Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/8528/17 : не визначено.
Надіслано судом: 13.10.2017. Зареєстровано: 15.10.2017. Оприлюднено: 17.10.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 У Х В А Л А
		27.09.2017 Справа №  910/8528/17 за заявою   Приватного підприємства "СПМК-7"
		до               Публічного акціонерного товариства "Платинум банк"
		треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;
		                      Національний банк України
		                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій-Профілакторій "Молдова" 
		про визнання недійсним договору 
		в межах справи №910/8528/17
		За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Макстгруп"                                                                                        
		про банкрутство
		Суддя  Яковенко А.В. 
		Представники :
		від заявника-Кучерявий Д.В.
		від відповідача- Сахно Р.М.
		від НБУ- Бірюкова О.А.
		від ТОВ СП "Молдова"- Волкова М.Ю.
		від ФГВФО-Гуцул А.Д.
		ліквідатор- Данілов А.І.
		 
		                                                    ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
		На розгляді Господарського суду м. Києва знаходиться справа №910/8528/17 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Макстгруп" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Макстгруп" в порядку ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
		Постановою Господарського суду м. Києва від 14.06.2017 Товариства з обмеженою відповідальністю "Макстгруп" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру банкрута, ліквідатором призначено Голову ліквідаційної комісії Данілова А.І.
		  До Господарського суду м. Києва надійшла заява Приватного підприємства відповідальністю "СПМК-7" до Публічного акціонерного товариства "Платинум банк" про визнання недійсним договору  дарування від 30.12.2016.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2017 прийнято заяву Приватного підприємства до Публічного акціонерного товариства "Платинум банк" про визнання недійсним договору  дарування від 30.12.2016 до розгляду в межах справи № 910/8528/17; призначено розгляд заяви на 06.09.17; зобов'язано   ПАТ "Платинум банк"  та третіх осіб надати письмові пояснення по суті заяви Приватного підприємства "СПМК-7" до Публічного акціонерного товариства "Платинум банк" про визнання недійсним договору  дарування від 30.12.2016.
		01.09.2017 від Публічного акціонерного товариства "Платинум банк" надійшла заява про скасування заходів забезпечення заяви.
		04.09.2017 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про залучення до справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
		04.09.2017 до Господарського суду м. Києва надійшли письмові пояснення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		06.09.2017 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив Публічного акціонерного товариства "Платинум банк".
		06.09.2017 до Господарського суду м. Києва надійшли заперечення Приватного підприємства "СПМК-7" на заяву про скасування заходів забезпечення заяви.
		Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.09.2017 клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про залучення до справи третьої особи  задоволено. Залучено до справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "САНАТОРІЙ-ПРОФІЛАТОРІЙ "МОЛДОВА" (ідентифікаційний код 36552288; 65009, м. Одеса, вул. Посмітного, 2). Відкладено розгляд заяви, заяви Публічного акціонерного товариства "Платинум банк" надійшла про скасування заходів забезпечення та  заяви  ПП "СПМК-7" про об'єднання заяв в одне позовне провадження на  18.09.2017.
		18.09.2017 до Господарського суду м. Києва надійшли пояснення заявника на відзив ПАТ "Платинум Банк".
		18.09.2017 до Господарського суду м. Києва надійшли письмові пояснення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		Судове засідання, призначене на 18.09.2017, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Яковенко А.В. у відпустці.
		Після виходу судді Яковенко А.В. з відпустки, суд ухвалою від 20.09.2017 призначив розгляд заяви  у судовому засіданні на 25.09.2017.
		У судовому засіданні, що відбулось 25.09.2017 судом оголошено перерву до 27.09.2017.
		Розглянувши у судовому засіданні 27.09.2017 клопотання заявника про об'єднання заяв ПП «СПМК-7» та ліквідатора ТОВ «Макстгруп» про визнання недійсним договору дарування від 30.12.2016, що укладений між боржником та ПАТ «Платинум Банк» та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. за реєстровим номером №921 та зобов'язання ПАТ «Платинум Банк» повернути в ліквідаційну масу Банкрута майно, яке є предметом оспорюваного договору в порядку ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в одне позовне провадження, суд вирішив відмовити у його задоволенні у зв'язку із тим, що сторони, а саме заявники, в цих справах є різними.
		В судове засідання 27.09.2017 з'явилися представники заявника (ПП «СПМК-7»), ліквідатор ТОВ «Макстгруп», ПАТ «Платинум Банк», третіх осіб, які надали пояснення по суті поданої заяви.
		Заслухавши пояснення сторін по суті поданої заяви, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
		На підставі Акту №2 приймання-передачі нерухомого майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстгруп» від 30.12.2016,  державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікольською-Пукас Анною Володимирівною за Боржником було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Посмітного (вулиця Посмітного Макара), будинок 2 (складається з будівель літ "А4", "Е-Е1", "Е2", "З", "К", "Л", "М"), реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень 361237851101.
		На момент набуття ТОВ «Макстгруп» у власність вказане нерухоме майно перебувало в іпотеці у Національного банку України на підставі Іпотечного договору, укладеного між Іпотекодержателем та ПАТ «Платинум Банк» та посвідченого приватним  нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. 16 травня 2014 року за реєстровим номером 512.
		Дана іпотека забезпечувала належне виконання зобов'язань ПАТ «Платинум Банк» за кредитними договорами, укладеними між ПАТ «Платинум Банк» та Національним банком України.
		В подальшому, 30.12.2016 нерухоме майно було безоплатно відчужене ТОВ «Макстгруп» на користь ПАТ «Платинум Банк» на підставі Договору дарування, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. 30 грудня 2016 року за реєстровим номером №921.
		Згідно звіту про оцінку майна, виданого ТОВ «Оціночна компанія Аргумент» ринкова вартість нерухомості, що була відчужена за Договором дарування від 30.12.2016 станом на 21.12.2016 складала 33 832 568,00 грн. з ПДВ.
		При цьому, Договір дарування від 30.12.2016 укладено за наявності згоди Іпотекодержателя №41-0005/106013 від 30.12.2016.
		Кім того, судом встановлено, що на виконання п. 10.13 Статуту ТОВ «Макстгруп» рішення щодо укладення Договору дарування між Заявником та Відповідачем було прийнято Загальними зборами учасників ТОВ «Макстгруп», що підтверджується Протоколом №4 від 30.12.2016
		Після укладення Договору дарування між Національним банком України, ТОВ «Макстгруп» та ПАТ «Платинум Банк» 03.01.2017 було укладено Договір про внесення змін до Іпотечного договору, посвідченого приватним  нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. 16 травня 2014 року за реєстровим номером 512, відповідно до п.1 якого у зв'язку із набуттям права власності на предмет іпотеки ПАТ «Платинум Банк», останній прийняв всі договірні зобов'язання попереднього іпотекодавця - ТОВ «Макстгруп» - за Іпотечним договором, а ТОВ «Макстгруп» вибув із правовідносин за Іпотечним договором.
		Отже, обґрунтовуючи подану заяву, ПП «СПМК-7» вказує на наявність спеціально передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підстав для визнання Договору дарування від 30.12.2016 недійсним, оскільки в даному випадку його було укладено в період до одного року перед порушенням справи про банкрутство і відчуження нерухомого майна на користь ПАТ «Платинум Банк» було здійснено безоплатно, тобто Боржник не отримав будь-якої економічної користі від укладеного правочину, що безпосередньо спричинило його стан неплатоспроможності.
		Заперечуючи проти поданої заяви ПП «СПМК-7», ПАТ «Платинум банк» та Національний банк України вказують про відсутність підстав для визнання недійсним Договору дарування від 30.12.2016, оскільки зміст такого правочину не суперечить ані положенням ЦК України, ані інших нормативно-правових актів, підписавши оспорюваний Договір, директор ТОВ «Макстгруп», погодився зі всіма його умовами, учасники ТОВ «Макстгруп» прийняли рішення про укладення такого правочину, а саме нерухоме майно перебувало у власності Боржника всього один день, що не дає підстави стверджувати про спричинення стану неплатоспроможності Боржника внаслідок укладення цього Договору.
		Розглянувши заяву ПП «СПМК-7» про визнання недійсним Договору дарування від 30.12.2016 та зобов'язання ПАТ «Платинум Банк» повернути в ліквідаційну масу Банкрута майно, яке є предметом оспорюваного договору, дослідивши матеріали справи про банкрутство в цілому, суд дійшов наступного висновку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. 
		Згідно з ст. 41 ГПК України, яка визначає форми судового процесу для учасників господарських спорів, передбачено, що 1) господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом; 2) Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
		Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
		Системний аналіз положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону).
		Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
		Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №3-304гс16.
		У роз'ясненні Вищого господарського суду України, які наведені у п. 9 Інформаційного листа від 28.03.2013 № 01-06/606/2013, які мають враховуватись господарськими судами України під час розгляду справ, вказується про наступне: «Частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Винятком є спори, пов'язані із визначенням та сплатою (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.
		Слід мати на увазі, що спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, заявлені такі вимоги з підстав невідповідності правочинів спеціальним нормам (стаття 20 Закону) чи загальним, встановленим цивільним законодавством.
		Крім названих у зазначеній статті Закону справ у спорах, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.
		Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК). Такі майнові спори, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абзац четвертий частини восьмої статті 23 Закону), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом (про банкрутство), у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково).»
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
		Згідно з частиною другою статті 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України.
		В той же час, відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.
		Відповідно до ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:
		боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
		боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
		боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
		боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
		боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;
		боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
		У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.
		Відповідно до положень інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 року № 01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)», у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 4212-VI від 22.12.2011 року, яким викладено в новій редакції Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів. Наведене стосується, зокрема виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна тощо.
		Що ж до визнання недійсними правочинів (договорів), то воно може мати місце у випадках відчуження боржником безоплатно майна, прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, прийняття на себе заставних зобов'язань на забезпечення виконання грошових вимог.
		Отже, ПП «СПМК-7» посилається на положення статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» як на єдину норму закону, на підставі якої може бути визнано недійсним Договір дарування від 30.12.2016 у межах провадження справи про банкрутство.
		З огляду на сферу регулювання Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
		При цьому, інститут визнання правочинів недійсними і спростування майнових дій боржника в ході провадження у справі про банкрутство та інститут визнання правочинів недійсними на загальних підставах мають різні правові механізми.
		Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Отже, оцінюючи надані сторонами спору докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість поданої заяви ПП «СПМК-7», оскільки оспорюваний договір укладено у річний період до порушення справи про банкрутство, відчуження майна ТОВ «Макстгруп» за оспорюваним договором відбулось безоплатно, тобто без будь якої економічної вигоди для Боржника, тому вважає за доцільне її задовольнити.
		При цьому, суд дійшов до висновку, що сама по собі наявність факту безоплатного відчуження майна Боржником у період протягом одного року до порушення справи про банкрутство є достатньою підставою для визнання недійсним такого правочину боржника, і факт того, чи став Боржник неплатоспроможним у зв'язку із таким правочином не має значення з огляду на правову конструкцію ст. 20 спеціального Закону.
		Також, суд зазначає, що в даному випадку питання дотриманості в момент укладення Договору дарування від 30.12.2016 вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України не має правового значення, з огляду на специфіку положення Боржника як юридичної особи, щодо якої порушено справу про банкрутство.
		Суд також враховує рішення учасників ТОВ «Макстгруп» щодо укладення оспорюваного договору, а також перебування в іпотеці у Національного Банку України нерухомого майна, що є предметом оспорюваного правочину, наявність згоди іпотекодержателя на укладення оспорюваного правочину та факт визнання ПАТ «Платинум Банк» неплатоспроможним і відповідні наслідки цього, однак такі обставини не впливають на висновок суду щодо наявності передбачених спеціальним Законом підстав для визнання недійсним безоплатного Договору відчуження нерухомого майна Боржника.
		При цьому суд не вбачає розбіжностей та протиріч як у суб'єктному складі сторін так і у предметі поданої заяви та приходить до висновку, що кредитор ТОВ «Макстгруп» - ПП «СПМК-7» правомірно її заявив із точки зору матеріально-правових підстав, які підпадають під дію статті  20 цього Закону.
		Враховуючи викладене, керуючись ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		У Х В А Л И В:
		1. Заяву Приватного підприємства «СПМК-7» до Публічного акціонерного товариства "Платинум банк" про визнання недійсним договору дарування від 30.12.2016, що укладений між боржником та ПАТ «Платинум Банк» та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. за реєстровим номером №921 та зобов'язання ПАТ «Платинум Банк» повернути в ліквідаційну масу Банкрута майно, яке є предметом оспорюваного договору, подану у справі №910/8528/17 про банкрутство ТОВ «Макстгруп» - задовольнити.
		2. Визнати недійсним укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Макстгруп» та Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» Договір дарування від 30.12.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. за реєстровим номером №921.
		3.Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» (03680, м. Київ, вул. Амосова,12, код ЄДРПОУ 33308489) повернути за актом приймання-передачі у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстгруп» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська,2, офіс 112, код ЄДРПОУ 38908112) нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Посмітного (вулиця Посмітного Макара), будинок 2 (складається з будівель літ "А4", "Е-Е1", "Е2", "З", "К", "Л", "М").
		4. Видати наказ.
		 
		Суддя                                                                                                     А.В. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...