Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/1676/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано судом: 22.07.2019. Зареєстровано: 23.07.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2019.
Дата набрання законної сили: 22.08.2019
Номер судового провадження: П/140/1716/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 липня 2019 року  14:41 ЛуцькСправа № 140/1676/19 
		Волинський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого - судді Смокович В.І.,
		за участю секретаря судового засідання Литвиненко І.П.,
		позивача ОСОБА_1 , 
		представника відповідача Семенюти І.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправною відмови від 08 квітня 2019 року у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою для відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту Шацьк у межах ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 ; зобов`язання повторно розглянути його заяву про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту Шацьк у межах ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 .
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,5 га на території Шацької селищної ради Шацького району Волинської області. Однак, відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення технічної документації з подальшою передачею у власність земельної ділянки, оскільки бажана земельна ділянка відсутня в переліку земельних ділянок, який формується відповідно до Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, що не узгоджується з підставами відмови, визначеними статтею 118 Земельного кодексу України.
		У відзиві на позов № 9-3-0.6-4098/2-19 від 11 червня 2019 року відповідач його вимог не визнав (арк. спр. 28-35). Вказав, що Головне управління Держгеокадастру у Волинській області правомірно відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 0,5 га, оскільки місце розташування об`єкта (земельної ділянки щодо якої звернувся позивач) не відповідає вимогам прийнятого відповідно до Земельного кодексу України нормативно-правового акта - Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ним, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року № 413.
		У відповіді на відзив від 02 липня 2019 року (арк. спр. 60-63) позивач зазначив, що порядок і умови набуття, припинення, здійснення права власності та користування землею охоплюються поняттям правового режиму власності, який визначається виключно законами України. Кабінет Міністрів України, затвердивши Стратегію, урегулював на підзаконному рівні умови та порядок набуття права власності та користування землею, а отже, вийшов за межі своїх повноважень. Такі висновки узгоджуються із рішенням Конституційного Суду України № 8-р/2019 від 25 червня 2019 року, якою Постанову Кабінету Міністрів України № 413 визнано неконституційною.
		У запереченні на відповідь на відзив від 08 липня 2019 року представник відповідача вказав, що відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Звертає увагу, що Головне управління Держгеокадастру у Волинській області на офіційному вебсайті оприлюднювало інформацію про перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у ІІ кварталі 2019 року на території Волинської області. Такий перелік затверджений наказом № 37 від 21 березня 2019 року. Однак, позивач не звертався до Головного управління із заявою про включення бажаної до відведення у власність земельної ділянки у відповідний перелік земельних ділянок державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам (арк. спр. 69-71).
		Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін на 27 червня 2019 року (арк. спр. 1). 
		Судовий розгляд справи 27 червня 2019 року за клопотанням позивача відкладено на 03 липня 2019 року; 03 липня 2019 року розгляд справи відкладено на 16 липня 2019 року для надання додаткових пояснень (арк. спр. 58, 59, 67, 68). 
		Суд, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.  
		У березні 2019 року позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Шацької селищної ради Шацького району Волинської області у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,5 га, кадастровий номер НОМЕР_1 . До заяви додав графічний матеріал, на якому зображено бажане місце розташування земельної ділянки; копію паспорта громадянина України, довідки про присвоєння реєстраційного номера одлікової картки платника податків (арк. спр. 8). 
		Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області направлено позивачу лист від 08 квітня 2019 року № М-579/0-384/0/95-19, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Як зазначило в своєму листі Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації в ІІ кварталі поточного року на території Волинської області є визначеним. Земельна ділянка, яку бажає отримати позивач у власність для ведення особистого селянського господарства не входить до вищезазначеного переліку (арк. спр. 7).
		Отже, як випливає із листа, у зв`язку із невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та керуючись частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області не вбачає за можливе вирішення порушеного у зверненні позивача питання у ІІ кварталі поточного року. 
		Позивач, не погоджуючись із такою відмовою, звернувся із даним позовом до суду. 
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким. 
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Таким чином, суд переходить до з`ясування, чи було оскаржене рішення Головного управління Держгеокадастру у Волинській області прийняте, зокрема, в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи було таке рішення прийняте на законних підставах.
		Так, повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.
		Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
		До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Згідно із положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
		Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Отже, спірні правовідносини виникли у зв`язку із застосуванням зазначеної постанови КМ України, оскільки у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачеві відмовлено саме з посиланням на неї. Підстава відмови пов`язана з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, згідно із якою у наданні дозволу може бути відмовлено, зокрема, через невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.
		Як установлено судом, Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області листом від 08 квітня 2019 року № М-579/0-384/0/95-19 відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач у власність для ведення особистого селянського господарства, не входить до переліку земель, сформованого відповідачем відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.
		Суд звертає увагу, що зміст норм частин шостої, сьомої статті 118 ЗК України не передбачає складення жодних переліків земельних ділянок для цілей надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки і не визначає включення земельної ділянки до відповідного переліку, як передумови для надання такого дозволу. Інших норм законів, які б передбачали включення земельної ділянки до відповідного переліку, відповідач не зазначив, а судом таких не встановлено.
		Таким чином, наведена підстава відмови не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України. До того ж у зв`язку із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.
		Як вбачається зі змісту Стратегії Міністерство аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру мають розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк проекти відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії. На момент виникнення спірних правовідносин відповідні нормативно-правові акти не прийняті.
		Суд враховує також і те, що Стратегія не є нормативно-правовим актом, що містить обов`язкові до виконання норми права. Вона лише визначає напрямки удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними на майбутнє.
		З огляду на це, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Волинській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що така ділянка не входить до переліку земель, який сформований відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, є неправомірною та такою, що не відповідає статті 118 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.
		Отже, відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України Головне управління Держгеокадастру у Волинській області має прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
		Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 30 травня 2019 року у справі № 817/1347/17.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
		Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
		Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
		За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Отже, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у сумі 1 536 грн 80 коп., сплачений відповідно до квитанції № 0.0.1354564447.1 від 16 травня 2019 року. 
		Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 67, ідентифікаційний код юридичної особи 39767861) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити.
		Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08 квітня 2019 року у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою для відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту Шацьк у межах ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1 .
		Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту Шацьк у межах ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 .
		Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області судовий збір у сумі 1 536 грн 80 коп. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість грн 80 коп.).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
		 
		Суддя                                                                                                                В.І. Смокович
		 
		Повний текст судового рішення складено 22 липня 2019 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...