 5 990 400 грн. Вказана обставина свідчить про спробу підозрюваного внести частину коштів та враховується судом, однак не спростовує висновків слідчого судді щодо необхідності визначення застави саме у такому розмірі з огляду на обставини кримінального провадження, встановлені ризики та гарантійну функцію застави.
		При цьому визначений слідчим суддею розмір застави не має на меті покарання підозрюваного або компенсацію можливої неправомірної вигоди, а спрямований на забезпечення його належної процесуальної поведінки та запобігання встановленим ризикам. Перспектива втрати застави у такому розмірі має виступати достатнім стримуючим фактором від порушення підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.
		Доводи сторони захисту про те, що визначена застава фактично перетворює альтернативу триманню під вартою на ілюзорну, суд не вважає переконливими. Слідчий суддя визначив заставу як альтернативу триманню під вартою, а її розмір обґрунтував обставинами кримінального провадження, встановленими ризиками та даними про особу підозрюваного. При цьому сторона захисту не надала достатніх даних, які б свідчили, що саме застава у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб могла б забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_5 та запобігти встановленим ризикам.
		З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що визначена слідчим суддею застава як альтернативний запобіжний захід у розмірі 5 990 400 грн. є достатньою для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, не має карального характеру та не є завідомо непомірною з огляду на сукупність встановлених обставин.
		Доводи сторони захисту про те, що оскаржувана ухвала є формально вмотивованою та не містить належної відповіді на ключові аргументи сторони захисту, колегія суддів не вважає такими, що дають підстави для її скасування.
		Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що слідчий суддя перевірив наявність обґрунтованої підозри, існування ризиків, передбачених ст.177 КПК, правові підстави для зміни запобіжного заходу відповідно до ст.200 КПК, факт невнесення застави у визначеному розмірі, обставини часткового внесення коштів і їх повернення, доводи сторони захисту щодо непомірності застави, а також можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.
		Незгода сторони захисту з наданою слідчим суддею оцінкою зазначених обставин сама по собі не свідчить про невмотивованість судового рішення. Водночас суд апеляційної інстанції за результатами перевірки доводів апеляційної скарги та доповнень до неї дійшов висновку, що істотні для вирішення питання про зміну запобіжного заходу обставини були предметом оцінки слідчого судді, а наведені в ухвалі мотиви є достатніми для розуміння підстав прийнятого рішення.
		Інші доводи апеляційної скарги та доповнень до неї не спростовують наведених висновків суду, не впливають на правильність вирішення питання про зміну застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.
		При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до практики ЄСПЛ ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для ухвалення рішень, однак не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторони. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, а з його змісту має бути зрозуміло, що істотні доводи сторін були розглянуті судом.
		Відповідно до п.1 ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду скарги на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
		За таких обставин апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7 слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 червня 2026 року - без змін.
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 червня 2026 року - без змін.
		Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		_______________   _______________   _______________
		ОСОБА_1     ОСОБА_2     ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...