Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 145/2051/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 29.12.2018. Зареєстровано: 02.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2019.
Дата набрання законної сили: 29.01.2019
Номер судового провадження: 2-о/145/156/2018

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІШЕННЯ 
		іменем України
		 
		"21" грудня 2018 р.                  145/2051/18 
		                                2-о/145/156/2018 
		Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:
		   головуючого             Мазурчака А.  Г. , 
		   при секретарі             Мигдальській Н.М., 
		   за участі заявника         ОСОБА_1 ,
		   представника заявника         ОСОБА_2 ,
		 
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні смт.Тиврівсправу зазаявою ОСОБА_1 про встановленняфакту,що маєюридичне значення, 
		встановив :
		   Заявниця звернулась до суду з заявою, в якій просить встановити юридичний факт загибелі її сина  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язків військової служби 07.10.2014 року поблизу міста Попасна Попаснянського району Луганської області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		   В обґрунтування своїх вимог заявник ОСОБА_1 зазначила, що вона є матір`ю померлого  ОСОБА_3 
		   29.08.2014 року її сина було призвано під час мобілізації. Його остання посада - стрілець гранатометник гранатометного взводу батальйону оперативного призначення в/ч 3008 Національної гвардії України. Військове звання - солдат.
		   З 02.10.2014 року по 07.10.2014 року ОСОБА_3 безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Луганської області.
		   Близько 14-45 год. 07.10.2014 року, під час виконання службово-бойових завдань на блок посту № 29, поблизу міста Попасна Попаснянського району Луганської області, у результаті мінометного обстрілу її син загинув.
		   Свідоцтвом про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть та довідкою про причину смерті був встановлений факт смерті її сина та її причини. Так, загибель  ОСОБА_3 сталась 07.10.2014 року поблизу містаПопасна Попаснянськогорайону Луганськоїобласті,в результатівибухової травми,розтрощення тулубата кінцівок 
		   Заявниця вважає, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України її син ОСОБА_3 загинув, виконуючи обов`язки військової служби, чим було порушено невід`ємне право на життя її сина, передбачене статтею 27 Конституції України,ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.         
		   Встановлення вказаного факту буде породжувати юридичні наслідки, а саме визначення статусу її сина, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту.
		   В судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 заяву підтримали, просять її задоволити, посилаючись на обставини, які містяться в заяві, а також на практику Верховного Суду.
		   Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України до суду не з`явився, хоч про час і місце розгляду справи повідомлений в установленному законом порядку, що стверджується розпискою про вручення рекомендованого повідомлення, про причини неявки суд не повідомив.
		    Представник заінтересованої особи Російської Федерації до суду не з`явився, через Посольство вказаної держави був повідомлений належним чином про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомив.
		   Відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи.
		   Суд, вислухавши заявницю, представника заявниці, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що заява підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
		   Заявниця ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , що стверджується його свідоцтвом про народження (а.с. 23), 26.10.2002 року він одружився і змінив прізвище з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_5 ".
		   29.08.2014 року Кулібабу- ОСОБА_6 було призвано під час мобілізації у в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України, що стверджується довідкою військової частини № 644 від 05.09.2017 р. (а.с. 24).
		   Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГ України № 18 від 23.10.2014 року, виключено зі списків особового складу частини солдата КУЛІБАБУ- ОСОБА_7 , стрільця гранатометника гракатометного вззоду батальйону оперативного призначення (ВОС-102915П061), який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у смт. Сутиски Тиврівського р-ну Вінницької області, у зв`язку із смертю, що настала ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок отримання вибухової травми, розтрощення тулуба та кінцівок не сумісних з життям.
		   Смерть настала під час мінометного обстрілу невідомими особами блок посту АДРЕСА_1 в зоні АТО та пов`язана з зиконанням обов`язків військової служби.
		Похований на сільському кладовищі смт. Сутиски Тиврівського району Внницької області. 
		Вислуга років на військовій службі станом на 23.10.2014 року становить: у календарному обчисленні - 00 років 03 місяці 03 дні; у пільговому обчисленні немає.
		   З 02.10.2014 року по 07.10.2014 року ОСОБА_5 безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Луганської області, що стверджується довідкою військової частини № 643 від 05.09.2017 року (а.с. 27).
		   Факт загибелі  ОСОБА_3  також підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 457 від 08.10.2014 року (а.с. 67), з якого вбачається, що датою смерті останнього є ІНФОРМАЦІЯ_4 , причина смерті вибухова травма, розтрощення тулуба та кінцівок;
		   свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 09.10.2014 року (а.с.68), в якому місце смерті  ОСОБА_3  вказане місто Попасна Попаснянського району Луганської області, а дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		   Указом Президента України №109/2015 від 26.02.2015 року Кулібабу-Бухова В.А. (посмертно) нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (а.с.71), указом Патріарха № 2382 від 09.05.2015 року нагороджено медаллю "За жертовність і любов до України".
		   Відповідно до постанови № 10 військово-лікарської комісії УМВС України у Вінницькій області комісія прийшла до висновку, що травма, яка призвела до смерті ОСОБА_3 07.10.2014 року пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 69).
		   Згідно ст.3Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		   Згідно із ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		   Отже, Конституцією України зобов`язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов`язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.
		   Крім того, ст. 106 Конституції України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
		   До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		   Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		   Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		   Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		   Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		   Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідноЗаконом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		   Незаконно анексувавши Автономну республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		   Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»», від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
		   Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		   Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнято Закон України"Прозабезпечення праві свободгромадян таправовий режимна тимчасовоокупованій території" № 1207-VII згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст. 1 названого Закону зі змінами та доповненнями).
		   Також, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		   Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Ради ОБСЄ, Парламентської Ради ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		   Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер - війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права». Резолюція Парламентської Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		   Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		   Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в тому числі частини Луганської області, де загинув син заявниці.
		   Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		   Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		   Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		   Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		   Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		   Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		   Враховуючи, що в судовому засіданні належними та допустимими доказами доведено, що син заявниці  ОСОБА_5 , загинув привиконанні обов"язкувійськової служби 07.10.2014 року поблизу міста Попасна Попаснянського району Луганської області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України,встановлення даного факту необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, іншого порядку встановлення даного факту немає, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		   Керуючись ст. ст. 2,12,13,76.258,259,263-265,268,273,293,315-319,354,355 ЦПК України, ст.ст. 3, 8, 27, 106 Конституції України,Конвенцією прозахист правлюдини таосновоположних свободвід 04листопада 1950року,ст.ст.1,4Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ, Закон України"Прозабезпечення праві свободгромадян таправовий режимна тимчасовоокупованій території" № 1207-VII, постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, Законом України"Проособливий порядокмісцевого самоврядуванняв окремихрайонах Донецькоїта Луганськоїобластей", суд
		Керуючись ст.,259,263,268,273,293,315,354 ЦПК, суд -
		 
		вирішив :
		Заяву задоволити повністю.
		Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язків військової служби 07.10.2014 року поблизу міста Попасна Попаснянського району Луганської області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк до Вінницького апеляційного суду через Тиврівський районний суд з дня виготовлення повного тексту рішення, тобто з 28.12.2018 року.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя: Мазурчак А.  Г.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...