Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/19182/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 17.01.2019. Зареєстровано: 18.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.01.2019.
Дата набрання законної сили: 14.02.2019
Номер судового провадження: 2/569/1064/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 569/19182/18
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 січня 2019 року    
		 
		Рівненський міський суд Рівненської області у складі: 
		головуючого судді Кучиної Н.Г.,
		з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1
		представника позивачів ОСОБА_2,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівнев режимі відеоконференції цивільну справу № 569/19182/18 за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданою збройною агресією Російської Федерації проти України, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_3,ОСОБА_4та ОСОБА_5звернулися досуду ізпозовом доРосійської Федераціїпро відшкодуванняморальної шкоди,завданої збройноюагресією РосійськоїФедерації протиУкраїни,в якомупросять судстягнути зРосійської Федераціїна користькожного зних моральнушкоду урозмірі 1134243,18 грн (одинмільйон стотридцять чотиритисячі двістісорок тригривні,вісімнадцять копійок),що єеквівалентом 35000,00Євро (тридцять пять тисяч євро)за офіційним курсом Національного Банку України, кожному.
		В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що в квітні 2014 p., після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної ОСОБА_6 Крим, та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської та Донецької областей України, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженка м. Рівне, народився їх син, ОСОБА_5, були зареєстровані та проживали всі разом за адресою: вул. Елеваторна, буд. 19 літера «б», м. Донецьк, Донецька область, Україна.
		Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та порушення прав людини на тимчасово окупованій території України, призвели до втрати позивачами житла і майна, неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території міста Донецька Донецької області, стали причиною їх вимушеного переселення у вересні 2014 року до підконтрольної Україні території - м. Рівне, Рівненської області. 
		Позивачі зверталися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, за результатами розгляду якої рішенням Рівненського міського суду від 22 серпня 2018 року у цивільній справі №569/9637/18, яке набрало законної сили, встановлено факт того, що: вимушене переселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України; 
		Посилаються також і на те, що до початку збройної агресії Російської Федерації проти України вони були повноправними громадянами держави Україна, де людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Проживаючи на території м. Донецька, вони мали налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя на рідній землі. Проте, з початком збройної агресії Російської федерації проти України їх життя стрімко погіршилось. 
		Так, в лютому 2014 року в місті почали проводитись проросійські мітинги, на яких використовувалась російська символіка та лунали заклики до повалення адміністративно-територіального устрою України і приєднання частини території України до Російської Федерації. Трохи згодом, на початку березня, проросійські найманці незаконно захопили місцеві органи державної влади, на будівлях яких було зірвано українські прапори та змінено на російські і так звані прапори «ДНР».
		В місті почалася мобілізація, першими було забрано безпритульних і наркоманів. Коли цього контингенту стало бракувати, почалася масова мобілізація усіх чоловіків віком від 16 років. Також відбувалося переслідування україномовних громадян, особливо тих, які народилися в західних регіонах України. Українське телебачення та радіо були заблоковані.
		В Донецьку було встановлено комендантську годину, за виконанням якої неухильно і суворо слідкували окупанти. По всьому місту зявлялися блокпости. Один з блокпостів знаходився на перехресті вулиці Горностаєвська та пр. Ілліча, ще один був біля тролейбусної зупинки «Мотель». На блокпостах цілодобово стояли по -5-6 озброєних чоловіків у формі зеленого кольору без розпізнавальних знаків, які постійно перевіряли документи у місцевих мешканців. Поведінка «охоронців» була зухвалою і непередбачуваною. На деяких блокпостах чергував БТР. В кінці травня на вказаних блокпостах зявився російський прапор. На блокпост в районі зупинки громадського транспорту «Мотель» в червні 2014 привезли гармату. В серпні 2014 року на блокпостах з'явилися люди кавказької національності (чеченці), озброєні автоматами. Характерними ознаками цих осіб були наявність бороди та шапки-папахи. Вони ходили у військовій формі, їздили на автомобілях з донецькими номерами та надписами «Аллах Акбар».
		ОСОБА_3, коли повертався ввечері додому з роботи 27 травня 2014 року в маршрутному автобусі, був затриманий збройним формуванням РФ на блокпосту, розміщеним біля зупинки громадського транспорту «Мотель». Причиною затримки було зазначення в його паспорті громадянина України місця народження Рівне. Через три дні зателефонував незнайомий чоловік і сказав, що ОСОБА_3 живий і його готові відпустити за викуп у розмірі 5 (пять) тис. доларів США. Завдяки підтримці друзів ОСОБА_4 зібрала необхідну суму. На 4 день після зникнення ОСОБА_3, в районі 15-18 годин, ОСОБА_4 зустрілася із двома чоловіками з числа представників «ДНР», яким передала викуп. Отримавши необхідну суму, озброєні чоловіки вивели ОСОБА_3 і сказали наступне: «Якщо хочеш, щоб твої діти і чоловік були живими, негайно звідси виїжджайте». 
		Згодом почалися регулярні бойові дії. Заявники були свідками та опинилися в епіцентрі подій майже щоденних обстрілів:13.08.2014 року стріляли окупанти з боку Червоногвардійського району Макіївки (Донецька область) в сторону Калінінського ринку та приватного сектору.
		14.08.2014 року стався обстріл на перехресті вулиць Артема і 25 років ОСОБА_7 армії, в результаті якого уламками було пошкоджено торгівельний центр «Green Plaza», приміщення Національного політехнічного університету, міської лікарні № 1. ОСОБА_4 бачила поранену жінку, в якої кровю стікала нога. Біля магазину «Terranova» була калюжа крові і чорний черевик біля неї. Пізніше дізналися, що на цьому місті загинув невідомий чоловік.
		20.08.2014 року були бойові дії біля палацу «Юність» по вул. Челюскінців, в результаті якого постраждав краєзнавчий музей. 23.08.2014 року з терикону поблизу зупинці громадського транспорту «ЦОФ» з міномету стріляли окупанти по макаронній фабриці (Калінінський район). Кілька снарядів влучили в житлові будинки та, дитячий садок № 260, який знаходився на проспекті Ілліча 96 літера «А».
		24.08.2014 року стався обстріл Донецької обласної клінічної лікарні імені ОСОБА_8, який розпочався о 06:00 ранку. В результаті постраждав 14 корпус лікарні, вибито шибки, уламками посічено весь каскад будівлі лікарні;
		27.08.2014 року стався ще один потужний мінометний обстріл на бульварі Шевченка біля Калінінського ринку. Було зруйновано палац культури ОСОБА_8. Один снаряд пролетів на відстані 5-7 метрів від ОСОБА_4, і влучив в стіну палацу культури. Стріляли з боку Макіївки (Донецька область, Україна). Руйнації зазнав Калінінський ринок, та продуктові кіоски, що знаходилися на його території. На даху будинку біля палацу культури знаходилися представники так званого «ДНР», які палили цигарки, сміялися і голосно вигукували: «Еще раз обстреляем и все». Варто зазначити, що напередодні обстрілу зявилося приблизно 10 журналістів «LifeNews» і каналу «24». Вони були одягнені у форму темно-зеленого кольору із надписами «Press», мали каски та відеокамери.
		Наявність важкої військової техніки та великої кількості російських озброєних формувань, постійні обстріли житлових кварталів міста Донецька (Україна), примусове встановлення «нової влади», складна соціально-економічна ситуація у регіоні, знецінення найважливіших та найвищих цінностей таких, як людське життя, здоровя, свобода, застосування примусової проросійської пропаганди та заборона до будь-чого проукраїнського призвели до неможливості проживання сімї заявників в умовах тимчасової окупації міста Донецька (Україна). Тому у вересні 2014 року вони були змушені звільнитися з постійних місць роботи, перервати навчання сина у школі та виїхати до м. Рівне Рівненської області, де вони і оселились як вимушені переселенці.
		Обставини, що зумовили їх вимушене переселення з окупованої території України тривають й досі.
		Внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації частини території Донецької області вони втратили надію на повернення додому, налагоджений побут, можливість планувати своє життя, вільне спілкування з друзями та родичами.
		Представник позивачів адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3,ОСОБА_4та ОСОБА_5 підтримав та просить суд позов задоволити.
		Представник відповідача в судове засідання не з"явився, про час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені. 
		Дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
		Судом встановлено, що рішенням Рівненського міського суду від 22 серпня 2018 року у цивільній справі №569/9637/18, яке не оскаржувалось Російською Федерацією у встановленому порядку та набрало законної сили, встановлено факт того, що: вимушене переселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Збройноюагресією РосійськоїФедерації протиУкраїни таокупацією РосійськоюФедерацією частинитериторії Донецькоїобласті України ОСОБА_3,ОСОБА_4та ОСОБА_5 завдано істотної моральної шкоди.
		Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та порушення прав людини на тимчасово окупованій території України, призвели до неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території міста Донецька Донецької області, стали причиною їх вимушеного переселення у вересні 2014 року до підконтрольної Україні території - м. Рівне Рівненської області, що підтверджується довідками про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 21 жовтня 2014 оку за № НОМЕР_1 та відповідно довідок від 31 жовтня 2016 року за №114 та № 1378.
		До початку збройної агресії Російської Федерації проти України позивачі були повноправними громадянами держави Україна, де людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Проживаючи на території м. Донецька, вони мали налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя на рідній землі. Проте, з початком збройної агресії Російської федерації проти України їх життя стрімко погіршилось. 
		Таким чином, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України порушені права позивачів, передбачені розділом II Конституцією України, Європейською конвенцією, Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни 1949 року, іншими міжнародними актами, зокрема: право на життя, право на повагу до честі та гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії тощо.
		Порушення прав позивачів з боку Російської Федерації, зокрема гарантованих статтями 2, 3, 5, 8, 9, 10, 11, 14 Європейської конвенції, згідно із «Правилами суду - компенсація шкоди» ЄСПЛ, є множинними і факт множинності порушень має враховуватись судом.
		Згідно з ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Відповідно до ч.З ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
		Згідно з ч. ч. 2, 3, 4ст. 23 ЦК Україниморальна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
		Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
		Вст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»вказано, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		При вирішенні вимог позивачів про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької ОСОБА_6 (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Турецька ОСОБА_6 зобов'язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.
		В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того, суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
		Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.
		Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачів, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно позивачів.
		Вирішуючи питання щодо розміру компенсації за спричинену позивачам моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької ОСОБА_6 (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька ОСОБА_6 має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20 000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 р. Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).
		Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачам моральних страждань, істотних порушень їх конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вони відчувають роками через неможливість користуватись належним їх житлом, працювати на своїх роботах, спілкуватись з близькими, суд вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну кожному з позивачів моральну шкоду у сумі 1134243, 18 грн., який на день пред'явлення позовної вимоги до суду за офіційним курсом НБУ є еквівалентом в 35 000 Евро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.
		Крім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме ОСОБА_6 Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод таст. 8 Конституції Українигарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Стаття 3 Європейської конвенції зазначає, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
		Стаття 5 Європейської конвенції встановлює, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність.
		Згідно із ст. 8 Європейської конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
		Статтею 9 Європейської конвенції встановлено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії.
		Кожен має право на свободу вираження поглядів (ст. 10 Європейської конвенції).
		Відповідно до ст. 11 Європейської конвенції, кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.
		Користування правами та свободами, визнаними в Європейській конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою (ст. 14 Європейської конвенції).
		Статтею 22 ЦК України встановлено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування. При цьому зазначається, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.І, 3 ст. 22 ЦК України).
		Згідно із ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші субєкти публічного права.
		Безпосереднім субєктом, внаслідок умисних дій якого позивачам завдана моральна та майнова шкода є Російська Федерація, її Збройні Сили та створені нею збройні формування, що мають на озброєнні та використовують засоби, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України).
		Пунктами 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 p. №1207-VII передбачено, що відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським обєднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Відповідальність Російської Федерації, відповідно до принципів і норм міжнародного права, за майнову чи немайнову шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації також встановлена ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 p. №2268-VII.
		За змістом ч. З ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 р. N2148-VIII, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; в) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.
		Окрім цього, як вбачається зі змісту ст. 4, 5, 6 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» ціллю державної політики - є захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом вжиття заходів органами державної влади та їх посадовими особами, що діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України; основним напрямком захисту прав і свобод цивільного населення є - захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини.
		Таким чином, наявні усі правові підстави для стягнення з Російської Федерації, як з учасника цивільних правовідносин, на користь позивачів грошового еквіваленту справедливої компенсації завданої Російською Федерацією моральної шкоди .
		При цьому суд погоджується з наведеним позивачами розрахунком завданої шкоди, оскільки він проведений відповідно до вимог чинного законодавства.
		Керуючись ст.ст.258,259,264,265,268,273,352,354 ЦПК України, суд, -
		 
		В И Р I Ш И В :
		Позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданою збройною агресією Російської Федерації проти України задоволити. 
		Стягнути зРосійської Федераціїна користьОСОБА_3 моральнушкоду урозмірі 1134243,18 грн (одинмільйон стотридцять чотиритисячі двістісорок тригривні,вісімнадцять копійок),що єеквівалентом 35000,00Євро (тридцять пять тисяч євро)за офіційним курсом Національного Банку України 
		Стягнути зРосійської Федераціїна користьОСОБА_4 моральнушкоду урозмірі 1134243,18 грн(один мільйон сто тридцять чотири тисячі двісті сорок три гривні, вісімнадцять копійок), що є еквівалентом 35 000,00 Євро (тридцять пять тисяч євро)за офіційним курсом Національного Банку України 
		Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 1 134 243,18 грн(один мільйон сто тридцять чотири тисячі двісті сорок три гривні, вісімнадцять копійок), що є еквівалентом 35 000,00 Євро (тридцять пять тисяч євро)за офіційним курсом Національного Банку України.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Рівненськийміськийсуд в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Позивач  ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5, б. 14, кв. 92.
		Позивач - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт серії СР № 5271 90, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6, б. 69, кв. 78.
		Позивач - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт серії МЮ № 379281, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5, б. 14, кв. 92.
		Відповідач - Російська Федерація посольство Російської федерації в Україні, місцезнаходження: м. Київ, Повітрофлотський проспект, б. 27.
		Повний текст рішення складений 16 січня 2018 року 
		  
		Суддя: Н.Г.Кучина

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...