Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 131/365/19 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 17.05.2019. Зареєстровано: 19.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.05.2019.
Дата набрання законної сили: 14.05.2019
Номер судового провадження: 22-ц/801/994/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 131/365/19
		Провадження № 22-ц/801/994/2019
		Категорія: 69
		Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю.
		Доповідач:Войтко Ю. Б.
		 
		 
		ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 травня 2019 року  м. Вінниця
		 
		 
		Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
		головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю.Б.,
		суддів Стадника І.М., Панасюка О.С.,
		з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.,
		учасники справи:
		заявник  ОСОБА_1 ,
		заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація,
		розглянув увідкритому судовомузасіданні взалі суду№ 2апеляційну скаргу  ОСОБА_1 наухвалу Іллінецькогорайонного судуВінницької областівід 22березня 2019року,постановлену підголовуванням суддіОлексієнка О.Ю.в м.Іллінці Вінницькоїобласті, за відсутності учасників справи,
		у справі № 131/365/19 зазаявою  ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, 
		 
		встановив:
		До Іллінецького районного суду Вінницької області надійшла заява ОСОБА_1 за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації, про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій заявник просив встановити юридичний факт його поранення при виконанні обов`язку військової служби 27.01.2015 року поблизу м. Донецьк Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 березня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації, про встановлення факту, що має юридичне значення.
		У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 березня 2019 року, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до Іллінецького районного суду Вінницької області, посилаючись на те, що ухвала суду постановлена при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що чинним законодавством України не передбачено встановлення такого юридичного факту, який просить встановити ОСОБА_1 , а встановлення його необхідно заявнику для набуття ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту.
		Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
		Апеляційна скарга підлягає задоволенню.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що із змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення факту його поранення при виконанні обов`язку військової служби 27.01.2015 року на території Донецької області поблизу м. Донецьк Донецької області України, яке сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації буде породжувати юридичні наслідки набуття заявником статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, що перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року.
		В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення юридичних фактів, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення і заявник не має іншої можливості одержати або відновити знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних установ, організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин (відсутність архіву, відсутність записів у документах, тощо).
		Однак, доказів на підтвердження того, що до пред`явлення заяви заявник звертався до відповідних установ, організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, про встановлення якого він просить, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин, не надав.
		Суд прийшов до висновку, що встановлення причин отримання поранення при проходженні військової служби, обставин, при яких таке поранення було отримане і внаслідок яких дій, про який просить заявник ОСОБА_1 , не може бути встановлене судом в порядку окремого провадження. Законодавством України встановлення таких фактів віднесено до компетенції інших органів.
		З таким висновком суду погодитися не можна.
		Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження  це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (частина перша статті 294 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту:
		1) родинних відносин між фізичними особами;
		2) перебування фізичної особи на утриманні;
		3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;
		4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
		5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;
		6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
		7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
		8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;
		9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб,якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Зі змісту зазначених норм права, а також роз`яснень, наданих судам у пункті 1постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
		При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
		ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження з метою встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку, передбаченому статтею 315 ЦПК України. Метою встановлення такого факту є визначення йогостатусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (далі  Конвенція), яка набрала чинності 21 жовтня 1950 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03 липня 1954 року, тобто отримати статус жертви міжнародного збройного конфлікту та з подальшим отримання допомоги від гуманітарних організацій.
		Статтею 2 Конвенціїпередбачено, що крім положень, які виконуютьсяв мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієїКонвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
		Статтею 4 Конвенції передбачено, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.
		Положеннями статті 13 Конвенції передбачено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.
		Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.
		Дійсно факт поранення в судовому порядку встановлений бути не може, проте, обґрунтовуючи необхідність встановлення факту того, що поранення при виконанні обов`язку військової служби 27.01.2015 поблизу м. Донецьк Донецької області України він отримав внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, заявник акцентував увагуна відсутність іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між отриманням ним пораненням та військовою агресією Російської Федерації, оскільки такий порядок законодавством не визначено.
		Отже, по суті факт поранення був обґрунтуванням необхідності встановлення іншого факту, який суд не уточнив, а зі змісту обґрунтування заяви вбачається встановлення факту збройної агресії Російської Федерації проти України, внаслідок якого заявник отримав поранення з наведенням мотивів, для чого його необхідно встановлення такого факту. 
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		Суд першої інстанції зазначених вимог не врахував, належним чином не з`ясував суть вимог заявника, зокрема, для встановлення якого юридичного факту він звернувся до суду,факту поранення чи факту збройної агресії Російської Федерації, внаслідок якої він отримав поранення, та дійшов передчасного висновку про те, що така заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Вказавши, щозаконодавством визначений позасудовий порядок установлення факту, про встановлення якого просить заявник, суд не вказав та не конкретизував, який саме це порядок.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 189 ЦПК України завданням підготовчого провадження є, зокрема, остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.
		Суд не виконав зазначеного положення норми процесуального права.
		За таких обставин судове рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, суд -
		 
		постановив:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити.
		Ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 березня 2019 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
		Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту постанови.
		Повний текст постанови складено 17 травня 2019 року.
		 
		 
		 
		   Головуючий                  Ю. Б. Войтко
		 
		   Судді                  І. М. Стадник
		 
		                 О. С. Панасюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...