Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 281/194/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; факту народження, з них: на тимчасово окупованій території України.
Надіслано для оприлюднення: 13.06.2019. Зареєстровано: 14.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.06.2019.
Дата набрання законної сили: 12.07.2019
Номер судового провадження: 2-о/281/16/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Лугинський районний суд Житомирської області
		11301, вул. М. Грушевського, 2 а, смт Лугини, Лугинський район Житомирської області
		тел. (04161) 9-14-72, факс (04161) 9-15-47, inbox@lg.zt.court.gov.ua 
		Справа № 281/194/19
		Провадження по справі 2-о/281/16/19
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		07 червня 2019 року                         смт Лугини
		 
		Лугинський районний суд Житомирської області в складі:
		головуючого судді Свинченко Г.Д. ,
		за участі: секретаря судових засідань Гельвейчук І.А.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Лугини цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,- 
		В С Т А Н О В И В :
		    В березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, у якій просила встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 12.07.2014 в районі с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		   В обґрунтування заяви вказує, що її син, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був призваний на військову службу по мобілізації, звання  солдат, посада  розвідника (снайпера) 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 2 механізованого батальйону військової частини польова пошта НОМЕР_1 (додаток 4). При цьому, в період з 19.05.2014 року по 11.07.2014 року він безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької та Луганської областей (додаток 16). 
		  Згідно наказукомандира військовоїчастини польовапошта НОМЕР_1 від 01.06.2014року в періодз 10.07.2014року по13.07.2014року військовослужбовці,у томучислі,солдат,розвідник (снайпер)3розвідувального відділеннярозвідувального взводу2механізованого батальйонувійськової частинипольова пошта НОМЕР_1   ОСОБА_2 виконував обов`язки військової служби. Загибель солдата ОСОБА_2 сталась в результаті бою під час зайняття висоти поблизу населеного пункту Землянка Луганської області де перебували підрозділи незаконних збройних формувань (додаток 17). 
		В тойже час,як свідчатьзасоби масовоїінформації,зокрема Інтернет-портал«Книга пам`ятіполеглих заУкраїну»,12.07.2014року підчас відбиттязахопленої ворогомвійськової технікиособисто керуючірозвідувальним відділеннямза відсутностікомандира загинувсолдат, розвідник-снайпер  ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (додаток 18).
		Відповідно до інформації зазначеної в статті «ФОТОФАКТ. Карта бойових дій АТО станом на 5 червня» оприлюдненої 05.06.2014 року Інтернет-порталом «Сьогодні» під контролем російських військових залишилися лише окремі райони Луганської та Донецької областей. Тривають бої в Луганську, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Рубіжному Луганської області та Донецьку, Слов`янську, Краматорську Донецької області (https://ukr.segodnya.ua/regions/donetsk/karta-boevyh-deystviy-ato-po-sostoyaniyu-na-5-iyunya-526579.html) (додаток 19).
		В статті «Карта бойових дій у зоні АТО станом на 11 липня» оприлюдненої 11.07.2014 року Інтернет-газетою «КорреспонденТ.net» за останню добу російськими військовими здійснено шість обстрілів блокпостів і підрозділів Збройних сил України в районах Луганська, Донецька, Рубіжного, Маринівки, Щастя, Дякова. Також російські військові продовжують обстрілювати прикордонників, які прикривають держкордон України (https://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3391300-karta-boiovykh-dii-u-zoni-ato-stanom-na-11-lypnia) (додаток 20).
		Дані статей, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках Інтернет-видань, підтверджують участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації в районі с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області, і саме цим військам протистояли військовослужбовці військової частини польова пошта НОМЕР_1 , де, зокрема, і проходив військову службу ОСОБА_2 .
		Свідоцтвом про смерть встановлено, що смерть ОСОБА_2 дійсно сталася 12.07.2014 року поблизу с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області (додаток 21).
		Витягом із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв встановлено, що травма та причина смерті ОСОБА_2 12.07.2014 року дійсно пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (додаток 22). 
		Витягом ізнаказу командиравійськової частинипольова пошта НОМЕР_1 (постройовій частині)встановлено,що солдата  ОСОБА_2 було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю (додаток 23).
		Указом Президента України 14.11.2014 року № 873/2014 її сина було посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (додаток 24). Крім того, його було нагороджено медаллю «Незалежність України» (додаток 25).
		Крім того, ОСОБА_1 було отримано посвідчення для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби серії НОМЕР_2 (додаток 26).
		Зазначає, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, мій син, ОСОБА_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 в районі с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області України.
		Заявник зазначила, що її звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 12.07.2014 року у складі військової частини НОМЕР_1 Збройних силУкраїни в районі с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області України, що сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, обумовлено, тим, що вона маю на меті визначення статусу ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права. 
		Учасники справи в судове засідання не прибули.
		Заявник в письмовій заяві просила проводити судовий розгляд даної справи у її відсутності, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі.
		Представник заінтересованої особи - Міністерство соціальної політики України до суду не прибув, однак надіслав заяву про розгляд справи без його участі.
		Представник заінтересованої особи  Російської Федерації до суду не прибув, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак участі представника в судовому засіданні не забезпечив, заяв та клопотань до суду від якого не надходило.
		Відповідно до ч. 1 ст.223ЦПКУкраїни неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених ст. 223 ЦПК України.
		Оскільки усі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі матеріалів.
		Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		   Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що заява підлягає задоволенню, за наступних підстав.
		Судом встановлено, що заявник є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .
		Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року №337-VIII було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», з якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння нерегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. У подальшому лідер партії «Русское единство» проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року №891-VІІ, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів».
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідно зі ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VІІ, із змінами і доповненнями, Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України із зазначенням дати початку тимчасової окупації 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Республіку Крим Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року №337-VIII, зазначені події на сході України відбувалися таким чином.
		Протягом травня 2014 року самоназвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації, батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою.
		На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня 2014 року, в зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил».
		Нерегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси, які постачалися з території РФ. Це підтверджувалося численними поясненнями затриманих військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації.
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		Статтею першоюЗаконуУкраїни«Про оборонуУкраїни»від06грудня1991року№1932-ХІІ збройна агресія визначається як застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: - вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; - напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		За наслідками військової агресії Російської Федерації прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року за №254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України«Проособливийпорядок місцевогосамоврядуваннявокремих районахДонецькоїтаЛуганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Відповідно до абз.2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Крім того, постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VІІІ законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Ради Європи, Парламентської Ради НАТО, Парламентської Ради ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Ради ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.
		Військові дії Російської Федерації на території України були визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Отже, при вирішенні зазначеної справи знайшов своє підтвердження факт збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, що є загальновідомим.
		Як встановлено судом безпосередньо брав участь в заходах, направлених на захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
		Свідоцтвом про смерть встановлено, що смерть ОСОБА_2 дійсно сталася 12.07.2014 року поблизу с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області (додаток 21).
		Витягом із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв встановлено, що травма та причина смерті ОСОБА_2 12.07.2014 року дійсно пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (додаток 22). 
		Витягом ізнаказу командиравійськової частинипольова пошта НОМЕР_1 (постройовій частині)встановлено,що солдата  ОСОБА_2 було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю (додаток 23).
		Викладені вище обставини справи встановлюють причинний зв`язок між загибеллю ОСОБА_2 та збройною агресією Російської Федерації проти України.
		У статті 55КонституціїУкраїни визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. 
		Відповідно до частин першої та другої статті 124КонституціїУкраїни делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		   У Рішенні КонституційногоСудуУкраїнивід 25грудня1997року№9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124КонституціїУкраїни необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
		У Рішенні КонституційногоСудуУкраїнивід 07травня2002року№8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64КонституціїУкраїни право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. 
		У частині четвертій статті 10ЦПКУкраїни і статті 17ЗаконуУкраїни«Про виконаннярішеньтазастосування практикиЄвропейськогосудуз правлюдини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію прозахистправлюдини іосновоположнихсвобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною ОСОБА_6 України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. 
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129). 
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 132).
		Відповідно до статті 2 Конвенції «Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях», яка ратифікована Україною 3 липня 1954 року, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової чи повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
		Статтею 13 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною таких збройних сил.
		Згідно з частиною першою та пунктом п`ятим частини другої статті 293ЦПКУкраїни окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Відповідно до змісту ст.318ЦПКУкраїни у заяві про встановлення факту повинно бути зазначено мету встановлення такого юридичного факту.
		Як вказувала заявник, встановлення зазначеного юридичного факту їй необхідно з метою визначення статусу загиблого ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 3 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, та іншими нормативними актами міжнародного права. 
		Отже, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація її особистих та майнових прав. При цьому, відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника.
		   Саме таких висновків щодо застосування вищезазначених норм права дійшов Верховний Суд у подібних правовідносинах у постановах від 21 березня 2018 року (№61-4150св18) та від 12 квітня 2018 року (№61-4411св18).
		Оскільки встановлення юридичного факту загибелі особи при виконанні обов`язку військової служби внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України можливе лише у судовому порядку, а викладені у заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що подана заява є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
		Відповідно до положень ч. 4 ст.294ЦПКУкраїни при ухваленні судом рішення в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються. 
		Керуючись статтями 12, 13, 76-83, 141, 258-259, 264-265, 268, 294, 354-355, Перехідними положеннями Цивільного процесуального кодексу України, суд, 
		                    У Х В А Л И В :
		Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 12.07.2014 в районі с. Олександрівка Новоайдарського району Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного суду через Лугинський районний суд Житомирської області.
		   Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. Якщо буде подано апеляційну скаргу, рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
		Повний текст рішення буде складено 12 червня 2019 року.
		 
		 
		 
		   Суддя Г.Д. Свинченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...