Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/974/13 : не визначено.
Надіслано судом: 18.08.2015. Зареєстровано: 19.08.2015. Забезпечено надання загального доступу: 25.08.2015.
Дата набрання законної сили: 29.07.2013
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 33013 , м. Рівне,  вул. Набережна, 26А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 РІШЕННЯ  
		    
		"16" липня 2013 р.                                                                            Справа  № 918/974/13 
		 
		за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Дубенського комбінату хлібопродуктів"
		до відповідача   ОСОБА_1 господарства "МВМ"
		про   стягнення в сумі 99 939 грн. 54 коп.
		Суддя Андрійчук О.В.
		Представники сторін:
		від позивача:ОСОБА_2, дов. № 287 від 27.05.2013 року
		від відповідача: не з'явився
		 
		Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.
		Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні. 
		Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України. 
		СУТЬ СПОРУ:
		У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація Україна» в особі філії «Дубенський комбінат хлібопродуктів» (надалі-позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до ОСОБА_1 господарства «МВМ» (надалі-відповідач) про стягнення 99 939,54 грн. 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що:
		03.07.2012 року між позивачем (зерновий склад) та відповідачем (поклажодавцем) укладено договір складського зберігання зерна № 1 (надалі-договір), за умовами якого поклажодавець за умовами цього договору зобовязався передати, а зерновий склад зобовязався прийняти на зберігання зернові та олійні (зернові, зернобобові, крупяні, олійні культури) врожаю 2012 року (надалі-зерно), надати додаткові послуги відповідно до додатку № 1, що є невідємною частиною даного договору, та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором.
		Позивач з 09.07.2012 року по 20.07.2012 року згідно з товарно-транспортних накладних та реєстрів накладних на прийняте зерно прийняв на зберігання зерно ріпаку, про що було видано складські квитанції на зерно ріпаку.
		На виконання умов договору позивач надав послуги із зберігання зерна ріпаку на суму 86 265,35 грн., що підтверджується актом виконаних робіт № 134 від 26.07.2012 року, однак відповідач свій обовязок щодо оплати не виконав.
		За несвоєчасне проведення розрахунків позивач нарахував 3% річних в розмірі 2 226,36 грн., 5 409,26 грн. пені та 6 038,57 грн. штрафу. 
		В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 509, 526, 527, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 231 ГК України тощо.
		Ухвалою суду від 27.06.2013 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 09.07.2013 року.
		Ухвалою суду від 09.07.2013 року розгляд справи відкладено на 16.07.2013 року.
		Відповідач у судове засідання не зявився, відзив на позовну заяву не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
		Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. Постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
		За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.       
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		ВСТАНОВИВ:
		03.07.2012 року між позивачем (зерновий склад) та відповідачем (поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна № 1 (надалі-договір), за умовами якого поклажодавець за умовами цього договору зобовязався передати, а зерновий склад зобовязався прийняти на зберігання зернові та олійні (зернові, зернобобові, крупяні, олійні культури) врожаю 2012 року (надалі-зерно), надати додаткові послуги відповідно до додатку № 1, що є невідємною частиною даного договору, та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувачу, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором.
		Відповідно до п. 1.6. договору зерновий склад гарантує, що він має зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки.
		Пунктом 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад - юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки. 
		Судом встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором зберігання зерна сертифікованим зерновим складом.
		Частинами 1, 2 ст. 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» передбачено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. 
		Згідно з ч.ч. 1 ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», підп. 6.4.1. п. 6.4. Наказу Міністерства аграрної політики України від 15.06.2004 року № 228 "Про затвердження Технічного регламенту зернового складу" договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. 
		За ч. 1 ст. 936 ЦК України,  ч. 2 ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», підп. 6.4.2. п. 6.4. Наказу Міністерства аграрної політики України від 15.06.2004 року № 228 "Про затвердження Технічного регламенту зернового складу" за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. 
		Пунктом 3.1. договору встановлено, що приймання зерна здійснюється згідно з вимогами Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 року № 661.
		Як передбачено п. 2.16. Наказу Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 року № 661 "Про затвердження Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах", сертифікований зерновий склад на підставі реєстру форми ЗХС-3 (ЗХС-4) оформляє одночасно з прийняттям зерна на зберігання складську квитанцію відповідно до Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 року № 198, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.07.2003 року за № 605/7926. На бланку СК у графі "Примітка" вказують вид надходження зерна. 
		Відповідно до ст. 937 ЦК України, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», підп. 6.4.3. п. 6.4. Наказу Міністерства аграрної політики України від 15.06.2004 року № 228 "Про затвердження Технічного регламенту зернового складу" договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. 
		За підп. 4.1.6. п. 4.1. договору зерновий склад зобовязаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання. 
		Згідно з п. 24 ч. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.
		Складськими документами на зерно є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва (ч. 1 ст. 961 ЦК України, ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», підп. 1.1. п. 1 Наказу Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 року  № 198 "Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно").
		Пунктом 1.7. Наказу Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 року  № 198 "Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно" встановлено, що при оформленні партії зерна складська квитанція виписується в обов'язковому порядку як первинний документ, що засвідчує кількість та якість прийнятого складом зерна. Зерновий склад зобов'язаний забезпечити наявність бланків складських документів на зерно. 
		Складська квитанція на зерно оформляється на підставі реєстрів товарно-транспортних накладних на партію прийнятого на зберігання зерна й видається власнику зерна в разі, коли власник зерна не вимагає видачі простого або подвійного складського свідоцтва на зерно. Складська квитанція на зерно не може передаватися іншим суб'єктам ринку зерна (підп. 7.4.1. п. 7.4. Наказу Міністерства аграрної політики України від 15.06.2004 роу № 228 "Про затвердження Технічного регламенту зернового складу"). 
		Пунктами 3.1., 3.2., 3.3. Наказу Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 року № 198 "Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно" передбачено, що складська квитанція є документом, який видається зерновим складом при прийнятті кожної партії зерна на зберігання та заповнюється у двох примірниках. Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття зерна на зберігання. Оригінал першого примірника складської квитанції вручається поклажодавцю. Оригінал другого примірника складської квитанції зберігається зерновим складом. 
		Виходячи з вимог чинного законодавства та умов договору вбачається, що на підтвердження факту прийняття зерна від поклажодавця на зберігання зерновим складом заповнюються складські квитанції у двох примірниках, однин з яких вручається поклажодавцю.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі товарно-транспортних накладних № № 002, 001 від 09.07.2012 року, № № 003, 004, 005, 006, 007 від 10.07.2012 року, № № 008, 009, 010 від 11.07.2012 року, № 011 від 12.07.2012 року, № № 013, 014, 015 від 13.07.2012 року, № № 016, 017, 018 від 14.07.2012 року, № 20 від 17.07.2012 року, № 17 від 16.07.2012 року, № № 20, 21, 23, 24, 28 від 20.07.2012 року, реєстрів накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку № 30 від 09.07.2012 року, № 36 від 10.07.2012 року, № 56 від 11.07.2012 року, № 66 від 12.07.2012 року, № 82 від 13.07.2012 року, № 94 від 14.07.2012 року, № 114 від 16.07.2012 року, № 131 від 17.07.2012 року, № 158 від 20.07.2012 року оформив складські квитанції на зерно № 34 в кількості 10 849 кг, № 41 в кількості 44 658 кг, № 61 в кількості 26 679 кг від 11.07.2012 року, № 66 в кількості 19 872 від 12.11.2012 року, № 82 в кількості 26 668 від 13.07.2012 року, № 92 в кількості 24 056 від 14.07.2012 року, № 109 в кількості 5 032 від 16.07.2012 року, № 111 в кількості 33 483 від 17.07.2012 року, № 116 в кількості 2 983 від 20.07.2012 року.
		Згідно з підп. 4.3.10 п. 4.3. договору на позивача покладено обовязок не менш ніж за 5 днів до відвантаження або переоформлення зерна провести із зерновим складом звірку кількості і якості зерна, що зберігається.
		У п.п. 3.10.-3.14. договору сторонами погоджено порядок переоформлення зерна.
		Зокрема, за п. 3.13. договору зерно вважається переоформленим зерновим складом з моменту видання та підписання сторонами акта-розрахунку на зерно та складського документа.  
		Судом встановлено, що 26.07.2012 року між позивачем та відповідачем складено акт-розрахунок № 48, 30.07.2012 року переоформлено зерно ріпаку з відповідача на фізичну-особу-підприємця ОСОБА_3, що стверджується складською квитанцією № 140.
		26.07.2012 року між сторонами підписано акт виконаних робіт № 134, за яким вартість послуг по ріпаку склала 86 265,35 грн.
		Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», ч. 1 ст. 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. 
		Відповідно до п. 5.4. договору зерновий склад зобовязаний щомісяця до 3 числа наступного за звітним місяця надавати поклажодавцю акт наданих послуг та виставити рахунок для оплати послуг, що надані зерновим складом.
		За п. 5.6. договору оплата послуг, що надані зерновим складом зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинні бути оплачені поклажодавцем протягом 3-х робочих днів з дня одержання рахунку.
		З наведеного вбачається, щодо строк настання оплати повязується із отриманням відповідачем рахунку для оплати, який зобовязаний виставити позивач.
		У той же час в матеріалах справи відсутні докази виставлення (вручення) позивачем відповідачу рахунка.
		Разом з тим, з метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензії № 290 від 07.11.2012 року, № 14 від 13.02.2013 року та № 63 від 22.05.2013 року щодо сплати боргу в розмірі 86 265,35 грн., що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
		До однієї із вказаних претензій, а саме № 63 від 22.05.2013 року, яку відповідач отримав 25.05.2013 року, був доданий рахунок № 134 від 26.07.2012 року.
		Отже, обовязок відповідача щодо оплати послуг, наданих позивачем, виник 30.05.2013 року. 
		Усупереч наведеному відповідач свій обовязок з оплати послуг по зберіганню зерна не виконав, 86 265,35 грн. не сплатив.
		У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). 
		Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. 
		Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення  загальногосподарського інтересу. 
		До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. 
		Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 
		Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). 
		У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. 
		З огляду на викладене позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 86 265,35 грн. основного боргу підлягають задоволенню.
		Крім того, позивач за несвоєчасне проведення розрахунків здійснив нарахування 3% річних, пені та штрафу.
		Право позивача на нарахування пені передбачене п. 6.2. договору, за яким за прострочку оплати вартості послуг, наданих зерновим складом понад три днів з моменту отримання рахунку, поклажодавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
		Як зазначалося, судом із наявних матеріалів справи встановлено, що відповідач отримав рахунок, виставлений позивачем, 25.05.2013 року, а пеня розрахована позивачем за період з 01.08.2012 року по 31.12.2012 року, тобто до виникнення права на її нарахування.
		Зважаючи, що порядок нарахування пені, у томі числі період, за який нараховується пеня, відноситься до виключного права позивача, а суд оцінює законність та правильність такого нарахування, не змінюючи при цьому обраного позивачем періоду, відтак суд вважає, що підстави для стягнення пені в розмірі 5 409,26 грн., нарахованої з 01.08.2012 року по 31.12.2012 року, відсутні.
		Крім того, позивачем у порядку ч. 2 ст. 231 ГК України нараховано 7% штрафу в розмірі 6 038,57 грн.
		Частинами 2-4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. 
		Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. 
		У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). 
		Штрафні санкції, передбачені ч. 2 ст. 231 ГК, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 06.12.2010 року у справі № 3-4гс10, Лист Верховного Суду України від 01.04.2012 року "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010 - 2011 рр.").
		Отже, виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
		Суд, проаналізувавши фактичні обставини справи, встановив, що відсутня одна з необхідних умов для застосування штрафу  порушення негрошового зобовязання, оскільки у даному випадку має місце порушення саме грошового зобовязання -  несвоєчасна оплата наданих послуг.
		Відтак, підстави для стягнення 7% штрафу в розмірі 6 038,57 грн. відсутні.
		Щодо вимоги позивача про стягнення 3% річних в розмірі 2 226,36 грн., нарахованих за період з 01.08.2012 року по 10.06.2013 року, то останні підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
		За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		Судом, виходячи з вимог п. 5.6. договору та наявних доказів у підтвердження факту отримання відповідачем рахунку, встановлено, що обовязок з оплати наданих послуг настав 30.05.2013 року, отже саме з вказаного моменту у позивача виникло право на нарахування 3% річних.
		 
		Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 30.05.2013 року по 10.06.2013 року, судом встановлено, що розмір останніх складає 85,08 грн.
		 
		Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України). 
		У силу вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт прострочення у поставці товару, а відповідач вказаних обставин не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог а саме: 86 265,35 грн. основного боргу та 85,08 грн. 3% річних.
		Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд
		ВИРІШИВ:
		1.Позов задовольнити частково.
		2.Стягнути з ОСОБА_1 господарства «МВМ» (вул. Новоселів, 1,  с. Чудниця, Гощанський район, Рівненська область, 35428, код ЄДРПОУ 32936483) на користь Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Дубенський комбінат хлібопродуктів» (вул. Залізнична,50, м. Дубно, Рівненська область, 35602, код ЄДРПОУ 37506080) 86 265,35 грн. основного боргу, 85,08 грн. 3% річних, 1 726,95 грн. судового збору.
		3.У задоволенні стягнення  6 038,57 грн. 7% штрафу, 5 409,26 грн. пені та 2 141,28 грн. 3% річних відмовити.
		Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
		Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.
		Повне рішення складено 17.07.2013 року.
		 
		 
		 
		 
		   Суддя                                                                Андрійчук О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...