Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/31728/19-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2019.
Дата набрання законної сили: 11.12.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		                                                        Апеляційне провадження 22-ц/824/14780/2019
		                                                                                                         Справа № 757/31728/19-ц
		                                                                                                                            
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		Іменем     України
		 
		11 грудня 2019 року                                                                                 м. Київ
		 
		Київський апеляційний суд
		у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді                 Кашперської Т.Ц., 
		суддів                                      Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
		за участю секретаря               Богдан І.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами  ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , та  прокуратури Київської області на рішення Печерського районного суду м. Києвав складі судді Вовка С.В., ухвалене в м. Київ 13 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Київської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду,
		заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - 
		в с т а н о в и в :
		        
		В червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. 
		Позов мотивував тим, що 29 березня 2018 року він був затриманий в порядку ст. 208 КПК України слідчим ГУ НП в Київській області в кримінальному провадженні, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255, ч .4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 209 КК України, і того ж дня йому оголошено про підозру у вчиненні цих кримінальних правопорушень. 30 березня 2018 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва постановив ухвалу про застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначено розмір застави 881000 грн. та покладено обов`язки на ОСОБА_1 у разі внесення застави. 02 квітня 2018 року заставодавцями внесено повний розмір застави, і цього ж дня він був звільнений з-під варти. 20 березня 2019 року кримінальне провадження закрито постановою прокурора Генеральної прокуратури згідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КПК України. 
		Вказував, що під час досудового розслідування уповноваженими органами було допущено цілу низку брутальних порушень закону, зокрема, безпідставне оголошення підозри, тримання під вартою, заяви ОСОБА_1 про його непричетність до злочинів до уваги не бралися та фактично не перевірялися. Таким чином, позивач незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з 29 березня 2018 року по 20 березня 2019 року, з них 4 дня був позбавлений волі, перебував під вартою з 29 березня 2018 року до 02 квітня 2018 року. 
		Визначаючи розмір моральної шкоди не менше 1000000 грн., вказував на те, що такий рівень відшкодування є розумним і відповідає суспільній значущості поняття «свобода людини», прокуратура і суд ігнорували стан його здоров`я при затриманні та обранні запобіжного заходу, внаслідок чого позивач захворів і лікувався тривалий час, втрати здоров`я вважав непоправними. 
		На підставі вищевикладеного просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду в сумі 1000000 грн. шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року позов частково задоволено, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у сумі 100000 грн. шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині.
		Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом виокремлено період перебування під вартою позивача з 29 березня 2018 року до 02 квітня 2018 року як підставу для стягнення моральної шкоди, але не взято до уваги перебування в статусі підозрюваного до 20 березня 2019 року, дію запобіжного заходу до цього часу, як наслідок - 12-місячне обмеження прав на свободу пересування та інших прав, обмежених запобіжним заходом. 
		Вказував, що судом без мотивування відхилено наданий позивачем для встановлення розміру грошової компенсації отриманий висновок соціально-психологічного дослідження № 17-07-19, згідно якого розмір моральної шкоди встановлений в сумі 300000 грн.
		Вважав, що позивач відповідно до Конституції та чинного законодавства України має беззаперечне право на відшкодування державою шкоди, завданої йому внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та тримання під вартою, обмеження свободи запобіжним заходом, що завдало йому значних моральних страждань, призвело до руйнації життєвих планів та порушення нормальних соціальних зв`язків і тепер вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Найбільш непоправним серед негативних наслідків є страх громадянина перед власною державою, який залишиться з ним назавжди. Вважав, що розмір відшкодування не може бути меншим 1000000 грн., враховуючи, що судом і прокуратурою проігноровано стан його здоров`я при затриманні та обранні запобіжного заходу, висновки експерта та медичну документацію. 
		Крім того, проігноровано, що прокуратура на своєму офіційному сайті публікувала повідомлення прес-служби, які потім тиражувались ЗМІ про обвинувачення позивача в особливо тяжкому злочині, що додатково його травмувало морально.
		 
		Від відповідача прокуратури Київської області надійшов відзив на апеляційну скаргу. 
		В зазначеному відзиві прокурор просив апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі є законним і обґрунтованим, прийнятим в цій частині із додержанням норм матеріального і процесуального права, в той час як доводи апеляційної скарги є необґрунтованими. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що виходячи із змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем не доведено належними, достатніми доказами заподіяння ОСОБА_1 з боку прокуратури моральних страждань, інших негативних явищ, переживань за період з 03 квітня 2018 року по 20 березня 2019 року.
		 
		Відповідач прокуратура Київської області, також не погоджуючись із рішенням Печерського районного суду м. Києвавід 13 вересня 2019 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києвавід 13 вересня 2019 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що позивачем не наведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами прокуратури Київської області фізичного чи психічного впливу на позивача в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12014110130000360, що вказувало б на спричинення останньому моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань тощо. В порушення ч. 2 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», згідно якого сума присудженого відшкодування не має бути джерелом незаконного збагачення, суд неправильно визначив розмір моральної шкоди, здійснивши розрахунок за кожний день перебування під слідством і судом у п`ятикратному розмірі та не навів при цьому жодних ґрунтовних підстав.
		Вважав, що не відповідають фактичним обставинам справи висновки суду щодо неподання представником прокуратури клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, та в частині невжиття заходів щодо доведення неспівмірності таких витрат.
		Вказував, що суд дійшов помилкового висновку щодо стягнення з державного бюджету на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою у розмірі 60000 грн., оскільки тривалість судових засідань, у яких брали участь адвокати згідно актів прийому-передачі, не відповідає їх реальному часу, суду не надано доказів оприбуткування сплачених позивачем витрат, критерію їх розумної необхідності не доведено, а витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 4173 грн. взагалі не повинні були стягуватися, оскільки дане дослідження не є експертизою, тобто не відноситься до витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		 
		Відзивів на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.
		 
		Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1   підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга прокуратури Київської області до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.
		 
		Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.
		 
		Як вбачається із матеріалів справи, ГСУ НП України в Київській області здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження № 12014110130000360, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 січня 2014 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України. 
		29 березня 2018 року ОСОБА_1 був затриманий в порядку ст. 208 КПК України слідчим ГУ НП в Київській області (а. с. 7 - 9 т. 1).
		Цього ж дня ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України (а. с. 10 - 36 т. 1).
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року у справі № 761/11474/18 застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Визначено для ОСОБА_1 розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України, у вигляді 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 881000 грн. (а. с. 37 - 39 т. 1).
		02 квітня 2018 року внесено заставу в розмірі 881000 грн. (а. с. 41 т. 1). В цей же день ОСОБА_1 був звільнений з-під варти.
		20 березня 2019 року постановою Генеральної прокуратури України закрито кримінальне провадження щодо підозрюваного ОСОБА_1 у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримання. Даною постановою також встановлено, що рішення про повідомлення про підозру прийнято передчасно, без наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.  Знято арешт, накладений на майно ОСОБА_1 ухвалою слідчого судді 05 квітня 2018 року (а. с. 42 - 48 т. 1).
		На а. с. 69 - 74 знаходяться роздруковані публікації інформаційно-аналітичного інтернет-видання «Трибуна Бровари» та повідомлення прес-служби прокуратури щодо стану досудового розслідування справи, у якій підозру оголошено ОСОБА_1 та іншим особам, та розгляду пов`язаної з нею господарської справи про витребування земельних ділянок.
		На а. с. 49 - 52 т. 1 знаходиться висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, складений 30 березня 2018 року на підставі заяви адвоката позивача відносно наданої медичної документації на ім`я ОСОБА_1 
		Громадською організацією «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень» 24 липня 2019 року складено висновок соціально-психологічного дослідження № 17-07-19 на замовлення ОСОБА_1 , згідно якого громадська оцінка завданої потерпілому моральної шкоди за досліджуваних обставин, з врахуванням доказів потерпілого, його індивідуальних психологічних особливостей, соціального оточення, моральних цінностей, засад розумності і справедливості та судової практики у подібних справах рекомендується до збільшення на 20 % від мінімального, гарантованого розміру і становить 300456 грн., або 72 мінімальні заробітні плати на день дослідження (а. с. 106 - 139 т. 1).
		 
		Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
		 
		Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що оскільки кримінальне провадження відносно позивача закрите у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати, позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави за період із 29 березня 2018 року по 02 квітня 2018 року в зв`язку із  затриманням, отриманням повідомлення про підозру та взяттям його під варту, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача та додаткових зусиль для організації свого життя. 
		 
		Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими,  відповідають обставинам справи і вимогам закону.
		 
		Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		 
		Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		 
		Отже, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі.
		 
		Виходячи із наведених положень закону, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги прокуратури Київської області, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури.
		 
		Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, що затримання, отримання повідомлення про підозру та взяття під варту позивача призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні доводи апеляційної скарги прокуратури Київської області, що в рішенні суду першої інстанції не наведено чітких обґрунтувань та мотивів прийнятого рішення, не з`ясовано та не зазначено, яких саме звичок і бажань позивач був позбавлений, яким чином і в чому полягало погіршення чи позбавлення можливостей реалізації позивачем своїх звичок і бажань, в чому саме полягало погіршення відносин позивача з оточуючими людьми, до яких саме інших негативних наслідків морального характеру призвело перебування ОСОБА_1 під вартою.
		 
		Безпідставними апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги прокуратури Київської області про те, що досудове розслідування кримінального провадження стосовно позивача здійснювалося в межах передбаченого КПК України, а винесення постанови про закриття кримінального провадження за підозрою ОСОБА_1 не вказує на заподіяння останньому моральної шкоди при його розслідуванні. 
		Як було встановлено в судовому засіданні, провадження щодо підозрюваного ОСОБА_1 було закрите у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримання. Даною постановою також встановлено, що рішення про повідомлення про підозру прийнято передчасно, без наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. 
		Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
		 
		Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		 
		Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
		 
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
		 
		При визначенні розміру на відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, належить виходити із розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час відшкодування, тобто ухвалення судового рішення.
		 
		Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено у 2019 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 гривні.
		Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		 
		Таким чином, ураховуючи термін тримання позивача під вартою та докази, наявні у матеріалах справи, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення моральної шкоди на користь позивача за період перебування під вартою в сумі 100000 грн. 
		Доводами апеляційної скарги прокуратури Київської області дані висновки суду першої інстанції не спростовано.
		 
		Відхиляючи доводи апеляційної скарги прокуратури Київської області про недопустимість незаконного збагачення за рахунок суми присудженого відшкодування, апеляційний суд враховує, що державою гарантований обов`язковий мінімум відшкодування, однак максимум не встановлений і суд визначає розмір компенсації, виходячи із обставин конкретної справи.
		Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду за наявності на те відповідних доказів.
		 
		Відтак, апеляційна скарга прокуратури Київської області не підлягає до задоволення.
		 
		Разом із тим апеляційний суд не повністю може погодитися із висновками суду першої інстанції щодо відмови в позові в частині вимог про відшкодування моральної шкоди за час перебування позивача під слідством.
		 
		Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1   перебував під слідством із 29 березня 2018 року по 20 березня 2019 року (11 місяців 19 днів), при цьому ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року у справі № 761/11474/18 на нього покладено наступні обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду за їх першою вимогою; не відлучатися з населеного пункту, де проживає, без дозволу слідчого, прокурора, суду; утримуватися від спілкування з свідками у даному кримінальному провадженні до завершення досудового розслідування; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання для старшого слідчого СУ ГУ НП в Київській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, а також інші документи, які дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну; визначено строк дії обов`язків, покладених на підозрюваного ОСОБА_1 в межах терміну досудового розслідування, однак не більше 2 місяців з моменту внесення застави в розмірі, визначеному судом (а. с. 37 - 39 т. 1).
		 
		Крім того, як вбачається із постанови Генеральної прокуратури України від 20 березня 2019 року, майно ОСОБА_1 перебувало під арештом із 05 квітня 2018 року до закриття кримінального провадження цією постановою.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
		 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
		 
		Позивач має право на відшкодування моральної шкоди за весь час перебування під слідством, а не лише за час тримання його під вартою, оскільки це безпосередньо передбачено ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та оскільки перебування під слідством беззаперечно призводить до змін у життєвих і виробничих стосунках, ступеню зниження престижу, ділової репутації.
		 
		За таких обставин апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції, що позов не містить обґрунтування моральної шкоди за період із 03 квітня 2018 року по 20 березня 2019 року, у який позивач незаконно перебував під слідством.
		 
		Так, позивач ОСОБА_1 зазначав, що після незаконного перебування під слідством відчуває постійний страх перед державою, вважаючи це найбільшим негативним наслідком, у зв`язку перебуванням його під слідством відбулися суттєві зміни  у життєвих, виробничих стосунках, дані обставини вплинули на його престиж та ділову репутацію. 
		На момент затримання та повідомлення про підозру позивач займав посаду доцента кафедри політичної психології та соціально-правових технологій Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, обставини щодо затримання та взяття під варту, а також щодо перебування позивача під слідством стало відомо широкому загалу колег позивача та студентів.
		Позивача було повідомлено про підозру у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, санкції за вчинення яких передбачають позбавлення волі на тривалий термін, конфіскацію майна, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, кримінальне провадження щодо підозрюваного тривало близько року.
		На а. с. 69 - 74 знаходяться роздруковані публікації інформаційно-аналітичного інтернет-видання «Трибуна Бровари» та повідомлення прес-служби прокуратури щодо стану досудового розслідування справи, у якій підозру оголошено ОСОБА_1 та іншим особам, та розгляду пов`язаної з нею господарської справи про витребування земельних ділянок.
		Дані обставини були залишені судом поза увагою та належної оцінки наданим позивачем доказам не було надано.
		 
		Враховуючи наведені вище обставини справи, тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність додаткового стягнення суми компенсації моральної шкоди на користь позивача у розмірі 200000 грн. 
		 
		Доводи прокурора про те, що позивачем не доведено змін у життєвих та виробничих стосунках через перебування під слідством, так як до справи не надано будь-яких клопотань позивача до слідчого щодо надання йому можливості зміни покладених на нього обов`язків, апеляційний суд вважає безпідставними. Так, встановлення певних обов`язків та обмежень щодо підозрюваного під час слідства і свідчать про зміни у життєвих та виробничих стосунках, що вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.  
		 
		Разом із тим розмір моральної шкоди в іншій частині, який просив стягнути на свою користь позивач, не підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, відтак вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.
		 
		Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що судом без мотивування відхилено наданий позивачем для встановлення розміру грошової компенсації висновок соціально-психологічного дослідження № 17-07-19 від 26 липня 2019 року, апеляційний суд враховує, що наданий позивачем висновок соціально-психологічного дослідження складений особою, яка не внесена до реєстру атестованих судових експертів, а його предметом було питання права («Якою є практика правозастосування подібних правовідносин Вищими судами України відносно середньо унормованої особистості потерпілого без проведення спеціальних досліджень?», а. с. 107 ч. 1), що прямо заборонено ч. 2 ст. 102 ЦПК України.
		 
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат в зв`язку із скасуванням рішення суду першої інстанції в частині, суд враховує наступне.
		 
		Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Відповідно до ч. ч. 1- 5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. 
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі  відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Як вбачається із матеріалів справи, згідно з розрахунком сторони позивача судові витрати складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 60000 грн. на підставі договорів про правничу допомогу, укладених позивачем із адвокатами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , та витрат на експертне дослідження в розмірі 4173 грн.
		 
		Стягуючи на користь позивача витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач не виявив бажання реалізувати право, надане ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, не звернувся до суду із клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не вжив заходів щодо доведення неспівмірності таких витрат.
		 
		Апеляційний суд не погоджується із доводами апеляційної скарги прокуратури Київської області, що суд позбавив інших учасників справи можливості заявити письмове клопотання або надати письмові пояснення щодо зменшення судових витрат на оплату правничої допомоги, оскільки із протоколу судового засідання 13 вересня 2019 року вбачається, що прокурор не просив оголосити перерву для виконання вимог ч. 9 ст. 83 ЦПК України і направлення копії доказу іншим учасникам справи, а також не заперечував проти закінчення стадії з`ясування обставин справи і переходу до судових дебатів (а. с. 174 - 178 т. 1).
		 
		Також апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги прокуратури Київської області щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу фактично витраченому часу,  невідповідності критерію розумної необхідності таких витрат, оскільки із матеріалів справи вбачається, що судові засідання, в яких брали участь представники позивача, не завжди розпочиналися вчасно, що призводило до витрачання часу на очікування, а також з урахуванням витрат часу на проїзд адвокатів до суду.
		 
		При цьому жодна з виконаних представниками дій правничої допомоги не спростована прокуратурою з точки зору її розумної необхідності.
		 
		Доводи апеляційної скарги прокуратури щодо відсутності доказів оприбуткування адвокатами витрат на правничу допомогу не є підставою для відмови у її стягненні, оскільки дані обставини відповідно ч. ч. 1- 5 ст. 137 ЦПК України судом не досліджуються взагалі.
		 
		Разом із тим, поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що витрати на правничу допомогу, як і інші судові витрати, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, і при частковому задоволенні позову поклав витрати на правничу допомогу повністю на відповідача, що суперечить вимогам ст. 141 ЦПК України.
		 
		Крім того, не є процесуально обґрунтованим та виправданим стягнення судових витрат на проведення експертизи, яка не була прийнята судом як доказ під час ухвалення рішення.
		 
		З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розміру грошової компенсації моральної шкоди та стягнення судових витрат ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в частині відмови стягнення грошової компенсації і частині розподілу судових витрат із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову із стягненням судових витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог.
		 
		Враховуючи, що позивач просив стягнути на його користь 1000000 грн. моральної шкоди, а за результатами розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційного перегляду на його користь в цілому стягується 300000 грн., позивачу має бути відшкодовано витрати на правничу допомогу пропорційно в розмірі 20000 грн.
		 
		В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і не підлягає скасуванню із підстав, зазначених в апеляційних скаргах.
		 
		Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
		 
		п о с т а н о в и в :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
		Апеляційну скаргу прокуратури Київської області залишити без задоволення.
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року скасувати в частині відмови в стягненні грошової компенсації моральної шкоди та в частині розподілу судових витрат і прийняти в цій частині нову постанову.
		Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Київської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду задовольнити частково.
		Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів із єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1   ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 200000 грн. грошової компенсації моральної шкоди та судові витрати в розмірі 20000 грн.
		В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити. 
		В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2019 року залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		Повний текст постанови складено 12 грудня 2019 року.   
		 
		Головуючий:                                                                     Кашперська Т.Ц.
		            
		Судді:                                                                                 Фінагеєв В.О.   
		 
		                                                                                            Яворський М.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...