Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/31830/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про визнання особи такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.11.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2019.
Дата набрання законної сили: 11.11.2019
Номер судового провадження: 61-16758ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		11 листопада 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/31830/14-ц
		провадження № 61-16758св19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		треті особи: приватне підприємство «Укрспецбуд», Київська міська рада,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», яка підписана представником Єзутою Катериною Сергіївною, на постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2013 року комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (далі - КП «Спецжитлофонд») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ПП «Укрспецбуд», про виселення без надання іншого житлового приміщення.
		 
		Позов мотивовано тим, що рішенням Київської міської ради народних депутатів від 01 березня 2001 № 217/1194 «Про створення комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» шляхом реорганізації Дирекції по утриманню та експлуатації житлових будинків маневреного фонду комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» було створено КП «Спецжитлофонд». 
		 
		Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19 квітня 2001 року № 777 «Про комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» житловий будинок АДРЕСА_1 закріплено за КП «Спецжитлофонд» на праві повного господарського відання. 10 червня 2008 року між КП «Спецжитлофонд» (орендодавець) та ПП «Укрспецбуд» (орендар) було укладено договір оренди житлового приміщення № 4608. На підставі указаного договору родині ОСОБА_3 було надано в оренду на праві користування житлове приміщення, а саме - квартиру АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 на термін з 15 червня 2008 року по 30 листопада 2008 року. Додатковими угодами, укладеними з 2008 року по 2013 рік, строк дії договору оренди житлового приміщення від 10 червня 2008 року № 4608 було продовжено до 30 вересня 2013 року.
		 
		Позивач вказував, що після закінчення строку дії указаного договору оренди житлового приміщення у квартирі АДРЕСА_4 проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому відповідачі втратили право на проживання у зазначеній квартирі, про що було повідомлено комунальним підприємством у заяві про припинення дії договору оренди від 30 вересня 2013 року. Відповідачі були попереджені про необхідність звільнення займаного приміщення, але ніяким чином на указане не реагували.
		 
		КП «Спецжитлофонд» просило виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_4 без надання іншого житлового приміщення 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанції
		 
		Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2014 року позов КП «Спецжитлофонд» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: ПП Укрспецбуд» задоволено. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з квартири АДРЕСА_4 без надання іншого житлового приміщення.
		 
		Заочне рішення мотивоване тим, що відповідачі проживають у квартирі АДРЕСА_4 без будь-яких правових підстав, так як жодних договірних відносин між сторонами немає, а тому позов про виселення без надання іншого житлового приміщення підлягає задоволенню.
		 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва 27 жовтня 2014 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2014 року скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку.
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року, позов КП «Спецжитлофонд» задоволено. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_4 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відповідачі проживають у квартирі АДРЕСА_4 без будь-яких правових підстав. Фактично відповідачі вселилися та користуються спірним житловим приміщенням лише на підставі цивільно - правової угоди, а саме договору оренди, укладеному між позивачем та ПП «Укрспецбуд», строк дії якого закінчився 30 вересня 2013 року. Гарантії ж щодо неможливості виселення осіб, без надання іншого житлового приміщення стосуються лише осіб, яким таке житлове приміщення надане у порядку, встановленому житловим законодавством. Матеріали справи не містять доказів, що питання про надання спірного житлового приміщення відповідачам вирішувалося у порядку, визначеному ЖК України та що на зазначене приміщення відповідачам видавався ордер. За вказаних обставин судом першої інстанції правильно встановлено, що у порядку, визначеному житловим законодавством спірне житлове приміщення відповідачам не надавалося.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що відповідно до договору оренди житлового приміщення від 10 червня 2008 року, його укладено на виконання наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 9 червня 2008 року №103-у. Зміст наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 09 червня 2008 року № 103-у, підстава видачі, термін його дії, умови виконання та характер правовідносин, що з нього випливають, судами не встановлено. У позові зазначено про те, що предметом договорів є квартира, із якої позивач просить виселити відповідачів, але не вказано, хто є власником саме цієї квартири. Справу розглянуто без участі власника спірної квартири, що порушує вимоги цивільного процесу.
		 
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції
		 
		Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року Київську міську раду було залучено судом до участі у розгляді справи третьою особою.
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року позов КП «Спецжитлофонд» задоволено. Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_4 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строк дії договору оренди житлового приміщення від 10 червня 2008 року № 4608 припинився з 01 жовтня 2013 року, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжують проживати у квартирі АДРЕСА_4 після закінчення строку дії вказаного договору. З припиненням дії договору оренди у відповідачів припинилось право на користування житловим приміщенням, а тому вони зобов`язані його звільнити. Останні підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення на підставі статті 99 ЖК.
		 
		Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року залишено без змін.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки районного суду відносно того, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з припиненням дії договору оренди житлового приміщення від 10 червня 2008 року № 4608 з 01 жовтня 2013 року припинилось право на користування указаним житловим приміщенням, а тому відповідачі зобов`язані його звільнити та підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення на підставі статті 99 ЖК, є законними та обґрунтованими.
		 
		Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
		 
		Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не встановив чи дотриманий принцип пропорційності при позбавленні відповідачів житла, виселенні відповідачів із займаної квартири АДРЕСА_4 , чи дотриманий розумний баланс між інтересами позивача, який має довести необхідність виселення відповідачів, та самих відповідачів, які не мають іншого житла, не взяв до уваги факт законного вселення відповідачів у спірне приміщення та строк їх проживання у квартирі, не встановив чому виселяють відповідачів зі спірної квартири, при тому що договір оренди житлового приміщення від 10 червня 2008 року № 4608 додатковими угодами, укладеними з 2008 року по 2013 рік, було продовжено до 30 вересня 2013 року та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Оскарженою постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року скасовано і ухвалено нове судове рішення наступного змісту. У задоволенні позовних вимог КП «Спецжитлофонд» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ПП «Укрспецбуд», Київська міська рада про виселення без надання іншого житлового приміщення, відмовлено.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети». Належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності виселення відповідачів зі спірної квартири, до якої вони були вселені на підставі наказу ГУЖЗ виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), позивачем, у передбаченому процесуальним законодавством порядку, суду не надано. З урахуванням відсутності у ОСОБА_1 іншого житла, та відсутності з боку позивача обґрунтувань існування нагальної суспільної необхідності у звільненні спірного житла, підстави для виселення відповідачів відсутні.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У вересні 2019 року КП «Спецжитлофонд» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Єзутою К. А., на постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року, в якій просило скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року. При цьому посилалося на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачі проживають в квартирі АДРЕСА_4 , після закінчення строку дії укладеного договору № 4608 оренди житлового приміщення від 10 червня 2008 року та додаткових угод до нього № 1-10. Відповідно до статті 99 ЖК піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім`ї, а також тимчасові жильці зобов`язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що загрожують обвалом, - в адміністративному порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення. Однак Київським апеляційним судом принцип пропорційності застосований якось однобоко, тобто він має, як помилково вважає апеляційний суд, захищати лише інтереси відповідачів, порушуючи водночас інтереси позивача. Однак незаконне проживання відповідачів у квартирі АДРЕСА_4 , що є маневреним фондом м. Києва, не дозволяє Позивачу виконувати свої функції, щодо утримання вільного маневреного фонду м. Києва у належному технічному стані, а також порушує права осіб, які постраждали чи можуть постраждати від наслідків надзвичайних ситуацій (пожежа, землетрус, обвал будинку, тощо), оскільки їх не буде куди негайно відселити, при нагальній потребі, яка може виникнути кожну хвилину. Судом апеляційної інстанції не досліджено, які збитки завдаються територіальній громаді м. Києва, як власнику квартири, у якій без будь-яких правових підстав проживають відповідачі вже понад 6 років.
		 
		У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що апеляційним судом на повторному перегляді цивільної справи було досліджено правові підстави вселення відповідачів до спірного житлового приміщення та встановив, що відповідачі отримали в користування спірне житлове приміщення квартири АДРЕСА_4 наказу Головного управління житловою забезпечення виконавчою органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09 червня 2008 року № 103 «Про надання квартири АДРЕСА_4 для проживання ОСОБА_1 » та Наказу Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09 червня 2008 року № 103-у «Про надання ПП «Укрспецбуд» квартири №5 1 у будинку КП « Спецжитлофонд АДРЕСА_1 для проживання співробітників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ». 
		 
		Звертає увагу, що Київський апеляційний суд при повторному перегляді цивільної справи проводив виправлення недоліків попереднього розгляду цивільної справи судом апеляційної інстанції на котрі зауважив Верховний Суд в Постанові від 27 лютого 2019 року, а саме вивчав та встановлював чи дотриманий принцип пропорційності при позбавленні відповідачів житла, виселенні відповідачів із займаної квартири АДРЕСА_4 , чи дотриманий розумний баланс між інтересами позивача, який має довести необхідність виселення відповідачів, які не мають іншого житла та взяв до уваги факт законного вселення відповідачів у спірне приміщення і строк їх проживання у квартирі АДРЕСА_4 Основними функціями позивача є обслуговування та реконструкція комунального житлового фонду, здійснення контролю за додержанням порядку використання житлових і інших приміщень даного житлового фонду, укладання договорів оренди житлових приміщень. Однак, не відноситься до компетенції позивача права щодо розірвання договорів оренди приміщень, виселення з житлових приміщень проживаючих осіб тому, що не позивач вирішує кого поселяти або кого виселяти, а Київська міська рада (Київська міська державна адміністрація), яка через свій виконавчий орган і вирішує питання щодо поселення тієї чи іншої особи у житловий фонд.
		 
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Апеляційний суд встановив, що рішенням Київської міської ради від 1 березня 2001 року № 217/1194 «Про створення комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» було створено на базі Дирекції з утримання та експлуатації житлових будинків маневреного фонду комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» КП з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», підпорядкувавши його Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації та надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м.Києва гуртожитків державних підприємств, організацій та господарських товариств.
		 
		Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19 квітня 2001 року № 777 «Про комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», будинок АДРЕСА_1 закріплено за КП «Спецжитлофонд» на праві повного господарського відання. Спірна квартира перебуває у власності територіальної громади м. Києва Київської міської ради.
		 
		Наказом Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09 червня 2008 року № 103-у «Про надання ПП «Укрспецбуд» квартира № 51 у будинку КП «Спецжитлофонд АДРЕСА_1 для проживання співробітників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 » та було надано розпорядження КП «Спецжитлофонд» укласти з ПП «Укрспецбуд» договір оренди житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_7 для тимчасового проживання співробітників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та після укладення договору КП «Спецжитлофонд» передати за актом ПП «Укрспецбуд» житлове приміщення, зазначене у пункті 1 цього наказу, для тимчасового проживання співробітників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 
		 
		10 червня 2008 року між КП «Спецжитлофонд» (орендодавець) та ПП «Урспецбуд» (орендар) на виконання наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 09 червня 2008 року № 103-у було укладено договір оренди житлового приміщення № 4608, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар, на визначений у пункті 5.1 строк, приймає в орендне користування квартиру АДРЕСА_4 з характеристикою, викладеною у пункті 1.2, оплатою, визначеною у розділі 2.
		 
		Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 указаного договору оренди сторони домовилися, що строк дії договору - з 15 червня 2008 року до 30 листопада 2008 року. Цей договір може бути продовжений за згодою КП «Спецжитлофонд», якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору від третьої особи надійшо письмове звернення з проханням пролонгації договору.
		 
		Згідно з додатком № 1 до договору оренди житлового приміщення від 10 червня 2008 року № 4608, який було підписано між КП «Спецжитлофонд» та ПП «Укрспецбуд», орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування квартиру АДРЕСА_4 для тимчасового проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 
		 
		Додатковою угодою від 09 грудня 2008 року № 1 до договору оренди житлового приміщення від 10 червня 2008 року № 4608 строк дії договору оренди продовжено з 01 грудня 2008 року по 31 березня 2009 року; додатковою угодою від 01 квітня 2009 року № 2 - з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2009 року; додатковою угодою від 02 жовтня 2009 року № 3 - з 01 жовтня 2009 року по 1 березня 2010 року; додатковою угодою від 9 квітня 2010 року № 4 - з 01 квітня 2010 року по 30 вересня 2010 року; додатковою угодою від 29 вересня 2010 року № 5 - з 01 жовтня 2010 року по 31 березня 2011 року; додатковою угодою від 16 березня 2011 року № 6 - з 01 квітня 2011 року по 30 вересня 2011 року; додатковою угодою від 21 вересня 2011 року № 7 - з 01 жовтня 2011 року по 31 березня 2012 року; додатковою угодою від 21 березня 2012 року № 8 - з 01 квітня 2012 року по 30 вересня 2012 року; додатковою угодо від 21 вересня 2012 року № 9 - з 01 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року; додатковою угодою від 8 квітня 2013 року № 10 - з 01 квітня 2013 року по 30 вересня 2013 року. Додаткові угоди № 1-10 до договору оренди житлового приміщення є невід`ємною частиною договору оренди.
		 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають у квартирі АДРЕСА_4 після закінчення строку дії укладеного договору оренди житлового приміщення та додаткових угод до нього.
		 
		КП «Спецжитлофонд» звертався до ПП «Укрспецбуд» та ОСОБА_1 зі заявою від 30 вересня 2013 року № 056/24-5744 про припинення дії договору оренди, де було зазначено, що строк дії договору оренди житлового приміщення від 10 червня 2008 року № 4608 вважається припиненим з 01 жовтня 2013 року, а тому необхідно у десятиденний строк з дня отримання цієї заяви звільнити орендоване приміщення, здавши його КП «Спецжитлофонд» згідно з актом прийому-передачі, проте указану заяву було залишено без розгляду.
		 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженої постанови суду апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Апеляційним судом встановлено, що в обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилався лише на те, що строк дії договору оренди, укладеного між КП «Спецфижтофонд», як уповноваженою власником особою, та ПП «Укрспецбуд» закінчився, відповідачі безпідставно проживають у квартирі АДРЕСА_4 , між останніми та КП «Спецжитлофонд» відсутні договірні відносини, відповідачі не мають законних підставі для подальшого проживання у вказаному будинку, а тому як тимчасові мешканці підлягають виселенню.Належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності виселення відповідачів зі спірної квартири, до якої вони були вселені на підставі наказу ГУЖЗ виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), позивачем, у передбаченому ЦПК України порядку, суду не надано та необґрунтовано існування нагальної суспільної необхідності у звільненні спірного житла.
		 
		Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		 
		«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
		 
		Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що«коли національні органи судової влади дійшли висновку, що вселення не відповідало чинним правовим положенням, вони надали цьому аспекту першочергове значення, жодним чином не врівноваживши його з аргументами заявників, що цей захід покладе на них надмірний тягар. Крім того, жодним чином не було розглянуто такі питання, як те, що з моменту вселення заявників разом із другим заявником до спірного житлового приміщення пройшло дванадцять років; та, що заявники виконали все, що від них вимагалось для належної реєстрації компетентним органом влади їх наймачами та, що протягом усього відповідного періоду вони добросовісно сплачували всі платежі, пов`язані з найманням. Підхід, застосований національним судами, сам по собі є проблематичним, оскільки він призвів до того, що вони не оцінили пропорційність виселення заявників. Із цього приводу суд звертає увагу на аргумент Уряду, що будь-яке право на тимчасове зайняття відповідного житлового приміщення було тісно пов`язане зі статусом військовослужбовця другого заявника та, що це право було втрачено у зв`язку з його звільненням з військової служби. Суд у принципі готовий визнати, що цей аргумент міг бути важливим для вирішення питання щодо пропорційності. Проте його не було включено до обґрунтування національного суду, який ухвалив рішення про виселення. Отже, аргументи Уряду з цього приводу мають бути відхилені. Суд уже констатував порушення статті 8 Конвенції в інших справах, коли у контексті провадження щодо виселення заявники не могли вимагати здійснення оцінки пропорційності такого втручання. Суд не знаходить підстав, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Отже, Суд доходить висновку, що було порушення статті 8 Конвенції» (SADOVYAK v. UKRAINE, № 17365/14, § 32 - 35, ЄСПЛ, від 17 травня 2018 року).
		 
		За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права чи з порушенням норм процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. 
		 
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», яка підписана представником Єзутою Катериною Сергіївною, залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                               В. І. Крат
		 
		І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...