Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/3061/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 07.06.2019. Зареєстровано: 09.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.06.2019.
Дата набрання законної сили: 25.06.2019
Номер судового провадження: 2-о/199/120/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                        
		                                   Справа № 199/3061/19
		                                   (2-о/199/120/19) 
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		23.05.2019 Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: 
		головуючого судді Подорець О.Б. 
		за участю секретаря Столяренко А.І., 
		за неявки учасників справи,
		розглянувши у відкритомусудовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , де заінтересовані особи  Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Заявник звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
		В обґрунтування позову зазначивши, що з початком бойових дій на сході України її син, ОСОБА_2 , добровільно записався на службу в органи внутрішніх справ України.
		16.07.2014 наказом ГУМВС України у Дніпропетровській області № 248 о/с ОСОБА_2 було прийнято на службу в органи внутрішніх справ України на посаду міліціонера взводу №4 роти №4 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1» ГУМВС України в Дніпропетровській області. Після чого він був відряджений в район проведення бойових дій на схід України.
		В період з 17.08.2014 по 29.08.2014 ОСОБА_2 брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у м. Іловайськ Донецької області у складі БПСМОП «Дніпро-1».
		Відповідно до рапорту, на той час, заступника командира БПСМОП «Дніпро-1» ГУМВС України майора Берези Ю ОСОБА_3 ., 29.08.2014 під час виходу працівників підрозділу з оточення з м. Іловайська рядовий міліції, ОСОБА_2 , рухався у колоні техніки, що виходила коридором. Відомості щодо місцезнаходження або загибелі рядового ОСОБА_4 Ю.В. були відсутні.
		Згідно пояснень командира БПСМОП «Дніпро-1» ГУМВС полковника міліції ОСОБА_5 , 29.08.2014 під час виходу працівників підрозділу з оточення з м. Іловайська Донецької області, учасники незаконних військових формувань здійснили напад на колону, в якій знаходився рядовий міліції ОСОБА_2 Полковник міліції ОСОБА_5 востаннє бачив ОСОБА_2 перед початком руху колони.
		Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області та Мар`їнським РВ ГУМВС України в Донецькій області було відкрито кримінальне провадження за фактом зникнення безвісти рядового міліції ОСОБА_2 
		У жовтні 2014 року було знайдено труп невідомої особи. 07.05.2015 проведено судову молекулярно-генетичну експертизу, за результатами якої встановлено особу загиблого, яким виявився ОСОБА_2 
		22.05.2015 Відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління заявник ОСОБА_1 отримала свідоцтво про смерть свого сина ОСОБА_2 
		Відповідно до наказу ГУМВ України в Дніпропетровській області від 22.05.2015 №206 о/с рядового міліції ОСОБА_2 було виключено зі списків особового складу за смертю. 
		Згідно висновку службового розслідування за фактом загибелі ОСОБА_2 , загибель останнього визнана такою, що настала у період проходження служби в органах внутрішніх справ України, при виконанні службових обов`язків. 
		Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародною спільнотою.
		У зв`язку з викладеним, заявник просить встановити факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 29.08.2014 поблизу м. Іловайськ Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		У судове засідання заявник не з`явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, просила суд заяву задовольнити.
		Представник заінтересованої особи - Міністерство соціальної політики України, у судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності.
		Представник Російської Федерації до суду не з`явився, через Посольство вказаної держави був повідомлений належним чином про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомив.
		Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
		Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 02.03.1987 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 .
		Відповідно до наказу ГУМВС України у Дніпропетровській області № 248 о/с ОСОБА_2 було прийнято на службу в органи внутрішніх справ України на посаду міліціонера взводу №4 роти №4 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1» ГУМВС України в Дніпропетровській області з 16.07.2014. При цьому, в період з 17.08.2014 по 29.08.2014 ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у м. Іловайськ Донецької області у складі БПСМОП «Дніпро-1».
		Згідно Акту про нещасний випадок №44/15 від 22.06.2015, нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю.
		Як вбачається з вище зазначеного акту, відповідно до рапорту, на той час, заступника командира БПСМОП «Дніпро-1» ГУМВС України майора Берези ОСОБА_6 , 29.08.2014 під час виходу працівників підрозділу з оточення з м. Іловайська рядовий міліції, ОСОБА_2 , рухався у колоні техніки, що виходила коридором. Відомості щодо місцезнаходження або загибелі рядового ОСОБА_7 В. були відсутні. Опитаний командир БПСМОП «Дніпро-1» ГУМВС полковника міліції ОСОБА_5 пояснив, що 29.08.2014 під час виходу працівників підрозділу з оточення з м. Іловайська Донецької області, учасники незаконних військових формувань здійснили напад на колону, в якій знаходився рядовий міліції ОСОБА_2 Полковник міліції ОСОБА_5 востаннє бачив ОСОБА_2 перед початком руху колони. Надалі було з`ясовано, що 17.09.2014 відділом Тернопільського МВ УМВС України у Тернопільській області було відкрито кримінальне провадження №12014210010002459 за ч.1 ст. 115 КК України за фактом зникнення безвісти рядового міліції ОСОБА_2 01.10.2014 Мар`їнським РВ ГУМВС України в Донецькій області також було відкрито кримінальне провадження №12014050550001665000 за ч.1 ст. 115 КК України за фактом зникнення безвісти рядового міліції ОСОБА_2 
		У жовтні 2014 року було знайдено труп невідомої особи, а 07.05.2015 проведено судову молекулярно-генетичну експертизу, за результатами якої встановлено особу загиблого, яким виявився ОСОБА_2 
		22.05.2015 Відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління Матущак Тетяна Павлівна отримала свідоцтво про смерть свого сина ОСОБА_2 .
		Відповідно до наказу ГУМВ України в Дніпропетровській області від 22.05.2015 №206 о/с рядового міліції ОСОБА_2 з 29.08.2014 було виключено зі списків особового складу за смертю.
		Як вбачається з висновку проведення службового розслідування від 20.06.2015 за фактом загибелі міліціонера БПСМОП «Дніпро-1» ГУМВС рядового міліції ОСОБА_2 , загибель останнього визнана такою, що настала у період проходження служби в органах внутрішніх справ України, при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки у боротьбі зі злочинністю.
		10.07.2015 ОСОБА_1 отримала посвідчення «члена сім`ї загиблого» військовослужбовця серії НОМЕР_2 , що дає право останній користуватися відповідними пільгами, встановленими законодавством України, як для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.
		Указом Президента України від 14.11.2014 №873/2014 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі ОСОБА_2 було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
		Крім того, 21.08.2015 рядового міліції ОСОБА_2 посмертно було нагороджено полковою заохочувальною відзнакою  нагрудним знаком «Лицарський хрест доблесті ІІІ ступеня» та пам`ятним нагрудним знаком «Іловайськ-2014» від 28.08.2015.
		Положенням ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Згідно із ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		Отже, Конституцією України зобов`язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов`язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.
		Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).
		Наведені положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Зокрема, як визначено в ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому-восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
		Відповідно до ст. 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»», від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території " (далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст. 1 названого Закону зі змінами та доповненнями).
		Також, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Окрім зазначеного, Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер - війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		У ст. 1, 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» з подальшими змінами і доповненнями закріплено, що цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. 
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р з подальшими змінами і доповненнями затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, до якого також включено м. Іловайськ Донецької області.
		Постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VIII визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Відповідно до ст. 2, 7 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
		Наведеними нормативно-правовими актами на законодавчому рівні у відповідності до положень ст. 85 Конституції України встановлено, що з 20 лютого 2014 року має місце збройна агресія Російської Федерації проти України, а окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей визнано тимчасово окупованими територіями.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року F 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року F 40167/06, § 129).
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року F 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року FF 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року F 40167/06, § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року F 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року F 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року F 40167/06, § 132).
		Відповідно до статті 2 Конвенції «Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях», яка ратифікована Україною 3 липня 1954 року, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової чи повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
		Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме: Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство ОСОБА_8 Британії та ОСОБА_9 і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі ОСОБА_10 Організації Об`єднаних ОСОБА_11 .
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Дослідженими у справі доказами достовірно встановлено, що ОСОБА_2 приймав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької і Луганської областей і 29.08.2014 при виконанні бойового завдання отримав поранення у м. Іловайськ Донецької області несумісне з життям та загинув.
		Дата і місце викладені у лікарському свідоцтві про смерть №621/Л від 20.05.2015, довідка про причину смерті від 22.05.2015, довідка заступника начальника УКЗ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_12 від 30.06.2015, постанова ВЛК ГУМВС України в Дніпропетровській області №54 від 02.07.2015, у системному аналізі із визнаними на законодавчому рівні обставинами і фактами, дає обґрунтовані підстави вважати, що виконання ОСОБА_2 обов`язків військової служби на захист Батьківщини зумовлене саме збройною агресією Російської Федерації проти України в розумінні ст. 1 Закону України «Про оборону України», а фактичні обставини його загибелі свідчать про наявність причинно-наслідкового зв`язку між збройною агресією Російської Федерації проти України і загибеллю ОСОБА_2 .
		Встановлення цього факту для заявника має юридичне значення, оскільки має наслідком набуття її сином статусу жертви міжнародного збройного конфлікту як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954, а це обумовлює виникнення у неї індивідуальних прав та обов`язків як матері загиблого, що передбачені цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		За викладених обставин, досліджених у судовому засіданні письмових доказів і законодавчих приписів, суд дійшов висновку про доведеність і обґрунтованість вимог заявника, а тому заява підлягає задоволенню у повному обсязі.
		Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. ст. 259, 263-265, 273, 293, 315-319, 354, 355 ЦПК України, суд,-
		 
		ВИРІШИВ:
		Заяву ОСОБА_1  (паспорт НОМЕР_3 НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації  АДРЕСА_1 ), де заінтересовані особи  Міністерство соціальної політики України (ЄДРПОУ 37567866, місце знаходження  вул. Еспланадна, 8/10 в м. Київ, 01601), Російська Федерація (вособі ПосольстваРосійської Федераціїв Україні,місце знаходження просп.Повітрофлотський,27,м.Київ,03049), про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити. 
		Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при виконанні обов`язку військової служби 29 серпня 2014 року поблизу м. Іловайськ Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дняйого проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська.
		 
		Заявник - ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання  АДРЕСА_1 .
		 
		Заінтересовані особи:
		 
		-Міністерство соціальноїполітики України, ЄДРПОУ 37567866, місцезнаходження - вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601;
		 
		-Російська Федераціяв особіПосольства РосійськоїФедерації вУкраїні, місцезнаходження просп. Повітрофлотський, 27, м. Київ, 03049.
		 
		 
		 
		   Суддя                                    О.Б.Подорець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...