Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 296/10615/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 18.02.2019. Зареєстровано: 19.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2019.
Дата набрання законної сили: 11.03.2019
Номер судового провадження: 2/296/252/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 296/10615/18
		2/296/252/19 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		"05" лютого 2019 р.     м.Житомир
		 
		Корольовський районний суд м. Житомир в складі:
		головуючого судді Рожкової О.С.,
		за участю секретаря судового засідання Яковенко О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, 
		 
		 ВСТАНОВИВ:
		24.10.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Російської Федерації (надалі РФ) про відшкодування моральної шкоди в сумі 1 930 800,00 грн., що є еквівалентом 60 000,00 євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання позову.
		В обґрунтування позовних вимог зазначає, що син позивача  ОСОБА_2 під час мобілізації призваний Житомирським об`єднаним міським військовим комісаріатом по мобілізації в в/ч пп НОМЕР_1 на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року №303 та починаючи з початку мобілізації, виконував конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни в зоні бойових дій на сході України. В період проходження військової служби ОСОБА_2 займав посаду командира взводу 1 танкового взводу 3 танкової роти танкового батальйону військової частини - пп НОМЕР_1 . Актом проведення службового розслідування по факту безвісті зниклого старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 26.09.2014 року підтверджено, що 12.08.2014 року танк Т-64 під командуванням ОСОБА_2 , прикриваючи відхід поранених українських військовослужбовців з блокпосту, здійснив таран російського танку Т-73, в результаті чого здетонував боєкомплект українського танку, екіпаж якого з того часу вважався зниклим безвісти. 03.10.2014 року рештки ОСОБА_2 були знайдені в основі танку Т-64 пошуковцями Місії «Евакуація-200». Позивач вказує, що ці та інші обставини не підлягають доказуванню згідно положень ч. 3 ст. 82 ЦПК України, оскільки встановлені рішенням суду. Зокрема, рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 12.03.2018 року у цивільній справі №296/4253/17. яке не оскаржувалось з боку Російської Федерації у встановленому порядку та набрало законної сили, встановлено юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Никифорове Донецької області, Україна, 12.08.2014 під час виконання ним обов"язку військової служби, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Позивач зазначає, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації проти України на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя її сина ОСОБА_2 , передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивач вказує, що загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому ці обставини не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України. Це також регулювалось різними законодавчими актами та офіційними документами: Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закон України «Про санкції», постанови Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 
		 
		 
		21.04.2015р., «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015р., «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015р., постанови від 27.01.2015р. якою затверджено звернення до ООН, засідання Ради Безпеки ООН 29.08.2014р., Мінський протокол від 05.09.2014р., Мінський меморандум 19.09.2014р., Мінський комплекс заходів від 12.02.2015р., схвалені резолюції членами Парламентської Асамблеї ОБСЄ від 08.07.2015р. та інші. Позивач зазначає, що 01.01.2016 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) оприлюднив "Правила суду - компенсація шкоди", які використовуються ЄСПЛ при розгляді справ із компенсації шкоди (http://www.echr.coe.int/Documents/PD satisfaction claims ENG.pdf). Підпунктом 15 пункту 3 вказаних вище Правил встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш ніж одного порушення Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. №475/97-ВР (далі - Європейська Конвенція), може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською Конвенцією порушення. Позивач вказує, що порушивши основоположні права і свободи людини, а саме, позбавивши життя її сина  ОСОБА_2 , Російська Федерація завдала позивачу тяжких моральних страждань, грубо порушила її право на повагу до сімейного життя. Позивач вказує, що внаслідок втрати сина, який загинув у результаті військової агресії Російської Федерації проти України, а також, з огляду на особливий цинізм, з яким Російською Федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, відчуває безперервні, невгамовні душевні біль та страждання, вона втратила душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування. Через смерть сина вона втратила сенс життя та віру в майбутнє, постійно відчуває страждання від втрати рідної людини, що не дає можливості нормально спілкуватись з оточуючими, працювати та підтримувати нормальний спосіб соціального життя, оскільки, вона постійно заходиться у стресовому стані, що супроводжується періодичними депресіями. Позивач вказує, що безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого їй завдана моральна шкода, є Російська Федерація, її Збройні Сили, а також створені нею військові формування, які підтримуються, спонсоруються та фактично керуються Російською Федерацією та мають на озброєнні засоби, використання яких становлять підвищену небезпеку для оточуючих. Частиною 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 р. №1207-VI1 передбачено, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Відповідальність Російської Федерації, відповідно до принципів і норм міжнародного права, за матеріальну чи нематеріальну шкоду завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації також встановлена ч. 4 ст. 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18.01.2018 р. №2268-VII (надалі - ЗУ "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях"). За змістом ч. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16.12.1966 р. (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української PCP № 2148- VIII (2148-08) від 19.10.1973 р.) кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; в) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою 
		системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються. Окрім цього, як вбачається зі змісту ст.ст. 4, 5, 6 ЗУ "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" ціллю державної політики - є захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом вжиття заходів органами державної влади та їх посадовими особами, що діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України; основним напрямком захисту прав і свобод цивільного населення є - захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини. Тому позивач вказує, що наявні усі правові підстави для стягнення з Російської Федерації, як з повноправного учасника цивільних відносин, на користь позивача грошової компенсації у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира Рожкової О.С. від 29.10.2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с.55-56).
		В судове засіданні позивач не з`явилася, згідно поданого клопотання просила розглядати справу у її відсутність, позовні вимоги підтримала та просила її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ній (а.с. 61,70).
		Відповідач, який повідомлявся про судове засідання через Посольство Російської Федерації в Україні, отримав завчасно судову повістку, що підтверджується матеріалами справи, заперечення на позов не надіслав (а.с.57,64,66).
		Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що син позивача, ОСОБА_2 під час часткової мобілізації був призваний Житомирським об`єднаним міським військовим комісаріатом по мобілізації в в/ч пп НОМЕР_1 на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303 та починаючи з початку мобілізації виконував конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни в зоні бойових дій на сході України. З 03.08.2014 року по 13.08.2014 року ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Луганської та Донецької областей, у складі в/ч НОМЕР_1 (а.с.12-13).
		Як зазначено в акті проведення службового розслідування по факту безвісті зниклого старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 26.09.2014 року, ОСОБА_2 командир 1 танкового взводу 3 танкової роти танкового батальйону в/ч пп НОМЕР_1 отримав бойове розпорядження та прибув на блокпост поблизу населеного пункту Розсипне, Шахтарського району, Донецької області. Приблизно о 02 год. 00 хв. 13 серпня 2014 року був наказ відступити особовому складу 3-ї батальйонно-тактичної групи з населеного пункту Степанівна Шахтарського району Донецької області. Зі слів лейтенанта ОСОБА_3 екіпаж старшого лейтенанта ОСОБА_2  під час бою був обстріляний на блокпосту поблизу населено пункту Розсипне з танків незаконними збройними формуваннями. Під час обстрілу незаконними збройними формуваннями безвісті зник командир 1 танкового взводу 3 танкової роти танкового батальйону в/ч  пп НОМЕР_1 старший лейтенант ОСОБА_2 (а.с.14-15). 
		03.10.2014 року рештки ОСОБА_2 були знайдені в основі танку Т-64 пошуковцями Місії "Евакуація-20011 (Чорний тюльпан) та доставлені у м. Запоріжжя.
		З висновку експерта №20-512 від 28.04.2015 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 можуть бути біологічними батьками невстановленої особи чоловічої генетичної статі (біологічний зразок трупа № 3767/л) генетичні ознаки тіла якої встановлені у висновку експерта НДЕКЦ при ГУМВС України в Запорізькій області від 20.10.2014 №467/14. Ймовірність даної події складає 99,89 % (а.с.16,17).
		Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 25.05.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.18).
		Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 12.03.2018 р. у цивільній справі №296/4253/18, яке не оскаржувалось з боку Російської Федерації у встановленому порядку та 
		набрало законної сили, встановлено юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у смт. Никифорове Сніжнянської міської ради Донецької області, Україна, 12.08.2014, під час виконання ним обов"язку військової служби, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України (а.с.19-23).
		За правилами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Так, судом було встановлено, що Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманцівз території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. 
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, було затверджено 15 січня 2015 року Європейським парламентом резолюцію щодо України, 25 червня 2015 року Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи.
		Аналізуючи наведені обставини та докази у справі №296/4253/17, суд прийшов до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (що є і загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню також і за нормами ч.3 ст.82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в т.ч. частини Донецької області, де загинув син позивача. 
		Згідно з ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		За вимогами ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що внаслідок збройної (військової) агресії Російської Федерації частини Донецької області, загинув син позивача, що завдало їй значної моральної шкоди, що виражається у втраті в її житті сина.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
		Згідно з ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Згідно п.3,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. 
		Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках тощо.
		Як слідує зі ст.ст.1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.
		Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950р., ІУ Женевською конвенцією 1949р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1,2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01.08.1975р., договори укладені між Україною та Росією в т.ч. про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст..2 Статуту ООН, а тому є на переконання суду державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
		Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 1 930 800,00 грн., що є еквівалентом 60000 Євро, позивач довела, що внаслідок порушення відповідачем основоположних прав людини в Україні зазнає душевний біль, безперервні страждання через втрату сина впродовж останніх років, що є підставою для задоволення її вимог у повному обсязі та справедливою компенсацією моральної шкоди з Російської Федерації на користь позивача.
		Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-91, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
		 У Х В А Л И В :
		Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації задовольнити.
		Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 930 800,00 грн. (один мільйон дев`ятсот тридцять тисяч вісімсот) грн. 00 коп., що є еквівалентом 60 000,00 євро (шістдесят тисяч євро) за офіційним курсом Національного Банку України. 
		Стягнути з Російської Федерації на користь держави судовий збір у розмірі 9 605,00 (дев"ять тисяч шістсот п"ять) грн.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Позивач 
		ОСОБА_1 
		проживаюча за адресою:
		АДРЕСА_1 
		паспорт серії НОМЕР_3 
		 
		Відповідач
		Російська Федерація
		місцезнаходження:
		Посольство Російської Федерації
		в Україні : 03049, м.Київ
		Повітрофлотський проспект, 27
		Повний текст рішення складено 15.02.2019 року.
		 
		 
		 
		   Cуддя                                         О. С. Рожкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...