Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 673/585/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 20.06.2017. Зареєстровано: 21.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2017.
Дата набрання законної сили: 11.07.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 Справа № 673/585/17 
		 Провадження № 2-о/673/50/17
		 Р І Ш Е Н Н Я
		 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		26 травня 2017 р. м. Деражня 
		Деражнянський районний суд 
		Хмельницької області
		в складі: головуючий  суддя Дворнін О.С. 
		 при секретарі судових засідань Болишевій М.О.
		з участю заявника ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 
		розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , з участю Міністерства соціальної політики та Російської Федерації, як заінтересованих осіб, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		ВСТАНОВИВ:
		В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити юридичний факт загибелі його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,при виконанні обов`язку військової служби 16 січня 2015 року поблизу м. Артемівськ Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначив, що він являвся батьком ОСОБА_3 ,який 19.04.2004 року Деражнянським РВК Хмельницької області був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України. 24.09.2005 року на підставі Указу Президента України від 05.08.2005 року ОСОБА_3  було звільнено (демобілізовано) в запас. У вересні 2014 року ОСОБА_3 було призвано на військову службу під час мобілізації у військову частину П\П В 1428 на посаду номера обслуги гармати гаубичного артилерійного взводу гаубичної артилерійної батареї гаубичного артилерійського дивізіону військової частини п/п НОМЕР_1 . В період з 11 листопада 2014 року по 16 січня 2015 року знаходився у відрядженні в складі сил та засобів сектора «С», які залучаються та беруть участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, у складі військової частини п/п НОМЕР_1 . Так, 16 січня 2015 року близько 00 год. 15 хв. під час обстрілу вогневої позиції в районі с. Отрадівка Артемівського району Донецької області, мало місце пряме попадання у бліндаж 6 гармати 2 батареї 1 гаубичного артилерійського дивізіону снаряду СЗРВ «Град». На
		 
		 
		той момент у бліндажі знаходився командир 6 гармати старший сержант ОСОБА_4 , номер обслуги солдат ОСОБА_3 . В результаті чого солдат ОСОБА_3 був доставлений у травматологічне відділення центральної районної лікарні м. Артемівська, де від отриманих травм помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		Заявник вважає, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України ОСОБА_3 загинув, виконуючи обов`язки військової служби, пов`язані із захистом Батьківщини, чим було порушено невід`ємне право на життя його сина, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
		Встановлення вказаного факту буде породжувати юридичні наслідки, а саме визначення статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, виникнення права на справедливу компенсацію з боку Російської Федерації, як держави-агресора.
		Заявник та її представник в судовому засіданні вимоги заяви підтримали в повному обсязі та просять їх задовольнити із зазначених підстав.
		Представники заінтересованих осіб - Міністерства соціальної політики України та Російської Федерації в судове засідання не з`явилися, причин неявки суду не повідомили, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
		З огляду на викладене та при відсутності заперечень сторони позивача (заявника), суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності представників заінтересованих осіб.
		Заслухавши пояснення заявника та його представника, дослідивши матеріали справи, суд вважає подану заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. 
		Судом об`єктивно встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Деражня Деражнянського району Хмельницької області, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , що підтверджується даними паспорту громадянина України.
		Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Деражнянським райвідділом ЗАГС Хмельницької області 21.03.1986 року, підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , батьком якого значиться ОСОБА_1 , а матір`ю ОСОБА_5 . 
		19.04.2004 року Деражнянським РВК Хмельницької області Каракула В.О. був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України. 24.09.2005 року на підставі Указу Президента України від 05.08.2005 року ОСОБА_3  було звільнено (демобілізовано) в запас. У вересні 2014 року ОСОБА_3 було призвано на військову службу під час мобілізаціїу військову частину П\П В 1428 на посаду номера обслуги гармати гаубичного артилерійного взводу гаубичної артилерійної батареї гаубичного артилерійського дивізіону військової частини п/п В 1428. 
		Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації
		порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви Верховної Ради України слідує, що в кінці лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії "Русское единство" Сергій Аксьонов проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації звернувся до Ради Федерацій Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 №891-VII, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів".
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя".
		Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		 
		 
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.
		Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.
		27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України. За цих обставин лідер партії «Русское единство» Сергій Аксьонов у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, а також Будапештський меморандум, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому
		 
		 
		проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів.
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		15 квітня 2014 року з метою забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, захист інтересів держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах окупації Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-УІІ. Цей Закон визначив статус частини території України, як тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановив особливий правовий режим на цій території, визначив особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також були задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної Республіки" та "Донецької Народної Республіки". Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме "Луганська Народна Республіка" та
		 
		 
		 
		"Донецька Народна Республіка" не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою, про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brytanii-nazvav-prykrym-faktom-referendum-na-donbasi). Тим часом, прес-секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність "Донецької народної республіки"(http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/336122-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyv-pro-nevyznannia-referendumiv-na-donbasi).
		"Так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичною легітимністю", - заявила ОСОБА_6 , яка є прес-секретарем верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ Кетрін Ештон (http://www.ukrinform.ua/rubric-politycs/1660771-es ne viznae referendum na shodi ukraiini_1937380.html).
		23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».
		На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня 2014 року у зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил». Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних Сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України».
		Іррегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією в агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси. Це підтверджувалося численними затриманими громадянами Російської Федерації та військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації
		На підтвердження цього заявницею були наведені наступні докази по справі.
		12 вересня 2015 року Інтернет-портал «Буг» опублікував статтю під назвою «Волинські працівники СБУ затримали у зоні
		 
		 
		АТО російського найманця», у якій зазначається, що поблизу с. Славне, Мар`їнського району, Донецької області, співробітниками волинського управління Служби безпеки України було затримано громадянина Російської Федерації на прізвисько « ОСОБА_7 », який брав участь у бойових діях у складі незаконних збройних формувань «ДНР». Під час затримання росіянин був одягнутий у військову форму російського зразка і мав при собі РПГ-26 та гранату Ф-1. Крім того, останній розповів, що чергував на спостережних пунктах проросійських бойовиків у складі підрозділу угруповання «Оплот» та брав участь у встановленні позицій Збройних Сил України, а також безпосередньо здійснював коригування артилерійського вогню по позиціях Збройних Сил України у районі села Тарамчук, Мар`їнського району, Донецької області (http://bug.org.ua/news/volynski-pratsivnyky-sbu-zatrymaly-u-zoni-ato-rosijskoho-najmantsya-57726/). 
		За повідомленням прес-центру Служби безпеки України від 10 березня 2015 року, на Черкащині співробітники СБУ затримали 35-річного громадянина Російської Федерації, мешканця Красноярського краю (РФ), на прізвисько « ОСОБА_8 ». Під час затримання росіянин розповів, що пройшов стрілецьку та диверсійну спецпідготовку у так званій «армії Новоросії», воював на боці «JIHP» у складі збройного формування «Призрак» та збройних формувань ОСОБА_9 . За участь у бойових діях на боці «JIHP» йому та іншим найманцям обіцяли по 100 доларів на день. Основним обов`язком затриманого було патрулювання вулиць зі зброєю в руках та охорона блокпостів проросійських бойовиків ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ?art_id=138789&cat_id=138881).
		29 червня 2016 року незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представила Звіт "Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України". Відповідно до Звіту, перетини кордону та напади на українські території були організовані за допомогою військових підрозділів Російської Федерації. Покинуті речі персонального вжитку та сліди переміщення військової техніки; рух російських військових підрозділів на території Російської Федерації і через кордон України; факти нелегальних перетинів українського кордону комбатантами з Російської Федерації, які згодом здійснювали напади на об`єкти військової інфраструктури, державні прикордонні частини та цивільні об`єкти; здійснення атак з локацій військових частин регулярних збройних сил Російської Федерації слугують цьому підтвердженням. Крім того, проаналізовані у звіті докази прямого втручання російських збройних сил, служб безпеки, осіб, які прямо пов`язані з військовими підрозділами Російської Федерації, а також аналіз атак на населені пункти Луганської області влітку 2014 року доводять наявність міжнародного характеру збройного конфлікту на Донбасі (http://iphronline.org/wp-content/uploads/2016/07/Ukr-Joint-report-cross-border-shelling-June-2016.pdf). 
		Незважаючи на укладення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 15 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014
		 
		 
		року і Мінський «Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року»), за якими Російська Федерація та під контрольні їй бандитські угрупування взяли на себе обов`язки по припиненню збройного конфлікту, Російська Федерація з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України. З моменту підписання 05 вересня 2014 року Мінського протоколу Збройні Сили Російської Федерації та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, місто Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 квадратних кілометрів. Постачання російських окупаційних сил відбувається, зокрема, за допомогою так званих «гуманітарних конвоїв», які регулярно скеровуються Російською Федерацією на територію України шляхом несанкціонованого перетину українсько-російського державного кордону всупереч чинному законодавству України та міжнародним правилам, встановленим Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, що ставить під сумнів гуманітарний характер таких конвоїв. Під виглядом виконання Мінського «комплексу заходів» від 12 лютого 2015 року російська сторона здійснює перегрупування своїх збройних підрозділів, важких озброєнь, концентрацію їх на Артемівському, Волноваському, Донецькому, Маріупольському напрямках, а також постійно тримає біля українсько-російського кордону численне угруповання своїх регулярних Збройних Сил.
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь,
		 
		 
		які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. 
		Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: "Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі".
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації. 
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно із нормами Цивільного-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		Згідно з частиною другою статті 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01 березня 2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2 600 українських військовослужбовців та понад 9 000 було поранено 
		 
		 
		(http://сое.mfa. g      ІНФОРМАЦІЯ_6 ).
		Судом встановлено, що 04.09.2014 року Деражнянським РВК Хмельницької області ОСОБА_3 був призваний на військову службу по мобілізації до лав Збройних Сил України у складі військової частини п/п НОМЕР_1 . В період з 11 листопада 2014 року по 16 січня 2015 року він безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах Донецької області. 
		Відповідно до свідчень офіційних джерел та засобів масової інформації, зокрема, повідомлення Інформаційно-аналітичного центру РНБО України від 18 січня 2015 року, тривають атаки проросійських бойовиків на аеропорт «Донецьк», в тому числі з застосуванням важкої артилерії. Зокрема, станом на 17 січня 2015 року проросійські бойовики з застосуванням РСЗВ БМ-21 «Град» прямо з житлових кварталів Донецька масово обстрілювали позиції Збройних Сил України, що зосереджувались в районі Донецького аеропорту (http://mediarnbo.org/2015/01/18/zvedeni-dani-iats-rnbo-na-1230-18-sichnya/).
		Відповідно до статті «Пекло в Донбасі: трупи на вулицях, призупинення видачі гумдопомоги і чергова спроба переговорів», опублікованої Інтернет-порталом «ukr.media», станом на 20 січня 2015 року найгарячішою точкою на карті боїв є Донецький аеропорт. Кореспондент порталу зазначає, що у штурмі аеропорту беруть участь спецназ Генерального розвідувального управління Російської Федерації, про що свідчить обмундирування і амуніція військових. Також повідомляється, що в результаті штурму з боку проросійських бойовиків українські військові зазнали втрат, є поранені (http://ukr.media/ukrain/222782/).
		На сторінках Інтернет-видання «ukr.media» опубліковано статтю під назвою «У Міноборони підтвердили загибель «кіборгів» в Донецькому аеропорту» від 21 січня 2015 року, в якій зазначається, що у районі аеропорту Донецьк тривають запеклі бойові дії, в ході яких проросійські бойовики підірвали перекриття нового терміналу аеропорту. Серед військовослужбовців української армії є загиблі та поранені. Також у статті наголошується, що станом на 20 січня 2015 року група українських військовослужбовців потрапила в полон (https://ukr. medіa/ukrain/222972/).
		Дані статті, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках Інтернет-видань та офіційних джерел, підтверджують участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації в районі населених пунктів Водяне, Опитне, Піски Донецької області та Донецького аеропорту, і саме цим військам протистояли військові Збройних Сил України, що відносились до складу сил та засобів 90-го окремого аеромобільного батальйону - військової частини польова пошта НОМЕР_3 .
		Так, судом встановлено, що 16 січня 2015 року близько 00 год. 15 хв. під час обстрілу вогневої позиції в районі с. Отрадівка, Артемівського району, Донецької області, мало
		 
		 
		 
		місце пряме попадання у бліндаж 6 гармати 2 батареї 1 гаубичного артилерійського дивізіону снаряду СЗРВ «Град». На той момент у бліндажі знаходився командир 6 гармати старший сержант ОСОБА_4 , номер обслуги солдат ОСОБА_10 , номер обслуги солдат ОСОБА_11 , номер обслуги солдат ОСОБА_3 . Внаслідок розриву снаряду старший сержант ОСОБА_4 , солдати ОСОБА_10 та ОСОБА_11 загинули на місці. Солдат ОСОБА_3 був доставлений у травматологічне відділення центральної районної лікарні м. Артемівська, де від отриманих травм помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .
		Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 16 січня 2015 року №65, виданим Донецьким обласним бюро судово-медичної експертизи, та довідкою про причину смерті від 16 січня 2015 року №65, отримана під час бойових дій «Сочетана травма голови, тулуба, кінцівок з ушкодженням внутрішніх органів. Гостра кровотеча» стали причиною смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_7 .
		На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20 січня 2015 року №39 було проведено службове розслідування по факту загибелі ОСОБА_3 , в ході якого встановлено обставини його смерті.
		Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30 січня 2015 року №70 солдата ОСОБА_3 було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків військової частини.
		13 березня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Деражнянського районного управління юстиції у Хмельницькій області було видане свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , згідно якого він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_4 .
		Заявнику ОСОБА_1 29.07.2015 року військовим комісаром Деражнянського районного військового комісаріату, за дорученням Пзезидента України було вручено орден «За мужність» ІІІ ступеня №288482 ОСОБА_3 , номера обслуги батареї гаубично-артилерійського дивізіону військової частини п.п. НОМЕР_1 .
		01.09.2015 року заявник отримав посвідчення «члена сім`ї загиблого військовослужбовця» серії НОМЕР_5 , що дає йому право користуватися відповідними пільгами, встановленими законодавством України.
		При вирішенні даної справи судом враховується положення статті 2 Статуту ООН (ратифікований Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 серпня 1945 року і є обов`язковим для України та Російської Федерації в порядку правонаступництва за міжнародними договорами колишнього СРСР), відповідно до якої закріплено принцип суверенної рівності усіх членів ООН.
		Пункт 4 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року «Підсумковий документ Всесвітнього саміту 2005 року», говорить, що ООН знову заявляє, що терпимість, повага прав людини мають важливе значення для міжнародних відносин. Пункт 9 цієї Резолюції визнає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН. Пункт 120 згаданої Резолюції говорить про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим
		 
		 
		 
		документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву. Пункт 122 Резолюції 60/1 говорить, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.
		Стаття 3 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) чітко встановлює, що кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність. 
		В силу статті 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української PCP №2148-VIII від 19 жовтня 1973 року, ратифікований Указом Президії Верховної Ради СРСР №4812-VIII від 18 вересня 1973 року і є обов`язковим для Російської Федерації в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР) нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню.
		Відповідно до статті 2 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України №13/98-ВР від 14 січня 1998 року, набув чинності для Російської Федерації на підставі Федерального Закону від 02 березня 1999 року №42-ФЗ, далі - Договір) Високі Договірні Сторони, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів. Статтею 4 Договору передбачено, що Сторони докладають зусиль до того, щоб врегулювання всіх спірних проблем здійснювалося виключно мирними засобами, і співробітничають у відверненні та врегулюванні конфліктів і ситуацій, які зачіпають їхні інтереси.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		05 грудня 1994 року був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (далі  Будапештшський меморандум), пунктами 1 та 2 якого передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, а також зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде
		 
		 
		 
		 
		використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Таким чином, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ч.2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Згідно роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_3 при виконанні обов`язку військової служби 16 січня 2015 року на території Донецької області поблизу м. Артемівськ внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
		 В И Р І Ш И В :
		Заяву задовольнити.
		Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 16.01.2015 року на території Донецької області поблизу м.Артемівськ, держави Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		 
		 Складання повного рішення було відкладено на строк не більше як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Хмельницької області через Деражнянський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		  Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Суддя: О. С. Дворнін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...