Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/13566/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.08.2019. Зареєстровано: 01.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.09.2019.
Дата набрання законної сили: 29.09.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		30 серпня 2019 року                                                    № 640/13566/19
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу 
		за позовом         ОСОБА_1 
		до          Громадської ради доброчесності
		третя особа без самостійних вимог на предмет спору -
		          Вища кваліфікаційна комісія суддів України
		про          визнання протиправним та скасування рішення,
		                                                                       
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Громадської ради доброчесності (далі також - ГРД, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності у вигляді Висновку від 25 березня 2019 року, в частині затвердження висновку про невідповідність судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
		Ухвалою суду від 25 липня 2019 року було відкрито провадження в даній справі та вирішено, у зв`язку з її належністю до категорії справ незначної складності у відповідності до вимог статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), враховуючи вимоги статті 257 КАС України, здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
		Крім того, даною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Вищу кваліфікаційну комісію суддів України (далі також - ВККС, Комісія, третя особа).
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно прийняв оскаржуваний висновок, оскільки він не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та винесений з порушенням вимог Регламенту ГРД, містить недостовірні, неперевірені, надумані та такі, що не підтверджені будь-якими доказами, відомості. 
		Відповідач за час розгляду справи відзиву, або іншого документу, з якого можливо було б встановити його відношення до заявлених позовних вимог, суду не надав.
		Третьою особою було надано письмові пояснення з приводу заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
		Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Указом Президента України від 10 листопада 2009 року № 919/2009 ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Деснянського районного суду міста Києва строком на п`ять років.
		Рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_1
		ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 83,25 бала. За результатами виконаного практичного завдання ОСОБА_1 набрала 76,5 бала. На етапі складення іспиту суддя загалом набрала 159,75 бала.
		Рішенням Комісії від 23 квітня 2018 року № 91/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 14 березня 2018 року, зокрема судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_1, яку допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
		При цьому, 25 березня 2019 року за результатами дослідження та перевірки інформації щодо Позивача, Громадською радою доброчесності було затверджено Висновок про невідповідність судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
		Комісією 27 червня 2019 року завершено проведення співбесіди із суддею, під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє.
		Позивач пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
		Дослідивши інформацію, зазначену Громадською радою доброчесності, пояснення ОСОБА_1 та надані нею копії підтверджувальних документів, Комісія не знайшла підстав для оцінювання судді за критеріями професійної етики та доброчесності у 0 балів.
		Заслухавши доповідача, дослідивши досьє судді, надані суддею пояснення та результати співбесіди, під час якої вивчено питання про відповідність ОСОБА_1 критеріям кваліфікаційного оцінювання, Комісія визначила, що суддя Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрала 675,55 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
		Таким чином, Комісія вирішила визнати суддю Деснянського районного суду ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді, та прийняла відповідне рішення від 27 червня 2019 року № 561/ко-19. Однак це рішення набирає чинності в порядку, визначеному пп. 4.10.8 п. 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
		На сьогодні розгляд питання про підтримку вказаного рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, відповідно до абзацу третього пп. 4.10.8 п. 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не відбувся.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
		Вирішуючи питання поширення юрисдикції адміністративного суду на спір за участю ГРД, судом враховано таке.
		Відповідно до вимог ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з вимогами ч. 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		За змістом статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
		При цьому, публічно-правовий спір - спір, у якому:
		-          хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
		-          хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
		-          хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
		Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Крім того, згідно з п. 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2015 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
		Відповідно до вимог ч. 1 статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ГРД утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		За змістом ч. 6 цієї статті, ГРД надає, за наявності відповідних підстав, Комісії висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.
		Крім того, згідно з вимогами абз. 2 ч. 1 ст. 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Комісія може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Як убачається з ч. 1 статті 85 цього Закону, кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
		Згідно з вимогами п. 16 ч. 4 статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддівське досьє, з-поміж іншого, має містити висновок ГРД (у разі його наявності).
		Отже, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» покладає на ГРД функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, тобто відповідач фактично приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому є іншим суб`єктом при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства і, як наслідок, - суб`єктом владних повноважень.
		Аналогічна правова позиція щодо здійснення ГРД владних управлінських функцій викладена в постановах Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року у справі № 816/2307/17, Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року у справі № 802/1831/17, Окружного адміністративного суду міста Києва у справах № 826/7186/17, № 826/8530/17, та інших.
		Крім того, суд вважає, що даний спір стосується проходження позивачем публічної служби.
		Так, за визначенням п. 17 ч. 1 статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Як свідчать обставини справи, на дату складення оскаржуваного Висновку, позивач обіймала посаду судді Деснянського районного суду міста Києва.
		Враховуючи, що складання та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є здійсненням владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби, даний спір є публічно-правовими та підлягає розгляду за правилами КАС України.
		Оскаржуваний Висновок є різновидом акта індивідуальної дії, оскільки безпосередньо стосується прав та інтересів позивача, містить твердження про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики і підлягає дослідженню у межах кваліфікаційного оцінювання.
		Крім того, Висновок безпосередньо впливає на права та інтереси позивача, створюючи правовідносини, в яких отримати рішення про підтвердження ним здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді вона зможе лише у разі, якщо таке рішення буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії, тобто кваліфікованою більшістю, в той час, як рішення щодо інших кандидатів, які не отримали негативного висновку ГРД, ухвалюватиметься відповідно до вимог ч. 3 статті 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» простою більшістю голосів її складу.
		До того ж, згідно з вимогами ч. 3 статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
		Отже, чинне законодавство не надає особі право оскаржити рішення Комісії з підстав його необґрунтованості щодо питань невідповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики, у разі обґрунтування рішення відповідним негативним висновком ГРД, оскільки Закон України «Про судоустрій і статус суддів» допускає можливість оскарження такого рішення Комісії виключно у разі допущення процесуальних (процедурних) порушень.
		Водночас стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод              (далі - Конвенція) встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Крім того, згідно з вимогами статті 8 Конституції України та ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
		При вирішенні справи судом враховано правову позицію ЄСПЛ, який зазначив, що статті 13 Конвенції вимагає наявності у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку зі скаргами, які у розумінні Конвенції можуть вважатися «небезпідставними» (рішення у справі «Кіган проти Сполученого Королівства» (Keegan v. the United Kingdom), заява № 28867/03, п. 40; рішення у справі «Багієва проти України» (Bagiyeva v. Ukraine), заява № 41085/05, п. 57).
		До того ж ЄСПЛ у рішенні у справі «Зінченко проти України» (case of Zinchenko v. Ukraine, заява № 63763/11) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку (п. 108 рішення).
		Водночас у п. 110 рішення у справі «Вінтман проти України (Vintman v. Ukraine, заява № 28403/05) ЄСПЛ зазначив, що «для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (див. рішення від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI). Іншими словами, для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади; бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000-ХІ)».
		Наведене свідчить, що подання даного адміністративного позову є єдиним можливим способом захисту на національному рівні порушених ГРД прав позивача, а отже, відмова в його прийнятті та розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення його права на ефективний засіб юридичного захисту, що є порушенням вимог як національного законодавства, так і приписів Конвенції та обов`язкової до застосування практики ЄСПЛ.
		Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
		Відповідно до вимог ч. 1 статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Так, Конституційний Суд України в рішенні від 25 грудня 1997 року № 9-зп зазначив, що ч. 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
		Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, вказав, що «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
		З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивач в цьому позові обрав належний та ефективний спосіб захисту його порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваних Висновку.
		Оцінку правомірності прийнятого відповідачем Висновку, суд надає з урахуванням таких обставин.
		Так, згідно з вимогами ч. 6 статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ГРД, зокрема: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Комісії інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Комісії висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.
		Правила організації та діяльності ГРД визначені її Регламентом, статтею 2 якого закріплено, що завданням ГРД як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою ГРД сприяє Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.
		ГРД та її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності.
		Відповідно до вимог статті 18 Регламенту ГРД, за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Комісії інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення.
		Водночас згідно з вимогами статті 19 Регламенту ГРД, за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає:
		1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або
		2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.
		У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.
		Прийнятий колегією ГРД висновок виноситься на збори ГРД для затвердження. ГРД зборами може:
		1) затвердити висновок (у тому числі внісши зміни у разі необхідності) і надати його Комісії;
		2) скерувати висновок відповідній або іншій колегії ГРД чи окремому члену ГРД для доопрацювання із внесенням на затвердження Ради;
		3) прийняти рішення про направлення інформації Комісії без затвердження висновку;
		4) відхилити висновок.
		Отже, за результатом проведеної перевірки та (або) аналізу отриманої інформації ГРД може прийняти та направити до Комісії або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, або рішення про направлення (надання) інформації щодо особи.
		При цьому, підставою для прийняття висновку є наявність у ГРД або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики.
		Як убачається з п. 169-170 рішення ЄСПЛ від 09 квітня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), «вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі «Копп проти Швейцарії», п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).
		Отже, ця фраза передбачає, inter alia, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C. G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, п. 39). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства», заява № 44787/98, п. 46, ECHR 2001-IX)».
		Згідно з вимогами п. 49 рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02), норма права є «передбачуваною», якщо вона                            сформульована    з    достатньою чіткістю,   що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної   консультації    регулювати    свою поведінку.                            
		Водночас суд зазначає, що визначення поняття «доброчесність» відсутнє у національному законодавстві України.
		Натомість відповідно до вимог п. 11 Глави 3 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16, відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
		11.1. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації про доходи від професійної діяльності для самозайнятої особи, фізичної особи-підприємця.
		11.2. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації родинних зв`язків та декларації доброчесності, а також інших документах, поданих кандидатом.
		11.3. Наявність інформації про вчинення кандидатом на посаду судді  проступків або правопорушень, які свідчать про його недоброчесність, а також фактів притягнення його до відповідальності.
		11.4. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя.
		11.5. Відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.
		11.6. Дотримання кандидатом на посаду судді законодавства, що регулює його професійну діяльність.
		11.7. Надання адвокатом (патентним повіреним) правової допомоги з питань, які відповідають рівню його компетенції.
		11.8. Чесність і сумлінність при здійсненні професійної діяльності.
		11.9. Інші дані, які можуть вказувати про відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності.
		Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, зокрема:
		1) інформації та документів, наданих кандидатом на посаду судді, та будь-якої іншої інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді;
		2) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади, установами та організаціями;
		3) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
		4) декларації родинних зв`язків та декларації доброчесності кандидата на посаду судді;
		5) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (у разі її проведення);
		6) висновку ГРД (за наявності);
		7) іншої інформації, що включена до досьє кандидата на посаду судді.
		Відповідність кандидата на посаду судді критерію професійної етики згідно з вимогами п. 10 Глави 3 Положення № 143/зп-16, оцінюється (встановлюється) за такими показниками:
		10.1. Відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.
		10.2. Відповідність кандидата на посаду судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.
		10.3. Для науковців:
		10.3.1. Дотримання норм та принципів, що визначають моральну поведінку вченого, його відповідальність перед суспільством, а також дотримання норм та принципів Етичного кодексу ученого України.
		10.4. Для адвокатів:
		10.4.1. Дотримання принципів та засад здійснення адвокатської діяльності  щодо високих етичних стандартів поведінки та дотримання адвокатами особливих деонтологічних вимог і правил, визначених Правилами адвокатської етики.
		10.5. Наявність фактів притягнення кандидата на посаду судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про неетичність його поведінки.
		10.6. Інша інформація, що міститься у досьє кандидата на посаду судді.
		Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, та співбесіди.
		Таким чином, оскільки відповідно до статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ГРД утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту ГРД рішень відповідач має враховувати саме показники, визначені п. 10, 11 Глави 3 Положення № 143/зп-1.
		Судом встановлено, що однією з підстав для прийняття відповідачем оскаржуваного Висновку є наявні у ньому доводи про те, що «у розумного спостерігача викликає обґрунтований сумнів у тому, що на різних етапах своєї кар`єри суддя досягала успіхів виключно завдяки своїм професійним здібностям, не користуючись при цьому привілейованим становищем у зв`язку із перебуванням її свекра на посадах в органі суддівської влади».
		Натомість суд вважає, що Висновок ГРД про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики має бути заснований на достовірній інформації або доведений поза розумним сумнівом. При цьому розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
		Відповідно до вимог ч. 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до п. 39 Висновку № 17 (2014) від 24 жовтня 2014 року Консультативної ради Європейських суддів «Щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади», інформація, яка використовується в процесі оцінювання повинна бути надійною і базуватися на доказах.
		В той же час, у вказаному Висновку зазначено, що джерела доказів, на яких ґрунтуються оцінки, повинні бути надійними, особливо якщо ці докази мають стати основою для негативного оцінювання. Висновок про невідповідність не повинен ґрунтуватися на припущеннях, інформації про репутацію кандидата або інформації із сумнівних джерел без належної перевірки та інших доказів.
		Проте, під час розгляду справи відповідач не довів, що факт перебування свекром позивача на посадах в органі суддівської влади впливає на її доброчесність та обставини дотримання нею професійної етики, не роз`яснив, яким чином репутація та посада родича позивача може свідчити про її особисті якості.
		В пункті 2 оскаржуваного Висновку зазначено, що «під час співбесіди суддя не надала вичерпних пояснень щодо джерел походження нерухомого майна, яким володіє її малолітня донька, попри те, що це майно набувалось її чоловіком в період, коли вони перебували у шлюбі».
		З цього приводу позивачем були надані пояснення про те, що нею декларувалось право власності на домоволодіння та земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , які на даний час належить її доньці, ОСОБА_4 , на підставі договору дарування. Домоволодіння та земельна ділянка придбані колишнім чоловіком позивача ОСОБА_5 , на підставі договорів купівлі-продажу від 10 листопада 2010 року. Кошти на придбання зазначеного майна заощаджені колишнім чоловіком, які він реалізував у 2010 році на придбання будинку та земельної ділянки. Джерелом походження коштів на придбання будинку були власні заощадження колишнього чоловіка.
		При цьому, відповідно до довідки Ф-3 виданої Виконавчим комітетом Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 липня 2018 року, позивач зареєстрована та проживає з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року, яке набрало чинності 28 грудня 2015 року, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано. Після розірвання шлюбу відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 ».
		Як зазначає позивач, за усною домовленістю між нею та колишнім чоловіком вирішено, що діти проживають разом зі нею на повному її утриманні без вирішення питань про сплату аліментів у судовому порядку, у зв`язку з тим, що колишній чоловік подарував дітям будинок за адресою АДРЕСА_1 .
		Суд зазначає, що відповідачем у п. 2 Висновку від 25 березня 2019 року, замість надання достовірних доказів у підтвердження своїх доводів, було викладено лише сумніви та припущення, при чому, щодо доходів колишнього чоловіка позивача, з яким вона не має подружніх стосунків, а не щодо самого позивача, як суб`єкта дослідження ГРД, що додатково підтверджує неспроможність відповідача надати обґрунтовані висновки, які будуть побудовані на доказах, а не на припущеннях.
		В п. 3 оскаржуваного Висновку зазначено, що «згідно з відеозаписом, оприлюдненим в мережі Інтернет, у липні 2011 року суддя разом з ОСОБА_5 стали учасниками скандалу у м. Одеса».
		Посилаючись на відеозапис 2011 року та на рішенням Вищої ради юстиції від 17 березня 2016 року про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_5 на посаду судді Фастівського міськрайонного суду Київської області, відповідачем зроблено висновок, що «викладене з очевидністю вказує на недотримання суддею цих високих стандартів».
		При цьому, яким чином дії ОСОБА_5 у липні 2011 року відносяться до позивача, ГРД не зазначила, що знову ж таки доводить необґрунтованість та безпідставність висновків щодо позивача.
		Між тим як було пояснено позивачем, 06 липня 2011 року о 20 годині охоронцем клубу нічного «Ібіца» ОСОБА_10 відносно колишнього чоловіка було здійснено хуліганські дії, а саме адміністративне правопорушення передбачене статтею 173 КУпАП, які виразились в нецензурній лайці в громадському місці, образливому чіплянню до громадян та інших діях, що порушують громадській порядок і спокій громадян.
		Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2011 року громадянина ОСОБА_10 визнано винним у скоєнні вищезазначеного адміністративного правопорушення за статтею 173 КУпАП та притягнуто до адміністративної та відповідальності у вигляді штрафу. Вказана постанова не оскаржувалася, набрала законної сили 22 липня 2011 року. Крім того, в ході судового засідання громадян ОСОБА_10 свою вину визнав повністю та щиро розкаявся.
		Водночас, позивач не була допитана як свідок, не була у статусі потерпілої особи та не притягалась до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Позивач стверджує, що була спостерігачем вказаного конфлікту та не інформувала оточуючих про свій статус судді та займала позицію звичайного пересічного громадянина.
		Крім того, в оскаржуваному висновку відповідач зазначає, що «згідно з даними зі сторінки судді в соціальній мережі Фейсбук вона перебуває у стосунках із особою на ім`я ОСОБА_11 ». Після цього відповідач робить висновок, «ні в майновій декларації, ні у декларації родинних зв`язків суддя його не декларує, хоча Закон України «Про запобігання корупції» та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» містять вимоги щодо декларування осіб, з якими суб`єкт декларування не перебуває у шлюбі».
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції. 
		Відповідно до п. 8 статті 11 Закону України «Про запобігання корупції», контроль та перевірка декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування покладено на Національне агентство з питань запобігання корупції.
		Таким чином, ГРД не є спеціально уповноваженим суб`єктом, який здійснює контроль та перевірку декларацій в силу закону.
		Відповідно вимог статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», близькі особи - особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких із суб`єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також - незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб`єкта.
		Відповідно вимог статті 61 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до осіб, з якими у судді є родинні зв`язки, для цілей цієї статті належать: особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки із суддею (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких із суддею не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі з суддею.
		Будь-яких доказів, що позивач та ОСОБА_11 спільно проживали протягом 2018 року (рік за який подано декларації) та були пов`язані спільним побутом і мали взаємні права та обов`язки відповідачем не надано. Єдиний «доказ», на який посилається відповідач - це наявністю вказаної особи у «контактах» доньки позивача у соціальних мережах.
		Таким чином вбачається, що відповідач не є спеціально уповноваженим суб`єктом, який здійснює контроль та перевірку декларацій, а посилання в оскаржуваному Висновку на порушення Закону України «Про запобігання корупції» та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без зазначення норми закону, яку було порушено, без долучення до такого Висновку належних та допустимих доказів, якими доводиться факт спільного проживання та пов`язаність спільним побутом позивача з ОСОБА_11 , є лише припущеннями, що додатково свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.
		Наведені вище обставини свідчать, що оскаржуваний Висновок містить недостовірні, неперевірені, надумані та такі, що не підтверджені будь-якими доказами дані (твердження). 
		Разом з тим, відповідно до ч. 2 статі 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевою самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Таким чином, ГРД, як суб`єкт владних повноважень, не дотрималась вказаних вимог Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та Регламенту ВККС, вчинивши порушення процедури прийняття оскаржуваного Висновку, що додатково до вищенаведеного свідчить про його протиправність.
		Пунктом 4.10 розділу IV Регламенту ВККС, визначено порядок розгляду Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, наданих Громадською радою доброчесності.
		Відповідно до положень пп. 4.10.3 зазначеного пункту, інформація або висновок мають бути підписані усіма членами Громадської ради доброчесності, які брали участь в ухваленні рішення про надання Комісії інформації або висновку.
		До інформації або висновку додається витяг з протоколу із зазначенням результатів голосування щодо їх надання Комісії.
		У разі недотримання Громадською радою доброчесності зазначених вимог Комісія у складі колегії може ухвалити рішення про залишення без розгляду такої інформації або висновку.
		Відповідно до ч. 6 статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Громадська рада доброчесності надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) та, за наявності відповідних підстав, висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.
		Згідно з пунктом 4.1 розділу IV Порядку формування і ведення суддівського досьє, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 15 листопада 2016 року № 150-зп-16, до повноважень секретаріату Комісії віднесено ведення суддівського досьє.
		Пунктом 4.20 розділу IV зазначеного Порядку передбачено, що висновок Громадської ради доброчесності підлягає включенню до суддівського досьє невідкладно після його надходження до Комісії.
		Проте, в порушення імперативної вимоги щодо підписання Висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики всіма членами ГРД, які брали участь у голосуванні, оскаржуваний Висновок містить лише електронний цифровий підпис координатора ГРД. Таким чином, вищевказаний Висновок від 25 березня 2019 року не можна вважати таким, який прийнятий та затверджений відповідно до вимог Регламенту ВККС.
		Відповідно до п.п. 4.10.1 та 4.10.2 Регламенту ВККС, інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) (далі - інформація) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається до Комісії Громадською радою доброчесності не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (далі - співбесіда).
		Інформація або висновок подаються до Комісії у паперовій або електронній формі безпосередньо чи за допомогою засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію подання документів.
		Приймання Комісією інформації або висновку завершується о 18 год. 00 хв. (о 24 год. 00 хв. у разі направлення електронною поштою) дня, який передує першому з 10 днів до визначеної Комісією дати проведення співбесіди.
		Інформація або висновок вважаються поданими, якщо отримані Комісією у строк, визначений абзацом третім цього пункту.
		У разі недотримання Громадською радою доброчесності строку, визначеного абзацом третім цього пункту, питання щодо розгляду матеріалів, вирішується Комісією у складі колегії під час проведення засідання, про що ухвалюється протокольне рішення.
		Висновок, що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, Комісією не розглядається.
		Суддя (кандидат на посаду судді) має бути ознайомлений Громадською радою доброчесності з інформацією, що може свідчити про невідповідність його критеріям професійної етики та доброчесності (далі - інформація негативного характеру) або висновком, та має право надати Громадській раді доброчесності відповідні пояснення.
		Як вбачається з матеріалів справи, всупереч вищезазначеним нормам оскаржуваний висновок було подано відповідачем до ВККС лише 26 березня 2019 року, тобто у день, на який було призначено співбесіду, чим порушено моє право на ознайомлення з висновком та правом на надання пояснень з приводу викладених у такому висновку фактів або міркувань.
		У свою чергу, копію Висновку позивачу було надіслано Комісією 27 березня 2019 року (вих. № 31кп-566/18 від 26 березня 2019 року) на поштову адресу Деснянського районного суду міста Києва, який було отримано канцелярією суду лише 01 квітня 2019 року.
		Таким чином, з боку відповідача було порушено права позивача щодо ознайомлення з висновком у встановлений законом строк, що додатково свідчить про його протиправність.
		Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
		1)          чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
		2)          чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. 
		Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
		1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
		2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
		3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
		4) безсторонньо (неупереджено);
		5) добросовісно;
		6) розсудливо;
		7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
		8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
		9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
		10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає всім наведеним вище критеріям,
		На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, 
		В И Р І Ш И В :
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Громадської ради доброчесності (03109, місто Київ, вулиця Генерала Шаповалова, будинок 9), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Вища кваліфікаційна комісія суддів України (03109, місто Київ, вулиця Генерала Шаповалова, будинок 9; код ЄДРПОУ 37316378) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності у вигляді Висновку від 25 березня 2019 року, в частині затвердження висновку про невідповідність судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
		 
		Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
		 
		Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в  редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		 
		Суддя                                                                                             В.І. Келеберда

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...