Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/7266/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про стягнення аліментів.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.09.2019.
Дата набрання законної сили: 05.09.2019
Номер судового провадження: 61-11257ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		 
		05 вересня 2019 року
		м. Київ
		справа № 202/7266/15-ц
		провадження № 61-11257св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2015 року у складі судді Волошина Є. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року у складі колегії суддів: Кочкової Н. О., Григорченка Е. І., Рудь В. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Зазначала, що з 16 березня 1996 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Їх син ОСОБА_3 з вересня 2014 року проживає у державі Нідерланди у м. Амстердам, де навчається у навчальному закладі «Аmsterdam Foundation Campus» на курсі Бізнесу та Економіки. Навчання в університеті Амстердаму складає в середньому 9 000 євро на рік, що становить 750 євро на місяць. Проживання в Амстердамі складає 591,78 євро на місяць. Крім того, на придбання додаткової літератури, користування технічними заходами, які необхідні сину для отримання знань в процесі навчання нею вже витрачено 40 000 грн. Витрати на перебування та знаходження їх сина в іноземній державі становлять додатково 68 000 грн. Кошти на транспортні квитки, пов`язані з отриманням візи у посольстві у м. Києві, перетинання кордону між Україною та Нідерландами склали 27 081,32 грн. Відповідач є здоровим та працездатним, має виконувати свій обов`язок та виплачувати аліменти, оскільки займається підприємницькою діяльністю, отримує дохід та є власником нерухомого майна, однак ухиляється від покладеного на нього обов`язку утримувати свою дитину. У добровільному порядку матеріальну допомогу на утримання дитини не надає. 
		Посилаючись на указані обставини, позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у фіксованій твердій сумі в еквіваленті 670,89 євро, що на день пред`явлення позову становить 16 585,26 грн, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову до закінчення сином навчання, але не більше як до досягнення ним 23 років. Вважала, що розмір аліментів, який слід стягнути з відповідача, визначений з урахуванням обов`язків позивача утримувати дитину та становить 50% щомісячної вартості навчання та проживання ОСОБА_3 у м. Амстердамі.
		Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Стягуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 08 вересня 2015 року до закінчення сином навчання, але не більше як до досягнення ним 23 років. Також стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн. 
		Задовольняючи позовні вимоги частково та стягуючи аліменти з відповідача у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач працює, отримує стабільну заробітну плату та має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання сина. Позивачем не надано доказів того, що відповідач має мінливий (нестабільний та нерегулярний) заробіток, а тому підстав для стягнення аліментів у твердій грошовій сумі немає. При визначенні такого розміру аліментів суд врахував також ту обставину, що відповідач згідно з рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2015 року сплачує аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку(доходу) до досягнення нею повноліття.
		Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Апеляційний суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права, а посилання заявника на необхідність стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, недостатності розміру аліментів є необґрунтованим та не заслуговують на увагу, оскільки судом були враховані обставини, зазначені у статті 182 Сімейного Кодексу України (далі - СК України).
		Короткий зміст та узагальнені доводи  касаційної скарги та інших учасників
		У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із касаційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судове рішення суду першої та апеляційної інстанцій, позов задовольнити в повному обсязі.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час подружнього життя сторони спільно обрали іноземний навчальний заклад для навчання сина ОСОБА_3 , для цього відповідачем був укладений договір про надання послуг щодо вибору навчального закладу, тому батько повинен нести половину витрат на час навчання сина до 23 років. У такому разі стягненню підлягають аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі еквівалентній 670,89 євро на місяць, що на момент подачі цього позову за курсом Національного банку України становило 16585,26 грн. Відповідач, подаючи суду довідку про отримання заробітної плати у розмірі 1400 грн приховує свій дійсний заробіток від підприємницької діяльності. Судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема статті 180, 182, 184, 199, 200 СК України, норми процесуального права, а саме: статті 58, 61, 212, 213, 214, 215, 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 
		Відповідач ОСОБА_2 на касаційну скаргу подав заперечення. Вважає, що судові рішення у цій справі слід залишити без змін, стверджує, що він отримує щомісячний заробіток у розмірі 1 400 грн і не спроможний виконувати обов`язок зі сплати аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання за кордоном у сумі, яка набагато перевищує його фінансові можливості. Крім цього, він на неповнолітню доньку ОСОБА_6 сплачує аліменти у розмірі 1/4 частини свого заробітку(доходу).
		Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права та врахували матеріальний стан платника аліментів, визначивши 1/4 частину його заробітку(доходу).
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		Ухвалою Вищого Спеціалізованого  суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній цивільній справі. 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Судами встановлено, що у сторін є син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з вересня 2014 року проживає у державі Нідерланди у м. Амстердам, де навчається у навчальному закладі «Аmsterdam Foundation Campus» на курсі Бізнесу та Економіки.  Навчання в університеті Амстердаму складає в середньому 9000 євро на рік, що становить 750 євро на місяць. 
		Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача аліментів на утримання сина ОСОБА_3 на період його навчання до досягнення ним 23 років.
		Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. 
		Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
		За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 182 СК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом) при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 Постанови Пленуму від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
		Вирішуючи спір, суди, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши положення статей 182, 198, 199, 200 СК України, дійшли правильного висновку про те, що повнолітній ОСОБА_3 у зв`язку з продовженням навчання потребує матеріальної допомоги, натомість його батько, ОСОБА_2 такої допомоги не надає, маючи при цьому змогу та обов`язок її надавати, тому стягнули з нього на користь позивача аліменти на період навчання сина згідно з вимогами закону, навівши обґрунтування розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача, врахувавши матеріальне становище сторін, їх стан здоров`я та сплату аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 
		Верховний Суд погоджується з таким висновком та відповідно відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права.
		Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача аліментів у твердій грошовій сумі в еквіваленті 670,89 євро, що на день пред`явлення позову становить 16 585,26 грн, позивач мала довести про спроможність відповідача сплачувати аліменти у такому розмірі.
		Суди дійшли висновку про те, що вимоги позивача про стягнення аліментів у вказаному нею розмірі не доведено та не відповідають закону.
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не взяли до уваги той факт, що обрання синові іноземного закладу для навчання було вирішено ще під час подружнього життя та він, як батько повинен нести половину цих  витрат у твердій грошовій сумі не ґрунтується на законі. Розмір аліментів визначено судами з урахуванням всіх обставин справи, зокрема, що відповідач працює, отримує дохід, який дозволяє надати матеріальну допомогу своєму повнолітньому сину, що навчається і потребує у зв`язку з цим допомоги, у розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу).
		Апеляційний суд також обґрунтовано зазначив, що стягнення аліментів у частці від доходу відповідача стосуються усіх видів доходу відповідача.
		Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не дав оцінки доказам та що оцінка доказам дана неправильно у справі, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. За нормою статті 212 ЦПК України право оцінки доказів належить суду першої інстанції, який у рішенні дав оцінку щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку у їх сукупності.
		Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, оскільки зазначені у касаційній скарзі обставини та доводи були предметом перевірки та дослідження апеляційним судом, який правильно залишив без змін рішення суду першої інстанції.
		Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки судів відповідають обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2016 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                             В. В. Яремко
		                                                                                                                         А. С. Олійник
		                                                                                                                        С. О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...