Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 495/9391/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 19.12.2018. Зареєстровано: 20.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2018.
Дата набрання законної сили: 10.01.2019
Номер судового провадження: 2-о/495/223/2018

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		               Справа № 495/9391/18
		рішення
		ІМЕНЕМ УКрАЇНи
		 
		10 грудня 2018 року                              м. Білгород-Дністровський
		Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
		Головуючого-одноособово судді Боярського О.О.
		при секретарі Акопян М.А. 
		Справа №495/9391/18
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Білгород-Дністровському цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,
		представник ОСОБА_1 - Степаненко К.А. 
		                            В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, якою просив встановити юридичний факт, що його вимушене переселення у серпні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. 
		Заявник мотивує свої вимоги тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Красна Талівка Станично-Луганського району Луганської області, зареєстрований, та до серпня 2015 року проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 . 
		Зазначає, що починаючи з кінця лютого 2014 р. війська Російської Федерації, у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21.03.2014 р. владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 р. Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 р.) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 р.).
		11.05.2014 р. на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		В результаті збройної агресії Російської Федерації, наслідком якої стала окупація частини території Луганської області України, ОСОБА_1 втратив здоров`я та можливість проживати на рідній землі. 
		Також ОСОБА_1 зазначає, що до вимушеного переселення з тимчасово окупованої території Луганської області був повноправним громадянином своєї держави, де виріс, навчався та отримав престижну професію. Із вказаної території змушений був переміститись з огляду на масові порушення прав людини і основоположних свобод. 
		Повідомляє, що з лютого 2014 року на території його постійного місця проживання в смт Станично-Луганське Луганської області невідомі особи, переважно молоді чоловіки віком до 35 років, почали масово орендувати житлові приміщення. Згодом розпочалась дестабілізація ситуація в регіоні, під час якої керованими російськими спецслужбами проросійськими активістами були захоплені органи державної влади та правоохоронні органи України. Згодом, після фактичної втрати Україною ефективного контролю над окремими районами Луганської області, з новою силою активізувалась проросійська ідеологічна діяльність, спрямована на формування у жителів населеного пункту негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси. З метою недопущення поширення будь-якої інформації з територій, що контролюються представниками окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Луганської області, окупанти вимикали українські телеканали і радіо, замість яких наповнювали ефір російськими програмами. 
		Зазначає, що в квітні 2014 року розпочалась антитерористична операція, метою якої було відновлення контролю над ситуацією в регіоні та припинення масових правопорушень прав людини. З огляду на те, що з 2002 року він перебував на військовій службі у складі військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, його було залучено до виконання бойових обов`язків із захисту Батьківщини, під час виконання яких він отримав вогнепальне поранення, яке суттєво погіршило його стан здоров`я. 
		Повідомляє, що у зв`язку зі своєю проукраїнською громадянською позицією та тим, що він фактично брав участь в боях проти контрольованих Російською Федерацією збройних формувань, під контролем яких знаходиться смт Станично-Луганське Луганської області, де він проживав, повернутись додому він не може. Тому, з метою збереження свого життя, в серпні 2015 року він був змушений переселитися до м. Білгород-Дністрвського, аби мати елементарну змогу жити не турбуючись про свою безпеку. Наразі вказаний населений пункт є його нинішнім місцем проживання, про що свідчить відповідна довідка. 
		Вказує, що після свого вимушеного виїзду з окупованої частини Луганської області був змушений прилаштовуватись до нових життєвих умов, оскільки втратив житло, здоров`я та престижну професію. За один короткий період часу він втратив здоров`я, залишився без житла, без надії на повернення додому. 
		Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку його прав і свобод, передбачених Конвенцією "Про захист прав людини та основоположних свобод" від 04.11.1950 року, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20.03.1952 року та Протоколом № 4 до цієї Конвенції від 16.09.1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на свободу думки, совісті і релігії. 
		На даний час заявник проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.08.2016 року №5111/1826, яка видана управлінням праці та соціального захисту населення Білгород-Дністровської міської ради в порядку, передбаченому ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VІІ. Отримана ОСОБА_1 довідка посвідчує лише факт його вимушеного переселення з смт Станично-Луганське Луганської області до міста Білгород-Дністровський Одеської області і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. 
		Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у серпні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України обумовлено тим, що він має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. 
		Представник заявника ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, надавши суду клопотання про розгляд справи без своєї участі. Вимоги, заявлені в заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, підтримав у повному обсязі. 
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Повно, всебічно дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
		У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Красна Талівка Станично-Луганського району Луганської області, зареєстрований, та до серпня 2015 року проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
		Крім того, судом встановлено, що відповідно до довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення від 07.08.2015 року №5111/1319, в серпні 2015 року ОСОБА_1 дійсно вимушено перемістився з тимчасово окупованої території смт Станично-Луганське Луганської області до м. Білгород-Дністровський Одеської області. Також, згідно з даними довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.08.2016 №5111/1826 посвідчує лише факт його вимушеного переселення з смт Станично-Луганське Луганської області до АДРЕСА_2 . Вказаними довідками посвідчено лише факт його вимушеного переселення, однак відомості щодо причин такого переселення відсутні, оскільки зазначений орган не має таких повноважень. 
		При цьому, в розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Поряд із тим, статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 р. було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». 
		З аналізу даної заяви вбачається, що 20.02.2014 р. були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 р., для блокування українських військових частин.
		Разом з тим, заява Верховної Ради України свідчить, що 27.02.2014 р. збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» Сергій Аксьонов проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014 р., надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16.03.2014 р. провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 р. «Територіальна цілісність України».
		17.03.2014 р. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 р. самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів».
		21.03.2014 р. владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов  Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 р. із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 р. №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації  20.02.2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 р. другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 р.) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 р.).
		Протягом травня 2014 р. самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11.05.2014 р. на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Донецької Народної Республіки» та «Луганської Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази. Зокрема, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі. Прес-секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки». Прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ ОСОБА_3 заявила, що «так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю». 
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною - агресором, частини території Донецької і Луганської області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		На підтвердження цього заявником були наведені наступні докази по справі.
		16.05.2015 року, в Луганській області під час бою за місто Щастя, українські військові з 92-ї бригади взяли в полон двох російських диверсантів. Ними виявилися капітан Збройних Сил Росії 30-річний ОСОБА_4 (позивний ОСОБА_5 ) і сержант 28-річний ОСОБА_6 (позивний ОСОБА_7 ). На завданні використовували автомат АК російського виробництва та спеціальну снайперську гвинтівку ВСС «Винторез». Обидва затриманих є уродженцями міста Самара (Росія), їх військова частина розташована в Тольятті (Росія). Про це йдеться в статті «Військові взяли у полон російських диверсантів», розміщеної на сторінках «GAZETA.UA» 16.05.2015 року. 
		Під час здійснення контр розвідувальних заходів отримано чергові докази активної участі військовослужбовців Російської Федерації на території України. Зокрема, у Луганській області здобуто документальні матеріали участі в діяльності незаконного збройного формування військовослужбовця, громадянина Російської Федерації ОСОБА_8 1972 року народження  командира відділення БМД 1. Про це йдеться у статті під назвою «СБУ зловила Російського військового, який воював на боці «ЛНР» від 11.08.2014 року, що міститься на шпальтах Інтернет-видання Першого Українського Інформаційного телеканалу «5 канал». 
		В статті «СБУ здався громадянин РФ з медаллю «За Дебальцеве», завербований російськими правоохоронцями» від 09.03.2016 року, опублікованій Інтернет-порталом «Новоє Время», йдеться про ще одного російського бойовика громадянина Російської Федерації ОСОБА_9 на прізвисько « ОСОБА_10 », зареєстрованого у місті Новокуйбишевськ (Росія). Бойовика було затримано співробітниками Служби Безпеки України біля міста Щастя Луганської області під час здійснення контр розвідувальних заходів. 
		З серпня 2014 р. почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 р. № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 р. зазначено, що з 20.02.2014 р. проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 р. №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15.01.2015 р. Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25.06.2015 р. визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Луганської області України.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Луганської області, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ст. 82 ЦПК України.
		Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, Україна, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської області, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.
		На сторінках Інтернет-сайту телеканалу «112 канал» міститься стаття «У Луганську зосереджено близько 30 одиниць важкої техніки і тисяча бойовиків» від 01.05.2015 року, в якій повідомляється про прибуття до Луганська близько 30 одиниць важкої техніки з території Російської Федерації. Російські збройні формування передислоковують частину із них, зокрема самохідні установки МСТА-С та «Тюльпан», до Станиці Луганської. Також стаття містить дані про те, що поблизу Станиці Луганської зосереджені не тільки системи залпового вогню та важка техніка, але й спеціальні інженерні війська збройних формувань Російської Федерації з метою налагодження понтонних переправ. 
		21.01.2015 року Інтернет-портал «ТСН» опублікував статтю під назвою «Росія посилює військову присутність на Донбасі», яка вказує на присутність російської військової техніки та живої сили на окупованій території Луганської області. Зокрема в район Луганська перекинули російських солдатів без розпізнавальних знаків, а в Краснодоні з`явилося близько 60 танків, понад 50 БМП і БТР, а також близько 100 ТБМ «Тигр». 
		Відповідно до указу голови «ЛНР» «О структуре исполнительных органов государственной власти Луганской Народной Республики» №51/1/01/11/14 від 25.11.2014 року був створений так званий «Державний митний комітет Луганської Народної Республіки». Метою прийняття даного указу було формування ефективної структури виконавчих органів державної влади «ЛНР». 
		Як зазначає Інтернет-ресурс «Українська правда» в своїй статті «У ЛНР створили КДБ» від 27.06.2014 року. Цей закон визначає, що КДБ є єдиною централізованою системою органів Комітету державної безпеки". Ним керує глава «ЛНР». До складу КДБ входять авіаційні підрозділи, підприємства, освітні і наукові організації, експертні, судово-експертні, військово-медичні підрозділи і організації, військово-будівельні підрозділи та інші організації та підрозділи, призначені для забезпечення діяльності Комітету державної безпеки. До його компетенції входить набування, розробка, створення та користування засобами озброєння і технічного оснащення для техніки.
		Згідно з оперативною інформацією Інформаційно-аналітичного центру РНБОУ від 01.09.2014 року, на Луганському напрямі українські військові через масові артилерійські обстріли вимушено відійшли з селища Георгієвка, розташованого на трасі Луганськ-Красний Луч-Сніжне. Зважаючи на точність ударів, обстріл вели професійні артилеристи Збройних Сил Російської Федерації. Крім того, було зафіксовано велику концентрацію російських сил навколо райцентру Лутугино та поблизу міста Щастя, на північному березі Сіверського Донця.
		Як повідомляє Інтернет-портал «ТСН» від 29.04.2014 року, в статті «Після ОДА російські бойовики в Луганську захопили прокуратуру, обласну ТРК», проросійські найманці захопили будівлю Луганської ОДА, вибивши в ній шибки із застосуванням димових шашок та петард. Після цього ними було захоплено будівлю прокуратури Луганської області та знято з неї державний прапор України. Згодом частина нападників вирушила до будівлі обласного управління МВС України Луганської області із закликами штурму будівлі та відставки діючого начальника МВС Луганщини. Крім цього, озброєними членами збройних формувань Російської Федерації було захоплено будівлю Луганської обласної телерадіокомпанії. 
		04.11.2014 року Народна рада «ЛНР» прийняла Закон «ЛНР» «Про управління та розпорядження власністю ЛНР», який встановлює порядок управління і розпорядження державною власністю «ЛНР», в тому числі частками (паями, акціями) «ЛНР» в капіталах господарських товариств і підприємств інших організаційно-правових форм, відповідно з Тимчасовим Основним Законом (Конституцією) «ЛНР», іншими законодавчими актами «ЛНР».
		Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявника, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Донецької та Луганської області, Україна, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Донецької та Луганської області окупованою Російською Федерацією.
		Щодо обставин, які зумовили вимушене переселення заявника з частини окупованої Російською Федерацією території Луганської області України, то суд виходить з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 р. в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій. 
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 р. зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 р., супротивник, що зайняв територію, зобов`язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв`язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв`язків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. З IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
		Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, яку наводить заявник, вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.
		Станом на червень 2014 року у Донецькій та Луганській областях здійснювалось витіснення українських телеканалів шляхом протиправного відключення від ефіру і заміщення їх російськими телеканалами із пропагандистським, екстремістським та вигаданим змістом. Так, в Луганську «УТ-1» був замінений на «Росія 24», в Ровеньках «УТ-2» на «Росія 24», «НТН» на «ОРТ», про що повідомила Інтернет газета «Українська правда» в статті «Як працює російська пропаганда» від 05.06.2014 року.
		Відповідно до оперативної інформації Інформаційно-аналітичного центру РНБОУ від 18.08.2014 року, на трасі між Хрящуватим та Новосвітлівкою, що розташовані неподалік Луганська, Збройні формування Російської Федерації здійснили масований ракетний удар, обстрілявши колону мирних мешканців, які намагались виїхати з зони бойових дій. 
		Зі статті «В Луганске снова принудительная мобилизация?» від 09.09.2014 року, що опублікована в інформаційному порталі «Іртаfax», вбачається, що станом на вересень 2014 року, у Луганську проросійські найманці збройних формувань Російської Федерації примусово мобілізують в свої ряди громадян з малозабезпечених верств населення, озброюючи їх стрілецькою зброєю, з метою залучення до подальших бойових дій проти української армії.
		В статті «Бойовики на Донбасі катують полонених і виписують їм смертні кари», що міститься на сторінках Інтернет-порталу «ТСН» від 29.07.2014 року, мова йде про доповідь ООН, в якій наводяться факти жорстоких знущань над людьми в Донецькій і Луганській області. Так, з середини квітня 2014 року проросійські найманці поміщають під варту місцевих політиків, державних посадових осіб, працівників місцевих підприємств вугільної промисловості, звичайних громадян, в тому числі вчителів, журналістів, представників духовенства та студентів. Бойовики вимагають викуп за людей, або використовують затриманих для викопування траншей чи кидання їх в бій у перші ряди. 
		В статті під назвою «В окупованих містах загострюються проблеми із забезпеченням населення продуктами, - РНБО» від 05.08.2014 р., опублікованій Інтернет-порталом «112.ua», зазначено, що в окупованих збройними формуваннями російської Федерації містах, зокрема, в Луганську, Ровеньках, Свердловську, Красному Лучі, Антрациті та Перевальську, загострюються проблеми із забезпеченням населення продуктами харчування: мережеві магазини не працюють, а приватні постачальники не мають можливості дістатися до населених пунктів. Окрім того, припинена робота всіх банків, що спричинило брак готівки, та є проблеми з паливом і медикаментами. 
		На шпальтах Інтернет-видання «korrespondent.net» опублікували статтю «У Станиці Луганській обстрілом пошкоджена школа» від 18.08.2016 року про здійснення масованого обстрілу околиць Станиці Луганської. Так, поліція Луганської області повідомляє, що в результаті обстрілу було пошкоджено будівлю загальноосвітньої школи №1: знищено три склопакети, меблі та стіни в трьох навчальних класах, - йдеться в повідомленні.
		Із статті «На територіях, підконтрольних бойовикам ЛНР, процвітає мародерство» від 04.09.2014 року, що міститься в Інтернет-порталі «OBZOR.lg.ua», вбачається, що на територіях, підконтрольних збройним формуванням Російської Федерації, набувають масового характеру випадки мародерства, особливо об`єктом уваги грабіжників стають порожні квартири господарів, які тимчасово виїхали з міста в надії перечекати бойові дії.
		Згідно оперативної інформації Інформаційно-аналітичного центру РНБОУ від 03.12.2014 року, на Луганському напрямі, поблизу Станиці Луганської, збройні формування Російської Федерації, з мінометів, гранатометів та стрілецької зброї тричі обстріляли позиції ЗСУ. Внаслідок систематичних обстрілів було пошкоджено газопроводи у смт. Станиця Луганська, селах Макарове, Валуйське, Малинове, Пшеничне та Вільхове (Станично-Луганський район) та газопровід у Щасті. Без газопостачання залишилося загалом близько 10 тис. абонентів.
		Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921000 осіб були переміщені в межах України станом на 23.01.2015 р., що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27.01.2015 р.
		Більше 2000000 осіб залишаються в районах, контрольованими проросійськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14.08.2015 р. 1438000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців.
		Крім цього, відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01.03.2016 р. з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено.
		Щодо порушень прав ОСОБА_1 які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі порушення підтверджуються як власними поясненнями заявника та поданими ним доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбувався на окупованій території Луганської області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		До вимушеного переселення з тимчасово окупованої території Луганської області заявник був повноправним громадянином своєї держави, де виріс, навчався та отримав престижну професію. Із вказаної території був змушений переміститись з огляду на масові порушення прав людини і основоположних свобод. 
		Так, з лютого 2014 року на території його постійного місця проживання в смт Станично-Луганське Луганської області невідомі особи, переважно молоді чоловіки віком до 35 років, почали масово орендувати житлові приміщення. Згодом розпочалась дестабілізація ситуація в регіоні, під час якої керованими російськими спецслужбами проросійськими активістами були захоплені органи державної влади та правоохоронні органи України. Згодом, після фактичної втрати Україною ефективного контролю окремих районів Луганської області, з новою силою активізувалась проросійська ідеологічна діяльність, спрямована на формування у жителів населеного пункту негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси. З метою недопущення поширення будь-якої інформації з територій, що контролюються представниками окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Луганської області, окупанти вимикали українські телеканали і радіо, замість яких наповнювали ефір російськими програмами. 
		Зазначає, що в квітні 2014 року розпочалась антитерористична операція, метою якої було відновлення контролю над ситуацією в регіоні та припинення масових правопорушень прав людини. З огляду на те, що з 2002 року заявник перебував на військовій службі у складі військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, його було залучено до виконання бойових обов`язків із захисту Батьківщини, під час виконання яких він отримав вогнепальне поранення, яке суттєво погіршило його стан здоров`я. 
		Повідомляє, що у зв`язку зі своєю проукраїнською громадянською позицією та тим, що заявник фактично брав участь в боях проти контрольованих Російською Федерацією збройних формувань, під контролем яких знаходиться смт Станично-Луганське Луганської області, де він проживав, повернутись додому він не може. Тому, з метою збереження свого життя, в серпні 2015 року він був змушений переселитися до Білгород-Дністрвського, аби мати елементарну змогу жити не турбуючись про свою безпеку. Наразі вказаний населений пункт є його нинішнім місцем проживання, про що свідчить відповідна довідка. 
		Вказує, що після свого вимушеного виїзду з окупованої частини Луганської області був змушений прилаштовуватись до нових життєвих умов, оскільки втратив житло, здоров`я та престижну професію. За один короткий період часу він втратив здоров`я, залишився без житла, без надії на повернення додому.
		Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку його прав і свобод, передбачених Конвенцією "Про захист прав людини та основоположних свобод" від 04.11.1950 року, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20.03.1952 року та Протоколом № 4 до цієї Конвенції від 16.09.1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на свободу думки, совісті і релігії. 
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Луганської області було порушено низку конституційних прав заявника, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єданих Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ч. 1 та ч. 2 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Зі змісту вказаних статей, а також роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 переселився з тимчасово окупованої території Луганської області України з метою збереження життя, здоров`я, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на свободу думки і совісті в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявнику необхідно для визначення його статусу як особи, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню. 
		Виходячи з наведеного, керуючись статтею 8 Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, ст. ст. 89, 263, 264, 293, 315-319 ЦПК України, суд - 
		                УХВАЛИВ:
		 
		Заяву ОСОБА_1  задовольнити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у серпні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику), учасників справи, зазначений строк обчисляється з дня його складання повного тексту рішення.
		У відповідності до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
		Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області через Білгород?Дністровський міськрайонний суд Одеської області. 
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...