Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5011-47/12739-2012 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.05.2013. Забезпечено надання загального доступу: 18.05.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 травня 2013 року Справа № 5011-47/12739-2012 
		      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		      Головуючого судді                                       Прокопанич Г.К. 
		      суддів                                                             Владимиренко С.В.
		                                                                              Євсікова О.О.
		   
		за участю представників:
		Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Зузака І.О., посв. № 014200 від 26.12.2012 року;
		Позивача: Кохан А.І., дов. № 225-КР-387 від 26.03.2013 року;
		Відповідача: Алексюка М.І., дов. № б/н від 09.10.2012 року;
		 
		розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 року
		у справі № 5011-47/12739-2012 господарського суду міста Києва
		за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради   
		до товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія"
		про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки
		 
		                                                В С Т А Н О В И В:   
		      
		У вересні 2012 року заступник прокурора міста Києва, виступаючи в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія", просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,69 га, що знаходиться по вул. Вільшанській, 2-6 у Печерському районі м. Києва, укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія", зареєстрований 16.01.2007 року за № 82-6-00399 та зобов'язати відповідача повернути Київській міській раді зазначену земельну ділянку (а.с. 9-19).
		Одночасно заступник прокурора міста Києва просив вжити заходів до забезпечення позову шляхом  заборони відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії з проведення будівельних робіт, а також вчиняти інші дії відносно спірної земельної ділянки (а.с. 19).
		Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорюваний договір укладено на підставі акту, що суперечить законодавству України.
		Заявою від 05.10.2012 року обслуговуючий кооператив "Садівницьке товариство "Звіринецьке" просило залучити його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (а.с. 44-46).
		Заявою від 30.10.2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" просило відмовити у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності (а.с. 75).
		Рішенням господарського суду міста Києва від 30.10.2012 року (суддя Станік С.Р.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 року (головуючий Гончаров С.А., судді Смірнова Л.Г., Тищенко О.В.) (а.с. 171-189) позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,69 га, що знаходиться по вул. Вільшанській, 2-6 у Печерському районі м. Києва, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 16.01.2007 року за № 82-6-00399, який укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія"; зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" повернути Київській міській раді вищезгадану земельну ділянку. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 94-102).
		Також рішенням господарського суду міста Києва від 30.10.2012 року відхилено заяву обслуговуючого кооперативу "Садівницьке товариство "Звіринецьке" про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
		Оскаржені судові акти мотивовано тим, що оспорюваний договір укладений на підставі рішення Київської міської ради, яке не відповідає законодавству України, а тому є недійсним.
		Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною  скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права (а.с. 200-208).
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.04.2013 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.04.2013 року (а.с. 198-199).
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.04.2013 року продовжено строк розгляду касаційної скарги та відкладено на 15.05.2013 року (а.с. 227-229).
		Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/442 від 13.05.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Владимиренко С.В., Євсіков О.О.
		Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.
		Згідно ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.
		Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.
		Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень Ради.
		Відповідно до ст. 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.
		Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
		Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. 
		Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.
		Згідно ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
		Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.10.2006 року Київською міською радою було прийнято рішення № 234/291, відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, офісно-торговельного та спортивно-оздоровчого комплексу з вбудованою інфраструктурою та підземним паркінгом на вул. Вільшанській, 2 - 6 у Печерському районі м. Києва, передано товариству з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" за умови виконання пункту 4 цього рішення у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 1,69 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, офісно-торговельного та спортивно-оздоровчого комплексу з вбудованою інфраструктурою та підземним паркінгом на вул. Вільшанській, 2 - 6 у Печерському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування (а.с. 28-30).
		27.12.2006 року між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 16.01.2007 року за № 82-6-00399, відповідно до якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 234/291 від 31.10.2006 року за актом передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку по вул. Вільшанській, 2-6 у Печерському районі м. Києва, розміром 16 915 кв.м., з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, офісно-торговельного та спортивно-оздоровчого комплексу з вбудованою інфраструктурою та підземним паркінгом,  кадастровий № 8000000000:82:138:0098, договір укладено на 10 років (а.с. 20-25).
		Відповідно до ч. 1, 6 ст. 123 Земельного кодексу України  (в редакції, чинній станом на 31.10.2006 року) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснювалось на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Проект відведення земельної ділянки погоджувався із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подавався до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядали його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймали рішення про надання земельної ділянки. 
		Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
		Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що рішення Київської міської ради № 234/291 від 31.10.2006 року прийнято з порушенням норм чинного законодавства України, зокрема, всупереч ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України, ст. 5 Закону України "Про основи містобудування" (в редакції, чинній станом на 31.10.2006 року), ст. ст. 2, 3, 18, 26 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній станом на 31.10.2006 року).
		Згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. 
		Заявник касаційної скарги зазначає, що у даній справі рішення Київської міської ради не є актом, що містить норми матеріального права, які суд застосовує для вирішення спору та посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів п. 2.24 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".
		Разом з тим, у абз. 10 пп. "д" п. 2.2.3 ч. 2.2 розділу 2 листа Вищого господарського суду України від 01.01.2010 року "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами" зазначено, зокрема, що, розглядаючи справи про визнання недійсним договору оренди, суди повинні давати правову оцінку питанню чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такий договір.
		Оскільки, як місцевий господарський суд, так і суд апеляційної інстанції здійснили аналіз правомірності прийняття Київською міською радою рішення № 234/291 від 31.10.2006 року та визнали його таким, що суперечить приписам чинного законодавства, касаційна інстанція погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.
		Крім того, у постанові Верховного Суду України від 06.02.2013 року № 6-169цс12 викладена правова позиція щодо можливості землекористування лише на підставі акту органу місцевого самоврядування, прийнятого у суворій відповідності з нормами чинного законодавства.
		Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 
		У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
		Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. 
		Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Оскільки, як було зазначено вище, оспорюваний договір оренди земельної ділянки укладений між Київською міською радою та відповідачем на підставі рішення Київської міської ради № 234/291 від 31.10.2006 року, яке не відповідає законодавству України, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про задоволення позову у зазначеній частині.
		Згідно п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
		За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний договір,  який укладений між Київською міською радою та відповідачем є недійсним в силу вимог ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а тому у відповідача наявний обов'язок повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 1,69 га га, кадастровий № 8000000000:82:138:0098, вартістю 28 718 163,44 грн., що розташована по вул. Вільшанській, 2 - 6 у Печерському районі м. Києва.
		Стосовно доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій приписів чинного законодавства про позовну давність судова колегія зазначає, що договір, дійсність якого є предметом спору, є діючим, тому відхилення заперечень відповідача про необхідність застосування п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України не суперечить положенням глави 19 Цивільного кодексу України.
		Доводи заявника касаційної скарги про те, що прокурор є неналежним позивачем у справі спростовуються дослідженими судами попередніх інстанцій обставинами справи в частині наявності порушень інтересів держави у сфері контролю за використанням та охороною земель.
		Відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" у вирішенні питання про порушення справи за позовною заявою прокурора господарському суду слід виходити з такого.
		Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України  господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.
		Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
		Відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
		Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що у порушення  ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди попередніх інстанцій не дотримались практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Однак, порушення права відповідача, як він вважає, на мирне володіння майном, не може служити на користь правової позиції товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія", оскільки, як було встановлено судами попередніх інстанцій, укладення спірного договору оренди відбулось на підставі рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого з численними порушеннями норм спеціального законодавства, а саме Земельного кодексу України, Закону України "Про планування і забудову територій", Закону України "Про основи містобудування".
		Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Згідно п. 4 ч. 1 ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
		Оскільки підприємницька діяльність - це діяльність на свій ризик, тому, укладаючи спірний договір оренди, господарюючий суб'єкт повинен був передбачити негативні наслідки неналежного виконання приписів спеціального законодавства.
		Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
		Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
		З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.
		Доводи заявника касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України.
		Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
		 
		                                     П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 року у справі № 5011-47/12739-2012 залишити без змін.
		 
		Головуючий суддя                                                               Г.К. Прокопанич
		Судді:                                                                               С.В. Владимиренко
		                                                                                                    О.О. Євсіков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...