Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/14109/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2019. Зареєстровано: 26.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2019.
Дата набрання законної сили: 25.07.2019
Номер судового провадження: 2/295/1307/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа №295/14109/18
		Категорія 29
		2/295/1307/19
		 
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24.06.2019 року м. Житомир
		 
		Богунський районний суд м. Житомира в складі:
		Головуючого судді Слюсарчук Н.Ф.
		за участю секретаря Давиденко Я.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомира цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України,-
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернулася до Богунського районного суду м. Житомира з позовом до Російської Федерації (надалі РФ) про відшкодування моральної шкоди в сумі 1934 400,00 грн., що за офіційним курсом НБУ (на 23.10.2018р.) є еквівалентом 60 000,00 Євро.
		Позов обґрунтовано тим, що в період з 1994 року по 28.08.2014 року проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31.03.2016 року №295/16633/15-ц. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України №16, її чоловіка, прапорщика ОСОБА_2 на підставі контракту було зараховано в списки особового складу військової частини і на всі види забезпечення терміном на 5 років та призначено на посаду офіцера взводу інструкторів батальйону спеціального призначення. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України від 15.08.2014 року №18 дск, ОСОБА_2 з 14.08.2014 року був відправлений у службове відрядження для участі в бойових діях в Східному регіоні держави, де перебував до 28-29 серпня 2014 року. 29.08.2014 року прапорщик резерву ОСОБА_2 виконуючи службово-бойове завдання перебував у складі автомобільної колони і рухався на автомобілі до населеного пункту Червоносільське Донецької області з м. Іловайськ. Під час руху колонна потрапила в засідку російських найманців та військовослужбовців. Ворожі війська відкрили вогонь застосовували різні види стрілецької та іншої вогнепальної зброї, після чого зав`язався бій. Під час бою чоловік позивача отримав вогнепальні поранення та тілесні ушкодження не сумісні з життям. Ці та інші обставини встановлені рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27.03.2018 року у цивільній справі №295/10832/17. Зокрема, рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27.03.2018 року по цивільній справі №295/10832/17 було встановлено факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 29.08.2014 року в районі с. Червоносільське Амвросіївського району Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, в наслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. З ст. 8 Цивільного процесуального кодексу України.
		Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російські Федерації та подолання її наслідків», схваленою постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 року № 337-VІІІ друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 року) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 року).
		За змістом абзацу 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015 року №145-VІІІ, з 20.02.2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року №129-VІІІ затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Результатом такого звернення стало визнання міжнародним співтовариством через схвалення 08.07.2015 року переважною більшістю членів Парламентської Асамблеї ОБСЄ двох резолюцій, зокрема Резолюції «Продовження очевидних грубих і невиправлених порушень Російською Федерацією міжнародних норм і принципів ОБСЄ» та резолюції «Викрадені і незаконно утримувані громадяни України на території Російської Федерації», які засвідчили факт здійснення Російською Федерацією збройної агресії проти держави України та факт протиправності утримання українських політичних в`язнів у Російській Федерації.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974 року.
		Позивач в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутності, позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.
		Відповідач, який повідомлявся про судове засідання через Посольство Російської Федерації в Україні, отримав завчасно судову повістку, що підтверджується матеріалами справи, заперечення на позов не надіслав, в судові засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив.
		Частина 1 ст. 280 ЦПК України встановлює, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. 
		За таких обставин, оскільки існує сукупність умов, визначених ст. 280 ЦПК України, за яких суд може ухвалити заочне рішення, суд визнав можливим провести заочний розгляд справи у відсутність учасників судового процесу на підставі наявних у справі доказів та ухвалити заочне рішення. 
		У відповідності до ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.
		Судом встановлено, що чоловік позивача ОСОБА_1  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в Луганській, Донецькій області України, згідно свідоцтва про смерть актовий запис №6574. (а.с.14).
		Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України №16, прапорщика ОСОБА_2 на підставі контракту було зараховано в списки особового складу військової частини і на всі види забезпечення терміном на 5 років та призначено на посаду офіцера взводу інструкторів батальйону спеціального призначення. (а.с. 10) 
		Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України від 15.08.2014 року №18 дск, ОСОБА_2 з 14.08.2014 року був відправлений у службове відрядження для участі в бойових діях в Східному регіоні держави, де перебував до 28-29 серпня 2014 року. (а.с. 11)
		Згідно акта №41/15, 29.08.2014 року прапорщик резерву ОСОБА_2 виконуючи службово-бойове завдання перебував у складі автомобільної колони і рухався на автомобілі до населеного пункту Червоносільське Донецької області з м. Іловайськ. Під час руху колонна потрапив в засідку російських найманців та військовослужбовців. Ворожі війська відкрили вогонь застосовували різні види стрілецької та іншої вогнепальної зброї, після чого зав`язався бій. Під час бою ОСОБА_2 отримав вогнепальні поранення та тілесні ушкодження не сумісні з життям. (а.с. 12-13)
		Факт смерті ОСОБА_2 при виконанні обов`язку військової служби в районі с.Червоносільське Амвросіївського району Донецької області України внаслідок збройної агресій Російської Федерації проти України, встановлено рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27.03.2018р. у справі №295/10832/17. (а.с.15-17).
		За правилами ч.3ст.61 ЦПК Україниобставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Так, судом було встановлено, щоПостановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		Згідно зіст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15 квітня 2014 рокуіз змінами і доповненнями, внесеними відповідноЗаконом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІАвтономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		Згідно зпостановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
		Згідно зістаттею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнятопостанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно доЗакону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей"запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Такожпостановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIIIзаконодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, було затверджено 15 січня 2015 року Європейським парламентом резолюцію щодо України, 25 червня 2015 року Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи .
		Аналізуючи наведені обставини та докази, суд прийшов до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (що є і загальновідомими фактами , а тому не підлягають доказуванню також і за нормами ч.2ст.61 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в тому числі частини Донецької, Луганської області, де загинув чоловік позивача. 
		Згідно з ч.2ст.2 ЦК Україниучасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		За вимогами ч.6ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		З матеріалів справи вбачається, також і встановлено судом, що внаслідок збройної (військової) агресії Російської Федерації, загинув чоловік позивача, що завдало їй значної моральної шкоди, що виражається в основному - це втратою в її житті чоловіка ОСОБА_2 , при цьому ОСОБА_1 має необхідний та достатній обсяг цивільної правоздатності для звернення до суду з такими вимогами, як дружина загиблого (І черга спадкоємців).
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод тастаттею 8 Конституції Українигарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно дост.22 ЦК Україниособа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
		Згідно зст.23 ЦК Україниморальна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України ( п.3, 9) N 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Як слідує зі ст.ст. 1167,1168 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в тому числі у випадках, встановлених законом.
		Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950р., ІV Женевською конвенцією 1949р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту,розділу ІІ Конституції України.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1,2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01.08.1975р., договори укладені між Україною та Росією в тому числі про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст..2 Статуту ООН, а тому є на переконання суду державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
		Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 60000 Євро, позивач довела в судовому порядку, через власний душевний невгамовний біль, безперервні її страждання через втрату чоловіка, які вона відчуває роками, наявність підстав для задоволення її вимог в повному обсязі, у зв`язку з встановленим в судовому порядку фактом порушення відповідачем основоположних прав людини в Україні, що є справедливою компенсацією з агресора - Російської Федерації, на користь матері загиблого сина.
		Відповідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).
		Ч.3 ст. 12 передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом таст.81 цього Кодексу.
		Відповідно дост. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Відповідно дост.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
		Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
		Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
		На підставі вищевказаного,ст. 8 Конституції України, ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої 17.07.1997р., Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, ст.ст.23,1167,1168 Цивільного Кодексу України, керуючись ст.ст.12,76-82,258-259,263-265, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України,суд,-
		 
		В И Р І Ш И В :
		Позов задовольнити.
		Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , відшкодування моральної шкоди 1934400 грн. 00 коп (один мільйон дев`ятсот тридцять чотири тисячі чотириста гривень 00 копійок), що за офіційним курсом НБУ складає 60 000 (шістдесят тисяч) Євро.
		Рішення може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. 
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 .
		Відповідач: Російська Федерація, місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.
		 
		СуддяН.Ф. Слюсарчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...