Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 405/2852/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 21.05.2018. Зареєстровано: 22.05.2018. Забезпечено надання загального доступу: 24.05.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		Іменем України
		 
		 
		 
		10 травня 2018 року                                     м. Кропивницький
		                                   
		справа № 405/2852/17
		провадження № 22-ц/781/747/18 
		 
		    Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
		          головуючого судді - Письменного О.А., 
		          суддів - Єгорової С.М., Дуковського О.Л., 
		          при секретарі - Федоренко Т.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда в складі судді Іванової Л.А. від 11 січня 2018 року у справі за заявою ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3; ОСОБА_4, ОСОБА_5, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		 
		встановив:
		 
		У травні 2017 року ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися в суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просили: 
		-встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		-встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		-встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		В обґрунтування заяви зазначали, що з 30.08.1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають четверо дітей - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3. Всі вони були зареєстровані та проживали в АДРЕСА_1. Зазначене житло перебуває у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4, на підставі договору купівлі-продажу № 711 від 14.02.2003 року.
		Внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України вони були вимушені у вересні 2014 року переїхати з міста Донецька до міста Кропивницького (м. Кіровограду), що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи від 17.05.2016 року за № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, додаток до якого визначає форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Однак, дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину (підставу) яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу.
		Тобто, отримані ними довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщених осіб від 20.12.2016 року за № 1338, № 1337, № 0000072628, № 0000072550 та № 0000072500, які видані Управлінням соціального захисту населення Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Кіровограді ради на ім'я ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 посвідчують лише факт їх вимушеного переселення з м. Донецьк до м. Кропивницький (м. Кіровоград), і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.
		Встановлення даного факту, мотивовано тим, що заявники мають на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви-потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 січня 2018 року заяву залишено без задоволення.
		В апеляційній скарзі скаржники, посилаючись на не відповідність рішення суду першої інстанції вимогам закону, просили його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення їх заяви.
		Зокрема вказують, що до юрисдикції судів належить вирішення всіх правових питань, у тому числі, які виникають у зв'язку зі збройною агресією інших держав щодо України. Юридичний факт, який вони просять встановити, має індивідуальний характер та стосується виключно кожного із заявників. Заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, подано до суду у порядку окремого провадження для визначення їх статусу як жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, у тому числі щодо отримання ними відповідної допомоги. Законодавством іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації не визначено.
		Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню  з наступних підстав.
		Відмовляючи у задоволення заяви, суд першої інстанції обґрунтував своє рішення тим, що факт збройної агресії проти України та тимчасової окупації окремих районів Донецької та Луганської областей Російською Федерацією є загальновідомим фактом, оскільки такий факт підтверджений Парламентом України та Президентом України під час здійснення ними своїх законодавчих, виконавчих та інших повноважень, тому не потребує судового підтвердження, а факт вимушеного переселення заявника підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
		Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті 4 частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена Постановою форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.
		У статті 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 132).
		Згідно з частиною першою та пунктом п'ятим частини другої статті 234 ЦПК України 2004 року окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Згідно з частиною другою статті 256 ЦПК України 2004 року у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявників з окупованої території Донецької області, відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, можливе лише у судовому порядку. Крім того, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявників. При цьому відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки породжує правові наслідки лише для кожного із заявників.
		Таким чином, аналізуючи зазначені положення закону колегія суддів дійшла висновку про те, що судовий захист прав та свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до конституційних норм; право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Стосовно обставин, що зумовили вимушене переселення заявників, апеляційним судом встановлено, що з 30.08.1991 року ОСОБА_10 та ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають четверо дітей - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3. Всі вони були зареєстровані та проживали в АДРЕСА_1. Зазначене житло перебуває у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4, на підставі договору купівлі-продажу № 711 від 14.02.2003 року.
		До початку окупації в 2014 році заявники як повноправні громадяни своєї країни, мали власне майно, налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, військова агресія Російської Федерації проти України на території Донецької області призвела до неможливості подальшого проживання в м. Донецьку, створила загрозу життю, здоров'ю, свободі, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, висловлення власної думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист. Тому в вересні 2014 року, вони змушені були переїхати до м. Кропивницького, залишивши своє житло у м. Донецьку, змінивши власний побут та спосіб життя.
		Встановлення даного юридичного факту заявникам потрібно для визначення їх статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Висновок суду про те, що факт, який просить встановити заявники, належить до повноважень відповідних державних органів, які у нормативно-правових актах цей факт встановили, і те, що цей факт є загальновідомим, лише підтверджує те, що їх заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню. 
		Отже, посилання суду на те, що цей факт не потребує судового підтвердження, є помилковим і таким, що суперечить статті 124 Конституції України, статті 256 ЦПК України 2004 року, оскільки заявники довели, що від встановлення цього юридично значимого для них факту залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вони через дії Російської Федерації вимушено беруть участь.
		За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви щодо встановлення юридичного факту.
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, - 
		 
		 
		 
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.
		Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 січня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
		Заяву ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3; ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити. 
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		Повний текст постанови виготовлено 18.05.2018 року.
		 
		Головуючий: 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...