Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/1912/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 04.05.2020. Зареєстровано: 05.05.2020. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2020.
Дата набрання законної сили: 07.08.2020
Номер судового провадження: 240/1912/20/1947/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		  Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		 
		30 квітня 2020 року                              м. Житомир                         справа № 240/1912/20  
		                                                                                                             категорія  106030000
		 
		                     Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
		                                                 судді Черноліхов С.В., 
		розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом   ОСОБА_1 до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України  про визнання протиправними дій, зобов`язання виплатити компенсацію та індексацію грошових доходів, 
		 
		встановив:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить:
		- визнати протиправними дії Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України  щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік та індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року;
		- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік та індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року.
		Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що всупереч вимогам Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-XII, Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", відповідачем у період з липня 2015 року по лютий 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась йому індексація грошового забезпечення. Крім того, станом на день прийняття наказу про його звільнення відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статтею 16-2 Закону України «Про  відпустки». Вказав, що у період проходження військової служби у Житомирському прикордонному загоні Державної прикордонної служби України з 2015 року по 2019 рік мав право на додаткову пільгову відпустку, як учасник бойових дій, однак така відпустка йому не надавалася. У зв`язку із чим звернувся до відповідача щодо проведення вказаних розрахунків та виплат, проте отримав відмови. Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду за захистом своїх соціальних прав.
		Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду  від 02 березня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.
		Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому вказано, що станом на 12 березня 2020 року позивачу нараховується грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік та індексація грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року і буде виплачена за наданими ним реквізитами.
		Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.
		Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Житомирському прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
		09 грудня 2015 року позивачеві надано статус учасника бойових дій, про що видано посвідчення серії НОМЕР_1 .
		Відповідно до витягу з наказу начальника 9 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 313-ОС від 30жовтня 2019 року ОСОБА_1 , звільненого відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби у запас за підпунктом "а" (закінчення строку контракту), виключено з 30 жовтня 2019 року із списків особового складу, всіх видів забезпечення.
		У січні 2020 року позивач звернувся до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України  із заявами про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення з липня 2015 року по лютий 2018 року, а також щодо виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 року по 2019 рік як учаснику бойових дій.
		У своїх листах від 22 січня 2020 року № 12/11/44/37/У-6 і № 13/11/44/37/У-5 начальником Житомирського прикордонного загону позивачу повідомлено, що кошторисні призначення Державної прикордонної служби України на 2015-2017 роки дозволили здійснити видатки на виплату індексації грошових доходів по червень 2015 року. Також відповідачем відмовлено у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Відмова мотивована відсутністю на момент звільнення з військової служби позивача підстав для виплати такої грошової компенсації, оскільки під час дії особливого періоду не передбачено надання додаткової відпустки учаснику бойових дій, відповідно, не передбачена і виплата грошової компенсації.
		Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
		Щодо нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення.
		У статті 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
		Частиною 3 вказаної статті Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
		Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення визначаються Законом України від 03 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" та постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення".
		В силу приписів статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-XII (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 1282-XII), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
		Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
		За змістом положень частини першої статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
		Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
		Відповідно до частин 3-5 статті 4 Закону № 1282-XII, обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Згідно зі частинами 1, 2, 6 статті 5 Закону № 1282-XII, підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
		Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. N 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
		Згідно з пунктом 4 Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
		Положеннями пункту 5 Порядку визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
		Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що заробітна плата підлягає обов`язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Право на індексацію виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації в 103 %. У свою чергу обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.
		Базовим вважається місяць прийняття на роботу або місяць підвищення заробітної плати. Індекс споживчих цін наростаючим підсумком починає розраховуватися у місяці, наступному за базовим (крім місяця прийняття на роботу).
		Судом установлено, що в період проходження позивачем військової служби з  липня 2015 року по лютий 2018 року, індексація його грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася.
		При цьому суд наголошує, що відповідачем не доведено відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
		Одночасно суд зазначає, що доводи відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина шоста статті 5 Закону №1282-XII, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
		Доводи відповідача про відсутності фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення суд відхиляє та зазначає, що згідно зі частинами 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
		Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10).
		Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
		У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За наведених обставин, суд приходить до висновку, що аргументи відповідача щодо відсутності фінансового ресурсу не можуть бути підставою для ненарахування індексації заробітної плати та відмови у її виплаті позивачу, а також жодним чином не впливають на наявність чи відсутність у позивача права на її нарахування та виплату, що фактично є предметом спору у даній справі.
		Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 липня 2019 року в справі № 240/4911/18.
		Беручи до уваги викладене, суд вважає, що право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року є порушеним та має бути відновленим.
		Стосовно грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.
		Положеннями частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
		В свою чергу, абзацом 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
		Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами статті 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема, учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
		Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.
		Разом з тим, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
		Стаття 10-1 цього Закону передбачає право військовослужбовців на відпустки та порядок їх надання та відкликання з них.
		Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (пункт 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII ).
		Поряд із цим, абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
		Так, відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
		За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
		Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
		Відтак, як вже зазначалося, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, 30 жовтня 2019 року був звільнений з військової служби, при цьому додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік останньому не надавалася та компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки не виплачувалась за 2015-2019 роки. Підставами для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки слугувала наявність на час звільнення останнього  особливого періоду в Україні.
		Таким чином, надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду».
		Щодо поняття особливого періоду в Україні, суд вважає за необхідне вказати наступне.
		Визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (Закон № 3543-XII) та Законі України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XI).
		Зокрема, у відповідності до абзацу четвертого частини першої статті першої Закону № 3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Разом з тим, за змістом частини 1 статті 1 Закону № 1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		При цьому, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абзац 3 частини 1 статті 1 Закону № 3543-XII).
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
		Слід також звернути увагу на те, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
		Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується вищевикладеними нормативно-правовими актами.
		Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
		Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
		Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № 620/4218/18 у зв`язку із тим, що дана справа є типовою зразковій.
		Отже, в контексті наведеного суд відмічає, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, натомість  не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні зі служби.
		Відповідно до  статті 90 КАС України,  суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.
		З огляду на викладене та з метою відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік станом на день звільнення з військової служби, а саме - 30 жовтня 2019 року, та зобов`язати відповідача  вчинити такі дії.
		Суд не приймає до уваги доводи відповідача про нарахування позивачеві спірної індексації та компенсації, оскільки жодних доказів на підтвердження даних обставин відповідачем не надано.
		Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 2 статті 2 КАС України).
		У відповідності до частини 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (частина 2 статті 6 КАС України).
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (серед інших справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)), одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи.
		Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати позивачеві спірної індексації та компенсації, тому суд вважає її необгрунтованою, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
		Відповідно до положень статті 139 КАС України,  питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
		Керуючись статтями  77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд
		 
		 
		вирішив:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (вул. С.Параджанова, 125, м. Житомир, 10025, код ЄДРПОУ 14321914) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити.
		Визнати протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року.
		Зобов`язати Житомирський прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року, з урахуванням абзацу 5 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
		Визнати протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 30 жовтня 2019 року.
		Зобов`язати Житомирський прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 30 жовтня 2019 року.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		 
		 
		          Суддя                                                                                            С.В. Черноліхов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...