Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/6085/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.10.2014. Забезпечено надання загального доступу: 06.10.2014.
Дата набрання законної сили: 22.09.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 11.09.2014  
		Справа №   369/6085/14-ц  
		Провадження №  2/369/2707/14 
		 
		 
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		 
		11 вересня 2014 року                                                      Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді            Волчка А.Я.,
		          за участю секретаря          Ткачук Н.М., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виготовлення проїзних документів для виїзду дітей за кордон,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У червні 2014 року Позивач звернулась з даним позовом до суду, посилаючись на те, що з 01 серпня 1989 року вона перебувала у шлюбі з Відповідачем. Від вказаного шлюбу Позивач та Відповідач мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. 
		          Також, Позивач зазначала, що проживала з Відповідачем на території України з 1992 по 2000 роки, а також з 2004 року по 2010 рік.  В 2010 році особисті стосунки між сторонами погіршились, вони перестали вести спільне господарство. Позивач звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, визначення місце проживання дітей та про поділ спільного майна подружжя.
		          17 червня 2011 року Шевченківським районним судом міста Києва було ухвалено рішення, яким визначено місце проживання дітей разом із Позивачем у будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.           25 листопада 2011 року Шевченківським районним судом міста Києва було ухвалено рішення, яким шлюб між Позивачем та Відповідачем було розірвано. 
		Позивач зазначала, що Відповідач  починаючи з 2000 року офіційно не працював та не мав власного заробітку або доходу. Починаючи з квітня 2010 року Відповідач проживає окремо та не забезпечує дітей і не виділяє кошти на їх утримання в добровільному порядку. Зокрема, Відповідач не виконує рішення Шевченківського районного суду  м. Києва від 26 жовтня 2012 року щодо сплати аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей. Станом на день звернення з даним позовом заборгованість Відповідача по сплаті аліментів становила 6 місяців і 26 днів та складала 9 953,15 грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят три гривні 15 копійок).
		Дочка Позивача ОСОБА_4 є ученицею ТОВ «Печерська міжнародна школа» з 2007 року, а також є ученицею даної школи у 2013/2014 навчальному році. Оплату за навчання здійснювала та продовжує здійснювати Позивач самостійно, без участі Відповідача.
		          Звичайним місцем проживання ОСОБА_4 вже досить тривалий час є Україна, і тут склалися звичайні для неї умови побуту, як-то навчання, коло спілкування з однолітками тощо. Разом із тим, як і кожна дитина, ОСОБА_4 потребує всестороннього виховання, духовного і морального розвитку, зокрема, відвідання інших країн для відпочинку або отримання медичної допомоги за кордоном в разі необхідності.  Для здійснення будь-яких подорожей вона повинна мати діючий паспорт дитини. 
		ОСОБА_4 вже досить тривалий час перебуває на обліку у лікаря-окуліста, що підтверджується відповідною довідкою. Тому, існує велика імовірність того, що найближчим часом ОСОБА_4 необхідно буде виїхати за межі України для проходження планових обстежень та надання профілактичного лікування.
		Однак, строк дії паспорту ОСОБА_4 закінчився 27 травня 2014 року, у зв'язку з чим вона не має законних підстав для виїзду за межі України. Для можливості виїзду за межі України ОСОБА_4 повинна мати діючий паспорт дитини. Для видачі нового такого документу необхідно отримати заяви (дозволи) від обох батьків дитини.
		Позивач п'ять разів зверталася до Відповідача надіслати їй необхідні документи для перевипуску паспорту ОСОБА_4, однак він жодним чином на них не відреагував.
		Посилаючись на ст. 33 Конституції України, ч. 2 ст. 155 СК України, ст.ст.3,10 Конвенції про права дитини, 4 Принцип Декларації прав дитини, ст.8 Закону України "Про охорону дитинства", Позивач просила надати їй дозвіл на виготовлення проїзних документів для виїзду неповнолітньої ОСОБА_4 за кордон без згоди батька - ОСОБА_2.
		Представник Позивача до початку засідання подав заяву про розгляд справи без участі сторони, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити та не заперечує проти ухвалення заочного рішення. 
		Відповідач у судове засідання не з'явився,  про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується оголошенням через газету «Урядовий кур'єр» від 09 вересня 2014 року № 164, наявним в матеріалах справи, причини неявки суду не відомі.
		Відповідно до ч.1. ст.224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
		Зі згоди представника Позивача суд ухвалює заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України.
		Інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи.
		Вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
		У ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
		Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу. 
		Положеннями ст. 410 ЦПК України про процесуальні права та обов'язки іноземних осіб встановлено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.(ч.1). Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. (ч.2). 
		Статтею 414 ЦПК України передбачено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
		Відповідно до ч. 1 ст.4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону,  інших законів, міжнародних договорів України. 
		Згідно із ч.1 ст.60 цього Закону право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
		Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання,виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (Про приєднання до Конвенції із заявами та застереженням додатково прийнято Закон № 136-V від 14.09.2006) визначила у ч.1 ст.5, що судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. 
		Для встановлення місця реєстрації Відповідача судом було направлено відповідний запит до адресно-довідкового бюро ГУ МВС України в Київській області. Відповідно до довідки від 05 вересня 2014 року, за відомостями адресно-довідкового бюро ГУ МВС України в Київській області Відповідач зареєстрованим не значиться.
		Згідно ч. 9 ст. 110 ЦПК України, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
		Згідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ОСОБА_2 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Лісники, провулок Глинище, буд. 5.
		Відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку поміж іншого, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
		Судом встановлено, що  01 серпня 1989 року між Позивачем і Відповідачем було укладено шлюб. Від вказаного шлюбу Позивач та Відповідач мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
		17 червня 2011 року Шевченківським районним судом міста Києва було ухвалене рішення, що набрало законної сили, яким визначено місце проживання дітей разом із Позивачем у будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. 
		           25 листопада 2011 року Шевченківським районним судом міста Києва було ухвалене рішення, що набрало законної сили, яким шлюб між Позивачем та Відповідачем було розірвано. 
		Звичайним місцем проживання ОСОБА_4 вже досить тривалий час є Україна, і тут склалися звичайні для неї умови побуту, як-то навчання, коло спілкування з однолітками тощо. Разом із тим, дитина потребує всестороннього виховання, духовного і морального розвитку, зокрема, відвідання інших країн для відпочинку або отримання медичної допомоги за кордоном в разі необхідності. Для здійснення будь-яких подорожей вона повинна мати діючий паспорт дитини. 
		Відповідно до ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. 
		Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Позивач неодноразово зверталася до Відповідача з листами в яких просила заповнити та надіслати їй необхідні документи для перевипуску паспорту ОСОБА_4, що підтверджується дослідженими судом доказами. Однак, ані відповідей на вказані листи, ані необхідних документів від Відповідача не надходило.
		Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
		          Відповідно до 4 Принципу Декларації прав дитини, дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
		          Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
		   Відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого Постановою КМУ від 27.01.1995 року № 57 перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків та в їх супроводі.
		Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.
		Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
		Крім того, відповідно до п.п. 2, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 року № 724) виїзд за межі України неповнолітніх громадян України здійснюється за проїзним документом дитини.
		Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» для виготовлення проїзного документу дитини необхідно нотаріально посвідчене клопотання обох батьків, а за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
		Відповідно до п. 18 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 231 від 31.03.1995 року проїзний документи дитини (дитячий паспорт) може бути виготовлений на підставі рішення суду.          
		          Таким чином, враховуючи, що виготовлення проїзних документів, в повній мірі відповідає інтересам неповнолітньої ОСОБА_4, не порушує прав інших осіб, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог Позивача. 
		Враховуючи вищевикладене,  на підставі ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими Постановою КМУ від 27.01.1995 року  № 57, Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими Постановою КМУ від    31.03.1995 року № 231, ст. ст. 155 Сімейного кодексу України та керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 58, 60, 61, 88, 209, 224-225 Цивільного процесуального кодексу України, суд, - 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виготовлення проїзних документів для виїзду дітей за кордон - задовольнити.
		Надати ОСОБА_1 дозвіл, без згоди батька  ОСОБА_2, на виготовлення проїзних документів для виїзду неповнолітньої ОСОБА_4 за кордон.
		         Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 243 (двісті сорок три) гривні  60 копійок.
		Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
		Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний   суд шляхом подання в  10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
		У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...