Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/3138/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 05.07.2019. Зареєстровано: 08.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.07.2019.
Дата набрання законної сили: 05.08.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		04 липня 2019 року                                                    № 640/3138/19
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Патук А.С.,
		за участі:
		від позивача: Козій Д.О.,
		від відповідача: не з`явився,
		від третьої особи: Таркаєва О.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
		за позовом:ОСОБА_1 до: Громадської ради доброчесностітретя особа:Вища кваліфікаційна комісія суддів Українипро:визнання протиправними та скасування висновку та рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9; далі - ГРД), третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9, код ЄДР: 37316378; далі - ВККС), в якому просив суд:
		визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений ГРД 26.01.2019;
		визнати протиправним та скасувати рішення ГРД, оформлене у вигляді протоколу засідання ГРД від 26.01.2019, в частині затвердження висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений ГРД 26.01.2019;
		зобов`язати ГРД вилучити висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений ГРД 26.01.2019, шляхом відкликання цього висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений ГРД 26.01.2019 з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та шляхом видалення з електронних ресурсів (сайту) ГРД.
		Позиція позивача.
		Позивач зазначає, що відповідно до поданої ним до ВККС заяви про участь у доборі кандидатів на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, рішенням ВККС був допущений до участі у конкурсі на посаду судді цього суду.
		Під час проходження конкурсних процедур, зокрема, у зв`язку з проведенням наступного етапу конкурсу - співбесіди, з боку ГРД до ВККС було надано висновок про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики. Позивач акцентує увагу на тому, що вказаний висновок ні звичайною, ні електронною поштою не надходив, про ухвалення висновку позивача не було повідомлено. Однак, надалі на електрону адресу позивача надійшло звернення з пропозицією надати розгорнуті пояснення з визначених у зверненні ГРД питань. Відомості про негативний висновок ГРД були отримані із довідки громадської організації 2018 року. Позивачем 30.01.19 були надані відповідні пояснення, однак, вони були проігноровані. Позивач зазначає, що рішення ГРД (протокол про його затвердження) прийняті без врахування всіх обставин, що мали значення для їх прийняття. Звертає увагу, крім іншого, на те, що йому фактично не було надано часу для надання пояснень та документів, а надані документи та пояснення, з урахуванням часу на їх підготовку, не були враховані. Крім процедурних порушень та щодо суті висновків ГРД, позивач також вважає вказані висновки безпідставними та необґрунтованими. 
		Позиція відповідача.
		Відповідач відзив на позов не подав. Витребувані докази до суду також не надані.
		Пояснення третьої особи.
		Третя особа надала пояснення (т.2, а.с. 78-82) зазначивши, що рішенням ВККС від 05.10.2018 № 68/вс-18 позивача допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі на посади суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Рішенням від 18.10.2018 № 231/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання. Відповідно до рішення ВККС від 20.12.2018 № 322/зп-18 кандидата допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
		Звертається увага, що 26.01.2019 ГРД затвердила висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. Вказаний висновок підлягає включенню до суддівського досьє. 
		06 лютого 2019 ВККС було розглянуто питання про проведення співбесіди за результатами дослідження досьє кандидата ОСОБА_1 .
		Дослідивши досьє, заслухавши доповідача, уповноваженого представника ГРД та ОСОБА_1 , дослідивши висновок ГРД, врахувавши, що за результатами оцінювання цих критеріїв кандидат набрав 0 балів, ВККС дійшла висновку, що ОСОБА_1 не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, і рішенням ВККС від 06.02.2019 № 165/вс-19 ОСОБА_1 визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.
		Третя особа зазначає, що приймаючи дане рішення, ВККС, у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, зокрема, відповідно до порядку проведення кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді).
		Третя особа просила врахувати надані пояснення при прийнятті законного та обґрунтованого рішення у справі.
		Процесуальні дії, вчинені у справі.
		Ухвалою від 25.02.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального провадження та на 04.04.2019 призначено проведення підготовчого засідання. Крім того, до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача залучено Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Учасникам справи визначено строк та порядок виконання процесуальних обов`язків та реалізації процесуальних прав. 
		Копія зазначеної ухвали разом з копією позову та доданими до нього матеріалами направлені поштою на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві. Однак, поштове відправлення повернуто з довідкою пошти від 04.03.2019 - «не знайдено».
		У підготовчого засіданні 04.04.2019 за клопотанням представників позивача та третьої особи, враховуючи неявку представника відповідача, на підставі ч. 2 ст. 181 КАС України та з метою з`ясування всіх питань, передбачених ч. 2 ст. 180 КАС України, забезпечення процесуальних прав відповідача, судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 18.04.2019.
		Копія зазначеної ухвали та повістка про виклик надіслані на адресу відповідача засобами поштового зв`язку. Однак, як і у попередньому випадку, поштове відправлення повернуто поштою з довідкою про причини повернення поштового відправлення - «не знайдено».
		При цьому, повідомлення про виклик також розміщено на сайті Судової влади України (т.2, а.с. 69-71) та веб-сайті суду (т.2, а.с. 72). 
		Крім того, враховуючи положення ч. 3 ст. 124, ст. 129, ст. 251 КАС України, а також ст. 28 Регламенту ГРД «Контакти Ради для зовнішнього використання» (щодо отримання інформації на адресу електронної пошти), відповідачу 05.04.2019 надіслані: копія вищезгаданої ухвали та повістка, а також додатково (повторно) - копії процесуальних документів, позову поштою, засобами телекомунікаційного зв`язку (електронною поштою - info@grd.gov.ua), та розміщено процесуальні документи на сайті суду (т. 2, а.с. 67, 68). Зазначено прохання підтвердити отримання.
		Однак, протягом дня, наступного за днем надсилання тексту ухвали та повістки відповідачу електронною поштою, підтвердження від відповідача до суду не надійшло. Враховуючи наведене, в порядку ч. 3 ст. 129 КАС України секретарем судового засідання складено відповідну довідку, а відтак в силу закону надіслані документи вважаються врученими відповідачу, а відповідач - вважається повідомленим про дату, час і місце судового засідання.
		У той же час, враховуючи перебування судді на стаціонарному лікуванні, підготовче засідання 18.04.2019 не відбулося. 
		Враховуючи наведене, проведення підготовчого засідання призначено на 16.05.2019 про що учасникам справи 06.05.2019 направлено повістки, у т.ч., враховуючи положення ст. 28 Регламенту ГРД «Контакти Ради для зовнішнього використання» (щодо отримання інформації на адресу електронної пошти), повістку направлено на електронну пошту ГРД. Як і у попередньому випадку, при надіслані повістки на адресу ГРД електронною поштою, зазначено прохання повідомити суд про отримання повістки.
		Однак, як і у попередньому випадку, протягом дня, наступного за днем надсилання відповідачу повістки електронною поштою, підтвердження про отримання повістки від відповідача до суду не надійшло. Враховуючи наведене, в порядку ч. 3 ст. 129 КАС України секретарем судового засідання складено відповідну довідку, а відтак в силу закону повістка вважається врученою відповідачу, а відповідач - вважається повідомленим про дату, час і місце судового засідання.
		У підготовче засідання 16.05.2019 з`явилися представники позивача та третьої особи.
		Відповідач або його представник (представники) у підготовче засідання не з`явилися, будь-яких повідомлень про причини неприбуття суд не надали, доказів на підтвердження поважності причин неприбуття у підготовче засідання не надав (не надали). 
		Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС України підготовче засідання проводиться за правилами, встановленими главою 6 розділу II цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою.
		Виходячи із змісту ч. 1 ст. 205 розділу глави 6 розділу ІІ КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, що мало місце у даному випадку, не перешкоджає розгляду справи по суті, а у даному випадку - підготовчого засідання, крім випадків, визначених цією статтею. В контексті останнього, порядок проведення підготовчого засідання, у т.ч. щодо обставин, які зумовлюють відкладення підготовчого засідання чи оголошення перерви, визначені у ч. 2 та ч. 6 ст. 181 КАС України.
		Оскільки у даному випадку судом не було встановлено обставин, визначених ч. 2 та ч. 6 ст. 181 КАС України для відкладення підготовчого засіданні та оголошення перерви у зв`язку з неявкою відповідача, підготовче засідання проведено без участі відповідача.
		Під час підготовчого засідання з`ясовано, що третьою особою надано до суду пояснення, а також копію висновку ГРД від 26.01.2019, копію протоколу електронного голосування ГРД. При цьому, копія пояснень третьої особи надіслана на адресу ГРД електронною поштою.
		Також з`ясовано, що відповідачем так і не надано відзиву на позов та витребуваних документів та доказів поважності причин невиконання вимог суду, у зв`язку з чим та на підставі ч. 9 ст. 80, ч. 6 ст. 162, ч. 2 ст. 175 КАС України наявні підстави для вирішення справи за наявними матеріалами з урахуванням положень ч. 4 ст. 159 КАС України, відповідно до яких неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
		Ухвалою від 16.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.06.2019. Як і у попередніх випадках, копію ухвали суду, крім власне розміщення в ЄДРСР, на веб-сайті суду та направлення поштою, разом із повісткою було направлено відповідачу на адресу електронної пошти відповідно до визначеного ГРД порядку отримання кореспонденції (ст. 28 Регламенту ГРД «Контакти Ради для зовнішнього використання» (щодо отримання інформації на адресу електронної пошти). Зазначено прохання повідомити суд про отримання. 
		Поштове відправлення, яке було направлено поштою, повернуто із довідкою пошти «адресат не існує».
		Що стосується направлення зазначених матеріалів електронною поштою, слід зазначити, що протягом дня, наступного за днем їх надсилання відповідачу електронною поштою, підтвердження про отримання повістки від відповідача до суду не надійшло. Враховуючи наведене, в порядку ч. 3 ст. 129 КАС України секретарем судового засідання складено відповідну довідку, а відтак в силу закону відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце судового засідання.
		У судове засідання 05.06.2019 відповідач (його представник) до суду не з`явилися, будь-яких повідомлень про причини неприбуття не надали, які і доказів поважності причин неприбуття відповідача у судове засідання.
		Враховуючи відсутність повідомлення відповідача про причини неявки, відсутність доказів поважності причин неприбуття у судове засідання, у т.ч. у підготовчі засідання, положення ч. 3 ст. 205 КАС України, розгляд справи по суті 05.06.2019 не відкладався та розпочато розгляд справи по суті.
		У судовому засіданні 05.06.2019 оголошено перерву до 04.07.2019 для надання ВККС додаткових пояснень щодо підтвердження підписання членами ГРД електронним цифровим підписом вищезгаданого висновку та протоколу. Повістку про виклик представника ГРД до суду направлено електронною поштою за адресами info@grd.gov.ua та head@grd.gov.ua (наявна у висновку ГРД; т. 2, а.с. 84). Зазначено прохання повідомити про отримання. Протягом дня, наступного за днем надсилання відповідачу повістки електронною поштою, підтвердження про отримання повістки від відповідача до суду не надійшло. Враховуючи наведене, в порядку ч. 3 ст. 129 КАС України секретарем судового засідання складено відповідну довідку, а відтак в силу закону відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання 04.07.2019.
		Крім того, повістку направлено за адресом електронної пошти info.grd.ua@gmail.com, з якої до ВККС надійшов висновок ГРД, а також додатково розміщено на веб-сайті суду.
		Однак, після перерви, у судове засідання 04.07.2019 відповідач (його представник) до суду не з`явилися, будь-яких повідомлень про причини неприбуття не надали, які і доказів поважності причин неприбуття відповідача у судове засідання.
		Враховуючи відсутність повідомлення відповідача про причини неявки, відсутність доказів поважності причин неприбуття у судове засідання, у т.ч. у підготовчі засідання, положення ч. 3 ст. 205 КАС України, розгляд справи по суті 04.07.2019 не відкладався та продовжено розгляд справи по суті. 
		У судовому засіданні 04.07.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
		Обставини, встановлені судом.
		Так, наявними матеріалами справи та поясненнями учасників справи підтверджується те, що Указом Президента України «Про призначення судді» №12/2001 від 15 січня 2001 року ОСОБА_1 було призначено суддею арбітражного суду Львівської області строком на п`ять років. 21 лютого 2001 року позивачем складено присягу судді.
		Указом Президента України «Про призначення судді» №1540/2004 від 25 грудня 2004 року позивача призначено суддею Київського міжобласного апеляційного господарського суду в межах п`ятирічного строку.
		Постановою Верховної Ради України «Про обрання судді» №3283-ІУ від 22 грудня 2005 року позивача було обрано на посаду судді Київського міжобласного апеляційного господарського суду безстроково.
		Указом Президента України «Про призначення заступника голови апеляційного господарського суду» №352/2006 від 06 травня 2006 року позивача було призначено заступником голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду України.
		Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №3336-УІ від 12 травня 2011 року позивача було обрано суддею Вищого господарського суду України.
		14 вересня 2018 року позивачем до ВККС було подано письмову заяву про участь у доборі кандидатів на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та документи, визначені у ст. 71 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Рішенням ВККС від 05 жовтня 2018 року № 68/вс-18 позивача допущено до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		Рішенням ВККС від 18 жовтня 2018 року №231/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання 121 кандидата, допущеного до участі у конкурсі на посади суддів КГС у складі ВС, у т.ч. позивача.
		На першому етапі кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 за результатами анонімного письмового тестування набрав 87,75 бали, за виконання практичного завдання - 76 балів.
		В рамках конкурсу до Верховного Суду кандидат ОСОБА_1 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівень показників критеріїв особистої та соціальної компетенції, професійної етики та доброчесності.
		Відповідно до рішення ВККС від 20.12.2018 № 322/зп-18 позивача допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
		У матеріалах справи наявний додаток до пояснень третьої особи у вигляді «Висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики», із надрукованою відміткою про його затвердження ГРД 26.01.2019 (далі - «Висновок») та «Протокол електронного голосування» (далі - Протокол), які засвідчені ВККС відміткою «з оригіналом згідно». 
		Вказаний «Висновок» має відмітку про найменування посади особи, яка його підписала «Координатор Громадської ради доброчесності» та на місті підпису містить надруковану відмітку «підписано електронним цифровим підписом». 
		Між тим, відомості про особу, яка підписала - відсутні, тобто особа «координатора» не ідентифікована. 
		Аналогічним чином оформлено підписання «Протоколу».
		Втім, вказані матеріали враховані під час співбесіди у ВККС як юридично значимі документи.
		При цьому, до пояснень третьої особи надано роздруківку зі сторінки електронної пошти, з якої вбачається, що «Висновок» надісланий до ВККС 26.01.2019 о 22:55 год. з електронної адреси info.grd.ua@gmail.com (т.2, а.с. 83), яка жодним чином не визначена на ресурсах ГРД як адреса електронної пошти ГРД. 
		У той же час, такий супровідний містить допис про додання файлу у форматі «pdf.p7s» як ЕЦП координатора ГРД ОСОБА_2 
		Третя особа зазначає, що отримавши Висновок здійснила перевірку ЕЦП на сайті МЮ України, після чого зазначений Висновок включено до досьє кандидата.
		У той же час, станом на 14.06.2019 перевірка підпису Висновку видає інформацію «Виникла помилка при перевірці файлів. Невірний підпис (35)».
		У «Висновку» зазначено, що:
		1)          суддя безпідставно не задекларував своє майно чи члена сім`ї, що є ліквідним активом, дохід, або значно занизив його обсяг і (або) його вартість, безпідставно не подав інформацію для декларування членом сім`ї. В контексті цього зазначено також, що згідно з даними, які містяться у досьє, з 01.04.2005 кандидат працював на посаді судді Київського міжобласного господарського суду, а з 31.05.2011 - на посаді судді Вищого господарського суду України. Однак, в деклараціях про доходи за 2013 - 2014 кандидат не зазначив відомості про право власності чи право користування нерухомістю за місцем роботи в м. Києві. Вся задекларована на той час нерухомість знаходилась в м. Житомирі. Відстань між двома містами становить 140 км. У зв`язку з цим, виглядає малоймовірно, що кандидат протягом тривалого часу проживаючи у м. Житомирі та щоденно їздив на роботу до м. Київ.
		2) У декларації за 2015 та у паперовій декларації за 2015 кандидат зазначив право користування квартирою площею 110,6 кв.м. за адресою: м. Київ, пров . Ярославський. Також кандидат вказав, що витрати на оренду склали 12  600 грн. на рік. Зазначається, що будинок був зведений в 2007 та знаходиться в історичному центрі м. Києва - на Подолі, а на порталах нерухомості цей об`єкт описується як «престижний клубний будинок». За даними профільних видань, середня вартість оренди квартири зі схожою площею в 2015 складала не менше 10  700 грн. на місяць, тобто 128  400 грн. на рік. Таким чином, за висновком ГРД, вказана кандидатом вартість оренди щонайменше в 10 разів нижча від ринкових пропозицій. Зазначається також, що під час співбесіди 24.05.2017 кандидат повідомив, що орендує квартиру у знайомого на вигідних умовах, оскільки власник протягом тривалого часу не може оформити право власності на це житло, що створює перепони для надання майна в оренду за ринковою ціно. ГРД вважає ці пояснення непереконливими.
		3) Згідно з даними, які містяться в декларації за 2014 рік кандидат отримав подарунок у грошовій формі розміром 148  000 грн. Під час співбесіди 24.05.1017 (т.2, а.с. 85) кандидат підтвердив, що ці кошти подарувала матір. Ще 240  000 у якості грошового подарунка отримала дружина кандидата - від її матері. Згідно з даними, які містяться в декларації за 2015 кандидат отримав від матері та батька подарунок у грошовій формі у розмірі 150  000 грн. дружина кандидата отримала від її матері та батька - 90  000 грн. За 2016 - кандидат отримав від матері 185  000 грн., дружина отримала від батька та матері 90  000 грн. За 2017 рік кандидат отримав від матері 54 000 грн., дружина - 90  000 грн. На співбесіді 24.05.1017 (т.2, а.с. 85) кандидат зазначив, що його батьки та батьки дружини допомагали оплатити навчання доньки на мовних курсах в Німеччині. Кошти, які подарувала йому матір, були її особистими заощадженнями. Однак, документального підтвердження доходів близької особи не надав. Щодо доходів тещі і тестя, які також робили подарунки, повідомив, що інформацією не володіє. 
		4) Згідно з даними, які містяться в досьє, 10.11.2006 теща подарувала його дружині будинок в Житомирській області загальною площею 363,4 кв.м. Крім того, 29.07.2017 теща кандидата передала у користування його дружині автомобіль HODA CR-V випуску 2014, який вона придбала в 2015 році. Ринкова вартість ТЗ становить від 500  000 грн. до 700  000 грн. Під час співбесіди 24.05.2017 кандидат пояснив, що це питання не до нього. Він може сказати, що участі в цих операціях, пов`язаних з придбанням тещою рухомого чи нерухомого майна, не приймав. У «Висновку» зазначається, що отримання подарунків родиною кандидата від близьких осіб, походження яких кандидат не може пояснити, ставить під сумнів його доброчесність.
		У «Висновку» додатково надано інформацію, яка за твердженням ГРД, потребує пояснення з боку кандидата та/або перевірки з боку ВККС:
		-          кандидат протягом 2014 - 2018 здійснив 26 закордонних поїздок. Значна кількість з них була здійснена в країни Європейського Союзу, зокрема, Німеччину та Нідерланди . Витрати на придбання квитків та проживання можуть становити значну суму коштів, походження яких потребує пояснень;
		-          донька кандидата протягом травня-червня 2016 перебувала 54 дні за кордоном. Крім того, останній виїзд з України донька кандидата здійснила у листопаді 2016 року, відомості про її повернення - відсутні.
		-          кандидат розірвав шлюб 04.10.2017. Однак, у 2018 році він здійснив спільну тижневу поїздку зі своєю колишньою дружиною.
		В контексті наведеного до позову додано «Звернення» ГРД до позивача, яке датовано 26.01.2016, в якому надруковано найменування особи - координатора ГРД ОСОБА_2 
		Звернення не підписано.
		У зверненні запропоновано надіслати до 23:00 год. 30 січня 2019 пояснення: де позивач проживав протягом 2013-2014?; скільки сплачено за оренду квартири?; чи може позивач пояснити джерела походження доходів тещі на придбання рухомого та нерухомого майна?; пояснення щодо походження коштів у зв`язку з поїздками;  пояснення щодо поїздок доньки, чи проживає донька за кордоном, хто сплачує її перебування в ЄС; як позивач може пояснити поїздку з колишньою дружиною.
		До цього, 22.01.2019, позивачем сформовано пояснення з приводу затвердженого 16.05.2017 року висновку ГРД про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики. Тобто, йдеться про висновок 2017 року.
		З пояснень щодо висновку ГРД від 2017 року вбачається (т.1, а.с. 47 і далі), що 14.01.2019 позивач ознайомився із довідкою ГРД від громадської організації, в якій наведена інформація, яка була оприлюднена у висновку ГРД від 16.05.2017 (під час участі позивача у попередньому конкурсі).
		У той же час, 30.01.2019 позивачем сформовано Пояснення з приводу звернення ГРД із зазначенням, що 28.01.2019 на електрону пошту позивача отримано звернення від 26.01.2019, де надано пояснення на питання, поставлені від ГРД.
		Окрім того, 31.01.2019 позивачем на адресу ВККС сформовано Пояснення з приводу Висновку ГРД про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики від 26.01.2019 (т.1, а.с. 52). Позивачем пояснено, що з висновком ГРД він ознайомився 29.01.2019 під час ознайомлення з досьє кандидата. У цих поясненнях позивач звернув увагу, що ні звичайною, ні електронною поштою він не отримував вказаних висновків. У цьому зверненні до ВККС позивачем надано пояснення щодо поставлених ГРД питань, а також додано пояснення згаданих у Висновку осіб, підтверджуючі пояснення позивача документи, у т.ч. довідки про доходи  згаданих у Висновку осіб, матеріали щодо навчання та досягнень доньки.
		06.02.2019  ВККС у складі колегії: головуючого Устименко В.Є, членів Комісії: Луцюка П.С., Шилової Т.С., прийнято рішення № 165/вс-19 відповідно до якого позивача визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.
		У рішення ВККС зазначено, що ГРД 26.01.2019 затверджено висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики (т.2, а.с. 128). 
		Зазначено у рішенні ВККС, що у висновку ГРД зазначено про сумнівність джерел походження задекларованого кандидатом майна, зокрема, щодо отриманих подарунків. Проаналізовано «Висновок» ГРД та пояснення позивача. З урахуванням наведеного у рішенні, ВККС дійшла висновку, що позивач не підтвердив відповідності високим стандартам професійної етики та доброчесності, а тому за критеріями «Професійна етика» та «Доброчесність» оцінено у 0 балів за кожним.
		Дослідивши досьє, заслухавши доповідача, уповноваженого представника ГРД та ОСОБА_1 , дослідивши висновок ГРД, врахувавши, що за результатами оцінювання цих критеріїв кандидат набрав 0 балів, ВККС дійшла висновку, що ОСОБА_1 не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, і рішенням ВККС від 06.02.2019 № 165/вс-19 ОСОБА_1 визнала таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.
		Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
		Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон) та іншими нормативно-правовими актами (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, в частині процесуальних питань: розгляду спору, який виник між сторонами, у порядку адміністративного судочинства; питання правосуб`єктності ГРД; способу захисту порушеного права, обраного позивачем, суд зазначає таке.
		У відповідності до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		Громадська рада доброчесності, зокрема: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє (ч. 6 ст. 87 Закону).
		Поряд з наведеним, слід зазначити, що статус і функції ГРД детально викладені в Регламенті ГРД, який схвалено рішенням ГРД від 23.11.2016 № 1/2016 (із змінами; далі - Регламент).
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Регламенту ГРД, завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.
		Як правильно зазначено в Регламенті, ГРД лише сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в питаннях кваліфікаційного оцінювання суддів, але ГРД не може виносити остаточного рішення щодо доброчесності або професійної етики окремого судді. 
		Позиція щодо сприяння ГРД роботі ВККС України, про що акцентується у ст. 87 Закону, викладена у Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності    від 10.04.2017 (адреса посилання: https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/visnovok_grd.pdf), згідно якого ГРД створена як громадський орган, який сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка, відповідно, є основною інституцією, що здійснює перевірку інформації та надання остаточних висновків під час оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді. Оскільки ГРД бере участь у процесі індивідуального оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді, її робота має ставити за мету вдосконалення суддівського корпусу, забезпечуючи його якомога вищу професійність. Згідно з європейськими стандартами, оцінювання суддів має здійснюватися в інтересах громадськості в цілому. 
		Отже, виходячи з: викладених у Висновку Ради Європи правових позицій, положень ст. 87 Закону та ст. 2 Регламенту, на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, яка (функція) забезпечується шляхом сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді. 
		Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.
		За сферою правового регулювання Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права. 
		У ст. 88 Закону зазначено, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Наведене, крім іншого, вказує на керування ГРД поведінкою іншого суб`єкта (ВККС), що притаманно суб`єктам владних повноважень, здійсненню ними публічно-владних управлінських функцій.
		Частиною 4 ст. 85 Закону визначено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).
		Оскаржуваний Висновок ГРД, має всі ознаки правового акту індивідуальної дії, оскільки: по-перше, є самостійним юридичним актом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини між позивачем і ГРД, ГРД та ВККС України, а також між позивачем і ВККС України; по-друге, він врегульовує відносини щодо конкретного кола осіб, зокрема, щодо позивача, та розрахований на одноразове застосування; по-третє, Висновок є обов`язковим для розгляду ВККС України, яка, в свою чергу забезпечує формування і ведення суддівського досьє, складовою якого є висновок ГРД; по-четверте, спірний висновок безпосередньо впливає на права та інтереси позивача, створюючи правовідносини, в яких отримати рішення про підтвердження ним здатності здійснювати правосуддя у Касаційному господарському  суді у складі Верховного Суду він зможе тільки якщо таке рішення буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами ВККС України, тобто кваліфікованою більшістю, в той час як рішення щодо інших кандидатів, які не отримали негативного висновку ГРД, ухвалюватиметься простою більшістю голосів її складу (ч. 3 ст. 101 Закону); по-п`яте, висновок ГРД про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики безпосередньо впливає як на права та інтереси позивача щодо здатності здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, так і безпосередньо впливає на професійну суддівську кар`єру позивача, так як знаходиться в матеріалах досьє кандидата на посаду судді у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду та суддівському досьє.
		Процес надання для ВККС висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, містить усі ознаки владної управлінської діяльності, на основі Закону.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Згідно з частиною третьою статті 46 КАС України, відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
		Водночас, згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Таким чином, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій. Надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування та не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи.
		Враховуючи наведені процесуальні приписи статей 4, 19, 46 КАС України, суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки «іншого суб`єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень», оскільки ГРД здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом функцій і завдань у публічній сфері, у т.ч. реалізує частину функцій ВККС щодо перевірки та аналізу інформації щодо судді, по суті керує поведінкою останньої, а тому, відповідно, є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.  
		Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України в рішенні від 25.12.1997 у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. 
		Водночас згідно з пунктом 67 висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 30.06.2017 № JUD-UKR/298/2017 [RJU/AT] (www.legislationline.org), розміщений на сайті Ради суддів України (www.rsu.gov.ua), «існування двох органів ВККСУ та ГРД, - уповноважених оцінювати суддів і кандидатів на посаду судді одночасно, але відносно незалежно один від одного, дійсно додасть прозорості процедурі оцінювання".
		Відповідно до вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Зінченко проти України», стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.
		Водночас у пункті 110 рішення у справі «Вінтман проти України» (Vintman v. Ukraine, заява № 28403/05) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначив, що «для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (див. рішення від 18 грудня 1996 року у справі Aksoy v. Turkey, п. 95, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI). 
		Іншими словами, для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади; бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000-ХІ)".
		У п. 3.3. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності    від 10.04.2017 зазначено, що відповідно до § 47 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону "Про судоустрій і статус суддів" (2011), "організації та громадяни можуть надавати інформацію про кандидата на розгляд Кваліфікаційної комісії суддів, але тепер, згідно з новими положеннями, кандидат на посаду судді має право розглянути таку інформацію, надати пояснення та оскаржити або заперечити її". Це є вдосконаленням попередньої редакції, оскільки Венеціанська комісія вже зазначала, що "винесення інформації про кандидата на посаду судді на розгляд громадськості, у тому числі тих, хто мав досвід ухвалення рішень не на їхню користь, становить загрозу незалежності кандидата на посаду судді і реальний ризик політизації цього питання". (CDLAD(2010)026, § 60)". "Ця дуже сумнівна практика не компенсується тим, що кандидат буде мати право на доступ до інформації, отриманої Вищою кваліфікаційною комісією, і на надання своїх зауважень, хоча це право саме по собі є хорошим явищем. (CDLAD(2010) 026 , § 61)".
		У п. 3.11. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності    від 10.04.2017 відображено, що як уже зазначала Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності. Будь- яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на "громадянські права" судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.
		Суд звертає увагу, що на рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов`язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі "Класс та інші проти Німеччини" (06.09.1978) Суд наголосив: Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення). 
		З огляду на наведене, подання позивачем позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку ГРД прав, а тому відмова у прийнятті та розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, в свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства, так і приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та обов`язкової до застосування практики Європейського суду з прав людини.
		При цьому, суд враховує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.05.2016 у справі № 21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
		З огляду на наведене, враховуючи, що складання та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії, фактично є здійсненням ГРД на підставі Закону публічно-владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби; зважаючи, що Висновок прямо зачіпає права та інтереси позивача; суд приходить до висновку, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами КАС України і у такому адміністративному спорі ГРД є належним відповідачем за наведеними вище ознаками.
		По суті спору суд зазначає наступне. 
		Частина 1 ст. 19 Регламенту ГРД встановлює, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Громадська рада доброчесності колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.        
		У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку (ч. 2 ст. 19 Регламенту).
		Про необхідність надання саме вмотивованого/обґрунтованого висновку йдеться у п. 3.4. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності  від 10.04.2017, за яким усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими.
		Відповідно до ст. 21 Регламенту ГРД, перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради. 
		З метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 
		1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 
		2) порівнює інформацію з різних джерел; 
		3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації;
		4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу;
		5) звертається за додатковою інформацією до очевидців;
		6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними. 
		Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (кандидата на посаду судді).
		Під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: 
		1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики; 
		2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру; 
		3) визначає зміст проекту рішення або висновку.
		Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку. Проект рішення повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення позитивної і (або) негативної інформації про суддю (кандидата на посаду судді), у разі необхідності з посиланням на додатки, оцінку цієї інформації; 4) узагальнені висновки-рекомендації Ради щодо того, яким чином Вища кваліфікаційна комісії суддів України може врахувати зазначену інформацію.
		Проект висновку повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи;        3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки; 4) мотиви для ухвалення висновку; 5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.
		Згідно ст. 18 Регламенту ГРД, за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення. У разі, якщо після ухвалення рішення щодо судді стане відомою інша важлива інформація, Рада колегією чи зборами може прийняти рішення про надання такої інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.
		Згідно п. 3 ч. 5 ст. 87 Закону, ГРД надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або суддівського досьє, за наявності відповідних підстав.
		Згідно п. 39 висновку КРЄС № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади випливає, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.
		Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд приходить до висновку, що підставою для прийняття висновку є наявність у ГРД або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.
		Водночас, суд звертає увагу на те, що визначення поняття «доброчесність» відсутнє у національному законодавстві України. Про зазначене зауважено і у п. 1.1. р. ІІІ Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 та п. 1.3. Звіту Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року (https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_rady_evropy.pdf).
		В контексті наведеного слід додати, що згідно з пунктами 169-170 рішення ЄСПЛ від 09.04.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11), «вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25.03.1998 у справі «Копп проти Швейцарії», п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).
		Отже, ця фраза передбачає (inter alia), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24.04.2008 у справі «C. G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, п. 39).
		Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі "P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства", заява № 44787/98, п. 46, 2001-IX)".
		У пункті 49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) зазначено, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.
		Згідно із Законом і Регламентом ГРД, обсяг оцінювання, здійснюваного ГРД, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді. 
		Обов`язок суддів дотримуватися правил суддівської етики та суддівської доброчесності, а також обов`язок подавати декларацію доброчесності судді, декларацію родинних зв`язків і дотримуватися антикорупційного законодавства прямо встановлені Законом (ст. 56 Закону).
		Поряд з цим, відповідно до вимог пункту 11 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 
		11.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.
		11.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.
		Відповідно до вимог пункту 10 глави 3 розділу ІІ Положення, відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
		10.1. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації про доходи від професійної діяльності для самозайнятої особи, фізичної особи - підприємця.
		10.2. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації родинних зв`язків та декларації доброчесності, а також інших документах, поданих кандидатом.
		10.3. Наявність інформації про вчинення кандидатом на посаду судді проступків або правопорушень, які свідчать про його недоброчесність, а також фактів притягнення його до відповідальності.
		10.4. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя.
		10.5. Відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.
		10.6. Дотримання кандидатом на посаду судді законодавства, що регулює його професійну діяльність.
		Відповідно до пункту 12 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
		12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.
		12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.
		12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.
		12.4. Наявність обставин, передбачених пп. пп. 9-12, 15-19 ч. 1 ст. 106 Закону.
		12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.
		12.6. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.
		12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими: 
		12.7.1. Чесність і порядність.
		12.7.2. Контрпродуктивна поведінка. 
		12.7.3. Схильність до зловживань.
		Показники, передбачені пунктами 12.1-12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:
		1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;
		2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
		3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);
		4) декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді;
		5) результатів регулярного оцінювання;
		6) результатів перевірки декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);
		7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності);
		8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.
		Показник, передбачений п. 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.
		Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, та співбесіди.
		Таким чином, оскільки відповідно до статті 87 Закону, ГРД утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту рішень, відповідач має враховувати саме показники, визначені відповідними пунктами та главами Положення.
		Підсумовуючи викладене, виходячи з положень ст. 87 Закону та ст. 19 Регламенту, суд акцентує увагу на тому, що висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими.
		Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		За ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. 
		Даний конституційний припис закріплений у ст. 6 КАС України, згідно якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі    Конституції України    гарантується.
		Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини констатує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28 серпня 2018 року, справа № 820/3789/17).
		Суд зауважує, що оскільки у правовідносинах з позивачем ГРД виступає як суб`єкт владних повноважень, прийнятий нею Висновок, як акт індивідуальної дії, який зумовлює виникнення правових наслідків для позивача в питаннях суддівської кар`єри останнього, має відповідати критеріям, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України.     
		Зважаючи, що Висновок за своїми ознаками фактично є рішенням суб`єкта владних повноважень, суд наголошує, що на нього розповсюджуються вимоги частини 2 статті 2 КАС України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені    Конституцією    та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Отже, необхідною є перевірка судом оскаржуваного висновку ГРД на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.
		У Звіті USAID щодо Громадської ради доброчесності та результатів її роботи, які використовує Вища кваліфікаційна комісія суддів (квітень-травень 2017 року) (адреса посилання: https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_grd.pdf) констатується, що відповідно до пункту 6 статті 87 Закону "Про судоустрій та статус суддів" ГРД збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) і надає ВККСУ інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді). 
		Якщо кандидат не задовольняє критерії професійної етики та доброчесності, разом з іншою інформацією мають повідомлятися також обґрунтовані причини, з урахуванням яких зроблено висновок про невідповідність. Виходячи з тлумачення змісту цієї статті, рекомендується, щоб висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, що надається ВККСУ, не просто містив мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документацією, яка перевіряється, і яка містить інформацію про та посилання на порушення кандидатом певних стандартів професійної етики та доброчесності.
		У Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року зазначається, що у п. 24 Висновку КРЄС № 1 (2001) про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів вказано, що об`єктивні стандарти потрібні не лише для того, щоб виключити політичний вплив, але й з інших причин, наприклад, щоб уникнути ризику, пов`язаного з припущенням про наявність фаворитизму, консерватизму та корпоративізму, який виникає, коли призначення або оцінювання здійснюються не на основі чітко визначеної процедури, а на підставі особистих рекомендацій. Згідно викладених у Звіті висновків, усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими (п. 92. Висновку КРЄС № 10 (2007) про судову раду на службі суспільству). Однак через вказані вище недоліки щодо нерелевантності інформації, оцінювання судових рішень та різних підходів до конкретних фактів можна дійти висновку, що окремі затверджені ГРД висновки були необґрунтованими або частково необґрунтованими.
		У даному випадку, вже після прийняття ГРД 26.01.2019 Висновку, позивачем отримано Звернення ГРД щодо надання пояснень до 23:00 год. 30.01.2019. Із самим Висновком позивач ознайомився 29.01.2019 під час ознайомлення з досьє. Вказані обставини відповідачем не спростовані в порядку виконання вимог, визначених ч. 2 ст. 77 КАС України. Між тим, 30.01.2019 позивачем до ГРД надано пояснення на питання, які містились у Зверненні про надання пояснень.
		Однак, під час розгляду справи не надано доказів розгляду ГРД вказаних пояснень позивача та прийняття будь-якого рішення за результатами розгляду, що у свою чергу зумовлює висновок про невідповідність спірного рішення (Висновку) вимогам обґрунтованості, прийняття рішення з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у прийнятті рішення, можливість висловитись, права на справедливе ставлення та справедливий розгляд, що вже само по собі є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність спірного рішення та наявність підстав для його скасування, оскільки порушено фундаментальні права особи та проігноровані гарантії їх дотримання. Слід додати, що можливість отримання інформації від кандидата, у т.ч. до прийняття рішення (Висновку), передбачена п. 5 ст. 23 Регламенту ГРД, яка у даному випадку не була реалізована.
		Що стосується суті Висновків ГРД, зміст яких зазначено вище, слід зазначити наступне.
		Так, відповідачем зазначається про недекларування у 2013-2014 місяця проживання/нерухомості у зв`язку з місцем роботи у м. Києві. 
		У свою чергу позивач пояснив, що він і його старша донька проживали до 2014 року (з понеділка по п`ятницю) в квартирі у його колишнього тестя та його дружини (про що мною означено в Анкеті кандидата на посаду судді). Позивач зазначив, що йому як правнику, важко ототожнити тимчасове зберігання деяких моїх речей та нічліг (чотири рази на тиждень) у одній із кімнат в трикімнатній квартирі мого колишнього тестя та його дружини з правом користування об`єктом нерухомості. Отже, як зазначав позивач, ним не було порушено жодних вимог щодо декларування.
		При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач не приховував цю інформацію та відкрито зазначив її в анкеті, тобто він у цьому контексті себе добросовісно. Відповідачем, в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, вказані обставини щодо тимчасового перебування у кімнаті у квартирі батьків дружини не спростовані належними та допустимими доказами.
		У зв`язку з цим, слід додати, що правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені у Законі України "Про запобігання корупції".
		У відповідності до ч. 1 ст. 4 та п. 8 п. 8 ст. 11 Закону України "Про запобігання корупції", виключно Національне агентство з питань запобігання корупції наділене на законодавчому рівні повноваженнями з контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		У рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.04.2018 в адміністративній справі № 814/886/17 зазначено, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.
		Таким чином, саме цей компетентний орган вправі має право стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачем вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених вище обставин.
		Таких висновків НАЗК під час розгляду справи до суду не надано. Відсутні і докази звернення з цього приводу відповідача чи ВККС до НАЗК.
		Відповідачем не доведено перед судом достатності вказаних обставин для висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики, не зазначено - яким чином таке місце перебування у кімнаті у квартирі батьків дружини принижує авторитет правосуддя.
		Відтак, за висновком суду, доводи відповідача у наведеному аспекті є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, а відтак оскаржуване рішення в цій частині не може вважатися законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі висновків компетентного органу у відповідній сфері.
		Що стосується обставин користування позивачем квартирою в м. Києві, по пров. Ярославському, відносно чого ГРД вважає заниженою суму орендної плати, слід зазначити, що в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України відповідач не надав суду документально підтверджених відомостей або ж навіть роздруківок інтернет-сторінок щодо тієї вартості оренди, яка зазначена у висновку.
		Як і у попередньому випадку, відповідачем в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України не надано і рішення чи висновку компетентного органу (НАЗК) щодо порушення у зв`язку з наведеними обставинами правил декларування. Не надано і звернень ГРД чи ВККС до НАЗК з приводу з`ясування наведених обставин.
		Крім того, як і у попередньому випадку, за цим епізодом відповідач, скориставшись лише відеозаписом співбесіди у 2017 році, не реалізував свій обов`язок щодо з`ясування всіх обставин, які мають значення, та не скористався можливістю отримати пояснення та документи від відповідача, чим, по суті, створював штучні передумови для формування заздалегідь негативного висновку.
		Між тим, позивачем надано копію договору (т.1, а.с. 87) щодо оренди квартири, майнові права на яку належать наймодавцю. Під час розгляду справи не надано рішення суду, яким би цей договір визнавався недійсним або договір визнавався удаваним правочином.
		Відповідачем не спростовано зазначених позивачем обставин відносно вартості оренди, а саме: відносно того, що позивач перебував у дружніх стосунках з особою, якій належали майнові права на квартиру, того, що будинок не був прийнятий в експлуатацію, що не давало можливості оформити із сторонніми особами договір на користування з ринковою вартістю оренди. 
		Відповідачем не доведено перед судом достатності вказаних обставин для висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики.
		За висновком суду, доводи відповідача за даним епізодом ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, є доволі гіпотетичними, а відтак оскаржуване рішення в цій частині не може вважатися законним та обґрунтованим.
		Що стосується сумнівів ГРД відносно легальності коштів, отриманих у подарунок відповідачем та його дружиною від їх батьків, користування авто, дарування будинку (пункти 2.2. та 2.3. Висновку), ненадання підтверджень доходів вказаних осіб, слід зазначити, що як і у попередніх випадках, відповідачем не надано висновків/рішень НАЗК, які б свідчили про порушення позивачем правил декларування та вказували на недоброчесність позивача.
		Більш того, вказуючи на те, що позивач не надав підтверджень та посилаючись лише на співбесіду 2017 року, ГРД, між тим, навіть не витребувало у позивача відповідних підтверджень до складання висновку, що вже само по собі вказує на недотримання при прийнятті вказаного рішення критерію обґрунтованості рішення.
		У той же час, позивач пояснював, що отримані кошти ним декларувались (відображались) самостійно. Про майновий стан моєї матері йому було відомо майже достеменно. Тривалий час вона займалась підприємницькою діяльністю, отримала у спадок належні двом її сестрам об`єкти нерухомості і будинок та квартиру). Враховуючи її вік (у 2017 році їй вже було 75 років) та стан здоров`я, звичайно, вона вже не працювала та не займалась підприємницькою діяльністю і лише незначна сума грошових коштів зберігалась на рахунках у банку, враховуючи той факт, що частина грошових коштів, які зберігалися на ощадній книжці Ощадного банку СРСР так і не були їй повернуті. Щодо майнових статків колишньої тещі, позивач зазначав, що у нього не було сумнів щодо їх джерела. Вона є досить відомим адвокатом (не тільки в міст Житомирі, досить часто її залучали у кримінальних справах у м. Дніпрі, м. Одесі, м. Києві). Позивач зазначив, що звернувся до неї з проханням особисто пояснити ГРД майнові статки, у зв`язку з чим нею були надані відповідні пояснення та копії документів, що підтверджують її майновий стан. Що стосується майнових статків колишнього тестя, позивач зазначив, що приблизно знав, що розмір пенсії працівників прокуратури досить високий і в деякі роки розмір його пенсії (з його слів) був вищим ніж його заробітна плата, про що позивач надав довідку з ПФУ. При цьому, позивач наголошував, що і його колишній тесть і його колишня теща мають дружину і чоловіка (відповідно), тобто, мають ще джерела доходу. При цьому, щодо користування авто у 2017, позивач зазначив, що у 2017 цей факт мав місце у зв`язку з поломкою авто позивача.
		Так, в контексті наведеного позивачем надано копію звернення до ГРД від тещі позивача від 29.02.2019, в яких зазначено, що будинок було придбано у 2005 у стані напівпридатному для проживання. При купівлі використані кошти від продажу квартири та кошти в якості позики від брата, який надалі також проживав спільно з дружиною в даному будинку. Нею та її цивільним чоловіком були зроблені поліпшення. Враховуючи стан її здоров`я було вирішено подарувати будинок дочці, водночас ОСОБА_5 продовжує проживати у будинку. Щодо придбання автомобіля повідомила, що вказане авто придбано за кошти брата, який проживає зараз у Великобританії для використання сином брата, оскільки останній досить часто відвідує Україну для проходження реабілітації і лікування (так як є інвалідом). Крім того, вказаною особою пояснено щодо іншого майна та земельних ділянок, що частково придбання фінансувалось за рахунок коштів, отриманих від продажу іншого нерухомого майна (в тому числі за рахунок спадщини). При цьому, метою придбання майна була його подальша реконструкція (капітальний ремонт) та продаж. Земельні ділянки придбавалися нею з метою ведення сільськогосподарського виробництва чоловіком. Однак, із-за досить тривалої його хвороби намічене здійснити не вдалося, а враховуючи низький попит на це майно та земельні ділянки (враховуючи віддаленість від м. Житомира), продаж цього майна є досить проблематичною. Деяке майно купувалося за кошти брата, а ОСОБА_5 є «титульним власником».
		Крім вказаного пояснення також надано (у копіях): свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю на ім`я цієї особи, свідоцтво про спадщину за заповітом (вклади), свідоцтва про право на спадщину за заповітом (права на земельну частку (пай), згода на купівлю будинку, довідки про доходи ОСОБА_6 : за період грудня 2016 - грудня 2018 із доходом у розмірі 668  558 грн., за період січня 2016- грудня 2016 у розмірі 320  907,84 грн.
		Між тим, відповідачем, як вже зазначалося, вказані матеріали не витребовувались та не аналізувались, інформація не запитувалась у інших осіб, у той же час вказані пояснення та документи містять достатню для аналізу та співставлення інформацію, яка підлягала врахуванню під час прийняття оскаржуваного рішення, однак не була врахована відповідачем, у т.ч. після формування Висновку.
		З урахуванням наведеного, відповідачем не доведено перед судом достатності вказаних у Висновку обставин для висновку про можливість виникнення обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики.
		За висновком суду, доводи відповідача за даним епізодом ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, а відтак не можуть бути підставою для висновку про прийняття відповідачем обґрунтованого Рішення (Висновку).
		Додатково, як вже зазначалося, відповідачем у Висновку зазначена інформація, яка не покладена в основу Висновку, але на яку відповідач просив звернути увагу ВККС.
		Хоча вказані обставини і не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення, між тим, позивачем пояснено, що переважна кількість поїздок у період 2014-2018 - короткострокові і тривали 3-5 днів. Це пояснюється позивачем тим, він зі своєю старшою донькою відвідував культурно-просвітницькі заходи, які проходили за межами України (художні виставки, концерти відомих виконавців), для культурного та духовно-морального виховання моєї доньки. На кількість перетинів державного кордону вплинуло і те, що позивач, як батько неповнолітньої доньки, супроводжував її до місця проведення мовних курсів, а згодом вилітав за кордон для зворотного супроводу. Позивач зазначав, у т.ч. своїх поясненнях до ГРД, що всі авіаквитки (коли поїздки здійснювалися на короткі проміжки часу ним та його старшою донькою) придбавались за безготівковим розрахунком за допомогою його кредитних карток завчасно, що давало можливість купувати квитки за низькими цінами.
		У поясненнях до ГРД позивач наголошував, що разі необхідності надасть ГРД вказані виписки, однак, відповідач не реалізував таку можливість на отримання інформації, вочевидь необхідної для прийняття обґрунтованого рішення.
		Позивач також пояснював ГРД, що коли вони подорожували разом (він, його доньки, його дружина) такі подорожі зазвичай здійснювалися на автомобілі, оскільки витрати на пальне значно менші, ніж вартість авіаквитків, враховуючи, що подорожували 4 особи.
		Поряд з цим, позивач у поясненнях до ГРД зазначав, що саме витрати на поїздки за кордон частково компенсувались батьками його колишньої дружини та його мамою, що і було відображено ним у відповідних рядках Декларації про майно, доходи і зобов`язання фінансового характеру за 2014-2015 роки та у щорічних Деклараціях особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2016-2017 роки.
		Крім того, позивач звертав увагу, що колишня дружина декларувала доходи від зайняття адвокатською діяльністю у розмірі близько 200 000 (двохсот тисяч) гривень щорічно.
		Позивач, крім іншого, акцентує увагу на недостовірності інформації щодо перебування його старшої доньки протягом травня-червня 2016 року 54 дні за кордоном та неповернення її до України з листопада 2016 року, оскільки в травні-червні 2016 року його старша донька навчалась у Гімназії №107 «Введенська» та складала випускні іспити, що підтверджується Свідоцтвом про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_2 . Старша донька протягом 2016-2018 року знаходилась постійно в Україні, оскільки навчалась у Фінансово-правовому ліцеї (м. Київ), що підтверджується сторінкою 10 закордонного паспорту доньки (відмітки про виїзд та в`їзд), похвальними грамотами, отриманими нею за вказаний період та Атестатом з відзнакою про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_3 . Позивач також щодо додаткових питань пояснював, що зараз його старша донька навчається у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, що підтверджується копією залікової книжки студента №381/18.
		Щодо закордонної поїздки з колишньою дружиною влітку 2018 року (після розірвання шлюбу у 2017), позивач пояснив, що дійсно він з колишньою дружиною та двома доньками перебували за межами України. Вказана подорож була здійснена на прохання його колишньої дружини з метою надання можливості більш тривалого його спілкування з його молодшою неповнолітньою донькою, яка постійно проживає з матір`ю у м. Житомирі, та, можливо, для спроби відновити їх шлюбні стосунки. При цьому, позивач підкреслював, шлюбні стосунки припинилися значно раніше, вже досить тривалий час він мешкає у місті Києві разом з старшою донькою. Водночас, він намагається бачитись зі своєю молодшою донькою, періодично відвідуючи м. Житомир, що вказано в Декларації родинних зв`язків.
		З наведеного у сукупності вбачається, що позивач, навіть після формування висновку ГРД, діяв добросовісно, не приховував інформацію, необхідну для формування об`єктивного та обґрунтованого висновку. Однак, як і щодо попередніх епізодів, відповідач проігнорував суттєву інформацію, яка мала значення для формування Висновку, у т.ч. після його формування, що могло зумовлювати зміну раніше сформованих висновків. 
		При цьому, слід додати, що статтею 51 Закону України "Про запобігання корупції" визначено, що саме НАЗК здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб`єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону. 
		У даному випадку відповідачем не надано рішень/висновків компетентного органу (НАЗК), які б свідчили про невідповідність способу життя позивача, членів його сім`ї наявному в них майну та задекларованим доходам.
		З урахуванням наведеного, відповідачем не доведено перед судом достатності вказаної додаткової інформації для висновку про можливість виникнення обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики.
		За висновком суду, доводи відповідача за даним епізодом також ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, а відтак не можуть бути підставою для висновку про прийняття відповідачем обґрунтованого Рішення (Висновку).
		В контексті останнього суд звертає увагу, що лише найбільш серйозні порушення етичних принципів можуть бути достатньою підставою для визнання поведінки, що порушує Кодекс суддівської етики. Лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінкою доказів і ретельним віднесенням факту до відповідної категорії)  дають основу для висновку про недоброчесність. 
		У взаємозв`язку з наведеним, суд зазначає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС України).
		Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 73 КАС України).
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 76 КАС України).
		У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
		Отже, підсумовуючи вищевикладене у сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, практики ЄСПЛ, оцінки поданих учасниками справи доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що за сукупністю оцінок доводів ГРД, викладених в оскаржуваному рішенні (Висновку), відповідачем не доведено перед судом достатності наведених ГРД у Висновку обставин для висновку про наявність обґрунтованого сумніву чи можливість виникнення обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики. За висновком суду, доводи відповідача, викладені у Висновку, в цілому ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, а відтак не можуть бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення (Висновку). ГРД не наведено мотивів та конкретних фактів/обставин, що розкривають сутність висновку щодо недотримання/порушення  позивачем стандартів професійної етики та доброчесності. 
		Підсумовуючи, суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваного Висновку та Рішення про його затвердження, які прийняті без врахування всіх обставин, що мали значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення, без дотримання базового право позивача на участь у процесі прийняття рішення, а відтак позов в частині визнання протиправними та скасування Висновку та Рішення про його затвердження, підлягає задоволенню.  
		Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача вилучити спірний Висновок (Рішення) шляхом відкликання з ВККС та шляхом видалення з електронних ресурсів (сайту) ГРД, суд зазначає наступне.
		Пунктом 5 частини шостої статті 87 Закону №1402 передбачено право ГРД створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
		Статтею 30 Регламенту ГРД передбачено, що Рада має інформаційний портал (частина перша), який використовується для інформування про діяльність Ради, її рішення та висновки, а також для збору та систематизації інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді (частина друга).
		Відповідно до частини третьої статті 30 Регламенту ГРД рішення (висновки) Ради публікуються на інформаційному порталі Ради не пізніше ніж через 10 днів з моменту їх ухвалення.
		Визнання акту суб`єкта владних повноважень протиправним та його скасування означає, що спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акту.
		Із скасуванням спірного Висновку ГРД він визнається таким, що не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття відповідачем.
		Виходячи з положень ст. 5, ч. 1 ст. 2 КАС України спосіб захисту, заявлений позивачем та застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.
		Крім того, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. 
		Вирішуючи ж спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
		На думку суду, вказані вимоги заявлені на майбутнє та в певній частині не стосуються особи відповідача.
		Так, в силу того, з набранням рішенням суду вказаний Висновок та Рішення не створюють будь-яких правових наслідків для цілей їх застосування з моменту їх прийняття, питання щодо їх вилучення (відмови у вилученні) із сайту ГРД належить до відносин, які можуть виникнути у майбутньому. На час розгляду справи суд не вбачає підстав для висновку про порушення прав позивача у наведеному аспекті. 
		При цьому, позивач не позбавлений можливості розглянути питання щодо правових наслідків можливого розповсюдження ГРД у мережі Висновку та Рішення після набрання даним рішенням суду законної сили. 
		Вимога ж про зобов`язання ГРД вилучити Висновок шляхом відкликання з ВККС (з досьє) взагалі знаходяться поза межами належних способів захисту та компетенції ГРД, оскільки ГРД не здійснює ведення досьє та не наділено, на відміну від ВККС, правом його ведення та формування. Само по собі перебування в досьє Висновку, який скасовано, не створює для будь-яких осіб будь-яких правових наслідків для цілей його застосування.
		Питання ж захисту гідності, честі та діловій репутації знаходяться поза межами компетенції адміністративного суду. 
		Враховуючи наведене, в цій частині позовних вимог слід відмовити.
		Відтак, позов підлягає задоволенню частково, як зазначено вище.
		Відносно судових витрат, суд звертає увагу, що позивач не заявляв про необхідність їх відшкодування.
		Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9; далі - ГРД), третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9, код ЄДР: 37316378; далі - ВККС), задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати Висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений Громадською радою доброчесності 26.01.2019 року
		Визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді протоколу засідання від 26.01.2019, щодо затвердження висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
		У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України.
		Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
		 
		Суддя                                                                                      О.А. Кармазін 
		 
		Повний текст рішення суду складено та підписано 05.07.2019

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...