Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/10289/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано судом: 02.07.2020. Зареєстровано: 03.07.2020. Оприлюднено: 07.07.2020.
Дата набрання законної сили: 10.11.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		01 липня 2020 року                               м. Київ                                        №640/10289/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу 
		за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Житловисотбуд"доДепартаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської  міської ради (Київської міської державної адміністрації)провизнання протиправним та скасування положення, -В С Т А Н О В И В:
		          До Окружного адміністративного суду  м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Житловисотбуд" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 30,  код ЄДРПОУ 34539836) з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32 Код ЄДРПОУ 26345558) про визнання протиправним та скасування абзацу 1 пункту 1 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень №807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва "Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва", затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 №105, де зазначено: "гранична висота <27 м".
		Позовні вимоги мотивовано тим, що положення абзацу 1 пункту 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов та обмежень №807/7-1-20 від 20.01.2020, які затверджені Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 №105, яким визначено граничну висоту забудови < 27 м не відповідає вимогам законодавства України, будівельним нормам, стандартам і правилам, а також суперечить містобудівній документації на місцевому рівні, у зв`язку із чим, таке положення є протиправним та підлягає скасуванню.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
		Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:078:0042 знаходиться в історичному ареалі м. Києва та в центральній планувальній зоні м. Києва, а відтак, положення абзацу 1 пункту 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов та обмежень №807/7-1-20 від 20.01.2020, яким визначено граничну висоту забудови <27 м відповідає вимогам законодавства та свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. 
		Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2073/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#2073" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України</a>.
		Відповідно до частини 3 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2073/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#2073" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України</a>        у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
		Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Київської міської ради від 29.03.2007 № 387/1048 та договору купівлі-продажу від 17.04.2007 № 1170, Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 23.05.2007 видано Товариству з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОВИСОТБУД» Державний акт серії КВ № 135929 на право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 30 у Печерському районі м. Києва, кадастровий номер: 8000000000:82:078:0042, площею 0,5942 га. 
		Вищевказаний державний акт на право власності на земельну ділянку зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-8-00134.
		Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 30 у Печерському районі м. Києва, вказана земельна ділянка має цільове призначення - «Будівництво, експлуатація та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами».       
		Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОВИСОТБУД» отримано в Департаменті містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Містобудівні умови та обмеження №807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва «Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва», які затверджені наказом Департаменту від 31.01.2020 № 105 (надалі - Містобудівні умови та обмеження №807/0/7-1-20 від 20.01.2020).
		Так, в пункті 1 розділу «Містобудівні умови та обмеження» містобудівних умов та обмежень №807/0/7-1-20 від 20.01.2020 зазначено, що гранична висота < 27 м; остаточну висоту визначити проектною документацією , розробленою згідно з вимогами будівельних норм, ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН В.2.2-15:2018 «Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення», ДБН В.2.2-23:2009 «Будинки і споруди. Підприємства торгівлі».
		Не погоджуючись з вказаними положеннями щодо граничної допустимої висоти < 27 м, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
		Згідно з п. 8 ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2020_06_01/pravo1/T113038.html?pravo=1#6" title="Про регулювання містобудівної діяльності; нормативно-правовий акт № 3038-VI від 17.02.2011" target="_blank">ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»</a>, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
		Згідно з ч. 2, 4 ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_249/ed_2020_06_01/pravo1/T113038.html?pravo=1#249" title="Про регулювання містобудівної діяльності; нормативно-правовий акт № 3038-VI від 17.02.2011" target="_blank">26</a> та ч. 8 ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_919/ed_2020_06_01/pravo1/T113038.html?pravo=1#919" title="Про регулювання містобудівної діяльності; нормативно-правовий акт № 3038-VI від 17.02.2011" target="_blank">29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»</a>, суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.
		Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
		Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.
		В силу наведених нормативних приписів, реалізовуючи своє право на забудову земельної ділянки, розташованої по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , позивач зобов`язаний додержуватись усіх вимог, визначених Містобудівними умовами та обмеженнями №807/0/7-1-20 від 20.01.2020, що підтверджує вплив змісту вказаних Містобудівних умов та обмежень №807/0/7-1-20 від 20.01.2020 на права та обсяг обов`язків позивача, оскільки недотримання таких вимог є підставою для притягнення останнього до відповідальності, як забудовника.
		Приписами ч. 3 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_919/ed_2020_06_01/pravo1/T113038.html?pravo=1#919" title="Про регулювання містобудівної діяльності; нормативно-правовий акт № 3038-VI від 17.02.2011" target="_blank">ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»</a> передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.
		Відповідно до ч. 5 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_919/ed_2020_06_01/pravo1/T113038.html?pravo=1#919" title="Про регулювання містобудівної діяльності; нормативно-правовий акт № 3038-VI від 17.02.2011" target="_blank">ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»</a>, містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах; 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним.
		З огляду наведеного, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, які є одними із основних вихідних даних для проектування, повинні містити планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони охоронюваного ландшафту тощо).
		Так, оскаржуваними положеннями Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 встановлено, що об`єкт проектування не повинен перевищувати 27 метрів, враховуючи, на переконання відповідача, що територія, на якій планується забудова (вул. Є. Коновальця 30, кадастровий номер: 8000000000:82:078:0042, площею 0,5942 га) віднесено до центральної планувальної зони та історичного ареалу.
		          Рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 затверджено Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року.
		Відповідно до Розділу 5. «Функціонально-планувальна організація» Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року,
		затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, функціонально-планувальна організація столиці в проектних межах передбачає формування компактних сельбищних і житлових районів, збалансованих за розселенням, місцями праці, обслуговування і рекреацією. Утворення сельбищно-виробничих планувальних зон передбачає організацію взаємозумовлених угрупувань житлових, виробничих і ландшафтно-рекреаційних районів. На проектний період визначено 8 планувальних зон, а саме:
		1 - Центральна планувальна зона;
		2 - Південна планувальна зона;
		3 - Західна планувальна зона;
		4 - Північна планувальна зона;
		5 - Північна лівобережна планувальна зона;
		6 - Східна планувальна зона;
		2а - Планувальна зона сельбищного району Ходосівка-Підгірці;
		4а - Планувальна зона сельбищного району Вишгород.
		Перспективи функціонально-планувальної організації передбачають відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту Центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель, що споруджуються згідно спеціальних обґрунтувань, але не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі.
		Водночас, інші положення згаданого генерального плану не містять обмежень щодо верхньої межі граничнодопустимої висоти забудови на території міста.
		З викладеного вбачається, що положеннями Розділу 5. «Функціонально-планувальна організація» Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, встановлено обмеження висоти будівель на рівні - не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі, з метою відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту саме для об`єктів, які розташовані в Центральній планувальній зоні.
		Отже, стосовно відсутності підстав вважати, що об`єкт будівництва знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва, суд зазначає наступне.
		Нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_01_25/pravo1/T001805.html?pravo=1" title="Про охорону культурної спадщини; нормативно-правовий акт № 1805-III від 08.06.2000" target="_blank">Закон України «Про охорону культурної спадщини»</a>.
		Приписами п. 7 ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_605435/ed_2019_01_25/pravo1/T001805.html?pravo=1#605435" title="Про охорону культурної спадщини; нормативно-правовий акт № 1805-III від 08.06.2000" target="_blank">ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»</a> визначено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі, належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини.
		При цьому, відповідно до ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_605964/ed_2019_01_25/pravo1/T001805.html?pravo=1#605964" title="Про охорону культурної спадщини; нормативно-правовий акт № 1805-III від 08.06.2000" target="_blank">ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»</a>, з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
		Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.
		Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		Згідно з ч. 3 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_605964/ed_2019_01_25/pravo1/T001805.html?pravo=1#605964" title="Про охорону культурної спадщини; нормативно-правовий акт № 1805-III від 08.06.2000" target="_blank">ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»</a>, з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.
		Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
		Відповідно до ч. 4 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_605964/ed_2019_01_25/pravo1/T001805.html?pravo=1#605964" title="Про охорону культурної спадщини; нормативно-правовий акт № 1805-III від 08.06.2000" target="_blank">ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»</a>, на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		З аналізу викладених норм вбачається, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. 
		Місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2001_07_26/pravo1/KP010878.html?pravo=1" title="Про затвердження Списку історичних населених місць України; нормативно-правовий акт № 878 від 26.07.2001" target="_blank">постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878</a>.
		На виконання вказаних положень <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_01_25/pravo1/T001805.html?pravo=1" title="Про охорону культурної спадщини; нормативно-правовий акт № 1805-III від 08.06.2000" target="_blank">Закону України «Про охорону культурної спадщини»</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_02_21/pravo1/KP020318.html?pravo=1" title="Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць; нормативно-правовий акт № 318 від 13.03.2002" target="_blank">постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318</a> затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (надалі - Порядок № 318).
		Відповідно до п. 1 Порядку №318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до п. 4 Порядку №318, відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.
		Пунктом 5 Порядку №318 передбачено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.
		Пунктом 10 Порядку №318 передбачено, що історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.
		Відповідно до п. 12 Порядку №318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.
		Отже, межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.
		Відповідно до ч. ч. 1, 10 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_104/ed_2020_06_01/pravo1/T113038.html?pravo=1#104" title="Про регулювання містобудівної діяльності; нормативно-правовий акт № 3038-VI від 17.02.2011" target="_blank">ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»</a>, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. 
		Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
		З аналізу наведених норм вбачається, що Генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою та не є науково-проектною документацією в розумінні положень <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_605964/ed_2019_01_25/pravo1/T001805.html?pravo=1#605964" title="Про охорону культурної спадщини; нормативно-правовий акт № 1805-III від 08.06.2000" target="_blank">ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»</a> та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_02_21/pravo1/KP020318.html?pravo=1" title="Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць; нормативно-правовий акт № 318 від 13.03.2002" target="_blank">постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318</a>.
		Межі та режими використання історичного ареалу міста Києва визначені діючим Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804. Однак, як на момент видання Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020, так й на момент розгляду судом даної справи, відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини.       
		Як вбачається з офіційного веб-сайту Міністерства культури України (за посиланням http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244995501&cat_id=244993460), дію наказу Мінкультури від 21.10.2011 № 912/0/16-11 щодо затвердження меж зон охорони пам`яток та історичних ареалів м. Києва зупинено.
		Даний висновок підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.02.2019 по справі № 826/5755/17, в якій зазначено, що межі історичного ареалу міста Києва не затверджено Міністерством культури України у відповідності до вимог <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_605964/ed_2019_01_25/pravo1/T001805.html?pravo=1#605964" title="Про охорону культурної спадщини; нормативно-правовий акт № 1805-III від 08.06.2000" target="_blank">статті 32 ЗУ «Про охорону культурної спадщини»</a> та Порядку №318.
		Про відсутність затверджених меж історичного ареалу міста Києва, за що частково відповідає безпосередньо Міністерство культури України, дійшов висновку також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.04.2020 у справі № 640/21505/18.
		Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №813/4993/15.
		Той факт, що межі історичного ареалу міста Києва не затверджені Міністерством культури України, підтверджується також постановами Шостого апеляційного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2020 по справі № 640/8212/19, від 11.02.2020 по справі № 640/9524/19 та від 10.12.2019 по справі № 640/9526/19. 
		Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин, а також станом на момент розгляду даної справи судом, межі історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають положення      <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_01_25/pravo1/T001805.html?pravo=1" title="Про охорону культурної спадщини; нормативно-правовий акт № 1805-III від 08.06.2000" target="_blank">Закону України «Про охорону культурної спадщини»</a>, з урахуванням приписів Порядку №318, належним чином не затверджені.
		Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що оскільки межі та режими використання історичного ареалу міста Києва не затверджено у встановленому законом порядку, то відсутні правові підстави вважати, що об`єкт будівництва «Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул.      Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва» знаходиться в межах історичного центру міста, історичного ареалу.
		Щодо знаходження об`єкта проектування в межах центральної планувальної зони, суд виходить з наступного.
		В п. 9 ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2020_06_01/pravo1/T113038.html?pravo=1#6" title="Про регулювання містобудівної діяльності; нормативно-правовий акт № 3038-VI від 17.02.2011" target="_blank">ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»</a> наведено визначення терміну «план зонування території (зонінг)», відповідно до якого - це містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
		Відповідно до ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_94/ed_2020_06_01/pravo1/T113038.html?pravo=1#94" title="Про регулювання містобудівної діяльності; нормативно-правовий акт № 3038-VI від 17.02.2011" target="_blank">ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»</a>, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
		Частинами 1-4 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_129/ed_2020_06_01/pravo1/T113038.html?pravo=1#129" title="Про регулювання містобудівної діяльності; нормативно-правовий акт № 3038-VI від 17.02.2011" target="_blank">статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»</a> передбачено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
		План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
		План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
		Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів.
		Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.
		Відповідно до ч. 8 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_129/ed_2020_06_01/pravo1/T113038.html?pravo=1#129" title="Про регулювання містобудівної діяльності; нормативно-правовий акт № 3038-VI від 17.02.2011" target="_blank">ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»</a>, план зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.
		В ході розгляду справи судом встановлено (з інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за посиланням: https://kga.gov.ua/index.php), що 20.09.2012 Київською міською радою прийнято рішення № 69/8353, яким вирішено розробити План зонування території центральної планувальної зони міста Києва та інших частин міста, проект розміщення першої черги будівництва та подати на затвердження до Київської міської ради в установленому порядку, забезпечивши узгодженість містобудівної документації з Генеральним планом м. Києва.
		13 листопада 2013 року Київською міською радою прийнято рішення № 518/10006 про затвердження Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві.
		З розділу 1 Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві вбачається, що на момент прийняття Київською міською радою вказаного рішення відсутні затверджені плани зонування територій та детальні плани територій.
		На офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за посиланням: https://kga.gov.ua/index.php розміщено проект Плану зонування території центральної планувальної зони міста Києва, розроблений КО «Київгенплан» на підставі рішення Київської міської ради № 69/8353 від 20.09.2012.
		Однак, як встановлено судом, ні на момент видання Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020, ні на момент розгляду судом даної справи, План зонування території центральної планувальної зони міста Києва не затверджений Київською міською радою, як то передбачено положеннями ч. 8 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_129/ed_2020_06_01/pravo1/T113038.html?pravo=1#129" title="Про регулювання містобудівної діяльності; нормативно-правовий акт № 3038-VI від 17.02.2011" target="_blank">ст. 18 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»</a>.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави вважати, що земельна ділянка, розташована по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , знаходиться в центральній планувальній зоні.
		При цьому, твердження відповідача про недоцільність посилань позивача на приписи <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_129/ed_2020_06_01/pravo1/T113038.html?pravo=1#129" title="Про регулювання містобудівної діяльності; нормативно-правовий акт № 3038-VI від 17.02.2011" target="_blank">ст. 18 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»</a>, суд вважає необґрунтованими та суб`єктивними, а тому такі доводи судом відхиляються.
		За наведених вище обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОВИСОТБУД» про визнання протиправним та скасування абзацу 1 пункту 1 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень №807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва "Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва", затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 №105, де зазначено: "гранична висота < 27 м", є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Згідно з частиною 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_56/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#56" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 19 Конституції України</a>, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені      <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a>      та законами України.
		Частиною 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_24/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#24" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України</a> передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до      <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1832/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#1832" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України</a>, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
		Згідно з частиною 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_117/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#117" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України</a>, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до положень частин 1 та 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_625/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#625" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України</a>, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Згідно з вимогами  <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_644/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#644" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України</a>, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_651/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#651" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статтею 78 цього Кодексу</a>. 
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. 
		Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
		Згідно положень <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_746/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#746" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України</a>, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
		Відповідно до частини 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1056/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#1056" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України</a>, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього      <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">Кодексу</a>, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Враховуючи те, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2      102, 00 грн., на підставі положень <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1056/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#1056" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">ст. 139 КАС України</a>,      судові витрати з судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Враховуючи викладене, керуючись статтями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_24/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#24" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">2</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_625/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#625" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">72-77</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_746/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#746" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">90</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1056/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#1056" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">139</a>,      <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1823/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#1823" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">241-246</a>,      <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1965/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#1965" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">250</a>,      <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2017/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#2017" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">255</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2073/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#2073" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">263 Кодексу адміністративного судочинства України</a>, суд, -
		ВИРІШИВ:
		1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВИСОТБУД" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 30, код ЄДРПОУ 34539836) - задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправним та скасувати абзац 1 пункту 1 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень №807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва "Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, ЗО у Печерському районі м. Києва", затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 №105, де зазначено: "гранична висота <27 м".
		3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВИСОТБУД" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 30, код ЄДРПОУ 34539836) понесені судові витрати у розмірі 2  102, 00 (дві тисячі сто дві гривні) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32, код ЄДРПОУ 26345558).
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2017/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#2017" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства</a> та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2396/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#2396" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">293</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2430/ed_2020_06_17/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#2430" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">295-297 КАС України</a>, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
		 
		          Суддя                                                                                                 Н.Г. Вєкуа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...