Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/17668/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 21.02.2019. Зареєстровано: 22.02.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.02.2019.
Дата набрання законної сили: 27.03.2019
Номер судового провадження: 2-о/127/914/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/17668/18 
		Провадження № 2-о/127/914/18 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		19 лютого 2019 року Вінницький міський суд Вінницької області
		в складі головуючого судді Ан О.В.,
		за участю секретаря Мельника А.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення,-
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Заява мотивована тим, що 19.06.2014 року на підставі Указу Президента України від 06.05.2014 року № 454/2014 «Про часткову мобілізацію» ОСОБА_1 був призваний на військову службу у Збройні Сили України. З 05.09.2014 року по 24.12.2014 року і 26.01.2015 року по 19.02.2015 року брав безпосередню участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей. 17.02.2015 року виконуючи бойове завдання у м. Дебальцеве Донецької області потрапив під мінометний обстріл, внаслідок чого отримав мінно-вибухову травму: закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку. Військово-лікарською комісією Центрального регіону 23.03.2015 року встановлено, що отримана ОСОБА_1 травма пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, 16.11.2016 року йому встановлено третю групу інвалідності. Визнання вказаного юридичного факту йому необхідно для визначення статусу особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що була ратифікована 03.07.1954 року та на те, що встановлення факту поранення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України в іншому порядку, окрім як у спосіб звернення до суду, не передбачено законодавством України. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив встановити юридичний факт його поранення при виконанні обов`язку військової служби 17.02.2015 року у м. Дебальцеве Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Ухвалою суду від 01.02.2019 року заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
		Ухвалою суду від 15.02.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника заявника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
		Позивач до судового засідання не з`явився, однак його представник адвокат Ганчук П.Я. подав до суду заяву в якій просив розгляд справи проводити без участі сторони заявника.
		Представники заінтересованих осіб до судового засідання не з`явились, про причини неявки до суду не повідомили, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлялись належним чином.
		Судом встановлено, що 19.06.2014 року на підставі указу Президента України від 06.05.2014 року № 454/2014 «Про часткову мобілізацію» ОСОБА_1 призвано на військову службу у Збройні Сили України.
		В період з 05.09.2014 року по 24.12.2014 року, з 26.01.2015 року по 19.02.2015 року ОСОБА_1 брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей (на 51 а.с. том 2).
		17.02.2015 року перебуваючи на виконанні бойового завдання в м. Дебальцеве Донецької області, ОСОБА_1 потрапив під артилерійський обстріл, як наслідок отримав мінно-вибухову травму ЗЧМТ струс головного мозку, що підтверджується довідкою про обставини травми № 0104/14 від 01.04.2015 року (на 52 а.с. том 2).
		Відповідно до витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 23.03.2015 року № 69 отримана ОСОБА_1 під час виконання бойового завдання травма: «Мінно-вибухова травма. Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку», - пов`язана з виконанням обов`язку військової служби (на 59 а.с. том 2).
		Згідно витягу з наказу командира військової частини  польова пошта НОМЕР_1 № 216 від 04.06.2015 року ОСОБА_1 звільнено в запас, виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік у Вінницький МВК з 04.06.2015 року (18 а.с. том 2).
		Після огляду медико-соціальною експертною комісією, 16.11.2016 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності. Причиною інвалідності стала травма пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (на 60 а.с. том 2).
		Визнання вказаного юридичного факту ОСОБА_1 необхідно для визначення статусу особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що була ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 03 липня 1954 року та на те, що встановлення факту поранення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України в іншому порядку, окрім як у спосіб звернення до суду, не передбачено законодавством України.
		15.04.2014 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», що стосувався АРК та м. Севастополя, відповідно до ст. 2 якого, ним визначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
		Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-УІП було затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБОЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому, зокрема, зазначено, що Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором.
		Верховна Рада України Постановою від 21 квітня 2015 року № 337-УНІ схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту України також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України.
		Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року № 555 ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Таким чином, факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. 
		Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129).
		Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHRу справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).
		Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).
		Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.
		Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про які просить заявник.
		Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Крім того, у відповідності до статті 2 Конвенції «Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях» ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової чи повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
		У відповідності до статті 13 Конвенції ця Конвенція застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною таких збройних сил.
		Ст. 4 вказаної Конвенції також вказує, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.
		Таким чином, суд, на підставі аналізу вищевказаних положень закону, дійшов висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до зазначених вище конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Донецької області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що поранення ОСОБА_1 при виконанні обов`язку військової служби у м. Дебальцеве Донецької області 17.02.2015 року відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України 
		Оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що обставини викладені ОСОБА_1 у його заяві знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а тому підлягають до задоволення.
		Судові витрати у відповідності з вимогами ст. 141 ЦПК України слід віднести за рахунок держави.
		На підставі Конституції України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закону України «Про оборону України», Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», керуючись ст.ст. 10, 19, 76, 77, 81, 263-265, 268, 273, 315 ЦПК України, суд,-
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Заяву ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення  задовольнити.
		Встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 17.02.2015 року в м. Дебальцеве Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Судові витрати віднести на рахунок держави.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення виготовлено 21.02.2019 року.
		Заявник ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 .
		Заінтересована особа Міністерство соціальної політики України, адреса: м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, ЄДРПОУ 37567866.
		Заінтересована особа Російська Федерація адреса: Посольство Російської Федерації, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...