Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 672/1253/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 30.01.2019. Зареєстровано: 31.01.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2019.
Дата набрання законної сили: 04.03.2019
Номер судового провадження: 2/672/47/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                               Справа №672/1253/18 
		Провадження №2/672/47/19 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		(заочне)
		29 січня 2019 р.                                    м. Городок
		   Городоцький районний суд Хмельницької області в складі: головуючого судді Шинкоренка С.В., за участю секретаря Терещук Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городку цивільну справу №672/1253/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Російської Федерації
		про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданих збройною агресією Російської Федерації протии України,
		ВСТАНОВИВ:
		   Позивачі звернулися в суд з позовом до Російської Федерації, про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданих збройною агресією Російської Федерації протии України, посилаючись на те, що на даний час вони є вимушеними переселенцями з окупованого міста Луганська, де залишився їх будинок та все їх майно, яке вони втратили. 
		В судовому засіданні позивачі позов підтримали у повному обсязі та просять стягнути з Російської Федерації завдану моральну шкоду на користь кожного позивача в сумі по 1091330 грн. 59 коп., що еквівалентно сумі 35000 Євро (на день подання позову), а також ОСОБА_2 просить стягнути матеріальну шкоду в сумі 150000 грн., що еквівалентно сумі 4810.64 Євро (на день подання позову).
		На підтвердження своїх вимог вказують, що вони є вимушеними переселенцями, оскільки займали активну проукраїнську позицію в місті Луганську в 2014 році, в зв"язку із чим їх почали переслідувати, що і стало причиною переїзду з окупованої території. Крім того, позивач ОСОБА_2 вказує, що вона фактично втратила свій новий будинок, який було пошкоджено в результаті військової агресії.
		   Представник відповідача в судове засідання не зявився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, відзиву, клопотань про відкладення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності суду не подавав. 
		Ч. 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Враховуючи дану норму закону, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності позивача.
		У відповідності до приписів ч.4 ст.223 ЦПК України, а також беручи до уваги згоду позивачів на розгляд справи за відсутності представника відповідача (заочний розгляд), суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі тих доказів, які є в матеріалах справи.
		   Заслухавши пояснення позивачів, вивчивши матеріали справи в межах наданих суду доказів, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2, є подружжям, та являються вимушеними переселенцями починаючи з червня 2014 року, з окупованої території Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. Дана обставина підтверджується копією рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 08.08.2017 р., яким було встановлено вищевказані юридичні факти (а.с.22-25).
		На даний час позивачі перебувають на обліку, як особи, переміщені з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та тимчасово проживають ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідками, долученими до матеріалів справи (а.с.20-21). 
		Отже, дані обставини доводять факт вимушеного переселення та неможливості користуватись власним майном, в тому числі і нерухомим, яке залишилось на окупованій території.
		Згідно з ч. 2 ст.2ЦК Україниучасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
		Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 р. №254-VIII, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно доЗакону України"Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей"запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. До переліку міст, які визнані цією постановоюокупованими входить також і м. Луганськ.
		Ч.6 ст.5Закону України"Прозабезпечення праві свободгромадян таправовий режимна тимчасовоокупованій територіїУкраїни" передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		З матеріалів справи вбачається, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України позивачі фактично позбавлені можливості володіти, користуватись та розпоряджатись належним їм майном, а саме будинком №106, який знаходиться по вул. Волгоградській у м. Луганськ, а також належною земельною ділянкою, що завдає позивачам, як моральної, так і майнової шкоди у вигляді недоотриманих доходів, які позивачі могли б реально одержати за звичайних обставин, якби їх право власності на це нерухоме майно не було порушене.
		В підтвердження факту того, що позивач ОСОБА_2 є власницею вищевказаного будинку, до матеріалів справи долучено копії договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 26.10.2011 р. та витяги з державного реєстру правочинів (а.с.12-17).
		Відповідно до ст.41 Конституції Українита п. 2 ч. 1 ст.3, ст.321 ЦК Україниніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановленихКонституцієюта законом.
		П.п. 8, 9 ч. 2 ст.16 ЦК Українипередбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		За змістом ч.1, 2, 3 ст.22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
		Згідно ч. 1, 3ст. 386 ЦК Українидержава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		Відповідно до ч. 1 ст.1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Розмір упущеної вигоди, яку складають недоотримані доходи від передачі будинку №106, який знаходиться по вул. Волгоградській у м. Луганськ, в оренду, згідно з розрахунком позивача, за період з червня 2014 року по серпень 2018 року становить 150000 грн., що на день пред'явлення позовної заяви до суду за офіційним курсом НБУ складало 4810.64 Євро. 
		Згідно з ч. 2ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Ст.23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім"ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. 
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
		Ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення праві свободгромадян таправовий режимна тимчасовоокупованій територіїУкраїни» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		Згідно ст.17Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		При вирішенні вимог позивачів про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Туреччини (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Туреччина зобов'язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.
		В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того, суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
		Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.
		Враховуючи тривалість порушень прав та законних інтересів позивачів, а саме більше чотирьох років, та з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану матеріальну та моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно них.
		Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачам моральну шкоду, суд виходить із тривалості порушення, яке продовжує існувати і на даний час, його наслідків для позивачів, які до цього часу не можуть повноцінно влаштувати свій побут (не мають свого власного житла, сталого місця проживання тощо), вік позивачів, для яких такі кардинальні зміни їх життя є складними та обтяжливими.
		Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачам моральних страждань, які полягають у порушенні налагодженого способу життя та змушення їх докладати зусиль для досягнення звичного життя, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду у сумі, яку визначили позивачі в позовній заяві - 1 091330 грн. 59 коп., що на день пред'явлення позову за офіційним курсом НБУ є еквівалентом в 35000 Євро.
		Крім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме ОСОБА_4 Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Згідно п. 2 Будапештського меморандуму визначено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
		У відповідності з Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров"я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, а тому суд доходить до висновку про відсутність у неї судового імунітету.
		Враховуючи те, що позивачами наведені обґрунтовані правові докази вини відповідача, а відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування доводів позивачів, суд приходить до висновку, що є всі правові підстави для ухвалення рішення про задоволення позову.
		   Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір, що б підлягав до сплати позивачами.
		   Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, ст. 8 Конституції України, ст.ст.16,22,23,386,1166,1167,1168 ЦК України, суд
		   УХВАЛИВ:
		   Позов задовольнити.
		   Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі - 1091330 грн. 59 коп., (один мільйон девяносто одна тисяча триста тридцять грн. 59 коп.), що на день пред"явлення позову, за офіційним курсом НБУ України еквівалентно сумі 35000 Євро.
		Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі - 1091330 грн. 59 коп., (один мільйон девяносто одна тисяча триста тридцять грн. 59 коп.), що на день пред"явлення позову, за офіційним курсом НБУ України еквівалентно сумі 35000 Євро.
		Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_2 мотеріальну шкоду в сумі - 150000 грн. 00 коп., (сто п"ятдесят грн. 00 коп.), що на день пред"явлення позову, за офіційним курсом НБУ України еквівалентно сумі 4810.64 Євро.
		Стягнути з Російської Федерації на користь державного бюджету України судовий збір в сумі  8810 грн. (вісім тисяч вісімсот десять грн.) які зараховуються до Державного бюджету України ГУК у м. Києві /м. Київ/ 22030106, код одержувача за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок одержувача 31211256026001, кодкласифікації доходів бюджету22030106 (стягувач Державна судова адміністрація України, місце знаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795).
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд  якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
		   Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Городоцький районний суд Хмельницької області.    
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		   Позивач: ОСОБА_1, паспорт серії ЕМ №959139, фактично проживає: інд.32033, вул. Чернігівська 13 смт. Сатанів Городоцький район Хмельницька область.
		Позивач: ОСОБА_2, паспорт серії ЕМ №079282, фактично проживає: інд.32033, вул. Чернігівська 13 смт. Сатанів Городоцький район Хмельницька область.
		Відповідач: Російська Федерація, 03049, Повітрофлотський проспект 27, м. Київ, Посольство РФ в Україні.
		   Повний текст рішення суду виготовлено 30.01.2019 р.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...