Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/17415/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2018.
Дата набрання законної сили: 12.12.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		12 грудня 2018 року                                                                                                          місто Київ
		єдиний унікальний номер справи: 753/17415/18-ц
		номер провадження: 22-ц/824/3716/2018
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
		суддів: Кашперської Т.Ц., Савченка С.І.,
		за участю секретаря - Рубан І.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року у складі судді Мицик Ю.С., у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі офіційного представництва - посольства Російської Федерації в Україні,
		В С Т А Н О В И В:
		У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. 
		Заява мотивована тим, що у травні 2014 року вона, ОСОБА_1, була вимушена переселитися з постійного місця проживання - міста Донецька до міста Києва, де вона на теперішній час проживає, про що свідчить довідка про взяття на облік особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України або проведення антитерористичної операції. Встановлення юридичного факту - вимушеного переселення з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав, прав на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії Російської Федерації породжуватиме для неї юридичні             наслідки - виникнення права на справедливу компенсацію з держави - агресора, якою є Російська Федерація.
		З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила встановити юридичний факт того, що її вимушене переселення з окупованої території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. 
		Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у даній у справі. 
		Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що до юрисдикції судів належить вирішення всіх правових питань, у тому числі, які виникають у зв'язку зі збройною агресією інших держав щодо України. Юридичний факт, який вона просить встановити, має індивідуальний характер та стосується виключно заявника. Заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, подано до суду у порядку окремого провадження для визначення її статусу як жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, у тому числі щодо отримання ним відповідної допомоги. Законодавством іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації не визначено.
		Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
		Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які зявилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Однак суд першої інстанції належним чином вимог закону не виконав, прийняв судове рішення без дотримання норм процесуального права.
		Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що факт збройної агресії проти України зі сторони Російської Федерації встановлено відповідними актами Верховної Ради України та Президента України та є загальновідомими. Заявник просить встановити вказаний факт, що має юридичне значення, що по своїй природі є деліктним правовідношенням, а не юридичним фактом, від якого залежить виникнення, зміна або припинення будь-яких особистих чи майнових прав заявника.   
		Проте з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
		Згідно зі ст. 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст.1 цього Закону.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного приживання.
		Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.
		Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.  
		Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) вказано, що ч.2 ст.124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		Навіть з урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від                        02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом ч.2 ст.64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		Згідно з ч.1 та п.5 ч. 2 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Згідно з ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.  
		Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Таким чином, колегія суддів, на підставі аналізу вищевказаних положень закону, дійшла висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до зазначених вище конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 березня 2018 року у справі №759/759/17. 
		Ураховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявника з окупованої території Донецької області, відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації. Крім того, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав саме ОСОБА_1 При цьому відповідний юридичний факт має індивідуальний характер, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника.   
		Отже, відмовляючи відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції фактично позбавив заявника права на встановлення причини його внутрішнього переселення.
		Згідно з ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
		З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції не може вважатись законною і обгрунтованою та в силу ст.379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставини і вимог закону. 
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		 
		Головуючий
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...