Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 154/1463/19 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 11.06.2019. Зареєстровано: 12.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 14.06.2019.
Дата набрання законної сили: 20.07.2019
Номер судового провадження: 2-о/154/41/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Копія 
		154/1463/19 
		2-о/154/41/19 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 червня 2019 року                     м. Володимир-Волинський
		 
		Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі: 
		 
		головуючого  судді Каліщука А.А. 
		за участю секретаря судового засідання Процюк Н.Р.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Володимир-Волинського міського суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, 
		встановив:
		Позивач звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити факт загибелі ОСОБА_2 при виконанні обов`язку військової служби 22.05.2014 р. в районі с. Благодатне Волноваського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. 
		В обґрунтування своїх вимог заявник зазначила, що її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний Володимир-Волинським об`єднинаним районним військовим комісаріатом для проходження строкової служби в Збройних Силах України. 
		Відповідно до витягу з наказу командира 51 окремої механізованої бригади №7 від 19.05.2014 р., ОСОБА_2 ьуло призначено для несення бойового чергування на блок  пост № НОМЕР_1 з розтащуванням неподалік від с. Благодатне Волноваського району Донецької області. 22.05.2014 р. ОСОБА_2 потарпив під обстріл з боку проросійських найманців, в результаті чого отримав несумісні з життям поранення та загинув. 
		Лікарським свідоцтвом про смерть та свідоцтвом про смерть встановлено факт смерті ОСОБА_2 та її причини.
		Витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв встановлено, що зазначені у лікарському свідоцтві про смерть поранення та причина смерті ОСОБА_2 пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.
		Заявник вважає, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України її син ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі с. Благодатне Волноваського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України виконуючи обов`язки військової служби, пов`язані із захистом Батьківщини, чим було порушено невід`ємне право на життя її чоловіка, передбаченестаттею 27 Конституції України,ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року. 
		Встановлення даного факту необхідно заявнику для визначення їй статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права
		В судове засідання заявник подала заяву в якій просить заяву задовольнити, розгляд справи проводити у її відсутності. 
		Представник Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, однак подав заяву в якій просить проводити розгляд справи у його відсутності. 
		Представник Посольства Російської Федерації в Україні в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату і час судового розгляду через Посольство вказаної держави, про причини неявки суд не повідомив, не подавав заяв про відкладення розгляду справи.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши всі докази в сукупності, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Новосілки, Володимир-Волинського району, Волинської області. 
		Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 підтверджується, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 і заявник є його матір`ю.
		Із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 №33 вбачається, що 10.04.2014 р. ОСОБА_2 призваний на військову службу до складу Збройних Сил України. 
		Довідкою ТВО командира військової частини НОМЕР_3 підтверджується, що ОСОБА_2 у період з 09.05.2014 р. по 28.05.2014 р. брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції.
		Факт загибелі ОСОБА_2 підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть від 23.05.2014 р. та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 27.05.2014 р. згідно з яких смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 поблизу с. Благодатне Волноваського району Донецької області.
		Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 23.05.2014 р. №113 та витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 1609 від 13.06.2014 р. встановлено, що поранення та причина смерті ОСОБА_2 пов`язані із виконанням обов`язків військової служби. 
		Указом Президента України «Про відзначення державними нагородами України» від 04.06.2015 року ОСОБА_2 посмертно нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни».
		Крім того, наказом командира 14 ОМБР №16 від 11.08.2016 р. ОСОБА_2 був посмертно нагороджений відзнакою «Командира 14 ОМБР». 
		Положеннямст. 3 Конституції Українивстановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Згідно ізст. 27 Конституції Україникожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		Отже,Конституцією Українизобов`язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов`язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.
		Крім того,Конституцією Українивизначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).
		До повноважень Верховної ради України, відповідно до п.9 ч.1ст.85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		Згідно зістаттею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Відповідно достатті 4 цього законуу разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		Згідно зіст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 рокуіз змінами і доповненнями, внесеними відповідноЗаконом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року №685-VІІІАвтономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		Згідно зпостановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»», від 21.04.2015 №337-VIIIзазначеніподії на сході України відбувалися за певним сценарієм.
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнятоЗакон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території "( далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється діяКонституціїтазаконів Україниі встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року(ст. 1 названого Законузі змінами та доповненнями).
		Також, прийнятопостанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно доЗакону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей"запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Такожпостановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIIIзаконодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер -війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч. 3 ст. 82ЦПК України), стала окупація частини території України, в тому числі частини Донецької області, де загинув син заявниці  ОСОБА_2 під час бойових дій регулярних військ Російської Федерації в Луганській, Донецькій області України, і саме цим військам протистояли військові Збройних сил України, де проходив військову службу ОСОБА_2 .
		Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод тастаттею 8 Конституції Українигарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ч.2ст. 315 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщозакономне визначено іншого порядку їх встановлення.
		Згідно з роз`ясненьпостанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Врахувавши викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 при виконанні обов`язку військової служби 22.05.2014 р. поблизу с.Благодатне Волноваськогорайону ДонецькоїобластіУкраїни внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України необхідне заявнику для визначення статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд прийшов до висновку, що вимоги заяви є обгрунтованими, доведеними, а тому заява підлягає до задоволення.
		КеруючисьКонституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. ст.259, 263-265, 273, 293, 315-319, 354, 355 суд,
		ухвалив:
		заяву задовольнити.
		Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконані обов`язку військової служби 22.05.2014 р. в районі с. Благодатне Волноваського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повне судове рішення складено 11.06.2019 р. 
		    
		Головуючий:/підпис/
		Згідно з оригіналом.
		Суддя               А.А. Каліщук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...