Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 682/3604/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження.
Надіслано для оприлюднення: 10.01.2019. Зареєстровано: 11.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.01.2019.
Дата набрання законної сили: 12.02.2019
Номер судового провадження: 2-о/682/8/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 682/3604/18
		Провадження № 2-о/682/8/2019
		 
		                    РІШЕННЯ
		                ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 січня 2019 року м. Славута
		 
		Славутський міськрайонний суд Хмельницької області у складі : 
		головуючого судді Зеленської В.І,
		з участю секретаря судових засідань Козир О.П.,
		розглянувши у судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація,
		в с т а н о в и в:
		11.12.2018 р ОСОБА_1 звернулась в суд із заявою про встановлення факту загибелі 21.05.2015 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби поблизу м. Дзержинськ Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		В заяві до суду ОСОБА_1 вказала, що народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Голики Славутського району Хмельницької області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Її син - ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 21.11.2002 р. по 08.05.2004 р ОСОБА_2 проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . По закінченню строкової служби отримав звання рядовий на посадах стрілець, водій. На підставі Указу Президента України від 21.07.2014 р №607/2014 "Про часткову мобілізацію" 07.08.2014 р ОСОБА_2 був призваний Южноукраїнсько-Арбузинським об`єднаним міським військовим комісаріатом в команду 169 Навчального Центру та направлено для проходження військової служби . З 23.08.2014 р. за наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ОСОБА_2 приступив до виконання службових обов`язків за посадою водія - номера обслуги зенітного артилерійського взводу 17 окремого мотопіхотного батальйону 57 окремої мотопіхотної бригади військової частини - польова пошта НОМЕР_2 . 21.05.2015 р. близько 21 год. 45 хв. під час вогневого зіткнення з противником та обстрілу з тяжкої артилерії поблизу м. Дзержинськ Донецької області рядовий ОСОБА_2 отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, тулуба, кінцівок, внаслідок чого загинув.
		Встановлення юридичного факту загибелі 21.05.2015 року ОСОБА_2 поблизу м. Дзержинськ Донецької області, яке сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, обумовлено тим, що вона має на меті визначити статус ОСОБА_2 , як жертви міжнародного збройного конфлікту, тобто як особи, що перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, а отже у неї виникають права та обов`язки, передбачені цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.
		Враховуючи те, що ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 при виконанні обов`язків військової служби в Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, заявниця просить встановити юридичний факт його загибелі, оскільки іншого порядку встановлення такого факту чинним законодавством України не передбачено.
		Заявниця в судове засідання не з`явилася, а в заяві до суду просить розглянути справу за її відсутності.
		Представники заінтересованих осіб - Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, але в судове засідання не з`явилися без поважних причин, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
		Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Голики Славутського району Хмельницької області, що стверджується паспортом НОМЕР_3 , виданим Славутським МВ УМВС України в Хмельницькій області жовтня 1998 року (а.с.12-14).
		ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статтей 126,133,135 Сімейного кодексу України (а.с.13).
		За даними довідки військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 10.08.2015 р № 3469 ОСОБА_2 з 21.11.2002 р. по 08.05.2004 р проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . По закінченню строкової служби отримав звання рядовий на посадах стрілець, водій.
		На підставі Указу Президента України від 21.07.2014р №607/2014 "Про часткову мобілізацію" 07.08.2014 р ОСОБА_2 був призваний Южноукраїнсько-Арбузинським об`єднаним міським військовим комісаріатом в команду 169 Навчального Центру та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 .
		На виконання Указу Президента України від 21.07.2014р. №607/2014 "Про часткову мобілізацію" за наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ОСОБА_2 з 23.08.2014 р. приступив до виконання службових обов`язків за посадою водія-номера обслуги зенітного артилерійського взводу 17 окремого мотопіхотного батальйону 57 окремої мотопіхотної бригади військової чактини - польова пошта НОМЕР_2 .
		21.05.2015 р. близько 21 год. 45 хв. під час вогневого зіткнення з противником та обстрілу з тяжкої артилерії поблизу м. Дзержинськ Донецької області рядовий ОСОБА_2 отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, тулуба, кінцівок, внаслідок чого загинув , що стверджується Довідкою військового комісара Южноукраїнсько-Арбузинського ОМВК від 10.08.2015 р № 3469 (а.с.14).
		ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 помер у зоні АТО. Причиною смерті рядового ОСОБА_2 стали шок, множинні вогнепальні осколкові поранення голови, тулубу та кінцівок , що стверджується лікарським свідоцтвом про смерть від 07.07.2015 р серії НОМЕР_5 (а.с.50), довідкою про причини смерті від 22.05.2015 р №113 (а.с.49).
		Факт смерті ОСОБА_2 стверджується також свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 від 07.07.2015 р (а.с.50).
		Згідно з Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (Протокол № 3258 від 04.09.2015 року) вбачається, що поранення та причина смерті рядового ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 пов`язані з виконанням обов`язків військової служби (а.с.52).
		Як вбачається з Витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.05.2015 р рядового ОСОБА_2 , водія-номера обслуги зенітного артилерійського взводу військової частини польова пошта НОМЕР_2 , який загинув 21 травня 2015 року в результаті множинних вогнепальних осколкових поранень голови, тулуба, кінцівок, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а.с.51).
		Указом Президента України № 132/2016 солдата ОСОБА_2 нагороджено Орденом "За мужність" ІІІ ступеня (а.с.54).
		Слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України та здійснивши окупацію частини території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь та частину Донецької і Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання, передбачені принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р., поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема: Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. 
		Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" № 337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. 
		   З заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії "Русское единство" проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації звернувся до Ради Федерацій Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів".
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя".
		Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" від 21.04.2015 № 337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм. Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також були задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної Республіки" та "Донецької Народної Республіки". Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме - "Луганська Народна Республіка" та "Донецька Народна Республіка" не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою, про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня 2014 р на Донбасі. Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність "Донецької народної республіки" .
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		Незважаючи на укладення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 05 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року і Мінський "Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року"), за якими Російська Федерація та підконтрольні їй бандитські угрупування взяли на себе обов`язки по припиненню збройного конфлікту, Російська Федерація з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України. З моменту підписання 05 вересня 2014 року Мінського протоколу Збройні сили Російської Федерації та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, місто Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 квадратних кілометрів. Постачання російських окупаційних сил відбувається, зокрема, за допомогою так званих "гуманітарних конвоїв", які регулярно скеровуються Російською Федерацією на територію України шляхом несанкціонованого перетину вкраїнсько-російського державного кордону всупереч чинному законодавству України та міжнародним правилам, встановленим Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, що ставить під сумнів гуманітарний характер таких конвоїв. Під виглядом виконання Мінського '"комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року російська сторона здійснює перегрупування своїх збройних підрозділів, важких озброєнь, концентрацію їх на Артемівському, Волноваському, Донецькому, Маріупольському напрямках, а також постійно тримає біля українсько-російського кордону численне угруповання своїх регулярних Збройних сил.
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, за наслідками збройної агресії Російської Федерації Україною прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та зауджені рядом міжнародних інстанцій.
		Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: "Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі".
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно із нормами Цивільного-процесуального кодексу України.
		Згідно з частиною третьою статті 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Указом Президента України № 132/2016 ОСОБА_2 посмертно нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (а.с.54).
		Згідно з посвідченням серія НОМЕР_6 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли, пропали безвісти) під час проходження військової служби (а.с.53).
		За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя ОСОБА_2 , передбачене ст. 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 , під час військової служби загинув в результаті збройної агресії Російської Федерації, те, що встановлення вказаного юридичного факту заявниці ОСОБА_1 потрібне для визначення статусу ОСОБА_2 , як жертви міжнародного збройного конфлікту, тобто як особи, що перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд знаходить, що заявлені вимоги підлягають задоволенню.
		Керуючись ст.ст. 4-13, 17, 18, 82, 263, 265, 273, 315 ЦПК України, ст. 1 Закону України "Про оборону України", ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" , суд
		в и р і ш и в:
		Заяву задовольнити.
		Встановити факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , при виконанні обов`язку військової служби 21 травня 2015 року поблизу м. Дзержинськ Донецької області, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду через Славутський міськрайонний суд.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційнорї скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                        Зеленська В.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...