Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 219/1832/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них: на тимчасово окупованій території України.
Надіслано для оприлюднення: 24.06.2019. Зареєстровано: 25.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2019.
Дата набрання законної сили: 23.07.2019
Номер судового провадження: 2-о/219/298/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Справа № 219/1832/19
		                                 Провадження № 2-о/219/298/2019
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		    
		21 червня 2019 року. Артемівський місьркайонний суд Донецької області у складі: 
		головуюючого судді - Радченко Л.А.,
		за участю секретаря - Лосинської І.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бахмута цивільну справу за заявою  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі посольства РФ в Україні, про встановлення факту, що має юридичне значення,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Артемівського міськрайонного суду Донецької області звернулись з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі посольства РФ в Україні, в якій просять, встановити юридичний факт, що їх вимушене переселення у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Заяву обґрунтовують тим, що заявник ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Княжичі Ямпільського району Сумської області, була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 . Також, ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 . Заявник ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Омськ Омської області Російська Федерація, був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_3 . Також, ОСОБА_2 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_4 . 
		На тимчасово окупованій території Донецької області у ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_2 залишилася квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У серпні 2014 року вони були вимушені переміститись з адреси: АДРЕСА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , де зараз проживають, а отже дана адреса є їх фактичним місцем проживання, про що свідчать довідки про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Вказані вище довідки, що видані, як внутрішньо переміщеним особам, були дійсними на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24 грудня 2015 року № 921-VIII, тобто станом на 13.01.2016 року, та відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» діють безстроково.
		Заявники також вказують, що загальновідомим є те, що в кінці лютого - на початку березня 2014 року, перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, саме, 20.02.2014р. визначено датою тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
		Незаконно анексувавши Крим, Росія продовжила військову агресію проти України. Так в квітні 2014 року керовані та фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної Республіки» (27 квітня 2014 року).
		У травні 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР» провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України, далі на ці території були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолили кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Росії. За їх участі почалося захоплення адмінбудівель в населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини Українських сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України.
		Військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		До початку збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини території Донецької області заявники були повноправними громадянами держави Україна, де людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Проживаючи на території м. Горлівка, вони мали налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя.
		В серпні 2014р. рівень гуманітарного становища значно знизився, що характеризувалось постійними бойовими діями, втратою моральних орієнтирів та насильством серед мирного населення. Таким чином, місто Горлівка після окупації російськими військами перетворилося в місто, де неможливе подальше проживання, а тому в серпні 2014 р. задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи заявники вирішили залишити своє житло і переселитись до іншої частини України, зокрема до м. Часів -Яр, де були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи.
		Вважають, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено їх права і свободи, передбаченіконвенцією "Про захист прав людини та основоположних свобод"від 04.11.1950р., Протоколом першим до цієї конвенції від 20.03.1952 року, та протоколом №4 до цієї Конвенції від 16.09.1963р., зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на свободу думки, совісті і релігії.
		Звернення з такою заявою обумовлено тим, що заявники мають на меті визначити свій статус як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків передбачених цієюКонвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Заявники в судове засідання не з`явилися, про час розгляду справи були повідомлені належним чином відповідно до ст.ст.128,129 ЦПК України, надали суду заяву, в якій наполягали на заявлених вимогах та просили розглянути справу у їх відсутність, тому, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність заявників. 
		Представники заінтересованих осібМіністерства соціальної політики України та Російської Федераціїв особіпосольства РФв Україні в судове засідання не з`явилися, про день час та місце проведення судового розгляду справи були повідомлені належним чином відповідно до ст.ст.128,129 ЦПК України, причини неявки представників суду невідомі, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надано, тому, суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутність. 
		Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Так, заявник ОСОБА_1 є громадянином України та має паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 25 січня 2000 року Микитівським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області, місцем реєстрації з 23 травня 1990 року зазначено: АДРЕСА_1 (а.с.32-33).
		Заявник ОСОБА_2 є громадянином України та має паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 23 лютого 2000 року Микитівським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області, місцем реєстрації з 19 червня 1979 року зазначено: АДРЕСА_1 (а.с.35-36).
		Згідно витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, виданого КП «Горлівське міське бюро технічної інвентаризації», заявники на праві приватної спільної часткової власності є власниками житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтв про право власності від 22.11.2007 року (а.с.38-39).
		Заявники є внутрішньо переміщеними особами з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з зареєстрованого місця реєстрації: АДРЕСА_1 , до тимчасового місця проживання: АДРЕСА_2 (а.с.40-43). 
		Відповідно до ст.3ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до ч.3ст.235 ЦПК Українисправи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановленихЦПК,за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
		Так, положеннями ч. 1, п. 5 ч. 2ст.234ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Відповідно до частини першоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до частини першоїстатті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті 4, частині першійстатті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбаченихстаттею 12цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених устатті 1 цього Закону.Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		ПоложеннямиЗакону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.
		Частиною четвертоюстатті 2 Закону Українивід 18 січня 2018 року«Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6преамбули вказаного Законудатою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначенаЗаконом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.
		Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просять заявники.
		Статтею 55 Конституції Українипередбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другоїстатті 124 Конституції Україниделегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		З урахуванням внесених змін доКонституції УкраїниЗаконом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.
		УРішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8?рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другоїстатті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другоїстатті 64 Конституції Україниправо на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		Частина четвертастатті 10 ЦПК Україниістаття 17 Закону України від23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішенняECHR у справі «Sargasyanv.Azerbaijan», § 129).
		Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHRу справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішенняECHR у справі «Catanта інші проти Молдови та Росії», § 109; рішенняECHR у справі «Sargasyanv.Azerbaijan», § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).
		Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Згідно з частиною другоюстатті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Відповідно до частини третьоїстатті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»відповідальність за порушення визначенихКонституцієюта законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявників з окупованої території Донецької області, відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.
		Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцієюта законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Донецької області, покладено на Російську Федерацію, як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановленостаттею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»,частиною четвертоюстатті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»,та підтверджує факт того, що вимушене переселення у серпні 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області.
		Суд також вважає, що незважаючи на те, що в якості однієї із заінтересованих осіб у даній справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першоюстатті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від23 червня 2005 року, не порушено, з огляду на наступне.
		По-перше, вказана норма визначає імунітет від пред`явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. Натомість, у даному випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.
		По-друге, підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Як зазначено в абзаці 15преамбулиЗакону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права. Частина четвертастатті 79Закону України «Про міжнародне приватне право»вказує на ті випадки, коли Україна може застосувати реторсію - правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. На необхідності врахування вказаних приписів закону наголошується у пункті 19Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 265, 293, 294, 315, 319, 354 ЦПК України, суд,-
		 
		ВИРІШИВ:
		Заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , адреса листування: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 25 січня 2000 року Микитівським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , адреса листування: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 23 лютого 2000 року Микитівським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області), заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України (адреса місця знаходження: м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, ЄДРПОУ 37567866), Російська Федераціяв особіпосольства РФв Україні (м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27), про встановлення факту, що має юридичне значення  задовольнити.
		Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області.
		Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області.
		Копію судового рішення видати особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення.
		На рішення може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом 30 днів з дня його проголошення. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма у часниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		 
		 
		 
		   Суддя Л.А.Радченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...