Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/2560/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2019.
Дата набрання законної сили: 01.04.2019
Номер судового провадження: 61-43626ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		01 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 756/2560/17
		 
		провадження № 61-43626св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач 1 - ОСОБА_4,
		відповідач 1 - Київська міська рада,
		позивач 2 - ОСОБА_5,
		відповідач 2 - Київська міська рада,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І., 
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог:
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
		 
		Позовна заява ОСОБА_5 мотивована тим, що він є власником домоволодіння, яке складається з житлового будинку загальною площею 
		32,9 кв.м, житловою площею 12,5 кв.м за адресою АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, за яким продавцем був ОСОБА_6. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 
		Сексістовою Т. І. Згідно рішення Мінського районного суду міста Києва 
		від 17 листопада 1997 року будинок, який розміщений за адресою АДРЕСА_1, на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,0963 га був наданий в користування попередньому власнику ОСОБА_6, який добросовісно і безперервно користувався земельною ділянкою, а після продажу будівлі та земельної ділянки ОСОБА_5 продовжує користуватись ділянкою на протязі 20 років.
		 
		Відповідач своїми діями, а саме стягненням земельного податку за 0,0963 га визнає той факт, що ОСОБА_5 є власником вказаної земельної ділянки.
		 
		ОСОБА_5 просив на підставі статті 344 ЦК України визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0963 га кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка перебуває в його фактичному користуванні.
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
		 
		Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що вона є власником домоволодіння, яке складається з житлового будинку загальною площею 
		34,7 кв.м, житловою площею 22,9 кв.м за адресою АДРЕСА_2, відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, за яким продавцем була ОСОБА_8, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сексістовою Т. І. Згідно рішення Мінського районного суду міста Києва від 17 листопада 1997 року будинок, який розміщений за адресою АДРЕСА_2, на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0912 га був наданий в користування попередньому власнику ОСОБА_8, яка добросовісно і безперервно користувалася земельною ділянкою, а після продажу будівлі та земельної ділянки ОСОБА_4 продовжує користуватись ділянкою на протязі 20 років і продовжує користуватись.
		 
		Відповідач своїми діями, а саме стягненням земельного податку за 0,0912 га. визнає той факт, що ОСОБА_4 є власником вказаної земельної ділянки.
		 
		ОСОБА_4 просила на підставі статті 344 ЦК України визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0912 га кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, яка перебуває в її фактичному користуванні.
		 
		Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 20 березня 2017 року справу за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку та за позовом ОСОБА_5 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку об'єднано в одне провадження.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
		 
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку- задоволено.
		 
		Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 0,0912 га кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_5 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку - задоволено.
		 
		Визнано за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку площею 0,0963 га кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. 
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що оскільки рішенням Мінського районного суду міста Києва від 17 листопада 1997 року спірну земельну ділянку, на якій знаходиться домоволодіння, власниками якого є позивачі, вже було передано в користування попереднім власникам - ОСОБА_9 та ОСОБА_8, а тому позивачі у даній справі набули право власності за набувальною давністю.
		 
		Постановою Апеляційного суду мста Києва від 06 серпня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва - ОСОБА_10 в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено.
		 
		Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року скасовано та ухвалено по справі нове рішення.
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_4 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку - залишено без задоволення.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Прокуратури міста Києва судовий збір в розмірі 12 000,00 грн.
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_5 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку - залишено без задоволення.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Прокуратури міста Києва судовий збір в розмірі 12 000,00 грн.
		 
		Залишаючи позовні вимоги ОСОБА_11 та ОСОБА_5 без задоволення, апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять доказів про те, що спірну земельну ділянку у відповідності до статі 17 ЗК України (в редакції, чинній станом на 1997 рік) було передано у користування 
		ОСОБА_9 та ОСОБА_8 Спірні земельні ділянки відповідно до рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804 «Про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року» за функціональним призначенням відносяться до території громадських будівель та споруд. Доказів щодо передачі земельних ділянок позивачам та зміни їх цільового призначення матеріали справи не містять.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
		 
		04 вересня 2018 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва 
		від 06 серпня 2018 року та залишити в силі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
		 
		Додаткові доводи заявника:
		 
		27 лютого 2019 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_12 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду додаткові пояснення до касаційної скарги.
		 
		Доводи інших учасників справи:
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух касаційної скарги:
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Оболонського районного суду міста Києва.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ: 
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у додаткових пояснення до касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції:
		 
		Судом встановлено, що рішенням Мінського районного суду від 17 листопада 1997 року спірна земельна ділянка була надана в користування попереднім власникам ОСОБА_8 та ОСОБА_6 які до моменту продажу добросовісно, відкрито і безперервно користувалась нею.
		 
		Постановою Київського міського суду від 29 червня 1998 року рішення Мінського районного суду міста Києва від 174 листопада 1997 року скасовано.
		 
		Предметом розгляду у вказаній справі був спір між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про порядок користування земельною ділянкою, тоді як доказів про те, що спірну ділянку було передано у користування вказаних осіб у відповідності до положень статті 17 ЗК України (у редакції, чинній на момент вирішення спору) матеріали справи не містять.
		 
		Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 30 червня 
		2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сексістовою Т. І., продавець ОСОБА_8 продала, а покупець ОСОБА_4 придбала домоволодіння, яке складається з житлового будинку загальною площею 34,7 кв.м, житловою площею 22,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2.
		 
		Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 30 червня 
		2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сексістовою Т. І., продавець ОСОБА_6 продав, а покупець ОСОБА_5 придбав домоволодіння, яке складається з житлового будинку загальною площею 32,9 кв.м, житловою площею 12,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.
		 
		Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
		 
		Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється ЗК України, зокрема статтею 119.
		 
		Статтею 119 ЗК України визначено, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
		 
		Встановлено, що спірні земельні ділянки відповідно до рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804 «Про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року» за функціональним призначенням відносяться до території громадських будівель та споруд.
		 
		Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (стаття 116 ЗК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення або формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
		 
		Проект землеустрою, план зонування або детальний план території спірних ділянок у матеріалах справи відсутні, що відповідно до частини третьої статті 24 та пункту 6-1 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є підставою для відмови у передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб. 
		 
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволені позовних вимог, оскільки доказів про передачу земельних ділянок позивачам та зміну їх цільового призначення матеріали справи не містять.
		 
		Апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги доводи ОСОБА_5 про те, що наразі позивачі звернулись до Київської міської ради щодо вирішення питання про встановлення (відновлення) меж спірних земельних ділянок в натурі, а також зміни їх цільового призначення, на підтвердження чого суду апеляційної інстанції було надано заяви та відповідь Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради, оскільки надані позивачем заяви датовані 02 та 03 березня 2017 року, тобто вже після звернення до суду з даним позовом.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги:
		 
		Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 серпня 
		2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_5залишити без задоволення.
		 
		Постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                             В. П. Курило
		 
		 
		В. М.Коротун
		 
		 
		М. Є.Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...