Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/17694/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано судом: 18.09.2019. Зареєстровано: 19.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.09.2019.
Дата набрання законної сили: 11.10.2019
Номер судового провадження: 2/754/3822/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Номер провадження 2/754/3822/19 
		Справа №754/17694/18
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 серпня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.
		за участю секретаря - Бойко Т.О.
		представника позивача ОСОБА_1 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що вони перебували у зареєстрованому шлюбі з 31.05.2014 року по 26.03.2018 року. Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль Мазда д\н НОМЕР_1 та автомобіль Фольксваген д\н НОМЕР_2 . Враховуючи те, що вирішити питання поділу майна добровільно не вдалося можливим, позивачка звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд в порядку поділу майна визнати за позивачкою право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , виділити у власність відповідача автомобіль Мазда та Фольксваген, стягнувши з відповідача на користь позивачки компенсацію у розмірі 263200, 00 грн., а також судові витрати у справі. 
		 
		Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04.03.2019 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
		 
		У судовому засіданні представник позивачки повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
		 
		       Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності відповідача та його представника.
		 
		Вислухавши пояснення представника позивачки, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
		 
		Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
		 
		Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
		 
		Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
		 
		Судом встановлено, що у період з 31.05.2014 року по 26.03.2018 року сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб та рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26.03.2018 року про розірвання шлюбу.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін по справі народилась донька ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
		 
		У період шлюбу сторони по справі придбали наступне майно: 
		 
		-квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 08.08.2016 року, право власності зареєстровано на відповідача;
		-автомобіль Мазда д\н НОМЕР_1 (дата придбання 14.11.2015 року), право власності зареєстровано на відповідача;
		-автомобіль Фольксваген д\н НОМЕР_2 (дата придбання 11.02.2017 року), право власності зареєстровано на відповідача.
		 
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 статті 71 СК України).
		 
		Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
		 
		Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		 
		Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджується в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
		 
		Зі змісту п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
		 
		У своїх позовних вимогах ОСОБА_2 просить визнати придбане майно - квартиру та автомобілі - спільним майном подружжя та здійснити його поділ шляхом визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири, виділити автомобілі відповідачу, стягнувши з нього компенсацію вартості Ѕ частини обох автомобілів.
		 
		Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про поділ квартири, то судом встановлено наступне.
		 
		Як вбачається з письмових матеріалів справи та встановлених по справі обставин, на момент придбання спірної квартири сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, позивачка надавала згоду на придбання вказаного нерухомого майна, жодних заперечень стосовно того, що квартира є особистим майном відповідач під час розгляду справи не подав, а тому суд вважає, що квартира АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя, а тому підлягає поділу на загальних підставах.
		 
		       Що стосується позовних вимог про поділ автомобілів, то слід зазначити наступне.
		 
		       Як встановлено при розгляді справи, автомобіль Мазда д\н НОМЕР_1 був придбаний сторонами у період шлюбу 14.11.2015 року, що підтверджується документами, наданими Регіональним сервісним центром в м. Києві.
		 
		       Право власності на вказаний автомобіль було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 
		 
		Автомобіль Фольксваген д\н НОМЕР_2 був придбаний 11.02.2017 року, що підтверджується документами, наданими Регіональним сервісним центром в м. Києві.
		 
		Крім того, судом встановлено та підтверджено належними доказами, що автомобіль Мазда та автомобіль Фольксваген були продані 01.09.2017 року, що підтверджується відповідними договорами купівлі-продажу.
		 
		З наведеного вбачається, що вказані автомобілі були продані відповідачем у період перебування з позивачкою у зареєстрованому шлюбі.
		 
		З урахуванням викладеного вище та вимог діючого законодавства суд вважає, що підстав для стягнення з відповідача грошових коштів за автомобілі немає, оскільки відчуження автомобілів відбулося у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому можна дійти обґрунтованого висновку, що кошти, отримані за продаж автомобіля, були використані в інтересах сім`ї. Належних доказів на підтвердження протилежного суду надано не було.
		 
		       Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		 
		Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. 
		 
		Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		 
		Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		 
		 
		 
		 
		       Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що спірна квартира підлягає визнанню спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу на загальних підставах, а саме по Ѕ частині кожному з подружжя, при цьому автомобілі поділу не підлягають, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.
		 
		Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2115, 75 грн., відповідно до розміру задоволених позовних вимог.
		 
		       На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 60, 61, 69-71, 74 Сімейного Кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", -
		ВИРІШИВ:
		 
		       Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
		 
		       Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		       Визнати за  ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
		 
		       У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про поділ автомобілів Мазда та Фольксваген та стягнення витрат на правову допомогу - відмовити.
		 
		       Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2115, 75 грн.
		 
		Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.
		 
		       Позивачка - ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
		 
		       Відповідач - ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
		 
		       Повний текст рішення виготовлений 10 вересня 2019 року.
		 
		 
		 
		       Суддя                                                                        О.В.Лісовська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...