Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/15427/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2020.
Дата набрання законної сили: 01.06.2020
Номер судового провадження: 61-43128ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		01 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 640/15427/15-ц
		 
		провадження № 61-43128св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представник позивача - ОСОБА_2 , 
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		представник відповідача - ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Апеляційного            суду Харківської області від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної компенсації вартості частки у спільному майні.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 29 січня 2004 року він разом із ОСОБА_3 придбали у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29 січня 2004 року нежитлову будівлю загальною площею 61,5 кв. м по АДРЕСА_1 , у рівних частинах по 1/2 частині кожному. У період з вересня 2005 року до липня 2007 року вони реконструювали деякі приміщення придбаної нежитлової будівлі, а деякі приміщення були самовільно добудовані, у зв`язку з чим загальна площа спільної нежитлової будівлі збільшилася до 585 кв. м. Після завершення реконструкції спільної нежитлової будівлі, у серпні             2007 року за сторонами на підставі рішення суду було визнано право власності на реконструйовані та самовільно побудовані приміщення нежитлової будівлі загальною площею 585 кв. м, що розташована по                    АДРЕСА_1 без визначення розміру часток співвласників у спільному майні.
		Рішенням Київського районного суду м. Харкові від 03 липня 2014 року у справі № 640/16091/13-ц було припинено право спільної сумісної власності між ним та ОСОБА_3 на нежитлову будівлю загальною площею             585 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 ; виділено йому в натурі частку площею 247,4 кв. м, а ОСОБА_3 - нежитлові приміщення площею 337,6 кв. м. У зв`язку з цим, різниця у частках склала 90,2 кв. м (337,6 кв. м - 247,4 кв. м). Таким чином, його частка є меншою на 45,1 кв. м порівняно із часткою ОСОБА_3 . 
		На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд стягнути з              ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості частки у спільному майні площею 45,1 кв. м нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 у розмірі 410 184,50 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року у складі судді Нев`ядомського Д. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі вартості 45,1 кв. м нежитлової будівлі, що  знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка становить 410 184,50 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 101,85 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до положень статей 183, 358, 364, 319, 380, 382 ЦК України виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. З урахуванням вказаного наявні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки внаслідок поділу спільного майна різниця у частках позивача і відповідача складає 90,20 кв. м.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Апеляційного суду Харківської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволено.
		Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову        ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням Київського районного суду м. Харків від 03 липня 2014 року було повністю задоволено позов ОСОБА_1 , припинено право спільної сумісної власності між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на нежитлову будівлю загальною площею 585 кв. м по АДРЕСА_1 та визнано розмір часток власників ОСОБА_1 і ОСОБА_3 в указаному майні рівними. Таким чином, оскільки відповідно до вказаного рішення суду визнано розмір часток сторін рівними, перерозподіл ідеальних часток не проводився, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості частки у спільному майні.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду                від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року № 1081/0/226-20 і протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня        2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не врахував, що на підставі рішення Київського районного суду м. Харкові           від 03 липня 2014 року у справі № 640/16091/13-ц відбувся поділ і виділ майна в натурі з відступом часток від їх ідеального розміру, що і є підставою для виплати компенсації стороною, ідеальна частка майна якої збільшилась у результаті поділу і виділу спільного майна.
		 
		Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		29 січня 2004 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 придбали у                ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі                від 29 січня 2004 року нежитлову будівлю загальною площею 61,5 кв. м по АДРЕСА_1 у рівних частинах, по 1/2 частини кожний.
		 
		У період з вересня 2005 року до липня 2007 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 реконструювали деякі приміщення нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , а деякі приміщення були самовільно добудовані, у зв`язку з чим загальна площа цієї будівлі збільшилася до 585 кв. м.
		 
		Після завершення реконструкції спільної нежитлової будівлі, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2007 року у справі                № 2-4608/07/04в за сторонами було визнано право власності на реконструйовані та самовільно побудовані приміщення нежитлової будівлі загальною площею 585 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 без визначення розміру часток співвласників у спільному майні.
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2014 року у справі № 640/16091/13-ц задоволено позов ОСОБА_1 .
		Припинено право спільної сумісної власності між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на нежитлову будівлю загальною площею 585 кв. м по АДРЕСА_1 .
		Визнано розмір часток власників ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на нежитлову будівлі загальною площею 585 кв. м по АДРЕСА_1 рівними.
		Виділено ОСОБА_1 в натурі частку площею 247,4 кв. м нежитлової будівлі загальною площею 585 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 .
		Виділено ОСОБА_3 в натурі частку площею 337,6 кв. м нежитлової будівлі загальною площею 585 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 . Крім цього, цим же рішенням суду було визнано право власності за сторонами на виділені їм житлові приміщення в натурі.
		 
		У зв`язку з тим, що різниця у частках сторін склала 90, 2 кв. м, частка позивача є меншою на 45,1 кв. м, тому ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом про стягнення матеріальної компенсації вартості частки у спільному майні.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року         № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку          розгляду судових справ».
		 
		Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень                    Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін                         до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		 
		Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням вимог процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
		Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
		 
		Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
		Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
		Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
		Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
		 
		Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
		У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
		 
		Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. 
		Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. 
		 
		Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.
		Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.
		Якщо у результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.
		 
		Судом установлено та вбачається зі змісту рішення Київською районного суду м. Харкова від 03 липня 2014 року, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд припинити право спільної сумісної власності між ним та ОСОБА_3 на нежитлову будівлю загальною площею 585 кв. м по АДРЕСА_1 , визнати розмір часток власників у спірній нежитловій будівлі рівними, виділивши йому в натурі частку площею 247,4 кв. м, а ОСОБА_3 - 337,6 кв. м.  При цьому ОСОБА_1 зазначив, що усвідомлюючи наслідки усіх варіантів розподілу нежитлової будівлі, просив виділити йому частку нежитлової будівлі у натурі меншого розміру, ніж частку нежитлової будівлі у натурі ОСОБА_3 .
		Ухвалюючи вказане судове рішення, суд, встановивши, що ОСОБА_1 не заперечує і згоден на виділ йому частки нежитлової будівлі меншого розміру, ніж частки нежитлової будівлі ОСОБА_3 , припинив право спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на нежитлову будівлю загальною площею 585 кв. м по АДРЕСА_1 , визнав розмір їх часток в указаній нежитловій будівлі рівними та виділив ОСОБА_1 частку площею 247,4 кв. м, а ОСОБА_3 - площею 337,6 кв. м.
		 
		Крім того, судом установлено, що після виділу судом часток фактично нежитлова будівля використовується сторонами наступним чином: перший поверх нежитлової будівлі використовується для здійснення своєї господарської діяльності позивачем, а другий - відповідачем.
		 
		З урахуванням вказаного, встановивши, що рішенням суду, що набрало законної сили, за позовом ОСОБА_1 було вирішено питання виділу частки із майна у запропонованому ним розмірі, що відповідно до частини третьої статті 367 ЦК України свідчить про припинення права спільної часткової власності сторін на це майно, та співвласниками при поділі майна не ставилось питання про стягнення грошової компенсації вартості часток, оскільки сторонами погоджено, що їх частки при поділі є рівними, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . 
		 
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що внаслідок виділу співвласниками у натурі часток із спільного майна їх право спільної часткової власності на це майно припинилося, майно яке утворилося внаслідок виділу перейшло у приватну власність сторін, а тому після набрання рішенням Київською районного суду м. Харкова від 03 липня 2014 року законної сили, відсутні правові підстави для застосування правових механізмів, що регулюють поділ/виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, зокрема й щодо стягнення матеріальної компенсації вартості частки у спільному майні.
		 
		Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував. 
		 
		У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		 
		 
		 
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 липня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                           Н. Ю. Сакара
		 
		О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...