Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/161/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.02.2020.
Дата набрання законної сили: 06.02.2020
Номер судового провадження: 61-6184ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 лютого 2020 року
		місто Київ
		справа № 201/161/18
		провадження № 61-6184св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2018 року у складі судді Ходаківського М. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесення запису про скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору 
		купівлі-продажу, витребування майна, скасування реєстрації нерухомого майна, поновлення запису про право власності.
		Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він є власником квартири  АДРЕСА_1 . 17 липня 2008 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк», банк) укладено кредитний договір № 0301/0708/88-143. На забезпечення виконання зобов`язань за договором між ним та банком було укладено іпотечний договір, предметом якого стала зазначена квартира.
		У подальшому Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» 
		(далі - ПАТ «Сведбанк»), яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», відступило своє право вимоги за кредитним договором Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» 
		(далі - ТОВ «ФК «Вектор плюс»), не повідомивши про це позичальника.
		18 вересня 2015 року ТОВ «ФК «Вектор плюс» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. із заявою про державну реєстрацію та набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 . У подальшому ТОВ «ФК «Вектор плюс» здійснило відчуження спірної квартири ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25 січня 2016 року, який також відчужив спірне нерухоме майно відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Позивач вважає, що дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. є протиправними, а рішення про державну реєстрацію таким, що підлягає скасуванню, оскільки у приватного нотаріуса не було правових підстав для здійснення державної реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Вектор плюс», оскільки будь-яких вимог від ТОВ «ФК «Вектор плюс» він не отримував. Також позивач вважав, що суд має визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25 січня 2015 року, укладений між ТОВ «ФК «Вектор плюс» та ОСОБА_2 , оскільки він суперечить вимогам закону та порушує його права як власника квартири. Зазначає, що спірна квартира вибула з його володіння протиправно, без його згоди та в порушення норм чинного законодавства, а тому повинна бути витребувана від відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
		Стислий виклад заперечень відповідача
		У наданих відзивах відповідачі позов не визнали.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2018 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Судом скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 вересня 2015 року, індексний № 24565980, про реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Вектор плюс». Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 25 січня 2015 року, укладений між ТОВ «ФК «Вектор плюс» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., реєстровий номер 122. Витребувано квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Скасовано реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та поновлено реєстраційний запис про право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що матеріали справи не містять повідомлення іпотекодержателя ТОВ «ФК «Вектор плюс» на ім`я іпотекодавця ОСОБА_1 про усунення порушень та повідомлення про намір іпотекодержателя задовольнити свої вимоги шляхом набуття товариством права власності на предмет іпотеки. У приватного нотаріуса були відсутні правові підстави для державної реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Вектор плюс» на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Також суд зазначив, що всупереч установленій законом процедурі набуття права власності на спірне майно без повідомлення про це його титульного власника товариство незаконно зареєструвало за собою право власності на це майно, яке фактично вибуло із власності позивача поза його волею, а тому договір купівлі-продажу спірного майна як перший договір щодо відчуження квартири підлягає визнанню недійсним у зв`язку із порушенням процедури набуття права власності на майно продавцем ТОВ «ФК «Вектор Плюс», і спірна квартира підлягає витребуванню від кінцевих набувачів на користь ОСОБА_5 на підставі приписів статті 388 ЦК України.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2018 року скасовано частково у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25 січня 2015 року, укладеного між ТОВ «ФК «Вектор плюс» та ОСОБА_2 . У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що, оскільки судом задоволено позовні вимоги в частині скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 вересня 2015 року про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор плюс», а отже, ТОВ «ФК «Вектор плюс» не набуло право власності на квартиру та не мало правових підстав на відчуження квартири, а тому визнання недійсним договору купівлі-продажу не є необхідним та обґрунтованим.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		ТОВ «ФК «Вектор плюс», не погодившись із ухваленими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2019 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовувалася доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права. Заявник зазначає, що суди зробили необґрунтований висновок про те, що ТОВ «ФК «Вектор плюс» не повідомляло позивача про розмір заборгованості та намір звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб. Також позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскаржуючи рішення державного реєстратора, оскільки у такому випадку відповідно до усталеної практики Верховного Суду спірні правовідносини виникають здебільшого між боржником та іпотекодержателем, в інтересах якого вчинено реєстраційну дію. Окрім цього, суди також дійшли необґрунтованих висновків про те, що у справі, що переглядається, позивач набув право на витребування майна, оскільки за умовами іпотечного договору ОСОБА_1 надав згоду на передачу майна у власність іпотекодержателя у разі порушення зобов`язання з повернення суми кредиту.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У наданому відзиві позивач заперечував проти задоволення касаційної скарги, зазначаючи про її безпідставність та необґрунтованість.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0301/0708/88-143, за умовами якого позивач отримав у кредит грошові кошти у розмірі 53 000, 00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом на строк до 16 липня 2018 року.
		17 липня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 0301/0708/88-143-Z-11, предметом якого є квартира  АДРЕСА_1 , яка належала позичальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Куліш В. І. 31 травня 1997 року та зареєстрованого в реєстрі за № 6-1194.
		У подальшому, ПАТ «Сведбанк» відступило своє право вимоги за кредитним договором № 0301/0708/88-143 та за іпотечним договором 
		№ 0301/0708/88-143-Z-11 на користь ТОВ «ФК «Вектор плюс» відповідно до умов договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечними договорами.
		На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 вересня 2015 року, індексний номер 24565980, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М., проведено державну реєстрацію за ТОВ «ФК «Вектор плюс» права власності на квартиру  АДРЕСА_1 .
		Судами встановлено, що у матеріалах справи відсутнє письмове повідомлення ТОВ «ФК «Вектор плюс» на адресу ОСОБА_1 , у якому товариство повинно було повідомити останнього, що він є боржником за кредитним договором із зазначенням суми кредитної заборгованості, а також повідомити про необхідність усунути порушення та про те, що товариство має намір задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.
		Згідно із витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підставою виникнення права власності (номер запису про право власності: 11240987) є договір іпотеки від 17 липня 2008 року, серія та номер 694, посвідчений приватним нотаріусом Віхровим С. В.
		ТОВ «ФК «Вектор плюс» 25 січня 2016 року уклало договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Солошенко Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за № 122, який, у свою чергу, 28 січня 2016 року подарував її відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Солошенко Ю. В. та зареєстрованого у реєстрі за № 162.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
		Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу», стаття 572 ЦК України).
		У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Таким чином, відповідно до вимог наведених положень закону, а також враховуючи умови договору іпотеки кредитор набув право у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки.
		Водночас відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
		Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Відповідно до пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 
		30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
		Тобто для реалізації позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні відповідне волевиявлення та вчинення певних дій іпотекодержателем, якщо договором не передбачено іншого порядку.
		Водночас, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «ФК «Вектор плюс» не надало доказів направлення позивачу повідомлення відповідно до вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
		Доводи касаційної скарги щодо наявності у матеріалах справи доказів надсилання позивачу письмового повідомлення зводяться до переоцінки наявної в матеріалах справи копії поштового повідомлення, за результатами оцінки якої суди дійшли висновку про недоведеність факту надсилання позивачу вимоги про усунення порушень у зв`язку із відсутністю розрахункового документа, опису вкладення. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		Відповідно до пункту першого частини другої статті 9 Закону України 
		«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
		Отже, на нотаріуса як на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов`язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії).
		Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 755/7423/17 (провадження 
		№ 61-48776св18), підстав відступити від зазначеного висновку не встановлено.
		Перевіряючи дотримання правил вчинення реєстраційних дій нотаріусом у спірних правовідносинах, Верховний Суд констатує, що при перевірці належності наданих документів під час реєстрації права власності за відповідачем на предмет іпотеки нотаріусом не перевірено, чи належним чином реалізовано банком обов`язок, передбачений статтею 35 Закону України «Про іпотеку», щодо направлення вимоги, не з`ясовано, чи вручена така вимога іпотекодавцю, не перевірено дотримання вимог частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), а також наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії).
		Доводи касаційної скарги про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскаржуючи рішення державного реєстратора, оскільки у такому випадку відповідно до усталеної практики Верховного Суду спірні правовідносини виникають здебільшого між боржником та іпотекодержателем, в інтересах якого вчинено реєстраційну дію, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки у справах, на які посилається заявник, особи, в інтересах яких вчинені реєстраційні дії, залучені у процесуальному статусі третіх осіб.
		Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		Застосовуваний судом спосіб захисту має відповідати природі правових відносин, що існують між учасниками спору, враховувати положення норм права, якими такі відносини регулюються, з урахуванням правил системного аналізу. Такий спосіб захисту має бути правомірним, тобто відповідати праву, його змісту та системі.
		В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом встановлено, що відчуження належного позивачу майна, хоча й на підставі договору, однак із порушенням встановленого законом порядку, не може вважатись таким, що відбулося за наявності його волі, отже суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.
		Між ОСОБА_1 та останніми набувачами спірного майна - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відсутні договірні правовідносини з приводу квартири, отже застосований судом механізм захисту права, передбачений статтями 387, 388 ЦК України, відповідає природі правових відносин, що існують між цими учасниками спору.
		Окрім цього, Верховним Судом враховано, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули спірне майно на підставі безвідплатного договору, отже власник має право витребувати його від такого добросовісного набувача у всіх випадках.
		Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року 
		(далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
		Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» залишити без задоволення.
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                  С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                            І. Ю. Гулейков
		 
		 
		                                                                                                            В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...