Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 699/1082/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 14.06.2019. Зареєстровано: 19.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2019.
Дата набрання законної сили: 15.07.2019
Номер судового провадження: 2-о/691/65/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОРОДИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		справа № 699/1082/18 
		провадження № 2-о/691/65/19
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 червня 2019 року м. Городище
		 
		Городищенський районний суд Черкаської області у складі: головуючого судді Подороги Л.В., за участю секретаря судових засідань Йосипенко І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Городищенського районного суду, цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб:  Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення,-
		 
		                                                   в с т а н о в и в :
		 
		ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити юридичний факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від поранень, отриманих 10.08.2014 при виконанні службових обов`язків в районі м. Іловайськ Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Обґрунтовуючи заявлені вимоги, заявник зазначила, що її син - ОСОБА_2 наприкінці 2013 - початку 2014 брав активну участь у подіях Революції Гідності і з початком військових дій па сході України прийняв рішення про вступ добровольцем до батальйону «Азов». Наказом ГУ № 543 о/с від 24.06.2014 ОСОБА_2 призначений на посаду міліціонера батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» ГУМВС України в Київській області. На підставі наказу Головного управління МВС України у Київській області № 601 о/с дек від 07.07.2014 молодший сержант міліції ОСОБА_2 з 29.06.2014 був відряджений в зону бойових дій до м. Маріуполь Донецької області.
		У кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. Із цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 № 337-VIII, зазначені події розвивались за таким сценарієм:
		Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними силами Російської Федерації, всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації, порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.2017, для блокування українських військових частин.
		10.08.2004 під час бою за м. Іловайськ Донецької області, її син ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що було офіційно підтверджено командиром БПСМОП «Азов» ГУМВС України   в   Київській   області   підполковником   міліції   Білецьким А.Є.    та   лікарем-хірургом зазначеного підрозділу Середою С.В. , який особисто надав її сину першу медичну допомогу після   отримання   ним   поранення. З 11.08.2014 ОСОБА_2 знаходився стаціонарному  лікуванні  у Дніпропетровській  обласній   клінічній  лікарні   ім. І.І. Мечникова з діагнозом: «проникаюче бойове кульове торакоабдомінальне поранення з ушкодженням діафрагми, підшлункової залози, шлунку, дванадцятипалої кишки, тонкої кишки, поперечно-ободової кишки. З 20.08.2014 по 02.09.2014 її син знаходився на обстеженні та лікуванні в клініці Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О.Шалімова АМН України, де йому був поставлений діагноз: «вогнепальне   проникаюче   поранення   черевної   порожнини.   Поранення печінки, шлунку, підшлункової залози, порожньої та поперечно-ободової кишки,  діафрагми. Гемоперитонеум. Травматичний шок ІІІ - IV. Гостра перфоративна стресова виразка шлунку. Перфорація поперечно-ободової кишки. Стан після   операції. Місцевий   серозно-фібринозний перитоніт. Лапарастома». 02.09.2014 у зв`язку з тяжкістю поранень ОСОБА_2 був транспортований на лікування до військового шпиталю м. Ульм, Федеративна Республіка Німеччина, де ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер.
		Заявник вважає, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, помер її син ОСОБА_2 від поранень, отриманих при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із захистом Батьківщини, чим було порушено невід`ємне право на його життя, передбачене ст. 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. 
		У судовому засіданні заявник та її представник ОСОБА_5 заявлені вимоги підтримали, просили їх задовольнити, покладаючись на викладені у заяві обставини.
		Представник Міністерства соціальної політики України у судове засідання не з`явився, подавши клопотання про слухання справи без його  участі.
		Представник Російської Федерації  у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце слухання справи, був повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення судових повісток.
		Суд, заслухавши думку представника заявника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного. 
		ОСОБА_1 являється матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26.09.2014, Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 0014403425).
		   За довідкою Головного управління МВС України у Київській області № 3/2857 від 22.10.2014, міліціонер батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» ГУМВС України в Київській області рядовий міліції ОСОБА_2 дійсно проходив службу в органах внутрішніх справ з 24.06.2014 по 23.09.2014. 
		Відповідно наказу Головного управління МВС України в Київській області від 07.07.2014 № 601 о/с дек, міліціонер батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» ГУМВС України в Київській області рядовий міліції ОСОБА_2 для виконання завдань визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення антитерористичпих операцій, був відряджений з 29.06.2014 до міста Маріуполь Донецької області у розпорядження керівника антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей.
		Помер 23.09.2014 у військовому госпіталі м. Ульм, Німеччина від отриманих поранень під час проходження служби в органах внутрішніх справ в зоні АТО при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю.
		Відповідно до витягу з наказу Головного управління МВС України в Київській області № 357 о/с від 10.07.2015, ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу у зв`язку зі смертю 23.09.2014 у спеціальному званні «молодший сержант міліції».
		Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть S 1556/2014 від 15.10.2014, дата смерті ОСОБА_2 є 23.09.2014 о 12 год. 02 хв. Причина неприродної смерті поліорганна недостатність (відмова ряду органів) внаслідок вогнестрільної та уламкової травми. Місце настання смерті м. Ульм, Німеччина. 
		Згідно акту проведення службового розслідування нещасного випадку, що стався 23.09.2014, поранення працівника БПСМОПІ «Азов» ГУМВС України в Київській   області молодшого сержанта міліції ОСОБА_2 сталося в період проходження служби а зоні АТО при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьби зі злочинністю.
		Указом Президента України від 14.08.2014 ОСОБА_2 нагороджений медаллю «За військову службу Україні». 
		 
		Положенням ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Статтею 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		Таким чином, Конституцією України зобов`язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов`язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів. 
		Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, ст. 106 Конституції України.
		До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України, належить оголошення, за поданням Президента України, стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		Статтею 1 ЗУ «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Відповідно до ст. 4 цього Закону, в разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховної Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21.04.2015 було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20.02.2014 були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		Згідно зі  ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 зі змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20.02.2014.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки" (07.04.2014) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014).
		Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»» від 21.04.2015 №337-VIII, зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27.01.2015 було прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» ( далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20.02.2014 (ст. 1 названого Закону зі змінами та доповненнями). 
		Також, прийнято постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Крім того, Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Також, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Так, 15.01.2015 Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер - війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25.06.2015 визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, в тому числі частини Донецької області, де загинув син заявниці.
		Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Враховуючи, що в судовому засіданні належними та допустимими доказами доведено, що причина смерті сина заявниці ОСОБА_1   ОСОБА_2 від поранень, отриманих 10.08.2014 при виконанні службових обов`язків в районі м. Іловайськ Донецької області та пов`язана із захистом Батьківщини внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, встановлення даного факту необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, іншого порядку встановлення даного факту немає, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		 
		На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 5, 6, 12, 13, 14, 81, 258, 259, 263, 265, 273, 293, 315 - 319, 354 ЦПК України, суд, -
		 
		                                                       в и р і ш и в :
		 
		Заяву задовольнити.
		Встановити юридичний факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від поранень, отриманих 10.08.2014 при виконанні службових обов`язків в районі м. Іловайськ Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області, через суд першої інстанції, протягом 30 днів, з дня його проголошення.
		Повне рішення суду складено 14.06.2019. 
		 
		Суддя        Л. В. Подорога

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...