Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/3769/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.12.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2019.
Дата набрання законної сили: 12.12.2019
Номер судового провадження: 61-5296ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України        
		12 грудня 2019 року
		м. Київ
		справа № 466/3769/16
		провадження № 61-5296св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду  м. Львова від 21 лютого 2018 року у складі судді Глинської Д. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня 2019 року у складі колегії суддів:                          Савуляки Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколотої Т. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності та стягнення грошової компенсації,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона з 08 липня 2008 року проживала разом із ОСОБА_3 , вела з ним спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, взаємними правами та обов`язками, фактично виконували права та обов`язки подружжя, тобто проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , якого вона похоронила за власні кошти.
		Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина у вигляді 1/2 квартири АДРЕСА_1 .
		Позивач звернулася у нотаріальну контору для прийняття спадщини оскільки постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, однак нотаріус надав відповідь про необхідність надання документів про факт реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 .
		У той же час, по смерті чоловіка його родичі, а саме мати ОСОБА_2 та сестра змінили замки у квартирі і вона не має можливості потрапити в квартиру щоб забрати свої особисті речі та предмети необхідні їй для роботи.
		Під час спільного проживання з ОСОБА_3 у 2009 році ними було придбано у новозбудованому будинку квартиру АДРЕСА_1
		Ремонт, меблі, побутову техніку, предмети інтер`єру вони придбали разом, фактично за її кошти.
		В період спільного проживання з ОСОБА_3 вона постійно працювала, отримувала заробітну плату, крім цього за освітою вона дизайнер, відповідно заробляла кошти для їхнього житла.
		Покійний чоловік працював лікарем дермато-венерологом і його доходи були мізерними.
		Під час спільного проживання ними було проведені роботи по облаштуванню квартири для проживання, а також придбано меблі у кімнати, кухню, коридор, ванну кімнату а також предмети інтер`єру, а саме, люстри, штори, картини, камін. Крім цього, придбано постільну білизну, ковдри, подушки, предмети кухонного вжитку.
		Окрім переліченого для спільного користування ними було придбано побутову техніку, зокрема: три телевізори, два кондиціонери, кухонна плита, мікрохвильова піч.
		У квартирі також знаходилися її особисті речі, які належали їй ще до початку їхнього спільного проживання та були подаровані під час спільного проживання.
		З урахуванням зазначених обставин ОСОБА_1 на підставі статей 16, 256 ЦК України, статей 60, 70, 71, 74 СК України просила:
		встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу між ОСОБА_3 та нею - ОСОБА_1 з 11 січня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті ОСОБА_3 ) за адресою: АДРЕСА_2 
		стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на предмети побуту та домашнього вжитку, меблі та інше в                           сумі 600 000 грн;
		визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;
		зобов`язати ОСОБА_2 повернути майно, яке належить її на праві особистої власності.
		Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності та стягнення грошової компенсації відмовлено. 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 25 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду                 м. Львова від 21 лютого 2018 року без змін.
		Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалось тим, що позивачем не доведено факту ведення спільного господарства з ОСОБА_3 , наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня 2019 року в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий суд не з`ясував всіх фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини випливають із встановлених обставини, не перевірив усіх доводів позивача й не надав їм належної правової оцінки, не сприяв всебічному та повному з`ясуванню обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, а суд апеляційної інстанції на вказані заявником помилки уваги не звернув.
		Доводом касаційної скарги є те, що суд не взяв до уваги показання дев`яти свідків на підтвердження обґрунтованості заявлених у заяві вимог, докази у їх сукупності, що підтверджують факт проживання однією сім`єю заявника разом з ОСОБА_3 . Проте суди попередніх інстанцій взяли до уваги докази іншої сторони спору, які на думку заявника є непослідовними, містять розбіжності, а тому є недопустимими. Заявник вказує, що судом першої інстанції не було надано їй можливості забезпечити явку чотирьох із тринадцяти свідків, отже суд, на її думку, позбавив її можливості в повній мірі довести свої вимоги.
		Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій  неналежно оцінили докази у цій справі, дали їм неповну, в окремих випадках неправильну оцінку на підставі недопустимих доказів.
		Узагальнені доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
		У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від               ОСОБА_2 в якому остання просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість, а оскаржувані рішення без змін. Вказує на те, що суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Львова.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Судами встановлено, що із копії договору від 22 травня 2007 року № 191  вбачається, що ОСОБА_3 (комітент) уповноважив ДП «Інтергал - Буд» (комісіонера) вчинити правочин на створення нерухомого майна, та організувати будівництво об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 .
		Згідно з Розділом 2 цього Договору об`єктом нерухомості є квартира АДРЕСА_4 .
		З договору купівлі - продажу від 08 червня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О. А. вбачається, що ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_5 .
		З договору купівлі - продажу від 08 червня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О. А. вбачається, що ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_5 .
		20 жовтня 2008 року управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради Вербінцеві С. А. було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Буро технічної інвентаризації та експертної оцінки, у той же день, провело державну реєстрацію прав на зазначене нерухоме майно.
		З акту, який складений ОСББ «Львівська оселя» 30 жовтня 2015 року, вбачається, що на підставі опитування сусідів, які проживають в 1-му під`їзді будинку АДРЕСА_6 , встановлено, що в квартирі АДРЕСА_7 вказаного будинку постійно проживав ОСОБА_3 ; відомості, які б підтвердили проживання в квартирі АДРЕСА_7 , крім ОСОБА_3 , інших осіб відсутні; на підставі інформації, яка міститься в журналі консьєржної служби, яка функціонує в ОСББ «Львівська оселя», а також опитуванням всього складу консьєржів відомості, які б свідчили про проживання з ОСОБА_3 ОСОБА_1 відсутні.
		Відповідно до Договору - замовлення на організацію та проведення поховання                              від 08 квітня 2015 року № 0023217 та свідоцтва про поховання від 08 квітня 2015 року            № 1211 вбачається, що похованням ОСОБА_3 займалась його сестра -                            ОСОБА_5 .
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що знає позивача ОСОБА_1 з 1979 року. Знає, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були стосунки. З ОСОБА_3 він був знайомий з 2008 року. Останні дні свого життя ОСОБА_7 проживав на АДРЕСА_8 у ОСОБА_1 . Ніколи не був в гостях у квартирі ОСОБА_3 на                                          АДРЕСА_6 .
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що ОСОБА_1 знає з дитинства. Позивач проживала з ОСОБА_3 в цивільному шлюбі, вони на всіх святах були разом.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що ОСОБА_1 є її донькою. З 2008 року її донька проживала із ОСОБА_3 по день його смерті. Ремонт у квартирі ОСОБА_7 робила її донька. Крім того, вони разом купували меблі, постіль, посуду, скатертини, оскільки в квартирі нічого не було, бо це була новобудова.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що у 2008 році                 ОСОБА_1 робила в квартирі ОСОБА_3 ремонт. ОСОБА_1 та ОСОБА_7 проживали як подружжя у квартирі на АДРЕСА_6 .
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що не знає скільки часу ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_3 .
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що ОСОБА_3 знала 7 років, вони були сусідами та друзями. Позивача ОСОБА_1 вона знає, але часто не бачила. ОСОБА_7 з ОСОБА_14 не жили як подружжя. Вона за цей період бачила                           ОСОБА_3 з іншими жінками, він не розповідав, що вони разом із позивачем щось купляли разом. ОСОБА_1 позичала у ОСОБА_7 гроші.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснив, що ОСОБА_16 знав з дитинства і до дня його смерті вони дружили. Вони бачилися дуже часто і він приймав участь у всіх його, ОСОБА_7 , подіях. ОСОБА_3 був неодружений та підтримував зв`язок з багатьма жінками. Він не жив постійно із ОСОБА_1 ОСОБА_17 залишила у спадок квартиру, яку він продав та купив квартиру на АДРЕСА_6 . У цій квартирі він робив ремонт за власні кошти, ОСОБА_1 робила дизайн кухні, але все робилося за кошти ОСОБА_7 . ОСОБА_3 позичав гроші ОСОБА_1 , вона писала розписку, але гроші не повернула. ОСОБА_7 не потребував матеріальної допомоги, оскільки був матеріально забезпеченою людиною.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_18 пояснила, що вона є рідною сестрою ОСОБА_3 У 2014 році вона познайомилася із ОСОБА_1 . До моменту смерті її брат ні з ким не проживав. ОСОБА_7 їй говорив, що ремонт робить сам, а позивач була дизайнером. ОСОБА_1 позичала у її брата 3 000 доларів США. Її брат ОСОБА_7 був забезпеченою людиною і не потребував матеріальної допомоги.
		Допитаний у судовому засіданні свідок Регульська - ОСОБА_19 пояснила, що вона з 2008 року працювала разом із ОСОБА_3 . В нього було багато жінок, з ОСОБА_14 він ніколи не проживав, постійних відносин у нього ні з ким не було. ОСОБА_20 сам.
		З копії розписки від 30 травня 2012 року вбачається, що ОСОБА_1 позичила у     ОСОБА_3 3000 доларів США, які зобов`язувалася повернути до 01 листопада                   2012 року.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої' статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно як установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).
		У постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки».
		Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
		За змістом статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. 
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
		За змістом статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, врахувавши докази, надані сторонами щодо підтвердження та спростування вимог ОСОБА_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, а також положення СК України, якими врегульовано відносини між особами, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, обґрунтовано встановив відсутність факту постійного проживання позивача з покійним ОСОБА_3 та відсутність факту ведення спільного господарства, наявності в сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.
		Також суди встановили, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_3 за грошові кошти отримані після відчуження у 2007 році квартир АДРЕСА_9 .
		Разом з тим місцевий суд вказував про те, що показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та спільні фотографії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не можуть свідчити про факт спільного проживання сторін однією сім`єю без державної реєстрації у період з 11 січня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання.
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами неналежно було оцінено наявні у справі докази, адже встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій та не належить до компетенції касаційного суду.
		Доводи касаційної скарги про те, що судами не допитано усіх свідків, Верховним Судом відхиляються, у касаційній скарзі позивач не обґрунтував, яким чином покази свідків, яких він просив допитати впливатимуть на предмет доказування, яким чином їх не допит судом вплинув на зміст судового рішення.
		Крім того колегія судів зазначає, що обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Ухвалюючи рішення суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ                             від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
		 Керуючись статтями 400,401,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня 2019 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. В. Литвиненко   В. С. Висоцька   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...