Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/11183/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 05.02.2019. Зареєстровано: 06.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2019.
Дата набрання законної сили: 07.03.2019
Номер судового провадження: 2-о/335/23/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		    1Справа № 335/11183/18  2-о/335/23/2019 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 лютого 2019 року  м. Запоріжжя
		 
		Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:
		головуючого суддіГеєць Ю.В.,
		за участю: секретаря судового засідання Ровенської В.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		21.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити юридичний факт травмування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 09.12.2014 року в районі населеного пункту Новобахмутівка, Ясинуватського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		В обґрунтування заяви вказав, що з вересня 2014 року він проходив військову службу в лавах Збройних сил України. Займав посади начальника медичної служби-начальник медичного пункту; передового авіа навідника мотопіхотної роти; заступника командира мотопіхотної роти по роботі з особливим складом, що підтверджується даними військового квитка. При цьому, в період з 27.10.2014 року по 28.12.2014 року та з 21.01.2015 року по 05.06.2015 року брав участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідками №1201 від 23.12.2015 року та №1200 від 23.12.2015 року відповідно. 
		У вересні 2014 року на підставі мобілізаційної директиви Генерального Штабу ЗСУ №322/3715 від 31.08.2015 року ІНФОРМАЦІЯ_2 було створено 37 батальйон територіальної оборони, військова частина польова пошта НОМЕР_1 , до складу якого його було призначено начальником медичної служби. У жовтні 2014 року 37 БТрО був перейменований у 37 окремий мотопіхотний батальйон, військова частина пп НОМЕР_1 та зарахований до 93 ОМБр. 24.10.2014 року 37 ОМПБ був спрямований в зону проведення бойових дій на сході України (сектор «В» зони Антитерористичної операції), де перебуває донині. В цьому батальйоні заявник виконував бойові завдання та здійснював надання медичної допомоги військовослужбовцям у місцях розташування взводних опорних пунктів №3701- №3707 та місцевим жителям на закріпленій території.
		09.12.2014 року о 00-00 годині, виконуючи бойові завдання в районі н.п. Новобахмутівки Ясинуватського району Донецької області, позиції базового табору 37 ОМПБ, раптово були піддані масованому сконцентрованому артилерійському та мінометному обстрілам з боку російських регулярних формувань. Під час обстрілу заявник разом із іншими військовослужбовцями в темряві перебіг до найближчого укриття. Знаходячись у перекритій земляній щілині, один із військовослужбовців батальйону встрибнув до перекриття та наскочив йому на ліву ногу в області колінного суглобу, у зв`язку із чим він отримав травму лівого колінного суглобу, пошкодження медіального меніску лівого колінного суглобу. Як вказано в акті службового розслідування, умовою, що сприяла заподіянню травми є раптовість протиправних дій противника, а вказана подія сталася внаслідок ворожого протиправного раптового артилерійського та мінометного обстрілів позицій збройних сил України, під час виконання бойових завдань у зоні проведення АТО. Дані обставини підтверджуються Актом службового розслідування №2-Т від 18.12.2014 року. 
		Після закінчення обстрілу він сам надав собі медичну допомогу та у подальшому, у зв`язку з відсутністю заміни та службовою необхідністю, продовжував виконувати бойові завдання щодо надання потребуючим медичної допомоги. 
		Витягом з журналу бойових дій було підтверджено, що 09.12.2014 року було пряме ураження артилерійським снарядом по позиціям базового табору (штабу) в/ч пп НОМЕР_1 , внаслідок чого безповоротно була втрачена військова техніка та озброєння. При цьому відбулось травмування військовослужбовців та їх госпіталізація. 
		Довідкою про обставини травми №2-Т було встановлено, що 09.12.2014 року, під час виконання бойового завдання заявник отримав ушкодження лівої ноги. 
		В результаті отриманої травми, у 2015-2016 роках заявник проходив курс лікування, що підтверджується виписним епікризом №13069 про його перебування на лікуванні з 10.08.2015 року по 28.08.2015 року; перевідним епікризом №2723 про його перебування на лікуванні з 05.10.2015 року по 12.10.2015 року; епікризом про його перебування на лікуванні з 13.10.2015 року по 02.11.2015 року; виписним епікризом №19514 про його перебування на лікуванні з 03.12.2015 року по 18.12.2015 року. 
		Довідками військово-лікарських комісій № 1902 від 26.08.2015 року та №1246 від 18.10.2015 року було встановлено, що травма, пошкодження медіального меніску колінного суглобу та захворювання, яке воно спричинило дійсно пов`язані з проходженням заявником військової служби. 
		Свідоцтвом про хворобу №2851 було встановлено, що травма лівого колінного суглобу, отримана 09.12.2014 року в районі с. Новобахмутівка Ясинуватського району Донецької області дійсно пов`язана з захистом Батьківщини. Захворювання, дисциркулярна енцефалопатія 1 ст. без порушення функції ЦНС пов`язане з проходженням військової служби. На підставі статей 61-в, 41-г, 13-в графи ІІІ Розкладу хвороб, заявника було визнано обмежено придатним до військової служби. 
		Внаслідок отриманої травми ступінь втрати його працездатності знизилась на 20%, що підтверджується довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках. Травма дійсно пов`язана з захистом Батьківщини. 
		В результаті травмування, стан здоров`я заявника погіршився, що позначилось на виконанні повсякденних обов`язків, пов`язаних з руховою активністю. Найсуттєвіша зміна у способі мого життя полягає у неможливості самостійно пересуватися на далекі відстані. 
		Заявник в судове засідання не з`явився, представник заявника адвокат Ганчук П.Я. подав суду заяву в якій просить вимоги заяви ОСОБА_1 про встановлення факту задовольнити, вимоги заяви підтримує у повному обсязі, на фіксації судового процесу технічними засобами не наполягає.
		Представники заінтересованих осіб - Міністерства соціальної політики України та Посольства Російської Федерації в Україні до суду не прибули, хоча про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить розписи відповідальних осіб на рекомендованих повідомленнях. Жодних заяв та клопотань до суду від представників заінтересованих осіб не надійшло.
		Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України в зв`язку з неявкою учасників справифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Крім того, на адресу заінтересованих осіб судом, на виконання вимогЦПК України, були направлені та отримані останніми: ухвала суду про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження від 03.12.2018 року, копії заяви та додатків до неї, а також судові повістки про виклик у судові засідання 04.01.2019 року о 09-00 год. та 04.02.2019 року о 14-00 год.
		Відповідно до ст. 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, ст.ст. 3,5 Віденської конвенції про консульські зносини, ст. ст. 1,6 Положення про Посольство Російської Федерації, Посольство Російської Федерації в Україні є тим органом, який представляє інтереси Російської Федерації в Україні, вживає заходів із захисту інтересів Російської Федерації на території України, а також здійснює захист майнових прав та інтересів Російської Федерації на території України, тому, на думку суду, саме на адресу посольства РФ необхідно було надсилати документи про суть та час розгляду справи.
		Враховуючи позиції учасників справи щодо участі у її розгляді, дослідивши письмові докази по справі, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволення, виходячи з таких підстав.
		Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому у цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно вимог ст.ст.12,81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Положеннямист. 13 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Відповідно дост.76 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.
		Згідно п.5 ч.2ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Нормами ч.1ст. 316 ЦПК Українипередбачено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
		Судом встановлено, що з вересня 2014 року ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних сил України. ОСОБА_1 займав посади начальника медичної служби-начальник медичного пункту; передового авіа навідника мотопіхотної роти; заступника командира мотопіхотної роти по роботі з особливим складом, що підтверджується даними його військового квитка (а.с. 101-105).
		В період з 27.10.2014 року по 28.12.2014 року та з 21.01 2015 року по 05.06.2015 року ОСОБА_1 брав участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідками №1201 від 23.12.2015 року та №1200 від 23.12.2015 року відповідно (а.с. 106-107).
		У вересні 2014 року на підставі мобілізаційної директиви Генерального Штабу ЗСУ №322/3715 від 31.08.2015 року ІНФОРМАЦІЯ_2 було створено 37 батальйон територіальної оборони, військова частина польова пошта НОМЕР_1 , до складу якого ОСОБА_1 було призначено начальником медичної служби. У жовтні 2014 року 37 БТрО був перейменований у 37 окремий мотопіхотний батальйон, військова частина пп НОМЕР_1 та зарахований до 93 ОМБр. 24.10.2014 року 37 ОМПБ був спрямований в зону проведення бойових на сході України (сектор «В» зони Антитерористичної операції), де перебуває донині (а.с. 108-109). В цьому батальйоні ОСОБА_1 виконував бойові завдання та здійснював надання медичної допомоги військовослужбовцям у місцях розташування взводних опорних пунктів №3701- №3707 та місцевим жителям на закріпленій території.
		09.12.2014 року о 00-00 годині, виконуючи бойові завдання в районі н.п. Новобахмутівки Ясинуватського району Донецької області, позиції базового табору 37 ОМПБ, раптово були піддані масованому сконцентрованому артилерійському та мінометному обстрілам з боку російських іррегулярних формувань. Під час обстрілу заявник разом із іншими військовослужбовцями в темряві перебіг до найближчого укриття. Знаходячись у перекритій земляній щілині, один із військовослужбовців батальйону встрибнув до перекриття та наскочив йому на ліву ногу в області колінного суглобу, у зв`язку із чим ОСОБА_1 отримав травму лівого колінного суглобу, пошкодження медіального меніску лівого колінного суглобу. Як вказано в акті службового розслідування, умовою, що сприяла заподіянню травми є раптовість протиправних дій противника, а вказана подія сталася внаслідок ворожого протиправного раптового артилерійського та мінометного обстрілів позицій збройних сил України, під час виконання бойових завдань у зоні проведення АТО. Дані обставини підтверджуються Актом службового розслідування №2-Т від 18.12.2014 року (а.с. 108-109). 
		За повідомленням Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки і оборони України від 09.12.2014 року, найбільшу активність проросійських бойовиків зафіксовано на Донецькому та Дебальцевському напрямах, а також в районі Бахмутівської траси. З артилерії та мінометів проросійські найманці неодноразово обстрілювали позиції українських військових на території аеропорту, в районах с. Піски, Опитне,Красногорівка,ТарамчуктаНовомихайлівка(http://mediarnbo.org/2014/12/09/zvedeni-dani-iats-rnbo-na-1230-09-grudnya/) (а.с. 110-113).
		Крім цього, за інформацією Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки і оборони України станом на 11.12.2014 року, із зенітних установок, гранатометів та стрілецької зброї проросійські найманці чотири рази обстрілювали позиції українських військових на території аеропорту. З гранатометів та стрілецької зброї проросійські бойовики обстріляли опорний пункт поблизу м. Авдіївка. (http://mediarnbo.org/2014/12/11/zafiksovano-obstrili-ukrayinskih-po/) (а.с. 114).
		Даними Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки і оборони України станом на 04.12.2014 року, протягом доби проросійські найманці здійснили 71 обстріл позицій захисників Батьківщини. Так, не припинявся вогонь по Донецькому аеропорту. Двічі з танків та артилерії російські найманці обстріляли українські позиції біля Авдіївки. Поблизу н.п. Тоненьке, Новокалинове, Новобахмутівка російські найманці багаторазово обстрілювали наші позиції з установок «Град». Біля с.Опитне - двічі з мінометів ( ОСОБА_2 ) (а.с. 115-119).
		Дані статей, підтверджують участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації в грудні 2014 року в районі н.п. Новобахмутівка, Ясинуватського району, Донецької області, і саме цим військам протистояли військові української армії, що відносились до складу військової частини пп НОМЕР_1 , в якій ОСОБА_1 проходив військову службу. 
		Витягом з журналу бойових дій було підтверджено, що 09.12.2014 року було пряме ураження артилерійським снарядом по позиціям базового табору (штабу) в/ч пп НОМЕР_1 , внаслідок чого безповоротно була втрачена військова техніка та озброєння. При цьому відбулось травмування військовослужбовців та їх госпіталізація (а.с. 120).
		Довідкою про обставини травми №2-Т було встановлено, що 09.12.2014 року, під час виконання бойового завдання ОСОБА_1 отримав ушкодження лівої ноги (а.с. 121).
		В результаті отриманої травми, у 2015-2016 роках ОСОБА_1 проходив курс лікування, що підтверджується виписним епікризом №13069 про його перебування на лікуванні з 10.08.2015 року по 28.08.2015 року; перевідним епікризом №2723 про його перебування на лікуванні з 05.10.2015 року по 12.10.2015 року; епікризом про його перебування на лікуванні з 13.10.2015 року по 02.11.2015 року; виписним епікризом №19514 про його перебування на лікуванні з 03.12.2015 року по 18.12.2015 року (а.с. 122-126).
		Довідками військово-лікарських комісій № 1902 від 26.08.2015 року та №1246 від 18.10.2015 року було встановлено, що травма, пошкодження медіального меніску колінного суглобу та захворювання, яке воно спричинило дійсно пов`язані з проходженням ОСОБА_1 військової служби (а.с. 127-128).
		Свідоцтвом про хворобу №2851 було встановлено, що травма лівого колінного суглобу, отримана 09.12.2014 року в районі с. Новобахмутівка Ясинуватського району Донецької області дійсно пов`язана з захистом Батьківщини. Захворювання, дисциркулярна енцефалопатія 1 ст. без порушення функції ЦНС пов`язане з проходженням військової служби. На підставі статей 61-в, 41-г, 13-в графи ІІІ Розкладу хвороб, ОСОБА_1 було визнано обмежено придатним до військової служби (а.с. 129-130).
		Внаслідок отриманої травми ступінь втрати працездатності ОСОБА_1 знизилась на 20%, що підтверджується довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках. Травма дійсно пов`язана з захистом Батьківщини (а.с. 131-132).
		Надаючи правову оцінку відносинам, що склались, суд враховує наступне.
		Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року №337-VIII було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», з якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння нерегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. У подальшому лідер партії «Русское единство» проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації звернувся до Ради Федерацій Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущенапостановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року №891-VІІ, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів».
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов Республики Крым и города федерального значения Севастополь».
		Згідно зіст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VІІ, із змінами і доповненнями, Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України із зазначенням дати початку тимчасової окупації 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Республіку Крим Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		Згідно з Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року №337-VIII, зазначені події на сході України відбувалися таким чином.
		Протягом травня 2014 року самоназвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації, батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою.
		На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня 2014 року, в зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил».
		Нерегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси, які постачалися з території РФ. Це підтверджувалося численними поясненнями затриманих військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації.
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		Статтею першою Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІзбройна агресія визначається як застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: - вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; - напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		За наслідками військової агресії Російської Федерації прийнятоПостанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року за №254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно доЗакону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Відповідно до абз.2Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року №145-VІІІз 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Крім того,Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VІІІзаконодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.
		Військові дії Російської Федерації на території України були визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із пунктом 4 Будапештського меморандуму Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй з метою надання допомоги Україні, як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії.
		Російська Федерація здійснивши збройну агресію відносно України, та окупувавши частину території України, а саме Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Резолюція Парламентської асамблеї Європи "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації
		При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч.2ст. 61 ЦПК України.
		Згідно з частиною першою та пунктом п`ятим частини другоїстатті 293 ЦПК Україниокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Відповідно до змістуст. 318 ЦПК Україниу заяві про встановлення факту повинно бути зазначено мету встановлення такого юридичного факту.
		Зазначаючи мету звернення до суду в порядку окремого провадження, ОСОБА_1 зазначив, що це обумовлено необхідністю визначення статусу ОСОБА_1 , як жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Отже, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав саме ОСОБА_1 . При цьому, відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника.
		Саме таких висновків щодо застосування вищезазначених норм права дійшов Верховний Суд у подібних правовідносинах у постановах від 21 березня 2018 року (№61-4150св18) та від 12 квітня 2018 року (№61-4411св18).
		Викладені вище обставини справи встановлюють причинний зв`язок між травмування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 09.12.2014 року в районі населеного пункту Новобахмутівка, Ясинуватського району Донецької області України, та збройною агресією Російської Федерації проти України.
		Устатті 55 Конституції Українивизначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другоїстатті 124 Конституції Україниделегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		УРішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп(справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другустатті 124 Конституції Українинеобхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		Зміни доКонституції України, запровадженіЗаконом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		УРішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другоїстатті 64Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		У частині четвертійстатті 10 ЦПК Україниістатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму. Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 132).
		Відповідно достатті 2 Конвенції «Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях», яка ратифікована Україною 3 липня 1954 року, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової чи повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієїКонвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
		Статтею 13 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною таких збройних сил.
		Оскільки встановлення юридичного факту травмування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 09.12.2014 року в районі населеного пункту Новобахмутівка, Ясинуватського району Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України можливе лише у судовому порядку, а викладені у заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що подана ОСОБА_1 заява є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
		Відповідно до положень ч. 4ст. 294 ЦПК Українипри ухваленні судом рішення в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються.
		На підставі викладеного, керуючись ст.8, ст.21- 68 Конституції України, ст. ст.4,5,13,265,272-273,293-294,315,319,354 ЦПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		Заяву ОСОБА_1 ,заінтересовані особи:Міністерство соціальноїполітики України,Російська Федерація,про встановленняфакту,що маєюридичне значення - задовольнити. 
		Встановити юридичний факт травмування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 09.12.2014 року в районі населеного пункту Новобахмутівка, Ясинуватського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
		Повний текст рішення складено 04.02.2019 року.
		 
		Суддя Ю.В.Геєць

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...