Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/10825/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; містобудування; планування і забудови територій; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 21.12.2018. Зареєстровано: 22.12.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2018.
Дата набрання законної сили: 18.12.2018
Номер судового провадження: А/855/6588/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/10825/18          Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: 
		          Васильченко І.П.
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		18 грудня 2018 року          м. Київ
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		головуючого судді          Сорочка Є.О.,
		суддів           Коротких А.Ю., 
		          Федотова І.В.,
		за участю секретаря с/з           Грисюк Г.Г.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БАУ - УКРАЇНА" до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний Союз "Моноліт" про зобов'язання вчинити дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: 
		-  визнати протиправним рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №528 від 22.06.2018 про відмову у видачі ТОВ «БАУ-УКРАЇНА» містобудівних умов та обмежень земельної ділянки;
		-  зобов'язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської місткої ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 26345558) надати Товариству з обмеженою відповідальністю «БАУ-УКРАЇНА» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки площею 4,3291 га, розташованої за адресою: вул. Дегтярівська, 17-19, кадастровий номер: 8000000000:88:061:0073, цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року позов задоволено.
		Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для видачі позивачу спірних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки відсутні.
		Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 18 грудня 2009 року між Київською міською радою та ТОВ «Будівельний союз «МОНОЛІТ» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться за адресою вул. Дегтярівська, 17-19 у Шевченківському районі м. Києва, площею 4,3291 га, кадастровий номер 8000000000:88:061:0073, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 18.12.2009 року, зареєстрованого в реєстрі № 1026, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П.
		Відповідно до п. 1.2 вказаного договору земельна ділянка продається для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-офісного комплексу з об'єктами розважального призначення, з вбудованими і прибудованими приміщенням господарського призначення, з наземним та підземним паркінгами зі знесенням існуючих будівель.
		Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:88:061:0073 має цільове призначення для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.
		Між ТОВ «Будівельний союз «МОНОЛІТ» (власник) та ТОВ «БАУ-УКРАЇНА» (суперфіціарій) 11 травня 2018 року було укладено договір про встановлення суперфіцію, відповідно до якого власник земельної ділянки передає суперфіціарію право користування земельної ділянки для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури. Предметом вказаного договору є земельна ділянка площею 4,3291 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, кадастровий номер - 8000000000:88:061:0073, місцезнаходження: м. Київ, вул. Дегтярівська, земельна ділянка 17-19.
		З метою подальшої забудови вказаної земельної ділянки позивач звернувся до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про видачу містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки.  
		За результатами розгляду вказаної заяви Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) рішенням, затвердженим наказом відповідача від 22 червня 2018 року №528, повідомлено позивача про відмову у таких наданні містобудівних умов та обмежень у зв'язку з невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки земельна ділянка за функціональним призначенням знаходиться в межах промислової, комунально-складської території, території вулиць і доріг, згідно з Генеральним  планом міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804.
		Не погодившись з таким рішенням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. 
		Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивач має право на планування та забудову орендованої ним земельної ділянки в межах її цільового призначення, визначеного в Державному земельному кадастрі (будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури), а тому відмова у видачі містобудівних умов є протиправною.
		Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
		За змістом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
		Частиною п'ятою цієї ж статті встановлено, що проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
		Відповідно до статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
		Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
		Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
		До містобудівних умов та обмежень можуть включатися вимоги щодо архітектурних та інженерних рішень. Склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
		Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
		Як вбачається з аналізу наведених правових норм, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. При цьому, невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об'єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.
		Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 803/1231/17 та від 14 серпня 2018 року у справі № 823/5265/15.
		Відповідно до абзацу другого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Відмовляючи у виданні спірних містобудівних умов та обмежень, відповідач зазначив про невідповідність функціонального призначення земельної ділянки намірам її забудови, оскільки згідно Генерального  плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, земельна ділянка за функціональним призначенням належить до промислової, комунально-складської території, території вулиць і доріг.
		Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів звертає увагу на таке.
		Згідно частини першої статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
		Відповідно до частини другої статті 24 Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.
		Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.
		Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій (частина перша статті 25 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 12 Закону України "Про основи містобудування", до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій; до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.
		У відповідності до частини першої статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
		Згідно п. 1.1. Державних будівельних норм України «Система містобудівної документації. Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів», затверджених наказом Держбуду України від 25.09.1997 №164 (надалі - ДБН Б.1-3-97, чинного на момент прийняття рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804) Генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який, зокрема, встановлює функціональне призначення і будівельне зонування території.
		Пунктом 1.2 ДБН Б.1-3-97 визначено, що міські і селищні ради, їх виконавчі органи, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації забезпечують розробку та затвердження генеральних планів населених пунктів і керуються ними зокрема: як при здійсненні функціонального розподілу земель так і при визначенні цільового призначення земельних ділянок; вирішенні питань зміни використання і забудови земельних ділянок фізичними та юридичними особами.
		Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
		Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
		Частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
		Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.
		Земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
		Як вбачається зі змісту частини першої статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Статтею 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		Так, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 статті 36 Закону України "Про Державний земельний кадастр", на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Генеральний план м. Києва про, зокрема, цільове призначення земельних ділянок.
		Відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.
		Як вірно зазначено судом першої інстанції, на офіційному веб-сайті Держгеокадастру (http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta) оприлюднено відомості про спірну земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, земельна ділянка 17-19 (кадастровий номер 8000000000:88:061:0073), згідно яких, цільовим призначенням такої земельної ділянки є 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури. Зазначене підтверджується також змістом договору про встановлення суперфіцію, зареєстрованим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ревою Н.І. 11 травня 2018 року за № 608 та відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, витяг з якого додано до матеріалів справи.
		З огляду на викладені обставини суд першої інстанції вірно відмітив, що ненадання позивачу містобудівних умов та обмежень, на підставі яких і реалізується цільове використання земельної ділянки, є порушенням його права на мирне володіння його власністю, що полягає у перешкоджанні у цільовому використанні земельної ділянки. Тому, необґрунтованим є посилання в апеляційній скарзі на те, що в межах спірних правовідносин права позивача не є порушеними.
		Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Позивач у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі наголошує на дотриманні ним процедури надання відмови. Проте, дотримання процедури надання відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, не свідчить про правомірність її суті, тобто про обґрунтованість висновків щодо невідповідності намірів забудови спірної земельної ділянки.
		Колегія суддів наголошує на тому, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження висновку про невідповідності намірів забудови спірної земельної ділянки її функціональному чи цільовому призначенню, Генеральному плану міста Києва чи проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804.
		Відповідач в апеляційній скарзі не навів конкретних мотивів, з яких вважає висновки суду першої інстанції необґрунтованими, зазначивши ті ж самі доводи, які були викладені у відзиві на позовну заяву, яким суд першої інстанції надав оцінку.
		У світлі викладеного суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно частини другої статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно частини третьої статті 79 КАС відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
		Будь-яких належних доказів на підтвердження обґрунтованості оскаржуваної відмови відповідач ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не подав, матеріали справи не містять документів, які б свідчили про невідповідність намірів позивача щодо забудови спірної земельної ділянки вимогам відповідної містобудівної документації, у тому числі і функціональному призначенню спірної земельної ділянки.
		За таких обставин, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
		Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
		Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
		Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. 
		Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року - без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної  скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		 
		Головуючий суддя          Є.О. Сорочко
		 
		Суддя          А.Ю. Коротких  
		 
		Суддя          І.В. Федотов 
		 
		 
		Повний текст постанови складений 21.12.2018.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...