Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 282/199/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження.
Надіслано для оприлюднення: 25.04.2019. Зареєстровано: 26.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2019.
Дата набрання законної сили: 04.06.2019
Номер судового провадження: 2-о/282/11/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Справа № 282/199/19
		Провадження № 2-о/282/11/19 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 квітня 2019 року                    смт.Любар
		 
		Любарський районний суд Житомирської області у складі: 
		головуючого судді Гуцала П.І.
		з участюсекретарясудового засідання Войтович Г.М.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Любар Житомирської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 Заявник звернувся до суду з вказаною заявою мотивуючи тим, що він на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року №1126-VII, 20.03.2014 року був призваний на військову службу у Збройні Сили України. В період з 07.05.2014 року по 20.05.2014 року безпосередньо брав участь в боях у складі військової частини - польова пошта НОМЕР_1 на території Донецької області. 20.05.2014 року під час мінометного обстрілу розташування вогневої позиції ротно-тактичної групи, яка перебуває на горі Карачун для охорони телевізійної вежі 1 км. Південніше населеного пункту Авдіївка, під час виконання обов`язків військової служби отримав вогнепальне осколкове поранення м`яких тканин лівого передпліччя, медіальної поверхні верхньої третини правого стегна, у зв`язку з чим, був направлений на лікування.
		 Посилаючись на те, що його поранення відбулося внаслідок юридичного факту, а саме - збройної агресії Російської Федерації проти України, встановлення такого юридичного факту йому необхідно для визначення статусу особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що була ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 03 липня 1954 року та на те, що оскільки встановлення факту поранення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, в іншому порядку, окрім як у спосіб звернення до суду не передбачено, просив задовольнити його заяву.
		 Звернення до суду з вказаною заявою обумовлено тим, що він має на меті визначення статусу жертви міжнародного збройного конфлікту з подальшим виникненням права на отримання допомоги від гуманітарних організацій.
		 В судове засідання заявник не з`явився, спрямував на адресу суду заяву про розгляд справи в його відсутності, вимоги заяви підтримує в повному обсязі.
		 Представники заінтересованих осіб до суду не з`явились, про час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
		 Відповідно до ч.2ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		 Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.
		 Так, судом встановлено, що заявник 20.03.2014 року, під час мобілізації на особливий період, був призваний на військову службу у Збройні Сили України. В період з 07.05.2014 року по 20.05.2014 року безпосередньо брав участь в боях, у складі військової частини - польова пошта НОМЕР_1 на території Донецької області.
		 Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданої 10.07.2014 року військовою частиною - польова пошта НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 07 травня 2014 року по 20 травня 2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області (а.с.44).
		 20.05.2014 року в ході проведення антитерористичної операції під час виконання обов`язків військової служби, під час мінометного обстрілу розташування вогневої позиції ротно-тактичної групи, яка перебуває на горі Карачун для охорони телевізійної вежі 1 км. південніше населеного пункту Авдіївка (південна околиця м.Слов`янська) Донецької області. В результаті обстрілу отримав вогнепальне осколкове дотичне поранення м`яких тканин лівого передпліччя, медіальної поверхні верхньої третини правого стегна. Дані обставини підтверджуються довідкою №931 від 10.07.2014 року, виданою військовою частиною - польова пошта НОМЕР_1 на підставі Акта розслідування від 21.06.2014 року (а.с.45).
		 Довідкою-випискою №2728, виданою військовою частиною НОМЕР_2 встановлено, що 20.05.2014 року, під час участі в АТО в районі м.Слав`янська, ОСОБА_1 отримав вогнепальні поранення (а.с.50).
		 Довідкою військово-лікарської комісії від 12.06.2014 року був встановлений діагноз: стан після ПХО ран (20.05.14), вторинної хірургічної обробки ран (26.05.14) з приводу вогнепальних осколочних дотичних поранень м`яких тканин лівого передпліччя, медіальної поверхні верхньої третини правого стегна. Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби (а.с.58).
		Довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією №514455 від 23.05.2016 року вказує на те, що ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини.
		Заявник зазначає, що у кінці лютого-на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.
		Пунктом 2 статті 1 ЗУ Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України від 15 квітня 2014 року №1207-VII 20 лютого 2014 року визначено датою початку тимчасової окупації території України.
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків від 21 квітня 2015 року №337-VII зазначені події розвивалися за таким сценарієм:
		Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму, відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.
		27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України. За цих обставин лідер партії Русское единство Сергій Аксьонов у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації забезпечити мир і спокій в Криму. У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, а також Будапештський меморандум, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України  Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		16 березня 2014 року нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим провела так званий референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, проте результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року Територіальна цілісність України.
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів.
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субьектов  Республики Крым и города федерального значения Севастополя.
		15 квітня 2014 року з метою забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, захисту інтересів держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах окупації Верховною Радою України був прийнятий Закон про тимчасово окуповані території. Цей Закон визначив статус частини території України як тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановив особливий правовий режим на цій території, визначив особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		14 серпня 2014 року з метою правової протидії агресору Верховною Радою України також був прийнятий Закон України Про санкції від 14 серпня 2014 року №1644-VII, яким визначено механізм впровадження спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів щодо Російської Федерації.
		11 вересня 2014 року на виконання зазначеного Закону України Про санкції Кабінет Міністрів України видав розпорядження від 11 вересня 2014 року №829-р Про пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів саме у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації.
		Всі вищенаведені в хронологічній послідовності нормативно-правові акти в сукупності відтворюють обставини, що відбувались на частині території України  Автономній Республіці Крим, та вказують на військову агресію Російської Федерації по відношенню до України, наслідком якої стала повна окупація та подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим, яка засуджена міжнародними інстанціями. Після цього Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України.
		Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення Донецької Народної Республіки (07 квітня 2014 року) та Луганської Народної Республіки (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків, прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм:
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери ДНР та ЛНР, серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. З метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями  громадянами Російської Федерації батальйон Восток, а також були задіяні такі озброєні групи найманців як Русский сектор та Оплот. За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення відповідно Луганської Народної Республіки та Донецької Народної Республіки. Показово, що ані самі референдуми, ані проголошені ними утворення так і не були визнані міжнародною спільнотою.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі. Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність Донецької народної республіки, що підтверджується витягами з інтернет-ресурсів. Так звані референдуми в Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичною легітимністю,- заявила прес-секретар верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки Майя Косьянчич.
		23 серпня 2014 року розпочалося масове вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад).
		На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня у зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил. Після надзвичайного засідання комісії України  НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А.Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних Сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України.
		Іррегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією в агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси. Це підтверджувалося численними затриманими громадянами Російської Федерації та військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації.
		29 червня 2016 року незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представила Звіт Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України. Відповідно до Звіту, перетини кордону та напади на українські території були організовані за допомогою військових підрозділів Російської Федерації. Покинуті речі персонального вжитку та сліди переміщення військової техніки; рух російських військових підрозділів на території Російської Федерації і через кордон України; факти нелегальних перетинів українського кордону комбатантами з Російської Федерації, які згодом здійснювали напади на об`єкти військової інфраструктури, державні прикордонні частини та цивільні об`єкти; здійснення атак з локацій військових частин регулярних збройних сил Російської Федерації слугують цьому підтвердженням. Крім того, проаналізовані у звіті докази прямого втручання російських збройних сил, служб безпеки, осіб, які прямо пов`язані з військовими підрозділами Російської Федерації, а також аналіз атак на населені пункти Луганської області влітку 2014 року доводять наявність міжнародного характеру збройного конфлікту на Донбасі.
		Незважаючи на укладення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 05 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року і Мінський Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року), за якими Російська Федерація та підконтрольні їй бандитські угрупування взяли на себе обов`язки по припиненню збройного конфлікту, Російська Федерація з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України. З моменту підписання 05 вересня 2014 року Мінського протоколу Збройні Сили Російської Федерації та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, місто Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 квадратних кілометрів. Постачання російських окупаційних сил відбувається, зокрема, за допомогою так званих гуманітарних конвоїв, які регулярно скеровуються Російською Федерацією на територію України шляхом несанкціонованого перетину українсько-російського державного кордону всупереч чинному законодавству України та міжнародним правилам, встановленим Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, що ставить під сумнів гуманітарний характер таких конвоїв. Під виглядом виконання Мінського комплексу заходів від 12 лютого 2015 року російська сторона здійснює перегрупування своїх збройних підрозділів, важких озброєнь, концентрацію їх на Артемівському, Волноваському, Донецькому, Маріупольському напрямках, а також постійно тримає біля українсько-російського кордону численне угрупування своїх регулярних Збройних Сил.
		Парламентська асамблея Ради Європи 12 жовтня 2016 року прийняла дві резолюції по Україні, в яких російсько-український конфлікт визначений як російська агресія, і міститься заклик до РФ вивести свої війська з Донбасу. Мова йде про звіт чеського депутата Христини Зеленкової Політичні наслідки російської агресії в Україні, за який проголосували 73 члена ПАРЄ, і звіт німецького політика ОСОБА_2 .
		Заявник додатково зазначає, що 15 листопада 2016 року Третім комітетом (фокусується на тематиці прав людини) Генеральної Асамблеї ООН була ухвалена резолюція Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна), відповідно до якої Росія визнана державою-окупантом. Згадана резолюція Третього комітету була підтримана Генеральною асамблеєю ООН, яка 19 грудня 2016 року ухвалила резолюцію, згідно якої Росія визнана державою-окупантом.
		Крім цього, Гаазький трибунал визнав, що ситуація на території Криму та Севастополя є рівнозначною міжнародному збройному конфлікту між Україною і РФ. Це вказано в щорічному звіті попереднього розслідування прокурора Міжнародного кримінального суду Фату Бенсуда від 14 листопада 2016 року. Судом також визначено, що встановлення факту правомірності початкової інтервенції, яка мала наслідком за собою окупацію територій України, не є необхідним. Таким чином даний міжнародний конфлікт може бути розслідуваний згідно норм Римського Статуту.
		Як наслідок, 15 листопада 2016 року Російський президент Володимир Путін підписав розпорядження, відповідно до якого РФ виходить з угоди про Римський статут Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Міжнародний кримінальний суд  орган, покликаний здійснювати правосуддя від імені світової спільноти щодо осіб, винних у скоєнні найтяжчих злочинів: геноциду, агресії, злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Кожен з цих термінів трактується по-різному судовим правом різних країн, проте державу, яка приєдналася до Статуту МКС, підтверджують, що вони розуміють їх однаково.
		Згідно зі ст. 1 ЗУ Про оборону України від 6 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія  це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як наслідок, Україною, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VIII Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями, якою визнано тимчасово окупованими територіями, якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до ЗУ Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		За змістом абзацу 2 постанови Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій ДНР та ЛНР, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян від 04 лютого 2015 року №145-VIII, з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Результатом такого звернення стало визнання міжнародним співтовариством через схвалення 08 липня 2015 року переважною більшістю членів Парламентської Асамблеї ОБСЄ двох резолюцій, зокрема Резолюції Продовження очевидних грубих і невиправлених порушень Російською Федерацією міжнародних норм і принципів ОБСЄ та резолюції Викрадені і незаконно утримувані громадяни України на території Російської Федерації, які засвідчили факт здійснення Російською Федерацією збройної агресії проти держави України та факт протиправності утримання українських політичних в`язнів в Російській Федерації.
		Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів а, b, c, d та g статті 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї ООН Визначення агресії від 14 грудня 1974 року.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Так, резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 09 квітня 2014 року рішуче засуджує дозвіл Ради Федерації Росії на застосування військової сили в України, російську військову агресію та подальшу анексію Криму, що є явним порушенням міжнародного права.
		Резолюція Європарламенту (2014/2965 (RSP)) від 15 січня 2015 року щодо ситуації в Україні рішуче засуджує агресивну та експансіоністську політику Росії, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкреслює, що такі дії є порушенням міжнародного права.
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи Зниклі особи під час конфлікту в Україні від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації та вводить термін окупований по відношенню до Автономної Республіки Крим та м.Севастополь.
		Відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01 березня 2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2 600 українських військовослужбовців та понад 9 000 було поранено.
		Згідно з ч.2 ст.61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч.2 ст.61 ЦПК України.
		Отже, наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародними інстанціями.
		 Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що факт поранення ОСОБА_1 під час проходження ним військової служби підтверджується належними та допустимими доказами у розумінністатей 76-80 ЦПК України.
		 Відповідно достатті 263 ЦПК Українирішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 Згідно з частиною першою та пунктом п`ятим частини другоїстатті 293 ЦПК Україниокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		 Згідно з частиною другоюстатті 315 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		 Зі змісту зазначеної норми права, а також роз`яснень, викладених у пункті 1постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		 Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
		 При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
		 ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження з метою встановлення факту, що має юридичне значення у порядку, передбаченомустаттею 315 ЦПК України. Метою встановлення такого факту є визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (далі Конвенція), яка набрала чинності 21 жовтня 1950 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03 липня 1954 року, тобто отримати статус жертви міжнародного збройного конфлікту та з подальшим отримання допомоги від гуманітарних організацій.
		 Статтею 2 Конвенції передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
		 Статтею 4 Конвенції передбачено, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.
		 Приписами статті 13 Конвенції передбачено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.
		 Частиною четвертоюстатті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6преамбули вказаного Законудатою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначенаЗаконом України від 15 квітня 2014 року«Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.
		 Крім того, обґрунтовуючи необхідність встановлення факту того, що поранення при виконанні військової служби він отримав внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, заявник акцентував увагу суду на відсутність позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між отриманням ним пораненням та військовою агресією Російської Федерації, оскільки такий порядок законодавством не визначено.
		 Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		 Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		 Отже, дослідженими в суді доказами стверджується факт поранення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язків військової служби 20.04.2014 року виконуючи бойове завдання, розташування вогневої позиції ротно-тактичної групи, яка перебуває на горі Карачун для охорони телевізійної вежі 1 км. південніше населеного пункту Авдіївка (південна околиця м.Слов`янська) Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		 Крім того, встановлення цього факту, відповідно до наведеного вище в рішенні породжує юридичні наслідки, оскільки судове рішення про встановлення юридичного факту поранення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язків військової служби, виконуючи бойове завдання, розташування вогневої позиції ротно-тактичної групи, яка перебуває на горі Карачун для охорони телевізійної вежі 1 км. південніше населеного пункту Авдіївка (південна околиця м.Слов`янська) Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України може слугувати підставою для визначення статусу особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що була ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 03 липня 1954 року.
		 Встановлення зазначеного юридичного факту іншим способом, окрім судового неможливо, аналіз зібраних по справі доказів та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення заяви про встановлення факту поранення ОСОБА_1 , при виконанні обов`язків військової служби 20.04.2014 року, виконуючи бойове завдання, розташування вогневої позиції ротно-тактичної групи, яка перебуває на горі Карачун для охорони телевізійної вежі 1 км. південніше населеного пункту Авдіївка (південна околиця м.Слов`янська) Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, що передбачено ч.1ст 315 ЦПК України.
		 На підставі викладеного та керуючись ч. 4ст. 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ст. ст.4,12,13,76-81,293,273,315-319,354 ЦПК України, суд -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		 Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
		 Встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при виконанні обов`язків військової служби 20.05.2014 року поблизу м. Слов"янськ Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		 Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
		 Відповідно п.п.15.5 п.15Перехідних положень ЦПК Українидо початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги можуть подаватися подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
		 
		 
		 
		Суддя:  П. І. Гуцал

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...