Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/8731/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 04.12.2018. Зареєстровано: 05.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2018.
Дата набрання законної сили: 03.01.2019
Номер судового провадження: 2-о/357/209/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 357/8731/18
		2-о/357/209/18 
		Категорія 9 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		(в порядку окремого провадження)
		 
		22 листопада 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
		головуючого судді -        Дубановська І. Д. ,
		при секретарі -Огер О. А.,
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1
		представник заявника - ОСОБА_2
		заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація
		розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		08.08.2018 року відкрите провадження за заявою ОСОБА_1, в якій він просив: встановити факт, що його поранення, яке сталося 06.08.2014 року при виконанні обов'язків військової служби поблизу населеного пункту Червонопартизанськ (Вознесенівка) Луганської області, відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 21.06.2008 року до 25.12.2015 року він виконував військові завдання в складі 72-ї окремої механізованої бригади. У період із 01.05.2014 року до 03.08.2014 року брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в Донецькій та Луганській областях. 06.08.2014 року він виконував службово-бойове завдання. Поблизу населеного пункту Червонопартизанськ (нині - Вознесенівка) Луганської області, на українських військових, було здійснено напад з боку іррегулярних збройних сил Російської Федерації. Під час бою він отримав поранення, а саме мінно-вибухову травму, наслідком якої став струс головного мозку у вигляді вогнищевої симптоматики з розвитком епілептиформного синдрому та яка у подальшому призвела до наслідків перенесеної закритої черепно-мозкової травми та інших хвороб. За наслідками отриманих поранень, йому встановлено другу групу інвалідності та виключено із списків особового складу. Встановлення юридичного факту йому необхідне для набуття статусу жертви міжнародного збройного конфлікту.
		Заінтересована особа - Міністерство соціальної політики України проти задоволення заяви заперечень не висловило.
		Позиція заінтересованої особи - Російської Федерації на час розгляд справи не відома.
		Розгляд заяви відбувався в судових засіданнях.
		За клопотанням Міністерства соціальної політики України судові засідання відбувалися без участі його представника.
		16.10.2018 року закрите підготовче провадження. Його розгляд, на підставі ст. 223 ЦПК України, відбувався без участі заінтересованої особи - Російської Федерації, яка про час та місце розгляду повідомлялась належним чином.
		22.11.2018 року розгляд справи по суті, на підставі ст. 223 ЦПК України, відбувався без участі заінтересованої особи - Російської Федерації, яка про час та місце розгляду повідомлялась належним чином.
		В судовому засіданні суд заслухавши пояснення заявника, його представника, дослідивши матеріали справи, встановив, що заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Белці, Молдова.
		Відповідно до витягу з послужного списку (а.с. - 25) заявник проходив службу в Збройних Силах: з 13.07.2004 року до 21.08.2006 року на посаді курсанта Одеського інституту Сухопутних військ; з 21.08.2006 року до 21.06.2008 року на посаді курсанта Львівського інституту Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка», з 21.06.2008 року до 25.12.2015 року на посаді командира механізованого батальйону окремої механізованої бригади оперативного командування «Північ», 25.12.2015 року звільнений з військової служби у запас за станом здоров'я. 
		Згідно довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 03.12.2015 року № 629 (а.с. - 81) заявник дійсно в період з 01.05.2014 року до 03.08.2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції.
		Відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 09.12.2015 року № 1968 заявник 06.08.2014 року (а.с. - 93) одержав струс головного мозку у вигляді розсіяної дрібно вогнищевої симптоматики з розвитком епілептиформного синдрому, наслідки перенесеної закритої черепно-мозкової травми.
		Травма отримана заявником внаслідок артилерійського обстрілу, який вівся невідомими особами поблизу населеного пункту Червонопартизанськ (прим. суду - нині м. Вознесенівка) Луганської області.
		Згідно виписки із медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого № 15 (а.с. - 94) заявник має діагноз гіпертонічна хвороба І-ІІ ст. кризовий перебіг, гіпертонічний криз від 12.01.2017 року, стійкі наслідки перенесеної закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку (06.08.2014 року) у вигляді післятравматичного церебрального кістозно-злипчивого арахноїдиту з ліквродинамічними розладами, лікворною гіпертензією, (післятравматичною епілепсією з частими судомними нападами в анамнезі), стійкими цефалгіями, післятравматична, дисциркуляторна енцефалопатія І ст. з правобічною пірамідною недостатністю, вегетативною дисфункцією з симптомо-адреналовими кризами помірної частоти, церебрастенічним синдромом, вестибуло-атактичними розладами, мнестичним зниженням.
		Відповідно до витягу із наказу командувача військ оперативного командування «Північ» від 15.12.2015 року № 112 (а.с. - 97) заявника звільнено з військової служби за станом здоров'я. 
		Внаслідок отриманих травм заявник отримав статус інваліда війни (а.с. -96).
		В серпні 2018 року заявник звернувся до суду з метою встановити факт, що його поранення відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		При вирішенні заяви суд керується наступним.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.  
		Згідно ч. 1-2 ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		В Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002  (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом ч. 2 ст. 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		За змістом статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129).
		Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHRу справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).
		Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).
		Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Згідно ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		Відповідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
		Відповідно до ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку передбаченому законом.
		Норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання. Справи про встановлення фактів розглядаються судом, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
		Суд зазначає, що законодавством не встановлено іншого порядку, аніж судовий для встановлення факту про який просить заявник.
		Судом встановлено, що поранення заявника трапилось 06.08.2014 року внаслідок артилерійського обстрілу, який вівся поблизу населеного пункту Червонопартизанськ (нині - Вознесенівка) Луганської області.
		Загальновідомим є факт, що стосовно України Російською Федерацією вчиняється збройна агресія - це підтверджується численними статтями та документами, які містяться в матеріалах справи (а.с. - 26-78, 82-88).
		В свою чергу, вказаний факт визнається і державними органами в своїх нормативно-правових актах, а саме: Кабінетом Міністрів України в постанові від 20.08.2014 року № 413, постанові від 16.05.2018 року № 368 та ін.; Верховною Радою України в Законі України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» та ін.; Верховним Судом у постановах винесених за результатами розгляду справ №  363/2981/16-ц, № 428/12368/16-ц та ін.
		Отже, суд вважає встановленим, що поранення заявника, яке сталося 06.08.2014 року при виконанні обов'язків військової служби поблизу населеного пункту Червонопартизанськ (Вознесенівка) Луганської області, відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Метою встановлення зазначеного факту є подальше набуття заявником статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року.
		Таким чином, за викладених обставин, суд вирішив заяву ОСОБА_1 задовольнити.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 258-259, 263-265, 268, 273, 293-294, 352, 354 ЦПК України, -
		 
		У Х В А Л И В :
		Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити факт, що поранення ОСОБА_1, яке сталося 06.08.2014 року при виконанні обов'язків військової служби поблизу населеного пункту Червонопартизанськ (Вознесенівка) Луганської області, відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене учасниками справи повністю або частково до Київського апеляційного суду, у порядку встановлену законом, протягом тридцяти днів з дня його складення.
		Повне судове рішення складене - 03.12.2018 року.. 
		 
		 
		СуддяІ. Д. Дубановська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...