Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/3426/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 19.06.2019. Зареєстровано: 20.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 21.06.2019.
Дата набрання законної сили: 16.07.2019
Номер судового провадження: 2-о/466/71/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 466/3426/19
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		03 червня 2019 року м. Львів
		Шевченківський районний суд м. Львова
		в складі: головуючого  судді Ковальчука О.І.
		з участю секретаря Кайрякової К.О.
		справа №466/3426/19
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація (Посольство Російської Федерації в Україні) про встановлення факту, що має юридичне значення
		 встановив:
		14.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту що має юридичне значення, в якій просить встановити факт поранення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні обов`язку військової служби 03.02.2015 року поблизу населеного пункту Артемівськ Донецької області України - внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		В обґрунтування заяви покликається на те, що ОСОБА_1 , є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила Права». Народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Малин Житомирської області. 
		На підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", ОСОБА_1 , 21.03.2014 року був призваний на військову службу. Військову службу проходив у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 на посаді старшого кухара господарського відділення взводу матеріального забезпечення 2 механізованого батальйону. Крім цього, в період з 19.05 2014 року по 05.09.2014 року га з січня 2015 року по 03.02.2015 року заявник безпосередньо брав участь в бойових діях, забезпечення їх проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей. 
		Як загальновідомо, у кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 року №337-VIII, зазначені події розвивались за таким сценарієм.
		Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації, всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації, порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.
		27.02.2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України. За цих обставин лідер партії «Русское единство» Сергій Аксьонов у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, а також положення Будапештського меморандуму, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16.03.2014 року провела так званий референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати цього «референдуму» не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 року Територіальна цілісність України». 
		17.03.2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою.
		18.03.2014 року самоназвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів». Законодавчим органом Російської Федерації 21.03.2014 року прийнято Федеральний конституційний закон «О прииятии в Росеийскую Федерацию Республики Крим и образовании В составе Российской Фсдерации НОВЬІХ субьектов - Республики Крим и города федерального зчачения Севастополя».
		Верховною Радою України з метою забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, захист інтересів держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах окупації прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим па тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року №1207-VІІ. Цей Закон визначив статус частини території України, як тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановив особливий правовий режим на цій території, визначив особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Також визначено дату початку тимчасової окупації - 20.02.2014 року.
		З метою правової протидії агресору Верховною Радою України також прийнято Закон України «Про санкції» від 14.08.2014 року №1644-ІІ. яким визначено механізм впровадження спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів щодо Російської Федерації.
		На виконання зазначеного Закону України «Про санкції» Кабінетом Міністрів України задано розпорядження від 11.09.2014 року №829-р «Про пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів» саме у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації.
		У цілісній сукупності усі наведені в хронологічній послідовності нормативно-правові акти відтворюють обставини, що відбувались на частині території України Автономної Республіки Крим та вказують на військову агресію Російської Федерації по відношенню до України, наслідком якої стала повна окупація та подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим, яка засуджена міжнародними інстанціями.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Російська Федерація продовжила військову агресію по відношенню до України.
		Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 року) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 року).
		Протягом травня 2014 року самоназвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України. Вказані факти закріплені постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 року № 337-VП.
		11.05.2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки». Показово, що ані самі референдуми, ані проголошені ними утворення так і не були визнані міжнародною спільнотою. Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі.
		Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «ДНР». Так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичною легітимністю», - заявила прес-секретар верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ ОСОБА_2 .
		23.08.2014 року розпочалося масове вторгнення на територію Донецької га Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації. зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».
		На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29.08.2014 року у зв`язку з агресією
		Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил». Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29.08.2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А.Ф. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Російської Федерації проти України».
		Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців. створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією.
		Зазначене також підтверджується фактами численних затримань громадян Російської Федерації та військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації.
		Так, згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 20.06.2014 року, українськими військовослужбовцями під Слов`янськом Донецької області було затримано громадянина Російської Федерації, направленого російськими спецслужбами для участі у бойових діях на сході України. За словами затриманого, представник Федеральної служби безпеки Російської Федерації, який його вербував, пообіцяв платити винагороду за вбитого українського офіцера тисячу доларів США, а за вбитого рядового військовослужбовця  300 доларів США. Після проходження інструктажу найманець отримав двісті тисяч рублів та квиток до м. Луганськ. Звідти він мав дістатися до Слов`янського міськвиконкому для отримання зброї та подальших інструкцій для участі у бойових діях на Сході України.
		Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 14.08.2014 року, співробітниками Державної прикордонної служби України на контрольно-пропускному пункті «Успенка», під час спроби залишити територію України, був затриманий громадянин Російської Федерації, 1985 року народження, уродженець та мешканець м. Уфа Російська Федерація. Під час допиту затриманого стало відомо, що 08.06.2014 року він незаконно прибув на територію України повз прикордонний пункт «Ізварине» для вступу до підрозділів окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Донецької області. Також з`ясувалося, що у період з 08 червня 2014 року до 30 червня 2014 року затриманий громадянин Російської Федерації перебував у штабі окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Донецької області в м. Горлівка, а з 30 червня 2014 року до 20 липня 2014 року він проходив службу па блокпості російським найманців «Майорський» у складі угруповання «Витязі Донбасу», основним завданням якого є охорона блокпостів окупаційної влади Російської Федерації на території Донецької області. З його слів слідує, що бойовики, які патрулювали блокпости, мали на озброєнні автомати Калашникова калібру 5.45 з розрахунку 14 одиниць на 29 чоловік. 3-4 ручних гранатомети «Муха» та один БТР.
		Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 06.09.2015 року, співробітники служби безпеки України поблизу села Славне Марийського району Донецької області затримали громадянина Російської Федерації, який брав участь у бойових діях у складі незаконних збройних формувань окупаційної адміністрації Російської Федерації на території ДОНЕЦЬКОЇ області проти українських вояків. Затриманий під час відбування покарання у виправній колонії на території Російської Федерації був завербований співробітником ФСБ для участі в бойових діях у складі незаконних збройних формувань окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Донецької області. Російський найманець чергував па спостережних пунктах бойовиків у складі незаконного збройного формування "Оплот " та брав участь у встановленні позицій Збройних сил України. Бойовик безпосередньо здійснював корегування артилерійського вогню по позиціях Збройних сил України у районі села Тарамчук Мар`їнського району Донецької області.
		29.07.2016 року незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представила Звіт «Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України». Відповідно до Звіту, перетини кордону та напади на у українські території були організовані за допомогою військових підрозділів Російської Федерації. Покинуті речі персонального вжитку та сліди переміщення військової техніки: рух російських військових підрозділів на території Російської Федерації і через кордон України; факти нелегальних перетинів українського кордону комбатантами з Російської Федерації, які згодом здійснювали напади на об`єкти військової інфраструктури, державні прикордонні частини та цивільні об`єкти: здійснення атак з локацій військових частин регулярних збройних сил Російської Федерації слугують цьому підтвердженням. Крім того, проаналізовані у звіті докази прямого втручання російських збройних сил, служб безпеки, осіб, які прямо пов`язані з військовими підрозділами Російської Федерації, а також аналіз атак на населені пункти Луганської області влітку 2014 року доводять наявність міжнародного характеру збройного конфлікту на Донбасі.
		Крім цього. 22.12.2017 року дослідницька група Веllingcat опублікувала інтерактивну карту з координатами, звідки Російська Федерація і підконтрольні їй незаконні збройні формування обстрілювали Схід України влітку 2014 року. Так, згідно зібраних доказів, за літо 2014 року артилерійські підрозділи збройних сил Російської Федерації щонайменше 149 разів обстріляли територію України. Також дослідники Веllingcat переконані, що описані та позначені на карті артилерійські напади не можна розцінювати як випадкові або провокаційні обстріли, оскільки такі напади можуть бути розглянуті лише як воєнні дії Російської Федерації проти України.
		Незважаючи на укладення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 05.09.2014 року, Мінський меморандум від 19.09.2014 року і «Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод» від 12.02.2015 року, за якими Російська Федерація та підконтрольні їй бандитські угруповання взяли на себе обов`язки по припиненню збройного конфлікту. Російська Федерація з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України. З моменту підписання 05.09.2014 року Мінського протоколу Збройні сили Російської Федерації та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, місто Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 квадратних кілометрів. Постачання російських окупаційних сил відбувається, зокрема, за допомогою так званих «гуманітарних конвоїв», які регулярно скеровуються Російською Федерацією на територію України шляхом несанкціонованого перетину українсько-російського державного кордону всупереч чинному законодавству України та міжнародним правилам, встановленим Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, що ставить під сумнів гуманітарний характер таких конвоїв. Під виглядом виконання «Комплексу заходів щодо виконання Мінських угод» від 12.02.2015 року російська сторона здійснює перегрупування своїх збройних підрозділів, важких озброєнь, концентрацію їх на Артемівському, Волноваському, Донецькому, Маріупольському напрямках, а також постійно тримає біля українсько-російського кордону численне угруповання своїх регулярних Збройних сил.
		Парламентська асамблея Ради Європи 12.10.2016 року прийняла дві резолюції по Україні, в яких російсько-український конфлікт називається «російською агресією».
		Також резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 19.12.2016 року підтримано резолюцію Третього комітету Генеральної Асамблеї ООН «Ситуація з правами людини в Анонімній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)» та визнано Російську Федерацію державою окупантом.
		19.12.2017 року Генеральна асамблея ООН схвалила оновлену резолюцію про стан дотримання прав людини в окупованому Російською Федерацією Криму, яка підтверджує, що між Україною і Російською Федерацією існує міжнародний збройний конфлікт. Разом з тим, у дОКУМЕНТІ засуджується ретроактивне застосування Російською Федерацією власних законів на окупованій території, примусове автоматичне присвоєння кримчанам російського громадянства та відсутність доступу до Криму для Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні. Також резолюція вимагає від Російської Федерації «повністю і негайно» виконати проміжне рішення Міжнародною суду ООН від 19.04.2017 року у справі «Україна проти Російської Федерації» щодо відновлення прав і свобод громадян України на півострові і закликає російську окупаційну владу забезпечити освітній процес українською та кримськотатарською мовами, утриматись від збереження або накладання нових обмежень на можливості кримськотатарської спільноти зберігати свої представницькі інституції, включаючи Меджліс кримськотатарського народу.
		Крім цього, відповідно до щорічного звіту попереднього розслідування прокурора Міжнародного кримінального суду Фату Бенсуда від 14.11.2016 року ситуація на території Криму та Севастополя є рівнозначною міжнародному збройному конфлікту МІЖ Україною та Російською Федерацією. Також визначено, що встановлення факту правомірності початкової інтервенції, яка мала наслідком за собою окупацію територій України, не є необхідним. Таким чином, даний міжнародний конфлікт може бути розслідуваний згідно з нормами Римського Статуту.
		ЯК наслідок, 15.11.2016 року Російський президент Володимир Путін підписав розпорядження, відповідно до якого РФ виходить з угоди про Римський статут Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Міжнародний кримінальний суд - орган, покликаний здійснювати правосуддя від імені світової спільноти щодо осіб, винних у скоєнні найтяжчих злочинів: геноциду, агресії, злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Кожен з цих термінів трактується по-різному судовим правом різних країн, проте держави, які приєдналися до Статуту МКС підтверджують, що вони розуміють їх однаково.
		Відповідно до щорічного звіту попереднього розслідування прокурора Міжнародного кримінального суду від 04.12.2017 року міжнародний збройний конфлікт між Україною і Російською Федерацією розпочався не пізніше 26.02.2014 року, коли Російська Федерація задіяла особовий склад своїх збройних сил для отримання контролю над частинами території України без згоди уряду України. У звіті йдеться про утиски кримських татар, насильницьке переміщення 179 заарештованих осіб на територію РФ, примусову мобілізацію на військову службу жителів Криму, зникнення і вбивства, жорстоке поводження, порушення права на справедливе судочинство, захоплення майна. Також вказується, що право міжнародних збройних конфліктів можна застосувати і після 18.03.2014 року в тій мірі, в якій ситуація на території Криму і Севастополя буде рівнозначна триваючому стану окупації.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932- XIІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року №254-VIIІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		За змістом абзацу 2 постанови Верховної ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛМР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015 року №145-VIII, з 20.02.2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під-час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Відповідно до пунктів «а», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної .Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31.05.1997 року.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Так, резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 09.04.2014 року рішуче засуджує дозвіл Ради Федерації Федерального Зібрання Російської Федерації на застосування військової сили в Україні, російську військову агресію та подальшу анексію Криму, що є явним порушенням міжнародного права.
		Резолюція Європарламенту (2014/2965 (RSР)) від 15.01.2015 року щодо ситуації в Україні рішуче засуджує агресивну та експансіоністську політику Російської Федерації, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкреслює, що такі дії є порушенням міжнародного права.
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25.06.2015 року визнає, що військові дії па частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації та вводить термін «окупований» по відношенню до Автономної Республіки Крим та м. Севастополь.
		Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
		Отже, наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так міжнародною спільнотою.
		Факт тимчасової окупації Російською Федерацією частин Донецької та Луганської області, включаючи їх сухопутну територію у межах окремих районів, міст, селищ і сіл, надра та внутрішні води зафіксовано також ст. 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Згідно із статтею 2 вказаного Закону, окупація цих територій є незаконною, будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, а Україна не несе відповідальності за незаконні дії Російської Федерації чи її окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях або за прийняті ними незаконні рішення. Відтак, уся відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. Вказане свідчить, що Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1). від 08.07.1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
		Що стосується порушень прав заявника, пов`язаних з агресією Російської Федерації по відношенню до України, то слід зазначити наступне.
		ОСОБА_1 , з 21.03.2014 року по 22.03.2016 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а в період з 19.05.2014 року по 05.09.2014 року та з 30.01.2015 року по 03.02.2015 року безпосередньо брав участь в бойових діях, забезпечення їх проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення бойових дій на території Донецька та Луганської областей.
		Станом на 03.02.2015 року їх підрозділ військовій частини НОМЕР_1 був дислокований поблизу н.п. Артемівськ Донецької області.
		У той же час у статті "За фактами загибелі 6 мирних жителів у Донецькій обл. відкриті кримінальні провадження" від 03.02.2015 року, розміщеній па Інтернет-сайті "112.uа", повідомляється., що станом на ранок 03.02.2015 року від обстрілів незаконних збройних формувань населених пунктів Донецької області загинули 6 мирних жителів, в тому числі дівчинка. Поранення різного ступеня тяжкості отримали 18 чоловік. За всіма фактами правоохоронцями відкриті кримінальні провадження. Так, в Дебальцевому (розташованому неподалік від н.п. Артемівськ Донецької області) 3 людей загинуло. Крім того, серед поранених є і жителі Артемівського району Донецької області, які з травмами різного ступеня тяжкості були доставлені в лікувальні установи.
		У статті "Последние Новости Войни в Украине за 03.02.2015" від 03.02.2015 року повідомляється, що на трасі М-03 Артемівськ-Дебальцево, яка поєднує Дебальцево з іншою територією, підконтрольній російським найманцям, незаконні збройні формування обстріляли колону з підкріпленням для Збройних Сил України. Колона з двох вантажівок і та двох БТР йшла з Артемівська та біля н.п. Миронівський потрапила в засідку. Російські найманці обстріляли колону з автоматів та РПГ. Повідомляється про смерть одного українського військового.
		Згідно інформації в статті "У місті все було нереальним, наче в комп`ютерній грі" від 16.02.2018 року, опублікованій на Інтернет-ресурсі "Громадське", на початку лютого 2015 року в Артемівську (колишня назва - Бахмут) відбувалися обстріли незаконними збройними формуваннями, в тому числі, і з "Градів".
		Дані статей, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках інтериет- видань та в офіційних джерелах, підтверджують участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації В районі н.п. Артемівськ Донецької області, і саме цим військам протистояли військові української армії, що відносились до складу військовій частині НОМЕР_1 , в якій заявник ОСОБА_1 проходив військову службу.
		ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 , в районі н.п. Артемівськ Донецької області потрапив під мінометний обстріл та обстріл зі стрілецької зброї з боку незаконних збройних формувань, в результаті чого отримав поранення лівого стегна, вогнепальний багатоуламковий перелом верхньої третини лівої стегнової кістки з дефектом кісткової тканини.
		Першу медичну допомогу заявник отримав на місці поранення, після чого був доставлений до центральної лікарні міста Артемівськ, звідки був направлений у військовий госпіталь міста Дніпропетровськ. Пізніше проходив лікування у ВМКЦ Західного регіону.
		Свідоцтвом про хворобу № 2363/1 ВЛК хірургічного профілю ВМКЦ Західною регіону, виданим на ім`я ОСОБА_1 , встановлено, що наслідки мінно-вибухової травми множинного вогнепального наскрізного осколкового поранення лівого стегна, операцій  поранення, пов`язане із захистом Батьківщини.
		Згідно з п.13 Свідоцтва про хворобу № 2363/1 ВЛК хірургічного профілю ВМКЦ Західного регіону, ОСОБА_1 , визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
		Відповідно до витягу з наказу командира 30 окремої механізованої бригади (по особовому складу від 21.03.2016 року № 32-рс заявника було звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я.
		Крім того, довідкою до акту ОГЛЯДУ соціальною експертною комісією встановлено, що ОСОБА_1 внаслідок поранення втратив 80 % працездатності, а також визнано його інвалідом 2 групи. Також встановлено, що заявнику протипоказана важка фізична праця.
		Зараз заявник ОСОБА_1 визнаний ветераном війни - учасником бойових дій, а також ветераном війни - інвалідом війни 2 групи.
		Отже, саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією проти України, ОСОБА_1 , отримав поранення 03.02.2015 року поблизу н.п. Артемівськ Донецької області. 
		Проте, свідоцтво про хворобу № 2363/1 ВЛК хірургічного профілю ВМКЦ Західного регіону, виданим на ім`я ОСОБА_1 , як і інші документи, що відповідно до законодавства встановлюють причинний зв`язок травм (поранень, контузій, каліцтв) не визначають причинно-наслідкового зв`язку цих травм (поранень) із збройною агресією Російської Федерації проти України, що необхідно для досягнення мети цього звернення - набуття заявником статусу жертви міжнародного збройного конфлікту.
		Заявник вважаю, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області України було порушено його право на життя і здоров`я, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1 950 року.
		Згідно з ч. 3 ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це право також гарантовано статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
		Згідно з частиною 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		У відповідності до положень постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Встановлення юридичного факту поранення заявника при виконанні обов`язку військової служби 12.07.2014 року на території Донецької області поблизу н.п. Артемівськ Донецької області України, яке сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, буде породжувати юридичні наслідки - набуття заявником статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		У відповідності до статті 2 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової чи повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
		У відповідності до статті 13 Конвенції, ця Конвенція застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною таких збройних сил.
		Відтак заявник ОСОБА_1 вважає. що встановлення факту того, що він отримав поранення саме внаслідок військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено.
		У зв`язку з вищевикладеним, змушений звернутися до суду.
		В судове засідання, яке було призначено на 03 червня 2019 року о 11.00 год., заявник не з`явився. Однак, на адресу суду поступила заява від заявника, з якої вбачається, що він підтримує заяву та просить розглядати справу у його відсутності. 
		Представник заінтересованої особи  Міністерство соціальної політики України в судове засідання не з`явився, однак на адресу суду поступила заява про розгляд справи у їх відсутності.
		Представник заінтересованої особи Російська Федерація (Посольство Російської Федерації в Україні) в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомили, а тому суд вважає за можливе розглянути дану справу у їх відсутність.
		У відповідності до ст.247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання 03 червня 2019 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. 
		З`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.
		В судовому засіданні встановлено, що заявник ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", 21.03.2014 року був призваний на військову службу. Військову службу проходив у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 на посаді старшого кухара господарського відділення взводу матеріального забезпечення 2 механізованого батальйону (а.с.32). 
		Крім цього, в період з 19.05 2014 року по 05.09.2014 року та з 30.01.2015 року по 03.02.2015 року заявник безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується Довідкою Військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 22.03.2016 року №3271 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (а.с.33). 
		З довідки Військової частини польова пошта НОМЕР_1 №4037 від 21.05.2015 року про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) вбачається, що солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 під час участі в антитерористичній операції поблизу Артемівськ Донецької області, потрапив під мінометний обстріл та обстріл зі стрілецької зброї незаконними збройними формуваннями, внаслідок чого отримав вогнепальне поранення лівого стегна, вогнепальний багатоуламковий перелом верхньої третини лівої стегнової кістки з дефектом кісткової тканини, перебував у тверезому стані (а.с.80).
		Першу медичну допомогу заявник отримав на місці поранення, після чого був доставлений до центральної лікарні міста Артемівськ, звідки був направлений у військовий госпіталь міста Дніпропетровськ. Пізніше проходив лікування у ВМКЦ Західного регіону.
		Свідоцтвом про хворобу № 2363/1 ВЛК хірургічного профілю ВМКЦ Західного регіону, виданим на ім`я ОСОБА_1 , встановлено, що наслідки мінно-вибухової травми, множинного вогнепального наскрізного осколкового поранення лівого стегна, операцій  поранення, пов`язане із захистом Батьківщини.
		Згідно з п.13 Свідоцтва про хворобу №2363/1 ВЛК хірургічного профілю ВМКЦ Західного регіону, ОСОБА_1 , визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Потребує звільнення від виконання службових обов`язків за станом здоров`я (а.с.81).
		Відповідно до витягу з наказу командира 30 окремої механізованої бригади від 21.03.2016 року № 32-рс, заявника ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я (а.с.82).
		Довідкою серії 12 ААА №218937 від 27.01.2016 року до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, внаслідок поранення ОСОБА_1  втратив 80 % працездатності та заявнику встановлено другу групу інвалідності у зв`язку з пораненням, які пов`язані з захистом Батьківщини. Протипоказана важка фізична праця (а.с.83-84).
		Так, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни та є пенсіонером по інвалідності ІІ групи внаслідок війни, що підтверджується посвідченням інваліда другої групи серії НОМЕР_2 та пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 (а.с. 85-86).
		Заявник просить суд встановити факт отримання ним поранення при виконанні обов`язку військової служби 03.02.2015 року поблизу н.п. Артемівськ Донецької області України, яке сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, стверджуючи, що від встановлення цього факту залежить набуття ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Суд надавши оцінку всім в сукупності та кожному окремо доказам та аргументам заявника, приходить до наступного.
		Так, відповідно до ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Відповідно до ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення подається до суду за місцем її проживання.
		Зі змісту роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		Крім цього, згідно постанови апеляційного суду Чернівецької області від 06 листопада 2018 року, колегія суддів прийшла до висновку, що встановлення факту про який просить заявник можливе лише в судовому порядку, оскільки законодавець не визначив позасудового, тобто іншого порядку, встановлення причинно-наслідкового зв`язку між пораненням та військовою агресією РФ.
		Відповідно до положень ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Приписами ст.27 Конституції України встановлено, що кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		Згідно частин 1, 2, 3 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
		Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч.4 ст. 17 Конституції України).
		Згідно з пунктом 9 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України (пункти 1, 17, 18 частини першої статті 106 Конституції України).
		Відповідно до пунктів 19 та 20 частини першої статті 106 Основного Закону України Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
		Наведені вище положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		У статті 1 Закону України «Про оборону України» наведено визначення збройної агресії - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
		Відповідно до статті 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		З урахуванням наведених норм слід дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії Російської Федерації проти України має безпосередній зв`язок та випливає із компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів) - Верховної Ради України та Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.
		Підтвердженням такої позиції є прийняття парламентом України та Президентом України низки актів, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Так, 15 квітня 2014 року Верховна Рада України, діючи як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, прийняла Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» (далі - Закон №1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст. 1 Закону зі змінами та доповненнями).
		Відповідно до ст.2 вказаного Закону, цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Цим законом дано визначення «тимчасово окупована територія» - це сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.
		Встановлено правовий режим цієї території та визначено способи захисту прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території Україна і зазначено, що Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території (ч.1 ст. 5 Закону № 1207-VII).
		14 серпня 2014 року Верховна Рада України, виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних норм і правил, констатуючи, що пріоритетами національних інтересів України є, зокрема, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України, заявляючи, що пряме або опосередковане втручання у внутрішні і зовнішні справи України під будь-яким приводом є неприпустимим, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров`ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод, прийняла Закон «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII).
		У цілісній сукупності усі наведені в хронологічній послідовності нормативно-правові акти відтворюють обставини, що відбувались на частині території України - Автономної Республіки Крим та вказують на військову агресію Російської Федерації по відношенню до України, наслідком якої стала повна окупація та подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим, яка засуджена міжнародними інстанціями.
		27 січня 2015 року Верховною Радою України прийнято постанову №129-УІІІ, якою затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об`єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).
		Також, 21 квітня 2015 року Верховна Рада України постановою №337-УІІІ схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов`язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.
		24 вересня 2015 року Президент України своїм Указом №555 ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		1 8 січня 2018 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській області» (далі - Закон №2268-VIIІ), який набрав чинності 24.02.2018 року, статтею 1 якого визначено, що тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме: 1)сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей; 2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини; 3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
		Статтею 2 даного закону визначено, що правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом, Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 1 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.
		Діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.
		Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
		Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
		На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29.08.2014 року у зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил». Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29.08.2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО кваліфікував вторгнення Збройних сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Російської Федерації проти України».
		29.07.2016 року незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представила Звіт «Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України». Відповідно до Звіту, перетини кордону та напади на українські території були організовані за допомогою військових підрозділів Російської Федерації. Покинуті речі персонального вжитку та сліди переміщення військової техніки; рух російських військових підрозділів на території Російської Федерації і через кордон України; факти нелегальних перетинів українського кордону комбатантами з Російської Федерації, які згодом здійснювали напади на об`єкти військової інфраструктури, державні прикордонні частини та цивільні об`єкти; здійснення атак з локацій військових частин регулярних збройних сил Російської Федерації слугують цьому підтвердженням. Крім того, проаналізовані у звіті докази прямого втручання російських збройних сил, служб безпеки, осіб, які прямо пов`язані з військовими підрозділами Російської Федерації, а також аналіз атак на населені пункти Луганської області влітку 2014 року доводять наявність міжнародного характеру збройного конфлікту на Донбасі.
		22.12.2017 року дослідницька група Bellingcat опублікувала інтерактивну карту з координатами, звідки Російська Федерація і підконтрольні їй незаконні збройні формування обстрілювали схід України влітку 2014 року. Так, згідно зібраних доказів, за літо 2014 року артилерійські підрозділи збройних сил Російської Федерації щонайменше 149 разів обстріляли територію України. Також дослідники Bellingcat переконані, що описані та позначені на карті артилерійські напади не можна розцінювати як випадкові або провокаційні обстріли, оскільки такі напади можуть бути розглянуті лише як воєнні дії Російської Федерації проти України.
		У той же час у статті "За фактами загибелі 6 мирних жителів у Донецькій обл. відкриті кримінальні провадження" від 03.02.2015 року, розміщеній па Інтернет-сайті "112.uа", повідомляється., що станом на ранок 03.02.2015 року від обстрілів незаконних збройних формувань населених пунктів Донецької області загинули 6 мирних жителів, в тому числі дівчинка. Поранення різного ступеня тяжкості отримали 18 чоловік. За всіма фактами правоохоронцями відкриті кримінальні провадження. Так, в Дебальцевому (розташованому неподалік від н.п. Артемівськ Донецької області) 3 людей загинуло. Крім того, серед поранених є і жителі Артемівського району Донецької області, які з травмами різного ступеня тяжкості були доставлені в лікувальні установи.
		У статті "Последние Новости Войни в Украине за 03.02.2015" від 03.02.2015 року повідомляється, що на трасі М-03 Артемівськ-Дебальцево, яка поєднує Дебальцево з іншою територією, підконтрольній російським найманцям, незаконні збройні формування обстріляли колону з підкріпленням для Збройних Сил України. Колона з двох вантажівок і та двох БТР йшла з Артемівська та біля н.п. Миронівський потрапила в засідку. Російські найманці обстріляли колону з автоматів та РПГ. Повідомляється про смерть одного українського військового.
		Згідно інформації в статті "У місті все було нереальним, наче в комп`ютерній грі" від 16.02.2018 року, опублікованій на Інтернет-ресурсі "Громадське", на початку лютого 2015 року в Артемівську (колишня назва - Бахмут) відбувалися обстріли незаконними збройними формуваннями, в тому числі, і з "Градів".
		Дані статей, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках інтериет- видань та в офіційних джерелах, підтверджують участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації В районі н.п. Артемівськ Донецької області, і саме цим військам протистояли військові української армії, що відносились до складу військовій частині НОМЕР_1 , в якій заявник ОСОБА_1 проходив військову службу.
		Згідно з пояснювальною запискою до Європейської конвенції про імунітет держав ETS №074 від 16.05.1972 року, розробленою Європейським комітетом із правового співробітництва Ради Європи, його підкомітетом та Комітетом експертів, який підпорядкований Комітету Міністрів Ради Європи «державний імунітет» є концепцією міжнародного права, яка склалася з принципу par in parem non habet imperium (рівний над рівним сили не має), в силу якого одна держава не підлягає юрисдикції іншої держави.
		Стаття 2 Статуту ООН закріплює принцип суверенної рівності усіх членів ООН. Преамбулою Статуту Організації Об`єднаних Націй (набув чинності 24.10.1945 року) передбачено, що держави-учасниці ООН проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди; об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
		Пункт 4 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005 року «Підсумковий документ Всесвітнього саміту 2005 року», говорить, що ООН знову заявляє, що терпимість, повага прав людини мають важливе значення для міжнародних відносин. Пункт 9 цієї Резолюції визнає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН. Пункт 120 згаданої Резолюції говорить про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву. Пункт 122 Резолюції 60/1 говорить, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.
		Стаття 3 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року) чітко встановлює, що кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність. Згідно із статтею 17 Загальної декларації, кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
		Стаття 28 Загальної декларації прав людини говорить, що кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
		Відповідно до статті 30 Загальної декларації прав людини, ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.
		Стаття 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII від 19.10.1973 року, ратифікований Указом Президії Верховної Ради СРСР №4812-VIII від 18.09.1973 року і є обов`язковим для Російської Федерації в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР) говорить, що нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню.
		Відповідно до статті 2 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України №13/98-ВР від 14.01.1998 року, набув чинності для Російської Федерації на підставі Федерального Закону від 02.03.1999 року №42-ФЗ, далі - Договір), Високі Договірні Сторони, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів. Статтею 4 Договору передбачено, що Сторони докладають зусиль до того, щоб врегулювання всіх спірних проблем здійснювалося виключно мирними засобами, і співробітничають у відверненні та врегулюванні конфліктів і ситуацій, які зачіпають їхні інтереси.
		В преамбулі Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року (був підписаний СРСР та є обов`язковим для України та Російської Федерації в порядку правонаступництва. Крім того, посилання на обов`язковість цього акту міститься в низці міжнародних договорів України та Російської Федерації, зокрема в Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією та Договорі між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон. Зокрема у статті 2 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією говориться про зобов`язання сторін згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі) говориться, що держави-учасниці Наради підтверджують свою мету сприяння покращення відносин між ними та забезпечення умов, в яких народи зможуть жити в умовах справжнього та міцного миру, народам буде гарантована безпека від погрози або замаху на їхню безпеку.
		Пунктом I Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року передбачено, що в межах міжнародного права всі держави мають рівні права та обов`язки. Вони будуть поважати право одна одної визначати та здійснювати на свій розсуд їх відносини з іншими державами згідно з міжнародним правом та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року.
		Відповідно до пункту VII Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, в галузі прав людини та основаних свобод держави-учасниці будуть діяти у відповідності до цілей та принципів Статуту ООН та Загальної декларації прав людини.
		Пункт X Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року говорить, що при здійсненні своїх суверенних прав, включаючи право встановлювати свої закони та адміністративні правила, держави-учасниці будуть узгоджуватись зі своїми юридичним обов`язками за міжнародним правом. Крім того, враховувати належним чином та виконувати положення Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року.
		Згідно з пунктом X Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року держави-учасниці підтверджують, що у тому випадку, якщо зобов`язання країн за Статутом ООН увійдуть в протиріччя із з їх зобов`язаннями за будь-яким іншим міжнародним договором, перевагу матимуть їх зобов`язання за Статутом ООН.
		05.12.1994 року був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (далі - Будапештський меморандум. Підписаний від імені Російської Федерації Президентом Росії. Відповідно до пункту 6 Будапештського меморандуму, цей меморандум набув чинності з моменту підписання.
		Пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із пунктом 4 Будапештського меморандуму Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй з метою надання допомоги Україні, як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії.
		Статтею 12 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, згода держави на обов`язковість для неї договору виражається шляхом підписання договору представником держави коли договір передбачає, що підписання має таку силу або в інший спосіб установлено домовленість держав, які беруть участь у переговорах, про те, що підписання повинне мати таку силу. Встановивши домовленість щодо набуття Будапештським меморандумом чинності з моменту його підписання, Російська Федерація взяла на себе зобов`язання за всіма положеннями Будапештського меморандуму, у тому числі і стосовно поваги незалежності і суверенітету та існуючих кордонів України, утримування від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України.
		Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року передбачено, що кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись.
		Статтею 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН від 02.12.2004 року, статтею 11 Європейська конвенція про імунітет держави №ETS №74 від 16.05.1972 року (країна-учасник Російська Федерація з 28.02.1996 року) та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року визначено, що держава (країна) не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді в суді іншої держави, який зазвичай володіє компетенцією розглядати справи, що стосуються грошового відшкодування у випадку смерті або спричинення тілесного ушкодження якій-небудь особі або нанесення шкоди майну або його втрати в результаті дії або бездіяльності, яка імовірно може бути присвоєна державі, якщо така дія або бездіяльність мали місце повністю або частково на території цієї іншої держави і якщо автор дії або бездіяльності знаходився на цій території в момент цієї дії або бездіяльності.
		У відповідності до статті 2 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової чи повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
		У відповідності до статті 13 Конвенції: ця Конвенція застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною таких збройних сил.
		З огляду на вказане вище, оцінюючи повно, всебічно докази по справі у їх сукупності, зважаючи на положення чинного процесуального законодавства України, зокрема ч.2 ст.315 ЦПК України, а також враховуючи, що обставини, які свідчать про факт збройної агресії Росії проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також те, що заявнику для отримання статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права - необхідно встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1  внаслідок збройної агресії РФ проти України.
		Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає заяву підставною та такою, що підлягає до задоволення.
		Керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», ст.ст.3, 17, 27, 85 Конституції України, ст. ст. 4, 12, 81, 223, 258, 259, 263-265, 268, 315, 354 ЦПК України, ч.1 п.15 п.п.15.5 розділу ХІІ. Перехідних положень ЦПК України, суд
		 ухвалив:
		заяву задовольнити повністю.
		Встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні обов`язку військової служби 03.02.2015 року поблизу населеного пункту Артемівськ Донецької області України - внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.
		Повний текст судового рішення виготовлено 11 червня 2019 року.
		Суддя  О.  І.  Ковальчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...