Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 573/161/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 09.04.2019. Зареєстровано: 10.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2019.
Дата набрання законної сили: 08.05.2019
Номер судового провадження: 2-о/573/16/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №573/161/19
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ
		08 квітня 2019 року                                                        м. Білопілля
		Білопільський районний суд Сумської області в складі:
		        головуючої судді                Терещенко О.І.,
		        з участю секретаря                Кислої Ю.М.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білопіллі цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,
		ВСТАНОВИВ:
		25 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, яку мотивує тим, що вона народилася у м. Горлівка Донецької області, де була зареєстрована і проживала по АДРЕСА_1 Однак у грудні 2014 року вимушена була переміститься до м. Білопілля Сумської області, де і проживає на даний час по АДРЕСА_2 Вказує, що з 15 грудня 2014 року перебуває на обліку як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Посилаючись на викладені вище обставини, з метою визначення їй статусу особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту) прость встановити юридичний факт про те, що її вимушене переселення з окупованої території Донецької області відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області. Вказує, що іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.
		Заявник ОСОБА_1 та її представник - адвокат Шевченко В.А. у судове засідання не прибули, останній направив листа про розгляд справи без їх участі, заяву про встановлення юридичного факту просить задовольнити. 
		Представники заінтересованих осіб - Міністерства соціальної політики України та Російської Федерації, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися з невідомих суду причин.
		Дослідивши матеріали справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 року в місті Горлівка Донецької області. З 14 грудня 1979 року вона зареєстрована по АДРЕСА_1 (а. с. 30).
		ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1, виданим 20 січня 2009 року Пенсійним фондом України (а.с. 33).
		З довідки №5901000345 від 15 грудня 2014 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної інформації, виданої Управлінням соціального захисту населення Білопільської РДА, вбачається, що ОСОБА_1, яка постійно проживала у Калінінському районі міста Горлівка Донецької області по вул. Коротченка, буд. 90, перемістилася з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної інформації) в Білопілля РВЗ, вул. Леніна, 171, а зареєстрована по АДРЕСА_3 (а.с. 35).
		Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07 листопада 2014 року №1085-р на території міста Горлівка Донецької області органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України, у тому числі, може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання. 
		Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини. 
		Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII затверджено звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Частиною 4 статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому відповідно до абзацу шостого преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме 20 лютого 2014 року. 
		Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник. 
		Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. 
		Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. 
		З урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.
		Частиною 4 статті 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішенняЄСПЛ від 08 липня 2004 року у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129). 
		Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130). 
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131). 
		Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму. Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).
		Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження цивільні справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.  
		Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Отже, встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявника з окупованої території Донецької області, відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації. 
		З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частини Донецької області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» та підтверджує факт того, що вимушене переселення у грудні 2014 року ОСОБА_1 з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області.
		Таким чином, суд вважає за необхідне заяву ОСОБА_1 задовольнити і встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у грудні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 259, 265, 215, 315-319 ЦПК України, суд
		УХВАЛИВ:
		Заяву ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1), заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України (код ЄДРПОК: 37567866, 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10), Російська Федерація (адреса для листування: Посольство Російської Федерації в Україні - 03049, місто Київ, Повітрофлотський проспект, будинок 27) про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, у грудні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області.
		Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ЦПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...