Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 290/74/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 23.04.2019. Зареєстровано: 24.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2019.
Дата набрання законної сили: 14.05.2019
Номер судового провадження: 2-о/290/3/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УКРАЇНА
		Романівський районний суд Житомирської області
		290/74/19
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		Іменем України
		 
		11 квітня 2019 року смт. Романів
		 
		Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Бабича С.В., з участю секретаря судового засідання Строган Л.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація , -
		В С Т А Н О В И В :
		В січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити факт травмування під час захисту Батьківщини 2 листопада 2014 року неподалік села Дмитрівка Новоайдарського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Необхідність встановлення даного факту заявник пов"язує із набуттям ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранення і хворих у діючих арміях, ратифікованої Україною 3 липня 1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов"язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного законодавства. 
		В судове засідання учасники справи не з"явилися, про час і місце розгляду справи вказані особи були повідомлені належним чином.
		Заявник подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та підтримання доводів своєї заяви.
		Представником Міністерства соціальної політики України подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.
		Відповідно до частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) , неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Дослідивши матеріали справи і оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що з 23 квітня 2009 року по 13 квітня 2010 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах України.
		20 березня 2014 року на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303/2014 ОСОБА_1 повторно призвали у Збройні сили України, де він проходив службу в якості механіка - водія електрика гаубичного самохідноартилерійського взводу гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону військової частини - польова пошта НОМЕР_1 . 
		В період з 16 червня 2014 року по 2 листопада 2014 року ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечені її проведення та захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей в складі сектору «А» у Луганській області .
		2 листопада 2014 року близько 17 год старший солдат військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 під час виконання службових обов`язків в секторі «А» неподалік с. Дмитрівка Новоайдарського району Луганської області, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час зіткнення легкового автомобіля ВАЗ 2101 з автомобілем МАЗ-537, отримав скелетну травму, закриту черепно-мозкову травму головного мозку важкого ступеню з ураженням стовбура мозку, перелом основи черепа, закриту травму грудної клітки, забій легень та сердця, відкритий перелом кісток лівого передпліччя, перелом лівої плечової кістки на рівні анатомічної шийки, що підтверджується актом про нещасний випадок від 26 листопада 2014 року.
		Окрім цього, з даного даного акту вбачається, що політравма ОСОБА_1 не пов"язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення та не являється наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп"яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства.
		27 січня 2015 року під час проведення медичного огляду ОСОБА_1 військово-лікарською комісією (далі - ВЛК) хірургічного профілю військово-медичного клінічного центру Західного регіону встановлено, що отримана заявником 2 листопада 2014 року травма пов"язана з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою №134/1 від 27 січня 2015 року.
		Той факт, що отримана ОСОБА_1 2 листопада 2014 року травма пов"язана із захистом Батьківщина також встановлена 11 серпня 2015 госпітальною ВЛК військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 736. Окрім цього, у вказаному свідоцтві зазначено, що 22 травня 2015 року у ОСОБА_1 вперше було діагностовано туберкульоз верхньої частки лівої легені (інфільтративний, фаза ущільнення та розсмоктування), стійкий помірно виражений тривожно-дипресивний стан після перенесеної гострої реакції на стрес з інсомнічним синдромом та короткозорість обох очей ст. 0,5 Д при гостроті зору з корекцією 1,0 і, що дане захворювання пов"язане із проходженням військової служби.
		23 вересня 2015 року медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 з 16 вересня 2015 року встановлено другу групі інвалідності внаслідок травми, яка пов"язана із захистом Батьківщини та визначено, що ступінь втрати останнього професійної працездатності становить вісімдесят відсотків.
		19 травня 2015 року Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_4 , яке надає право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
		Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту:
		1) родинних відносин між фізичними особами;
		2) перебування фізичної особи на утриманні;
		3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;
		4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
		5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;
		6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
		7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
		8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;
		9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Зі змісту зазначених норм права, а також роз`яснень, наданих судам у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
		При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт має юридичне значення і чи тягне він правові наслідки.
		ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження з метою встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку, передбаченому статтею 315 ЦПК України. Метою встановлення такого факту є визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (далі - Конвенція), яка набрала чинності 21 жовтня 1950 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03 липня 1954 року, тобто отримати статус жертви міжнародного збройного конфлікту та з подальшим отримання допомоги від гуманітарних організацій, вказавши при цьому, що іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між отриманням ним пораненням та військовою агресією Російської Федерації не визначено.
		Статтею 2 Конвенції передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
		Статтею 4 Конвенції передбачено, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.
		Положеннями статті 13 Конвенції передбачено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.
		Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме 20 лютого 2014 року.
		Окрім цього, факт збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, з лютого 2014 року по даний час, є загальновідомим та в силу частини 3 статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
		Згідно приписів частини 3 статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. 
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilascu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catanand Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		Також слід зауважити, що наведене тлумачення та застосування норм законодавства України підтверджується практикою суду касаційної інстанції, яка відображена у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 363/2981/16-ц, від 21.03.2018 року у справі № 428/12368/16-ц, від 21.03.2018 року у справі № 417/3852/17, від 12.04.2018 року у справі № 243/7029/17, від 06.06.2018 року у справі № 428/13977/16-ц, від 21.08.2018 року у справі №752/6366/16-ц, від 21.08.2018 року у справі №428/8076/16-ц, від 12.09.2018 року у справі №755/14659/16-ц.
		У вказаних цивільних справах Верховний Суд дійшов висновку, що встановити причинно-наслідковий зв`язок між військовою агресією Російської Федерації та конкретними негативними обставинами в житті заявників можливо лише шляхом звернення до суду, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового шляху встановлення такого факту. Також Верховним Судом зроблено висновок про те, що відповідальність за порушення, визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини та громадянина на тимчасово окупованій території України несе Російська Федерація як держава-окупант відповідно до норм і принципів міжнародного права. Відтак, від встановлення юридично значимого факту у заявників залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вони через дії Російської Федерації, вимушено беруть участь. 
		Крім того, Верховним Судом зроблено висновок про те, що правило про застосування щодо Російської Федерації судового імунітету, передбачене ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», не порушується визначенням іноземної держави в якості заінтересованої особи. Такий висновок зроблено на підставі того, що у вказаній справі окремого провадження Російська Федерація бере участь як заінтересована особа, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження, а підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Верховний Суд вказує на необхідність врахування приписів пункту 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 року №13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя» та частини 4 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо можливості застосування Україною реторсії, правомірних обмежувальних заходів у відповідь на аналогічні заходи іншої держави.
		Відповідно до частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту отримання травмування 2 листопада 2014 року неподалік с. Дмитрівка Новоайдарського району Луганської області під час проходження військової служби в Збройних Силах України, що зумовлено збройною агресією Російської Федерації проти України необхідно заявнику з метою породження юридичних наслідків, а саме набуття статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 3 липня 1954 року та обумовлює виникнення прав та обовязків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.
		Враховуючи наведене та керуючись ст. 6, 7, 10-13,18,76-81, 89, 258,259,263-265,268, 273, 293-294, 315-316, 319, 352-353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Заяву ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України (адреса місцязнаходження: вул. Еспланадна,8/10, м. Київ) та Російська Федерація (адреса місцязнаходження Посольства Російської Федерації в Україні: Повітрофлоцький проспект,27 м. Київ) - задовольнити.
		 
		Встановити факт травмування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час захисту Батьківщини 2 листопада 2014 року неподалік с. Дмитрівка Новоайдарського району Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		 
		Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.
		 
		 
		 
		   Суддя С.В. Бабич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...