Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/5495/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 08.06.2018. Зареєстровано: 10.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.06.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 523/5495/18
		Провадження №2-о/523/247/18
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"05" червня 2018 р.
		Суворовський районний суд міста Одеси, в складі:
		 
		головуючого  судді Малиновського О.М.
		за участю секретаря судового засідання  Шевчук М.Є.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №15, в місті Одеса, в порядку окремого провадження, цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політки України, Російської Федерації  про встановлення факту, -
		ВСТАНОВИВ
		 
		   ОСОБА_1 19 квітня 2018р. звернулась до суду із заявою, в якій просить встановити юридичний факт, що її вимушене переселення у лютому 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Свою заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона народилася 12 листопада 1957 року в м. Сніжне, Донецької області. Була зареєстрована і проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10 лютого 2015 року за №1048 вона була вимушена переїхати з м. Донецьк до Одеської області, Б.Дністровський район, смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 1, згодом змінила своє місце проживання на адресу: м. Одеса, вул. Паустовського, 2, де постійно проживає, а отже дана адреса являється її фактичним місцем проживання. До вимушеного переселення з окупованої частини території Донецької області вона жила за рахунок пенсійного забезпечення. Як загальновідомо, у кінці лютого на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. На думку заявника, перша фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань. А друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України, на думку заявника, розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». До початку збройної агресії Російської Федерації та подальшої окупації частини території Донецької області, заявниця була повноправною громадянкою своєї держави, проживаючи на території Донецької області України, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Внаслідок такої агресії вона переживала за власне життя, що стало наслідком погіршення її стану здоровя, зокрема у неї стало відшарушування сітківки та згодом її було визнано інвалідом ІІ групи по зору. Після переїзду заявниці довелося прилаштовуватися до нових життєвих умов. Заявниця вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено цілу низку її прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950 року. Отримані довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб № 5111/1048 від 10 лютого 2015р. та №4722 від 19 жовтня 2016 року Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради, виданих на ім'я заявниці посвідчують лише факт вимушеного переселення з м. Донецька, Донецької області до м. Одеса і не містять в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту, щодо вимушеного переселення з окупованої території Донецької області, заявник обумовлює тим, що заявниця має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Заявниця та її представник ОСОБА_2, яка була допущена ухвалою суду від 04 червня 2018р. до участі у справі за заявою ОСОБА_1 у судове засідання не зявились, направив до суду заяву про підтримання заявлених вимог з клопотанням провести розгляд справи у їх відсутності.
		Міністерство соціальної політики України не забезпечило участі свого представника у судовому засіданні. Про час і місце судового засідання повідомлялось належним чином, про причини неявки суд не повідомило.
		Представник Російської Федерації в судове засідання не зявився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином через Посольство Російської Федерації в Україні. Заперечення (відзив) на внесену заяву не представив.
		Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
		Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 народилася 12 листопада 1957 року в м. Сніжне, Донецької області. Була зареєстрована і проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1., що підтверджується паспортом громадянки України.
		Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10 лютого 2015 року за №1048 вона була вимушена переїхати з м. Донецьк до Одеської області, Б.Дністровський район, смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 1. Згодом ОСОБА_1 змінила своє місце проживання на адресу: м. Одеса, вул. Паустовського, 2, де постійно проживає на теперішній час, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19 жовтня 2016 року за №4722. Відтак, остатня зазначена адреса є її фактичним місцем проживання. Дані довідки не містять відомості щодо причин переселення.
		Ухвалюючи рішення у даній справі, суд виходить з наступного обґрунтування. 
		Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті першому постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
		Частинами першою  третьою статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом).
		Згідно з пунктом 9 частини першої статті 85 Конституції України, до повноважень Верховної ОСОБА_3 України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; є Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює ОСОБА_3 національної безпеки і оборони України (пункти 1, 17, 18 частини першої статті 106 Конституції України).
		Відповідно до пунктів 19 та 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президент України вносить до Верховної ОСОБА_3 України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
		Наведені вище положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Так, у статті 1 Закону України «Про оборону України» наведено визначення збройної агресії - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
		Відповідно до статті 4 Закону України «Про оборону України», у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної ОСОБА_3 України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної ОСОБА_3 України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		З урахуванням наведених норм слід дійти висновку, що встановлення такого факту має безпосередній звязок та випливає із компетенції конституційних, політичних органів (суб'єктів) - Верховної ОСОБА_3 України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.
		Підтвердженням такої позиції є прийняття парламентом та Президентом України низки актів, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Так, за приписами статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятого Верховною ОСОБА_3 України 15 квітня 2014 року, цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		У подальшому, Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 27 січня 2015 року № 129-УІІІ затверджено Звернення до Організації Обєднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_3 Європи, Парламентської ОСОБА_3 НАТО, Парламентської ОСОБА_3 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_3 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна ОСОБА_3 України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність ОСОБА_3 Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно-визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).
		Також, Верховна Рада України постановою від 21 квітня 2015 року № 337-УІІІ схвалила текст Заяви Верховної ОСОБА_3 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилаються і заявники в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.
		Частиною першою статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної ОСОБА_3 України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
		В Україні таким уповноваженим державним органом є ОСОБА_3 національної безпеки та оборони України.
		Відповідно до статті 107 Конституції України, ОСОБА_3 національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України є Президент України. Рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.
		Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року № 555 ввів у дію рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, де зазначено м. Луганськ (Луганська міська рада).
		Частиною першою статтею 293 ЦПК України, визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Згідно частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Відтак, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян. 
		З огляду на викладене, факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, є загальновідомим і не підлягає доведенню.
		Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», у разі якщо внутрішнє переміщення за обставин, передбачених у статті 1 цього Закону, спричинене військовою агресією іншої держави, військовим вторгненням, окупацією чи анексією території України, і цю територію покинули особи, що стали внутрішньо переміщеними особами, держава-агресор компенсує прямі витрати внутрішньо переміщених осіб, які виникли внаслідок вимушеного переміщення, а також всі витрати на приймання та облаштування зазначених осіб, що були здійснені за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, відповідно до норм міжнародного права.
		Відповідно до положень статі 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Приписами статті 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
		Даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам та виходячи з аналізу положень чинного законодавства України, судом встановлено, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України є загальновідомим і не підлягає доведенню.
		Враховуючи викладене, а також те, що заявниця переселилася з території Донецької області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявниці необхідно для визначення її статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обовязків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.
		На підставі наведеного, керуючись ст.ст.263-265,293,315,319 ЦПК України, -
		ВИРІШИВ
		 
		Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 у лютому 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.
		Повне рішення складено 05 червня 2018р. 
		 
		 
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...