Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/7506/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 04.03.2019. Зареєстровано: 06.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 07.03.2019.
Дата набрання законної сили: 30.03.2019
Номер судового провадження: 2-о/295/4/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа №295/7506/18
		Категорія 9
		2-о/295/4/19
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27.02.2019 року м. Житомир
		 
		Богунський районний суд міста Житомирав складі:
		головуючого судді Перекупка І.Г.,
		при секретарі судового засідання Поліщук К.Г.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи  Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація (Посольства Російської Федерації в Україні), про встановленняфакту,що маєюридичне значення,-
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просив встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,при виконанніобов`язку військовоїслужби 21.07.2014року поблизу м. Лисичанськ Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Заявник та представник заявника в судове засідання не з`явилися, подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, заявлені вимоги підтримали в повному обсязі.
		Представник Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
		Представник Російська Федерація (Посольства РосійськоїФедерації вУкраїні)в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
		Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.
		Відповідно дост. 315 ЦПК Українив судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		В обґрунтування поданої заяви зазначив, що ОСОБА_2 є рідним сином  ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
		14.11.2012року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 призвали настрокову військовуслужбу уЗбройні СилиУкраїни,яку вінпроходив ускладі військовоїчастини НОМЕР_1 .05.06.2013року напідставі контрактуНаказом командира95ОАЕМБР від05.06.2013року №66-ПМ ОСОБА_2 був прийнятийна військовуслужбу законтрактом. В період з 23.04.2014 року по 21.07.2014 року ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.
		Як зазначено у витязі з наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 04.08.2014 року №98, 21.07.2014 року солдат військової служби за контрактом - ОСОБА_2 , водій - регулювальник комендантського взводу, під час виконання бойового завдання у ході проведення операції у складі штормової групи в районі м. Лисичанськ Луганської області отримав вибухову травму, в результаті чого загинув.
		Згідно лікарського свідоцтва про смерть від 22.07.2014 року №2299-Дм.14, довідки про причину смерті від 22.07.2014 року №2299-Дм.14, свідоцтва про смерть від 30.07.2014 року серії НОМЕР_3 , «Руйнування тіла. Вибухова травма», отримані під час виконання бойового завдання солдатом ОСОБА_2 , послужили причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 .    
		Відповідно до наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 04.08.2014 року №98, солдата військової служби за контрактом ОСОБА_2 , водія-регулювальника комендантського взводу, який загинув 21.07.2014 року в службовий час під час виконання бойового завдання поблизу м. Лисичанськ Луганської області, було виключено зі списків особового складу частини Збройних Сил України у зв`язку зі смерті.
		Указом Президента України «Про відзначення державними нагороди України» 14.11.2014 року №873/2014 «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу» солдата ОСОБА_2 було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
		14.12.2015 року Житомирським ОМВК видало ОСОБА_1 , посвідчення «члена сім`ї загиблого» військовослужбовця серії НОМЕР_4 , що дає право користуватися відповідними пільгами, встановленими законодавством України, як для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року №337-VIII, зазначені події розвивались за таким сценарієм: 
		Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди міжУкраїною іРосійською Федерацієюпро статуста умовиперебування Чорноморськогофлоту РосійськоїФедерації натериторії України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків. 
		27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України. За цих обставин лідер партії «Русское единство» Сергій Аксьонов у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, а також Будапештський меморандум, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела так званий референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів».
		Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм:
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Показово, що ані самі референдуми, ані проголошені ними утворення так і не були визнані міжнародною спільнотою.
		Як наслідок, Україною, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		За змістом абзацу 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року №145-VIII, з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки». 
		Пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із пунктом 4 Будапештського меморандуму Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй з метою надання допомоги Україні, як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії. 
		Суд зазначає, що Російська Федерація здійснивши збройну агресію відносно України, та окупувавши частину території України, а самеАвтономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод тастаттею 8 Конституції Україникожному гарантовано право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Частиною другоюстатті 256 Цивільного процесуального кодексу України(даліЦПК України) встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 , проходячи військову службу в військовій частині НОМЕР_1 загинув в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт необхідно для виникнення права на справедливу компенсацію з держави - агресора Російської Федерації, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		На підставі наведеного, керуючись ст.ст.4,5,19,315,319 ЦПК України,Конвенції «Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях»суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи  Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація (Посольства Російської Федерації в Україні), про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити.
		Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,при виконанніобов`язку військовоїслужби 21.07.2014року поблизу м. Лисичанськ Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		 
		 
		Суддя                                 І.Г. Перекупка

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...