Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/11183/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 23.11.2018. Зареєстровано: 25.11.2018. Забезпечено надання загального доступу: 27.11.2018.
Дата набрання законної сили: 20.11.2018
Номер судового провадження: 22-ц/807/889/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 20.11.2018 Справа № 335/11183/18
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		 
		 
		20 листопада 2018 року
		м. Запоріжжя
		 
		Єдиний унікальний №335/11183/18
		Провадження №22-ц/807/889/18
		 
		 
		 
		Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),
		суддів: Дашковської А.В., Бєлки В.Ю.,
		за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2018 року в складі судді Геєць Ю.В. у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить суд встановити юридичний факт травмування ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку військової служби 09.12.2014 року в районі населеного пункту Новобахмутівка Ясинуватського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, з метою набуття статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права
		Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2018 року відмовлено у відкритті провадження в справі.
		Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
		Апеляційну скаргу мотивовано тим, що звертаючись до суду першої інстанції заявник не просив встановити юридичний факт отримання ним поранення при виконанні обов'язку військової служби, його заява була спрямована на встановлення його статусу як жертви міжнародного збройного конфлікту.
		 
		Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. 
		 
		Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що діючим законодавством України визначено порядок встановлення факту отримання поранень під час виконання військової служби, чим виключається можливість встановлення такого факту в судовому порядку в цивільному судочинстві за правилами окремого провадження. Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що ратифікована Президією Верховної ради Української РСР 03.07.1954 року, вже встановлено перелік осіб, які перебувають під її захистом (стаття 13), і додаткового встановлення даного факту національними судами норми даної Конвенції не потребують.
		Колегія суддів не може повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
		 
		Звертаючись до суду із заявою ОСОБА_1 вказував, що з вересня 2014 року проходив військову службу у Збройних Силах України. Довідкою про обставини травми №2-Т від 18.12.2014 року встановлено, що ОСОБА_1 09.12.2014 року одержав травму лівого колінного суглобу; пошкодження медіального меніску лівого колінного суглобу при виконанні бойового завдання. Довідками військово-лікарських комісій №1902 від 26.08.2015 року та №1246 від 18.10.2015 року було встановлено, що травма, пошкодження колінного суглобу та захворювання, яке воно спричинило, дійсно пов'язані з проходженням військової служби. 
		Ураховуючи наведене, факт самого травмування ОСОБА_1 під час проходження ним служби на момент звернення з заявою уже встановлено.
		Проте, у порушення вимог ч. 2 ст. 315 ЦПК України, суд першої інстанції не з'ясував за встановленням якого факту, що має юридичне значення, звернувся з заявою ОСОБА_1.
		Згідно з ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Зі змісту зазначеної норми права, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верхового Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
		Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
		При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
		У заяві ОСОБА_1 зазначає, що метою встановлення факту, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України він отримав поранення при виконанні обов'язку військової служби 09.12.2014 року в районі с. Новобахмутівка Ясинуватського району Донецької області, є визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (надалі Конвенція), яка ратифікована Президією Верховної ради Української РСР 03 липня 1954 року, тобто отримання статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення у нього прав та обов'язків, передбачених нормами національного та міжнародного права.
		Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що встановлення факту про який просить заявник, не може бути встановлено судом в порядку окремого провадження є передчасним.
		 
		Так зокрема, відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		В силу ст. 13 розділу І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
		У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
		Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
		Таким чином, відмова суду першої інстанції у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, з урахуванням змісту та суті його заяви, є передчасною та є порушенням його конституційних прав в доступі до правосуддя, та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Отже, суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі належним чином не з'ясував суть вимог заявника, зокрема для встановлення якого юридичного факту він звернувся до суду, чи підлягала його заява розгляду та захистові у обраний ним спосіб.
		 
		Враховуючи викладені обставини, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
		 
		Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2018 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 23 листопада 2018 року.
		 
		 
		 
		Головуючий О.М. Кримська
		 
		Судді: А.В. Дашковська
		 
		В.Ю. Бєлка

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...