Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 274/1073/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них:..
Надіслано для оприлюднення: 29.05.2019. Зареєстровано: 30.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2019.
Дата набрання законної сили: 02.07.2019
Номер судового провадження: 2-о/0274/85/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 274/1073/19
		провадження № 2-о/0274/85/19 
		 
		            Р І Ш Е Н Н Я 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		28.05.19 року м. Бердичів
		   
		   Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Замеги О.В., за участю секретаря судового засідання Павлюк - Жук А.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,-
		в с т а н о в и в:
		       
		   В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаною заявою.
		   Позовні вимоги мотивує тим, що він проходив військову службу за контрактом, звання - старший прапорщик, посада - технік другої протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону військової частини польова пошта НОМЕР_1 . В період з 04.07.2014 по 03.09.2014 був залучений та безпосередньо брав участь в бойових діях на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні їх проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. 03.09.2014 при виконанні службових обов`язків поблизу с. Побєда Новоайдарського району Луганської області внаслідок обстрілу другої протитанкової батареї протитанкового артилерійського дивізіону військової частини польова пошта НОМЕР_1 з реактивної системи залпового вогню "Смерч" отримав мінно-вибухову травму, ЗЧМТ, сттрус головного мозку, у зв`язку з чим, був направлений на лікування.
		   Стверджує, що його поранення сталось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а встановлення такого юридичного факту йому необхідно для визначення статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954, що зумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Оскільки в іншому порядку, окрім як у спосіб звернення до суду не передбачено, просив задовольнити його заяву.
		   В судове засідання заявник не з`явився, спрямував на адресу суду заяву про розгляд справи в його відсутності, вимоги заяви підтримує в повному обсязі.
		   Представники заінтересованих осіб до суду не з`явились, про час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
		   Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального Кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		   Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.
		   Так, судом встановлено, що заявник з 04.07.2014 по 03.09.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та ттериторіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей(а.с.15).
		   Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданої 11.05.2016 військовою частиною - польова пошта НОМЕР_1 , молодший лейтинант ОСОБА_1 , дійсно в період з 04 липня 2014 року по 03 вересня 2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей(а.с.15).
		   03.09.2014 старший прапорщик ОСОБА_1 , 1973 р.н., одержав мінно-вибухову травму, ЗЧМТ, струс головного мозку. За обставин: 03.09.2014 поблизу села Побєда Новоайдарівського району Луганської області, на території проведення АТО, в наслідок обстрілу другої протитанкової батареї протитанкового артилерійського дивізіону з реактивної системи залпового вогню "Смерч" під час ведення бойових дій, при виконанні службових обов`язків. Підстава: акт розслідування від 06.10.2014 за № 7245, проведеного згідно з наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 від 11.09.2014 № 983. Втратив 20% працездатності(а.с.45-47, 48, 50).
		     ОСОБА_1 20.08.2015 нагороджений медаллю "Захисник Вітчизни"(а.с. 51).    
		   19.05.2015 на ім`я ОСОБА_2 . управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 (а.с. 52).
		   Заявник зазначає, що у кінці лютого-на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.
		   Пунктом 2 статті 1 ЗУ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VII 20 лютого 2014 року визначено датою початку тимчасової окупації території України.
		   Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).
		   До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		   Наведені положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		   Зокрема, як визначено в статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому-восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
		   Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Президенту України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		   Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		   Із врахуванням наведеного можна дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів) Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.
		   Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		   Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України" "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" № 337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.
		    ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту поранення при виконанні обов`язку військової служби 03.09.2014 поблизу с. Побєда Новоайдарського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької, Луганської областей. Метою встановлення такого факту є визначення статусу заявника як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.
		   Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		   У статті 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.
		   Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		   У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		   З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		   Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		   У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		   У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
		   Така ж правова позиція щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в іншому судовому рішенні, постановленому за результатами перегляду цивільної справи № 363/2981/16-ц. Підстав відступити від такого висновку, під час розгляду цієї справи не встановлено.
		   При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької та Луганської областей України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
		   Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		   Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Донецької та Луганської областей України, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.
		   Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		   Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		   З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		   Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме: частини Донецької і Луганської областей, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наданою заявником інформацією з Інтернет - джерел прес центра СБУ, оперативної інформації інформаційно-аналітичного центру РНБОУ щодо ситуації на сході України, розслідувань проведених спільно міжнародними громадськими організаціями щодо транскордонних атак на сході України, резолюціями парламентської асамблеї Ради Європи.
		   Перебування заявника під час проходження ним військової служби на окупованій території Луганської області підтверджено матеріалами справи.
		   За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено невід`ємне право на життя і здоров`я заявника.
		   Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		   Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		   Факт отримання заявником поранення під час виконання обов`язку військової служби встановлений у визначеному законом порядку та підтверджений відповідними довідками та посвідченням, що наведені вище. Однак, виданими державними органами України документами не визначено, чим був викликаний обов`язок заявника щодо захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
		   Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		   Встановлення даного факту заявнику необхідно для набуття ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту та статусу особи, що перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією.
		   Враховуючи викладене, а також те, що заявник у 2014 році у Луганській області отримав поранення при виконанні обов`язку військової служби, пов`язаного із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від збройної агресії Російської Федерації проти України, суд вважає за необхідне задовольнити заяву у повному обсязі.
		   Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 258, 259, 264, 265, 273, 315-317, 354 ЦПК України, суд, -
		                           
		у х в а л и в:
		   
		   Заяву ОСОБА_1 а задовольнити.
		   Встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1 а, ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 03 вересня 2014 року поблизу с. Побєда Новоайдарського району Луганської області, України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		   Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		   Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		   Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
		   Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги можуть також подаватися учасниками справи до або через відповідні суди.
		   Повний текст рішення виготовлено 28.05.2019.
		 
		Головуючий суддя                                               О.В.Замега

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...