Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 581/218/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них: на тимчасово окупованій території України.
Надіслано для оприлюднення: 04.07.2019. Зареєстровано: 05.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2019.
Дата набрання законної сили: 05.08.2019
Номер судового провадження: 2-о/581/18/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 581/218/19 
		Провадження № 2-о/581/18/19 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		           і ме не м  Ук ра їн и            
		   
		    02 липня 2019 року  сел. Липова Долина
		Липоводолинський районний суд Сумської області у складі: головуючого - судді Бутенка Д.В., за участю секретаря судового засідання Бочкун Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Липова Долина цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, про встановлення факту, що має юридичне значення,
		 ВСТАНОВИВ:
		 Сутність заявленої вимоги до суду
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, яку мотивував тим, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України, зокрема, Луганської та Донецької областей є загальновідомими та засуджені міжнародними організаціями. 16 серпня 2015 року він був мобілізований на військову службу у Збройні Сили України на підставі указу Президента України № 15 від 14 січня 2015 року. У період з 31 березня 2016 року по 28 грудня 2017 року він проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України. З 11 січня 2017 року по 03 травня 2017 року його залучено та в подальшому він приймав безпосередню участь в бойових діях на території Донецької та Луганської областей у складі оперативно-тактичного угрупування «Донецьк», військова частина польова пошта НОМЕР_1 (в/ч НОМЕР_2 , 12-й мотопіхотний батальйон «Київ»). 28 січня 2017 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоселівка Друга Ясинуватського району Донецької області, неподалік від міста Авдіївка, потрапив під обстріл іррегулярних збройних формувань Російської Федерації, у результаті чого отримав травму голови і на деякий час втратив слух. Отримавши травму, до лікарів він не звертався. До липня 2017 року він відчував періодичні головні болі, зниження слуху, відчуття перебоїв у роботі серця, задишку при фізичних навантаженнях. 10 серпня 2017 року госпітальною військово-лікарська комісією терапевтичного профілю НВМКЦ «ГВКГ» йому встановлено діагноз та постановлено ВЛК, що захворювання, а саме: виразкова 12-ти палої кишки у фазі затихаючого загострення; множинні виразки цибулини, що зарубцювалися (07.2017); незначна рубцева деформація цибулини без порушення функції; ІХС: дифузний кардіосклероз; недостатність мітрального та трикуспідального клапанів з регургітацією І ступеню; минуча суправентрикулярна екстрасистолія; пароксимальна суправентикулярна тахікардія; СН І стадії; гіпертонічна хвороба І ст.; дисцикуляторна енцефалопатія II ст. у вигляді розсіяної дрібно-вогневищевої симптоматики, вестибуло-атактичного та псевдоневрастенічного синдромів, хронічна нейросенсорна приглухуватість за прийняттям шепітної мови біля вушної раковини на кожне вухо та розмовної мови більше 5 м.; хронічний необструктивний бронхіт; обмежений міжхребцевий остеохондроз шийного та поперекового відділів хребта, функціональна нестабільність сегменту L5-S1 І ступеню з больовим синдромом при незначному порушенні функцій; хронічний вертеброгенний-грудний радикуліт з переважним ураженням С5-С6 корінців праворуч у фазі ремісії з незначним порушенням функції, є пов`язаними із захистом «Батьківщини». У результаті захворювань його звільнено у запас та виключений зі списків особового складу Липоводолинського РВК та всіх видів забезпечення. Зазначає, що в результаті набутих під час захисту Батьківщини хвороб втратив 60% від професійної працездатності. 
		Проте, свідоцтво про хворобу №1224 від 16 липня 2017 року, витяг з протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2515 від 20 вересня 2017 року, довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 10 ААА №121537, як і інші документи, що відповідно до законодавства встановлюють причинний зв`язок захворювань, не визначають причинно-наслідкового зв`язку цих захворювань із збройною агресією Російської Федерації проти України.
		Заявник уважає, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, він набув захворювання під час захисту Батьківщини на території Донецької області, що є порушенням його права на життя і здоров`я, передбачене статтею 27 Конституції України, статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Зазначає, що встановлення судом юридичного факту матиме юридичні наслідки, у виді набуття заявником статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Зазначає, що Російська Федерація, як держава-агресор, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно незаконно анексувавши частину території України, а саме: Автономну Республіку Крим, м.Севастополь, та частково окупувала частину території України: частину Донецької та Луганської областей, грубо порушує норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, фундаментальні міжнародні договори в галузі прав людини, та відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року не є державою, яка сумлінно виконує взяті за міжнародними договорами зобов`язання і не може посилатись на імунітет від судового переслідування в Україні, який випливає із статті 2 Статуту ООН.
		Заявник зауважував на тому, що починаючи з березня 2014 року відносно України відбувається збройна агресія Російської Федерації, що підтверджується численними повідомленнями різних засобів масової інформації та Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України, свідченнями окремих осіб, офіційною позицією окремих органів державної влади, в тому числі постановами, актами та законами Верховної Ради України, указами Президента України, резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25.06.2015 року, резолюцією Європарламенту (2014/2965 (RSP)) від 15.01.2015 року, резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 19.12.2016 року, двома резолюціями Парламентської асамблеї Ради Європи 12.10.2016 року щодо України, звітом правозахисної організації Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою та опублікованою дослідницькою групою Bellingcat інтерактивною картою з координатами обстрілу сходу України влітку 2014 року з боку Російської Федерації, тощо. 
		 Позиція заявника та заінтересованих осіб по даній справі
		Заявник у судовому засіданні 02 липня 2019 року підтримав подану заяву та суду пояснив про те, що у період часу з 01 січня і по 03 травня 2017 року він проходив службу у Збройних Силах України та приймав участь в антитерористичній операції, перебуваючи на передовій в с. Новоселівка Ясиноватського району Донецької області у складі військової частини № НОМЕР_3 оперативно-тактичного угрупування «Донецьк». Приймаючи безпосередню участь у військових діях в якості сержанта Збройних Сил України, він був двічі контуженим, постійно носив на собі разом з військовим одягом та зброєю, бронежилет, загальна вага цих речей дорівнювала біля 30 кг, і це значно травмувало його хребет (у нього на хребті з`явилися 7 гриж (з них, 6 на спині, 1 на шиї), через погане харчування з`явилася виразка 12-ти палої кишки, через постійні стреси та надмірні навантаження виявлені відхилення у функціонуванні серцево-судинної системи та мозку, через контузії відбулася значна втрата слуху. Перед зарахуванням на контрактну військову службу відповідною лікарською комісією зазначених хвороб раніше виявлено у нього не було. Після звільнення з військової-служби у запас за станом здоров`я у грудні 2017 року він ще рік не міг ніде працевлаштуватися, бо стан його фізичного здоров`я не дозволяв цього, а установлення зазначеного юридичного факту є необхідним йому для набуття статусу жертви міжнародного військового конфлікту, розпочатого Російською Федерацією.
		Заінтересована особа, Міністерство соціальної політики України, в судове засідання представник не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи без участі їх представника.
		Суд, ураховуючи те, що Посольство Російської Федерації в Україні є офіційним дипломатичним представництво Російської Федерації в Україні, у відповідності до статті 1 розділу І Положення про Посольство Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації 28 жовтня 1996 року №1497, Посольство Російської Федерації є державним органом зовнішніх відносин, що здійснюють представництво Російської Федерації в країні перебування, уважає, що сповіщення саме Посольства Російської Федерації є належним сповіщенням заінтересованої сторони у даній справі про дату, час і місце судового розгляду згідно з вимогами ч.10 ст.128 ЦПК України.
		 Процесуальні дії суду у даній справі
		Ухвалою судді Липоводолинського районного суду Сумської області від 15 квітня 2019 року залишено без руху позовну заяву по даній справі з метою уточнення сутності вимог та істотних обставин справи. Ухвалою Липоводолинського районного суду Сумської області від 11 травня 2019 року у даній справі відкрито провадження, призначено судовий розгляд на 27 травня 2019 року о 14 год. 00 хв. 27 травня 2019 року протокольною ухвалою розгляд справи відкладено до 18 червня 2019 року. 18 червня 2019 року протокольною ухвалою розгляд справи відкладено до 02 липня 2019 року. 02 липня 2019 року суд ухвалив рішення по суті.
		 Установлені судом обставини даної справи
		Свідоцтвом про хворобу, виданого на ім`я заявника за №1224 від 16 серпня 2017 року підтверджено, що набуті ОСОБА_1 протягом 2017 року захворювання, а саме: виразкова 12-ти палої кишки у фазі затихаючого загострення; множинні виразки цибулини, що зарубцювалися (07.2017); незначна рубцева деформація цибулини без порушення функції; ІХС: дифузний кардіосклероз; недостатність мітрального та трикуспідального клапанів з регургітацією І ступеню; минуча суправентрикулярна екстрасистолія; пароксимальна суправентикулярна тахікардія; СН І стадії; гіпертонічна хвороба І ст.; дисцикуляторна енцефалопатія II ст. у вигляді розсіяної дрібно-вогневищевої симптоматики, вестибуло-атактичного та псевдоневрастенічного синдромів, хронічна нейросенсорна приглухуватість за прийняттям шепітної мови біля вушної раковини на кожне вухо та розмовної мови більше 5 м.; хронічний необструктивний бронхіт; обмежений міжхребцевий остеохондроз шийного та поперекового відділів хребта, функціональна нестабільність сегменту L5-S1 І ступеню з больовим синдромом при незначному порушенні функцій; хронічний вертеброгенний-грудний радикуліт з переважним ураженням С5-С6 корінців праворуч у фазі ремісії з незначним порушенням функції, є пов`язаними з проходженням військової служби (а.с. 27-29).
		Також у свідоцтві про хворобу ОСОБА_2 № 1224 року наявна інформація про те, що біль у хребті його турбує з 2000 року, багаторазово лікувався амбулаторно з приводу остеохондрозу, в 2003 році діагностовано виразкова хвороба цибулини 12-ти палої кишки, лікувався стаціонарно. Зі слів хворого установлено, що він у 28 січня 2017 року потратив під обстріл, після чого з`явився головний біль та знизився слух, за медичною допомогою не звертався, довідка про травму відсутня. Перебував на лікуванні у військовій частині польова пошта НОМЕР_4 у період з 27 червня 2017 року по 29 червня 2017 року, з 11 липня 2017 року по 18 липня 2017 року; у військовій частині НОМЕР_5 у період з 29 червня 2017 року по 07 липня 2017 року (з приводу лікування якого захворювання перебував на лікуванні матеріали історії хвороби не містять); у НВМКЦ «ГВКГ» з 22 липня 2017 року по час видачі довідки (а.с. 27). 
		Відповідно до фотокопії витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2515 від 20 вересня 2017 року, захворювання старшого сержанта ОСОБА_1 , 1959 року народження, а саме виразкова 12-ти палої кишки у фазі затихаючого загострення; множинні виразки цибулини, що зарубцювалися (07.2017); незначна рубцева деформація цибулини без порушення функції; ІХС: дифузний кардіосклероз; недостатність мітрального та трикуспідального клапанів з регургітацією І ступеню; минуча суправентрикулярна екстрасистолія; пароксимальна суправентикулярна тахікардія; СН І стадії; гіпертонічна хвороба І ст.; дисцикуляторна енцефалопатія II ст. у вигляді розсіяної дрібно-вогневищевої симптоматики, вестибуло-атактичного та псевдоневрастенічного синдромів, хронічна нейросенсорна приглухуватість за прийняттям шепітної мови біля вушної раковини на кожне вухо та розмовної мови більше 5 м.; хронічний необструктивний бронхіт; обмежений міжхребцевий остеохондроз шийного та поперекового відділів хребта, функціональна нестабільність сегменту L5-S1 І ступеню з больовим синдромом при незначному порушенні функцій; хронічний вертеброгенний-грудний радикуліт з переважним ураженням С5-С6 корінців праворуч у фазі ремісії з незначним порушенням функції, що підтверджено свідоцтвом про хворобу № 1224 від 10 серпня 2017 року, пов`язані із захистом Батьківщини. Постанову ВЛК НВМКЦ «ГВКГ» за свідоцтвом про хворобу № 1224 від 10 серпня 2017 року про причинний зв`язок відмінено (а.с. 30).
		На підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії, ОСОБА_1 28 грудня 2017 року визнано непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час з виключенням зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення, згідно з витягом з наказу тимчасово виконуючого обов`язки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28 грудня 2017 року № 336 (а.с. 33)
		Довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія 10 ААА № 121537 від 28 лютого 2018 року, виданої обласною медико-соціальною експертною комісією № 1 Сумського обласного Центру медико-соціальної експертизи, встановлено, що ОСОБА_1 втратив 60 відсотків професійної працездатності, захворювання пов`язане із захистом Батьківщини (а.с. 31-32).
		Відповідно до інформації наданої Обласним комунальним закладом «Сумський обласний центр медико-соціальної експертизи» № 01-19/08-01/317 від 07 червня 2019 року, за направленням Липоводолинського РВК від 08 лютого 2018 року №244, Липоводолинською ЦРЛ 20 лютого 2018 року заповнене «Направлення на МСЕК на ім`я ОСОБА_1 » (форма №088/о) для встановлення групи інвалідності та визначення відсотків втрати працездатності і направлене на обласну МСЕК № 1 Сумського обласного Центру медико-соціальної експертизи, яка оглядає учасників антитерористичної операції. Документи на МСЕК надійшли 22 лютого 2018 року, громадянин ОСОБА_1 оглянутий комісією 26 лютого 2018 року та встановлено діагноз: дисциркуляторна енцефалопатія II ст. змішаного генезу з органічною симптоматикою, стійким астено-цефалгічним синдромом, помірним вестибуло-атактичним синдромом, двобічною пірамідною недостатністю; хронічний двобічний неврит слухових нервів, нейросенсорна приглухуватість II ступеню; розповсюдженний остеохондроз хребта з переважним ураженням шийного та поперекового відділів, протрузії між хребцевих дисків СЗ-4, С5-6, С6-7, ретролістез L5-S1 до 4 мм., вторинний полірадикулярний синдром, порушення функції хребта І-ІІ ст.; виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, стадія нестійкої ремісії, хронічний панкреатит у стадії ремісії; ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз. СН І ст. ФК. І ст.; гіпертонічна хвороба II стадії, II ступеню, ризик помірний. Визнаний інвалідом третьої групи «Захворювання пов`язане з захистом Батьківщини» з 22 лютого 2018 року (дня подачі документів на МСЕК) на 1 рік та 60% втрати працездатності. Причина інвалідності - «Захворювання пов`язане з захистом Батьківщини» встановлена на підставі витягу з протоколу засідання Центральної військово- лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 20 вересня 2017 року №2515. Попередня причина захворювання «Захворювання пов`язане з проходженням військової служби», яка була винесена в свідоцтві про хворобу від 10 серпня 2017 року №1224 госпітальною військово-лікарською комісією терапевтичного профілю НВМКЦ «ГВКГ», Центральною військово-лікарською комісією МО України відмінена, протокол від 20 вересня 2017 року № 2515. Видана довідка 10ААА № 121537 про групу інвалідності та 12 ААА № 669769 про відсотки втрати працездатності. Обґрунтування рішення проведене на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи» та наказу МОЗ України від 05 вересня 2011 року №561 «Про затвердження інструкції про встановлення групи інвалідності». При черговому переогляді 26 лютого 2019 року встановлена третя група інвалідності, безтерміново. 
		Згідно з інформацією № 2633 від 10 червня 2019 року наданої Центральною військово-лікарською комісією встановлено, що постановою ВЛК НВМКЦ «ГВКГ» за свідоцтвом про хворобу № 1224 ОСОБА_1 захворювання пов`язані з проходженням військової служби. Натомість, протоколом ЦВЛК № 2515 від 20 вересня 2017 року захворювання були пов`язані із захистом Батьківщини (а.с. 242-243).
		05 вересня 2017 року ОСОБА_1  отримав посвідчення серія НОМЕР_6 , відповідно до якого він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни  учасників бойових дій (а.с. 25).
		01 березня 2018 року ОСОБА_1 отримав посвідчення інваліда ІІІ групи, відповідно до якого він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 26).
		Указом Президента України від 17 лютого 2016 року № 53/2016, ОСОБА_1 народжено відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (а.с. 34).
		Рішення Президії Ради Сумської обласної ветеранської організації Асоціації ветеранів МВС України, ОСОБА_1 нагороджено пам`ятним знаком Асоціації ветеранів МВС України (а.с. 35).
		 Норми права, які підлягають застосуванню у даній справі
		Згідно з частиною 1 та пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Згідно з частиною 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Відповідно до положень ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Приписами ст.27 Конституції України встановлено, що кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
		Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч.4 ст. 17 Конституції України).
		Згідно з пунктом 9 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України (пункти 1, 17, 18 частини першої статті 106 Конституції України).
		Відповідно до пунктів 19 та 20 частини першої статті 106 Основного Закону України Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
		Наведені вище положення Конституції України реалізовані у нормах Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		У статті 1 Закону України «Про оборону України» наведено визначення збройної агресії - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
		Відповідно до статті 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		15 квітня 2014 року Верховна Рада України, діючи як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, прийняла Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» (далі - Закон №1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст. 1 Закону зі змінами та доповненнями).
		Відповідно до ст.2 вказаного Закону, цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Цим законом дано визначення «тимчасово окупована територія» - це сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.
		Установлено правовий режим цієї території та визначено способи захисту прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території Україна і зазначено, що Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території (ч.1 ст. 5 Закону № 1207-VII).
		14 серпня 2014 року Верховна Рада України, виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних норм і правил, констатуючи, що пріоритетами національних інтересів України є, зокрема, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України, заявляючи, що пряме або опосередковане втручання у внутрішні і зовнішні справи України під будь-яким приводом є неприпустимим, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров`ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод, прийняла Закон «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII).
		У цілісній сукупності усі наведені в хронологічній послідовності нормативно-правові акти відтворюють обставини, що відбувались на частині території України - Автономної Республіки Крим та вказують на військову агресію Російської Федерації по відношенню до України, наслідком якої стала повна окупація та подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим, яка засуджена міжнародними інстанціями.
		27 січня 2015 року Верховною Радою України прийнято постанову №129-УІІІ, якою затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об`єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).
		Також, 21 квітня 2015 року Верховна Рада України постановою №337-УІІІ схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов`язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.
		24 вересня 2015 року Президент України ОСОБА_3 указом №555 увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		18 січня 2018 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській області» (далі - Закон №2268-VIIІ), який набрав чинності 24.02.2018 року, статтею 1 якого визначено, що тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме: 1)сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей; 2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини; 3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
		Статтею 2 даного закону визначено, що правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом, Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 1 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.
		Діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.
		Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
		 Висновки суду по суті заявленої вимоги
		З урахуванням наведених вище норм права слід уважати, що встановлення факту збройної агресії Російської Федерації проти України має безпосередній зв`язок та випливає із компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів)  Верховної Ради України та Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.
		Підтвердженням такої позиції є прийняття парламентом України та Президентом України низки актів, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України. Зокрема, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року № 555 ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у квітні 2019 року звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, та просив суд установити юридичний факт набуття захворювань, що виникли у нього з січня 2017 року при виконанні ним військового обов`язку та несенням ним військової служби поблизу населеного пункту с. Новоселівка Ясинуватського району Донецької області у складі військової частини польова пошта НОМЕР_1 (в/ч НОМЕР_2 ), внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. 
		ОСОБА_1 у заяві про встановлення юридичного факту зазначав про те, що встановлення вищевказаного факту необхідно йому для набуття статусу жертви міжнародного збройного конфлікту.
		Зі змісту зазначених вище норм права, а також роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки, і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку встановлення можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
		При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
		Із змісту заяви ОСОБА_2 вбачається, що метою встановлення такого факту він зазначає визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (далі - Конвенція), яка набрала чинності 21 жовтня 1950 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03 липня 1954 року, тобто за змістом поданої заяви ОСОБА_1 має намір отримати статус жертви міжнародного збройного конфлікту.
		Приписами статті 13 зазначеної Конвенції передбачено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.
		Пунктом 1.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджено наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року за № 402, передбачено, що зазначена експертиза установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Повноваження щодо встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців покладені на військово-лікарські комісії, а повноваження щодо оформлення довідки про обставини травми надані командиру (начальнику) військової частини.
		Із змісту заяви ОСОБА_1 також вбачається, що він просив суд установити причинний зв`язок між виявленими у нього захворюваннями та його перебуванням на військовій службі на території Донецької області у першій половині 2017 року, однак чинне на даний час законодавство не визначає умов та юридичного механізму установлення такого зв`язку у позасудовому порядку. 
		Разом із цим, на думку суду, дослідженими письмовими доказами по справі, поясненнями заявника, вищенаведеними нормативними актами та документами державних органів і службових осіб України підтверджено як факт збройної агресії Російської Федерації проти України, також він є загальновідомим станом на день ухвалення даного рішення, так і участь особисто заявника в бойових діях по відсічі збройної агресії зазначеної держави з безпосереднім спричиненням ОСОБА_2 шкоди його фізичному та психологічному здоров`ю від застосування зброї зазначеною державою-агресором.
		Також вищевикладені обставини справи, сукупність досліджених письмових доказів підтверджують причинний зв`язок між виявленими захворюваннями у ОСОБА_1 та обставинами того, що він у цей час проходив військову службу та приймав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції на Сході України на території с. Новоселівка Ясинуватського району Донецької області, що межує з територією, тимчасово окупованою в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України. Приймаючи до уваги те, що в результаті саме збройної агресії та воєнного конфлікту, розпочатих Російською Федерацією проти України, у ОСОБА_1 відбулася поява нових та загострення існуючих хвороб, медичні критерії та умови виникнення яких підтверджені висновками відповідних національних медичних установ та організацій, то суд уважає з урахуванням визначеної заявником мети установити вищезазначений факт з юридичної точки зору.
		Крім цього, у частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilascu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilascu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilascu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника, а тому ухвалення рішення суду у даній справі про установлення вищевказаного юридичного факту у подальшому сприятиме цивільно-правовому захисту прав заявника (аналогічні за своїм змістом висновки викладені у § 132, 340-345, § 346 рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06).
		Посилання ОСОБА_1 на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року (справа № 363/2981/16-ц), від 21 березня 2018 року (справа № 428/12368/16-ц) тощо не є застосованими у даній справі, оскільки вони стосуються інших обставин ніж ті, які є предметом розгляду у даній справі (у зазначених постановах суду касаційної інстанції справи стосувались установлення юридичних фактів щодо вимушеного переселення осіб внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області.
		Керуючись ст. 89, 247, 258-259, 293-294, 315 ЦПК України, суд
		 ухвалив:
		Задовольнити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
		Установити факт набуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , нижченаведених захворювань під час захисту Батьківщини на території Донецької області Республіки Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а саме: виразкової хвороби 12-ти палої кишки у фазі затихаючого загострення, множинних виразок цибулини, що зарубцювалися (07.2017), незначної рубцевої деформації цибулини без порушення функції, ішемічної хвороби серця: дифузного кардіосклерозу, недостатності мітрального та трикуспідального клапанів з регургітацією І ступеню, минучої суправентрикулярної екстрасистолії, пароксимальної суправентикулярної тахікардії СН І стадії, гіпертонічної хвороби І ст., дисцикуляторної енцефалопатії II ст. у вигляді розсіяної дрібно-вогневищевої симптоматики, вестибуло-атактичного та псевдоневрастенічного синдромів, хронічної нейросенсорної приглухуватості за прийняттям шепітної мови біля вушної раковини на кожне вухо та розмовної мови більше 5 м., хронічного необструктивного бронхіту, обмеженого міжхребцевого остеохондрозу шийного та поперекового відділів хребта, функціональної нестабільності сегменту L5-S1 І ступеню з больовим синдромом при незначному порушенні функцій, хронічного вертеброгенно-грудного радикуліту з переважним ураженням С5-С6 корінців праворуч у фазі ремісії з незначним порушенням функції.
		Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду через Липоводолинський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Липоводолинський районний суд Сумської області.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Заявник: ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків суду невідомий).
		Заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код ЄДРПОУ 37567866).
		Заінтересована особа: Російська Федерація (адреса місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні: 03049, м. Київ, Повітрянофлотський проспект, 27).
		Повне рішення суду складено 03 липня 2019 року.  
		 
		Суддя Д.  В. Бутенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...