Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/16321/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 10.12.2018. Зареєстровано: 11.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2018.
Дата набрання законної сили: 06.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		04 грудня 2018 року                       15:42          № 826/16321/18
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 
		за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Талер» доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення   від 17 липня 2018 року №00008521402,-
		за участю представників учасників справи: 
		від позивача - Дубинська О.Г., Вінник З.В.
		від відповідача - Коваленко Л.В., Грищенко Л.В.
		 
		 В С Т А Н О В И В:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Талер» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Науково-виробнича фірма «Талер») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17 липня 2018 року №00008521402.
		В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскільки позивач за договором позики з компанією CONVERI INVESTMENTS LIMITED не мав ніяких додаткових платежів та комісій, то відсоткова ставка 11% річних є ефективною ставкою відсотка для зазначеної позики. Також, по договору не передбачено погашення позики в сумі іншій, ніж була видана. На думку позивача, враховуючи, що погашення позики протягом 2015-2017 років не відбувалось, на кожну звітну дату амортизована собівартість зобов'язання по отриманій позиці буде дорівнювати: АС=680  000,00 дол. США * 0+/- = 680  000,00 дол. США.
		Позивач стверджує, що при визначенні теперішньої вартості заборгованості по позиці відповідач помилково застосував формулу для одноразового платежу в кінці строку, без урахування необхідності погашення також відсотків за позикою. Додатково представник позивача зазначив, що при отриманні позики на ринкових умовах дисконтування втрачає будь-який сенс, оскільки нараховані відсотки нівелюють будь-які додаткові економічні вигоди від отримання позики, відмінні від її безпосереднього використання в господарській діяльності. Тобто, про необхідність визнання доходу можна говорити тільки у разі отримання позики не на ринкових умовах, коли ставка процентів значно нижча від ринкової, відтак позивач не мав визнавати будь-які доходи при отриманні процентної позики від нерезидента з ринковою ставкою відсотка у 2015-2017 роках.
		Представник відповідача у відзиві на адміністративний позов зазначив, що справедлива вартість компенсації при реалізації виплат визначається шляхом дисконтування всіх майбутніх надходжень із використанням умовної ставки відсотка. Умовна ставка відсотка буде найточніше визначена з двох ставок: домінуючої ставки на подібний інструмент емітента з подібною кредитною ставкою; ставки відсотка, яка дисконтує номінальну суму компенсації інструмента до поточної грошової ціни продажу товарів чи надання послуг. Так, проценти визнаються в тому звітному періоді, до якого вони належать, на основі бази їх нарахування та строку користування відповідними активами з урахуванням економічного змісту відповідної угоди. 
		Представник податкового органу стверджує, що процентний дохід має бути визнаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ТАЛЕР» та повинен складати в загальному розмірі 4  783  563,00 грн. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
		В судовому засіданні 04 грудня 2018 року представники позивача підтримали адміністративний позов в повному обсязі, представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог.
		Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. 
		В період з 30 травня 2018 року по 19 червня 2018 року на підставі направлень, виданих Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві від 30 травня 2018 року №890/26-15-14-02-02, від 12 червня 2018 року №944/26-15-14-02-02, від 31 травня 2018 року №922/26-15-42-08, від 30 травня 2018 року №3151/26-15-14-09, від 30 травня 2018 року №1382/26-15-14-03-04, від 30 травня 2018 року №1590/26-15-14-06-04, відповідно до вимог статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків за 2 квартал 2017 року, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 08 травня 2018 року №8041, наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 06 червня 2018 року №9544, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ТАЛЕР» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2017 року та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року відповідно до затвердженого плану документальної перевірки, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 25 червня 2018 року №423/26-15-14-02-02/23725183.
		За результатами перевірки встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ТАЛЕР»: 
		- пункту 5, пункту 7, пункту 20, пункту 21, пункту 22 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пункту 5, пункту 10 П(С)БО 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14, пункту 140.1, пункту 140.2, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 7  443  747,00 грн., в тому числі за 2015 рік у загальній сумі 4  323  869,00 грн., за 2016 рік у загальній сумі 6  026  594,00 грн., за 1 квартал 2017 року в загальній сумі 6  397  559,00 грн., за період з півріччя 2017 року в загальній сумі 6  747  825,00 грн., за 3 квартали 2017 року в загальній сумі 7  094  972,00 грн., за 2017 рік у загальній сумі 7  443  747,00 грн.;
		- підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено не подання звіту про суми податкових пільг з податку на прибуток за півріччя 2017 року, 3 квартали 2017 року та звіту про суми податкових пільг з податку на додану вартість за 3 квартали 2017 року;
		- пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, в результаті не забезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків і зборів; 
		- пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого порушено терміни реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям-платникам податку на додану вартість, за грудень 2015 року, листопад 2016 року, грудень 2016 року, січень 2017 року, березень 2017 року, вересень 2017 року.
		Не погоджуючись із наведеними висновками акта перевірки, позивач подав заперечення на акт перевірки.
		За результатами розгляду заперечень Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві листом від 13 липня 2018 року №32981/10/26-15-14-02-02 повідомило про викладення пункту 1 висновків акта перевірки від 25 червня 2018 року №423/26-15-14-02-02/23725183 в наступній редакції: 
		«пункту 5, пункту 7, пункту 20, пункту 21, пункту 22 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пункту 5, пункту 10 П(С)БО 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14, пункту 140.1, пункту 140.2, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 4  783 563,00 грн., в тому числі за 2015 рік у загальній сумі 1  663 685,00 грн., за 2016 рік у загальній сумі 3  366 410,00 грн., за 1 квартал 2017 року в загальній сумі 3  737 375,00 грн., за період з півріччя 2017 року в загальній сумі 4  087 641,00 грн., за 3 квартали 2017 року в загальній сумі 4  434 788,00 грн., за 2017 рік у загальній сумі 4  783 563,00 грн.».
		На підставі вказаних висновків акта перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, з урахуванням листа-відповіді від 13 липня 2018 року №32981/10/26-15-14-02-02, прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2018 року №00008521402, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничо фірма «ТАЛЕР» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2017 рік у розмірі 4  753  563,00 грн.   
		Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
		В ході проведення перевірки податковим органом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ТАЛЕР» використовувало у своїй діяльності позику, яку отримало від нерезидента - Компанія CONYERY INVESTMENTS LIMITED (Великобританія).
		Відповідно до пункту 1.1 договору позики від 01 серпня 2006 року №01/08-06, укладеного між Компанією CONYERY INVESTMENTS LIMITED (Великобританія) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ТАЛЕР», у порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор передає позичальникові у власність грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути кредитору таку ж суму грошових коштів.
		Пунктом 2.1 даного договору передбачено, що загальна сума позики за цим договором становить 1  000  000,00 дол. США.
		Згідно з пунктом 4.1 договору на всю суму позики, що надається позичальнику, нараховуються проценти за ставкою 11% річних. Сума процентів, належна до сплати розраховується на основі календарного року в 365 днів, що складається з 12 місяців, а у випадку неповного місяця - на основі фактичної кількості днів, що минули.
		Відповідно до пункту 4.2 договору, нарахування процентів за користуванням позикою здійснюється щоквартально.
		При цьому, позичальник зобов'язується повернути отриману за цим договором позику до 31 грудня 2011 року шляхом перерахування суми позики на рахунок кредитора за вказаними в цьому договорі реквізитами (пункт 5.1 договору).
		Вимогами 7.1-7.2 даного договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками сторін та реєстрації в НБУ у встановленому нормативними актами порядку. Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
		Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до додаткової угоди №1 від 29 грудня 2011 року по всьому тексту договору позики назву «кредитор» замінено на назву «позикодавець», та внесено зміни до строку повернення суми позики, а саме - 30 грудня 2014 року.
		В подальшому, на підставі додаткової угоди №2 від 26 грудня 2014 року пункт 2.3 договору викладено в наступній редакції «позика надається позичальнику на термін по 23 грудня 2015 року». Крім того, пункт 5.1 договору викладено в наступній редакції «позичальник зобов'язаний повернути отриману за цим договору позику у безготівковій формі шляхом переказу залишку позики у розмірі 680  000,00 дол. США на рахунок позикодавця, зазначений у договорі позики до 23 грудня 2015 року, включаючи цю дату, за наступним графіком: 25 березня 2015 року - 675  000,00 дол. США; 23 грудня 2015 року - 5  000,00 дол. США».
		04 липня 2016 року між Компанією CONYERY INVESTMENTS LIMITED (Великобританія) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ТАЛЕР» укладено додаткову угоду №3, якою строк повернення позики продовжено до 23 червня 2017 року.
		Додатковою угодою №3 від 04 липня 2016 року пункт 4.3 договору викладено в наступній редакції «позичальник сплачує нараховані відсотки за користування позикою у безготівковій формі шляхом переказу на рахунок позикодавця за наступним графіком: 12 листопада 2016 року - відсотки нараховані, але не сплачені станом на 01 листопада 2016 року, 23 червня 2017 року - відсотки нараховані, але не сплачені станом на 23 червня 2017 року».
		Також, відповідно до додаткової угоди №3 від 04 липня 2016 року пункт 5.1 договору позики викладено в наступній редакції «позичальник зобов'язаний повернути отриману за цим договором позику у безготівковій форсі шляхом переказу залишку позики в розмірі 680  000,00 дол. США на рахунок позикодавця, зазначений у договорі позики до 23 червня 2017 року, включаючи цю дату, за наступним графіком: 12 листопада 2016 року 300  000,00 дол. США; 23 червня 2017 року 380  000,00 дол. США.
		Відповідно до підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.
		Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові Інструменти», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року №559 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2001 року за № 1050/6241 (далі по тексту - П(С)БО 13), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інструменти та її розкриття у фінансовій звітності.
		Згідно визначених понять у пункті 4 вказаного Положення, фінансовий актив - це:
		а) грошові кошти та їх еквіваленти;
		б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;
		в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;
		г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.
		Фінансове зобов'язання - контрактне зобов'язання: 
		а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству;
		б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.
		Пунктом 10 П(С)БО 13 передбачено, що фінансовий актив або фінансове зобов'язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.
		Отже, видана позика - це фінансовий актив, оскільки є контрактним правом для отримання коштів у майбутньому, а отримана позика - це фінансове зобов'язання, оскільки його погашення призведе до майбутньої виплати коштів.
		Згідно з пунктом 29 П(С)БО 13, фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов'язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов'язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).
		Пункт 30 цього Положення передбачає, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові активи оцінюються за їх справедливою вартістю.
		Суд зазначає, що П(С)БО 13 не передбачає порядок визначення справедливої вартості та не розглядає й методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов'язань.
		Пунктом Б5.1.1 Додатка Б до Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 «Фінансові інструменти» (далі по тексту - МСФЗ 9) визначено, що для оцінки справедливої вартості позики, виданої на неринкових умовах, необхідно продисконтувати всі майбутні грошові надходження по такій позиції за переважаючою ринковою ставкою відсотка для аналогічного інструмента з аналогічним кредитним рейтингом.
		Під аналогічним інструментом розуміється кредит або позика з аналогічним терміном, валютою, типом відсоткової ставки, схемою руху грошових коштів, наявністю застави і базою для нарахування відсотків.
		Справедлива вартість виданої позики дорівнюватиме величині усіх майбутніх грошових потоків, дисконтованих за ринковою ставкою відсотка на подібний інструмент (подібний за валютою, строками, типом ставки відсотка та іншими ознаками). Різниця між сумою позики та її справедливою вартістю є витратами. Водночас, в процесі амортизації фінансового активу визнаються фінансові доходи (пункт 5.7.2 МСФЗ 9).
		Згідно з параграфом К384 Додатка В до МСФЗ 9, грошові потоки, пов'язані з короткостроковою дебіторською заборгованістю, не дисконтують, якщо вплив дисконтування є несуттєвим.
		Отже, якщо поворотна фінансова допомога є короткостроковою (якщо її буде повернуто протягом 12 місяців), то Позикодавець може не дисконтувати грошові потоки. Якщо ж поворотна допомога є довгостроковою, то необхідно провести дисконтування грошових потоків, суму дисконту віднести на витрати, а в подальшому визнавати фінансові доходи в процесі амортизації такого дисконту.
		Разом з тим, пунктом 5.4.2 МСФЗ 9 визначено, що кращим свідченням справедливої вартості є ціни котирування на активному ринку. Якщо ринок для фінансового інструмента не є активним, суб'єкт господарювання встановлює справедливу вартість, застосовуючи метод оцінювання. Мета застосування методу оцінювання - встановити, якою буде ціна операції на дату оцінки в обміну між незалежними сторонами, виходячи з звичайних міркувань бізнесу. Методи оцінювання охоплюють застосування останніх ринкових операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами, якщо вони доступні; посилання на поточну справедливу вартість іншого інструмента, який в основному є подібним; аналіз дисконтованих грошових потоків та моделі опціонного ціноутворення. Якщо є метод оцінювання, який звичайно використовують учасники ринку для визначення ціни інструмента, і доведено, що він надає достовірні попередні оцінки цін, отриманих у фактичних ринкових операціях, то суб'єкт господарювання застосовує цей метод. В обраному методі оцінювання максимально використовуються ринкові показники та інформація та якомога менше спираються на дані, специфічні для суб'єкта господарювання. Він поєднує всі чинники, які учасники ринку розглядали би при встановленні ціни, і він узгоджується з прийнятими економічними методологіями ціноутворення щодо фінансових інструментів. Періодично суб'єкт господарювання обстежує метод оцінювання та перевіряє його на достовірність, застосовуючи ціни будь-яких поточних ринкових операцій з таким самим інструментом (тобто без змінювання та перепакування), які спостерігаються, або на основі інших доступних ринкових даних, які спостерігаються.
		Згідно пункту Б5.4.3 МСФЗ 9, фінансовий інструмент вважається котируваним на активному ринку, якщо ціни котирування легко і регулярно доступні (за допомогою біржі, дилера, брокера, промислової групи, служби інформації про ціни або регулівного органу) та відображають фактичні й регулярно здійснювані ринкові операції між незалежними сторонами. Справедлива вартість визначається як ціна, узгоджена між зацікавленим покупцем та зацікавленим продавцем в операції незалежних сторін. Мета визначення справедливої вартості для фінансового інструмента, який відкрито купується та продається на активному ринку - отримати ціну, за якою відбулась би операція з цим інструментом (тобто без модифікації або перепакування інструмента) на кінець звітного періоду на найсприятливішому активному ринку, до якого суб'єкт господарювання має безпосередній доступ.
		Відповідно до пункту Б5.4.6 МСФЗ 9 якщо ринок для фінансового інструмента не є активним, суб'єкт господарювання встановлює справедливу вартість, застосовуючи метод оцінювання. Цей метод базується на застосуванні останніх ринкових операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами (якщо вони доступні), посиланні на поточну справедливу вартість іншого інструмента, який є практично таким самим, аналізі дисконтованих грошових потоків та моделі опціонного ціноутворення. Якщо є метод оцінювання, який зазвичай використовують учасники ринку для визначення ціни інструмента, і доведено, що він надає достовірні оцінки цін, отриманих у фактичних ринкових операціях, то суб'єкт господарювання застосовує цей метод.
		Також пунктом 29 П(С)БО 13 визначено, що позичальник повинен первісно оцінити фінансові зобов'язання (позику) та відобразити її в обліку за фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості зобов'язань (суми позики) і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням фінансового інструмента.
		В пункті 31 П(С)БО 13 зазначено, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов'язань, призначених для перепродажу, і зобов'язань за похідними фінансовими інструментами.
		Виходячи з положень МСФЗ, перед тим як оцінювати грошові потоки платник податків сам має право визначити за якою методикою їх оцінювати: за ціною котирування ціни на активному ринку чи, застосовуючи метод оцінювання, у разі відсутності активного ринку.
		Крім того, оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов'язань, відсутні будь-які роз'яснення з боку контролюючих органів або практика такого дисконтування, підприємство не зобов'язане визначати методологію оцінки фінансових зобов'язань самостійно, а ДФЗ не має права визначати цю методику та давати вказівки платнику податків щодо методики.
		Як вбачається з висновків акта перевірки, контролюючий орган кваліфікував наявну кредиторську заборгованість за договором позики як «довгострокові зобов'язання» та здійснив дисконтування такої заборгованості, шляхом вирахування різниці (дисконту) між майбутньою та теперішньою вартістю зобов'язання із застосуванням П(С)БО 11 «Зобов'язання».
		З наведеною в акті перевірки позицією контролюючого органу суд не погоджується у зв'язку з наступним.
		Відповідно до пунктів 4, 5, 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання» (далі по тексту - П(С)БО 11), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за № 85/4306, яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності, з метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов'язання; доходи майбутніх періодів.
		Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
		В розумінні цього П(С)БО 11, зокрема: довгострокові зобов'язання - всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями, а поточні зобов'язання - зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.
		Сума погашення - недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
		Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
		За змістом пунктів 7, 8 і 10 П(С)БО 11 до довгострокових зобов'язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов'язання; відстрочені податкові зобов'язання; довгострокові забезпечення.
		Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.
		Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання.
		Поряд з цим, пунктами 11 і 12 П(С)БО 11 визначено, що поточні зобов'язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов'язання.
		Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.
		З контексту наведених положень П(С)БО 11 можна дійти висновку, що зобов'язання, які виникли на підставі договору позики від 01 серпня 2006 року №01/08-06, за своєю суттю відносяться до довгострокових зобов'язань. Такі зобов'язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення.
		При цьому, для погашення зобов'язання за позикою позивач повинен сплатити позикодавцю відповідно до умов договору суму основного боргу і нараховані відсотки. 
		Водночас, з висновків акта перевірки вбачається, що відповідачем при визначенні теперішньої вартості заборгованості по позиці застосовано формулу для одноразового платежу в кінці строку, без урахування необхідності погашення також відсотків за позикою.
		У розумінні Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» (далі - П(С)БО 13), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2001 року за № 1050/6241, зобов'язання позивача за договором позики відносяться також до фінансових інструментів, а саме - фінансових зобов'язань як контрактного зобов'язання щодо: а) передачі грошових коштів або інших фінансових активів іншому підприємству; б) обміну фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.
		У силу пунктів 10, 11, 29, 31 і 32 П(С)БО 13 фінансовий актив або фінансове зобов'язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною - укладачем угоди щодо фінансового інструмента.
		Безумовні права вимоги і зобов'язання визнаються фінансовими активами і фінансовими зобов'язаннями, якщо за умовами контракту підприємство має право на отримання грошових коштів або бере на себе зобов'язання сплатити грошові кошти.
		Фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов'язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов'язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).
		На кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов'язань, призначених для перепродажу, і зобов'язань за похідними фінансовими інструментами.
		Збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інструментів, які не є об'єктом хеджування та оцінюються за справедливою вартістю, визнається іншими доходами або іншими витратами.
		Таким чином, порядок оцінки фінансових інструментів у вигляді фінансових зобов'язань та відображення її результатів в бухгалтерському обліку визначено у П(С)БО 13 «Фінансові інструменти», а саме: на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю. При цьому, П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» не містить визначення амортизованої собівартості фінансового зобов'язання або посилань на встановлення такої в інших нормативно-правових актах.
		Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування для цілей податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
		Зважаючи, що погашення позики у 2015-2017 роках не відбувалось, на кожну звітну дату амортизована собівартість зобов'язання по отриманій позиці буде дорівнювати 680  000,00 дол. США.
		Крім того, суд погоджується з доводами представника позивача, що теперішня вартість позики на всі звітні дати є більшою, ніж її балансова вартість у розмірі 680  000,00 дол. США.
		Водночас, як уже зазначалось вище, на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю.
		Таким чином, оскільки висновки акта перевірки про заниження позивачем фінансового результату внаслідок обліку в бухгалтерському обліку заборгованості у сумі 4  783  563,00 грн за договором від 01 серпня 2006 року №01/08-06 спростовуються нормами чинного законодавства та наявними матеріалами справи, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків такого акта перевірки про порушення позивачем норм підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України.
		За таких обставин та з урахування вищенаведеного, висновки податкового органу про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а відтак, податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
		Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Як встановлено частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
		Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ТАЛЕР» задовольнити.
		2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17 липня 2018 року №00008521402.
		3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ТАЛЕР» (04128, м. Київ, вул. Берковецька, 6-А, код ЄДРПОУ 23725183) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 71 753 (сімдесят одна тисяча сімсот п'ятдесят три) гривні 45 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980). 
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 Суддя  А.І. Кузьменко 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Повний текст рішення суду виготовлений 06 грудня 2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...