Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/47506/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 22.05.2019. Зареєстровано: 23.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.05.2019.

Номер судового провадження: 2/761/3365/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 761/47506/18
		Провадження № 2/761/3365/2019
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		       15 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого - судді                                                Піхур О.В.,
		за участі:
		секретаря судового засідання                                        Мусійчук В.С., 
		представника позивача                                                ОСОБА_1,
		розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, -
		в с т а н о в и в :
		У грудні 2018 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Російської Федерації (далі - відповідач        1) про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України.
		Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що  позивач є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права». Позивач стверджує, що в квітні 2014 року після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської та Донецької областей України, позивач був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1. Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, та повсюдні прояви насильства на тимчасово окупованій території України, порушення прав людини, призвели до неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території м. Донецьк (Україна) та її вимушеного переселення у жовтні 2014 року до підконтрольної Україні території - м. Слов`янськ. Позивач звертався до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, за якою рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23.07.2018 року у цивільній справі №243/5431/18, яке не оскаржувалось з боку Російської Федерації у визначеному порядку та набрало законної сили, встановлено факт вимушеного переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у жовтні 2014 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. Збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України було завдано позивачу істотної моральної шкоди. До початку збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини території Донецької області позивач був повноправним громадянином України- держави, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Проживаючи на території міста Донецьк (Україна), позивач мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. На початку березня 2014 року в Донецьку (Україна) почали масово з`являтися агресивно налаштовані особи з числа приїжджих з Російської Федерації, а також місцевих проросійськи налаштованих мешканців. В квітні 2014 року, позивач вперше побачив озброєних осіб із георгіївськими стрічками. Залізницею до міста прибували ешелони військової техніки без розпізнавальних знаків. Почалися штурмові захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування. Над захопленими будівлями встановлювалися прапори Російської Федерації та «ДНР», натомість українські прапори нещадно все прилюдно знищувалися. Скасувавши від імені окупаційної адміністрації РФ (у Донецькій області) позачергові вибори Президента України 25.05.2014 року, усіх виборців було позбавлено законного права голосу, гарантованого національним законодавством та міжнародно-правовими нормами. Фактичне проживання в умовах регулярних бойових дії з боку РФ та складно економічної, соціальної, політичної ситуації, що склалася в Донецькому регіоні (Україна) відчуття реальної загрози для життя та здоров`я, змусили позивача у жовтні 2014 року залишите тимчасово окуповане місто Донецьк та переміститися на підконтрольну Україні територію. Зазначене завдало і продовжує завдавати позивачу чималих моральних страждань. З метою захисту своїх порушених прав, свобод та інтересів у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
		Тому, позивач, просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1116622,52 грн., що є еквівалентом 35000,00 Євро за офіційним курсом НБУ.
		Ухвалою судді від 13.12.2018 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
		Ухвалою від 02.04.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
		У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві.
		У судове засідання представник відповідача не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив. 
		Суд, заслухавши пояснення представника позивача, повно та всебічно дослідивши надані по справі докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що позивач є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права».
		Позивач стверджує, що в квітні 2014 року після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської та Донецької областей України, позивач був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1. Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, та повсюдні прояви насильства на тимчасово окупованій території України, порушення прав людини, призвели до неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території м. Донецьк (Україна) та його вимушеного переселення у жовтні 2014 року до підконтрольної Україні території - м. Слов`янськ. 
		Додатково позивач пояснив, що Збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України було завдано позивачу істотної моральної шкоди. До початку збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини території Донецької області позивач був повноправним громадянином України- держави, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Проживаючи на території міста Донецьк (Україна), позивач мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. 
		На початку березня 2014 року в Донецьку (Україна) почали масово з`являтися агресивно налаштовані особи з числа приїжджих з Російської Федерації, а також місцевих проросійськи налаштованих мешканців.
		В квітні 2014 року, позивач вперше побачив озброєних осіб із георгіївськими стрічками. Залізницею до міста прибували ешелони військової техніки без розпізнавальних знаків. Почалися штурмові захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування. Над захопленими будівлями встановлювалися прапори Російської Федерації та «ДНР», натомість українські прапори нещадно все прилюдно знищувалися. Скасувавши від імені окупаційної адміністрації РФ (у Донецькій області) позачергові вибори Президента України 25.05.2014 року, усіх виборців було позбавлено законного права голосу, гарантованого національним законодавством та міжнародно-правовими нормами. 
		Фактичне проживання в умовах регулярних бойових дії з боку РФ та складно економічної, соціальної, політичної ситуації, що склалася в Донецькому регіоні (Україна) відчуття реальної загрози для життя та здоров`я, змусили позивача у жовтні 2014 року залишите тимчасово окуповане місто Донецьк та переміститися на підконтрольну Україні територію. Зазначене завдало і продовжує завдавати позивачу чималих моральних страждань. 
		З метою захисту своїх порушених прав, свобод та інтересів у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
		Позивач звертався до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, за якою рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23.07.2018 року у цивільній справі №243/5431/18, яке не оскаржувалось з боку Російської Федерації у визначеному порядку та набрало законної сили, встановлено факт вимушеного переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у жовтні 2014 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. 
		Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).
		Отже, дані обставини доводять факт вимушеного переселення.
		Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. До переліку міст, які визнані цією постановою окупованими входить також і м. Горлівка.
		Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		З матеріалів справи вбачається, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України позивач фактично позбавлений можливості володіти, користуватись та розпоряджатись належним майном, а саме квартирою за адресою:  АДРЕСА_1 
		Відповідно до ст. 41 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
		Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Згідно ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім"ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		При вирішенні вимог позивачів про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Туреччини (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Туреччина зобов`язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.
		В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того, суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
		Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.
		Враховуючи тривалість порушень прав та законних інтересів позивачів, а саме більше чотирьох років, та з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану матеріальну та моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно них.
		Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральної шкоди, суд виходить із тривалості порушення, яке продовжує існувати і на даний час, його наслідків для позивача, які до цього часу не може повноцінно влаштувати свій побут (не має свого власного житла, сталого місця проживання тощо), вік позивачки, наявність інвалідності, для якої такі кардинальні зміни їх життя є складними та обтяжливими.
		Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачам моральних страждань, які полягають у порушенні налагодженого способу життя та змушення їх докладати зусиль для досягнення звичного життя, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду у сумі, яку визначив позивач в позовній заяві - 1116622,53 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає 35000 Євро.
		У відповідності з Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, а тому суд доходить до висновку про відсутність у неї судового імунітету.
		Враховуючи те, що позивачем наведені обґрунтовані правові докази вини відповідача, а відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування доводів позивача, суд приходить до висновку, що є всі правові підстави для задоволення позовних вимог.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).
		Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Таким чином, оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази в межах заявлених вимог, з урахуванням того, що вимушене переселення позивача з постійного місця проживання відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації й призвело до порушення його прав та нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження попереднього способу життя, порушення стосунків з оточуючими, потягло довготривале перебування його в стані стресу й негативно відобразилося на фізичному та психологічному стані, внаслідок чого йому завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню за рахунок винної у цьому держави Російська Федерація, крім того, враховуючи судову практику, в тому числі Європейського суду з прав людини в аналогічних справах, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. 
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 8810,00 грн.
		Керуючись ст. ст. 3-5, 7-13, 19, 43, 49, 76-81, 89, 110, 134, 141, 258, 259, 263-265, 268, 353-354 ЦПК України; ст.ст. 16, 22, 23, 386, 1166, 1167, 1168 ЦК України,  ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд, 
		в и р і ш и в :
		Позовні вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) до Російської Федерації (Посольство Російської Федерації в Україні, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27) про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України - задовольнити.
		Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди кошти у розмірі 1116622,53 грн., що на день пред`явлення позовної заяви до суду за офіційним курсом НБУ еквівалентно 35000,00 євро.
		Стягнути з держави Російська Федерація в дохід держави України судовий збір в розмірі 8810,00 грн.
		Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Дата складення повного судового рішення 20.05.2019 року.
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...